Aratta - Window to Ukraine - Духовність Вірування українського народу. Виховання, звичаї, традиції, культура, мистецтво... http://www.aratta.com.ua/phorum/list.php?3 Fri, 30 Jul 2010 09:59:23 +0300 Phorum 5.2.6a http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7868,7868#msg-7868 Бог, релігія, людина (1 відповісти) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7868,7868#msg-7868 Цікава стаття відомого дисидента Віктора Фєдосєєва. Подаю мовою оригінала. Стаття була опублікована в 1990 році.


— Вы — религиозны?
— Нет.
— А в Бога верите?
— Нет.
— Значит, атеист?
— О, нет!

Такой диалог способен кого угодно оставить в недоумении: с одной стороны, ваш собеседник признается, что ни в Бога, ни в церковь не верит, а с другой — отрицает, что атеист. И вы задумываетесь, не однозначно ли в разных частях света понимается

АТЕИЗМ.

Вопрос как нельзя более уместный, Если вы заглянете в толковые словари, советские и американские, то вы увидите, что [и тут и там] атеизм имеет три понятия — близких, но не адекватных: первое — безбожие; второе — не верие (что уже несколько сильнее) и третье — о т р и ц а н и е существования Бога (и того сильнее).

В Советском Союзе наиболее распространено, я бы сказал, последнее определение этого понятия — о тр и ц а н и е, предполагающее определенную активность. Однако советский человек не больно охотно позволяет вовлекать себя в антирелигиозные кампании — этого не скрывают и советские идеологи, сетующие на «вялость атеистической активности» среди населения.

Итак, если под атеизмом понимать антирелигиозную активность, то этого среди большей части населения СССР просто нет. Как нет зачастую и н е в е р и я, поскольку и это слово содержит негативный заряд. В принципе советский человек никак не относится к Богу, глядя на это примерно так, как мы сегодня смотрим на культ солнца или поклонников огня.

Так что ваш собеседник не противоречил себе, когда не согласился с тем, что он атеист. Религия для него — представления и домыслы людей озадаченных — что характерно для ранней стадии развития человеческой культуры. А вера в божество — реликт тех далеких времен, когда многие явления природы человек не в состоянии был объяснить ничем иным, как проявлением сверхъестественных сил или поведением неподконтрольных духов.

В религиозных отправлениях у себя в стране, особенно русской православной церкви, которую он имеет возможность наблюдать в повседневной практике, неверующий усматривает

ПРИЗНАКИ ЯЗЫЧЕСТВА.

Он видит их в обожествлении живописных и скульптурных изображений, в окуривании храмов благовониями, в песнопении на ушедшем в прошлое церковнославянском, в гипнотизирующей монотонности повторений одних и тех же слов и целых фраз, напоминающих заклинания; в целовании икон, рук и одежды священнослужителя, в коленопреклонении перед образами, осе-нении себя и других крестом, в атрибутах фетишизма.

Обряд причащения отдает для него каннибализмом: он видит, как прихожанину предлагают ломтик мучной выпечки и глоток разбавленного водой вина, и слышит, как причитают при этом, будто тот ест и пьет «тело» и «кровь» господа Бога, а причащающийся не волен ни возразить, ни отказаться, поскольку он «раб» божий — так ему говорят во время причастия.
Советский человек любопытствует: он заглядывает в Новый завет и убеждается, что не ослышался — слово раб встречается там по меньшей мере 120 раз. Ладно, он согласен, что для ранних христиан оно имело буквальный смысл, поскольку отражало реальную ситуацию того времени.

Но ему ясно и то, что ныне, когда так много сделано для человеческой свободы, это слово ничего общего не имеет с действительностью. Тем менее уместно называть человека рабом, если нет стремления навязать ему рабское повиновение чьей-то воле…

…Предположим, подобные рассуждения вас не шокировали, отнеслись вы к ним терпимо, и разговор продолжается. Вы рассказываете об основах христианской веры, известных на Западе каждому.

И что ж… История о непорочном зачатии вызывает у вашего собеседника этакую «я-то-лучше-знаю» улыбку. А вера в «сына божьего — спасителя человечества», «матерь божью — царицу небесную» и в «духа святого» как бы подсказывает ему мысль (и он этого не скрывает, раз уж разговор откровенный), что

МНОГОБОЖИЕ

живо и поныне.

Как-то в затянувшемся за полночь чаепитии мой увлекающийся собеседник сравнил христианство с политеизмом шумеров — народа давней цивилизации, процветавшей семь тысяч лет назад на северо-востоке Аравийского полуострова, на территории нынешнего Ирака. Это они, шумеры, придумали годовой календарь с месяцами и неделями, перешедший затем к вавилонянам — да и мы им пользуемся поныне. Они же разработали клинопись, также освоенную Вавилоном и близлежащими странами от Кавказа до Египта.

Помимо верховного бога Акшара был у шумеров и бог Эа — заступник людей, «спаситель всех»; была и «владычица небес» — богиня Иштар; был и главный дух ранга верховного бога — и его звали Ану, и ему были подчинены все добрые духи, вроде ангелов, шумеры их называли Игиги.

Довод моего собеседника в пользу многобожия христианства был прост: если Бог один, то и молиться надо ему одному. А если мы возносим молитвы и воздвигаем храмы матери божьей Марии, божьему сыну Христу-спасителю, Иоанну-крестителю, апостолу Петру, Николаю-угоднику и сонму святых, то чем мы отличаемся от шумеров, воздвигавших храмы и возносивших молитвы богам Аншару, Эа, Ану, Иштар и множеству других подобных богов или возлюбленных ими?

Чем отличаемся мы, к примеру, от идолопоклонников Древней Греции, сооружавших храмы «владыке мира» Зевсу, «царице неба» Гере, сыну бога и «посланнику небес» Гермесу и прочим обитателям Олимпа? Сходстза много: статую Дианы Эфесской как бы заменили скульптурным изображением Марии; на смену богоподобным героям греческой мифологии, имевшимся на каждый случай жизни, пришла канонизация христианской церковью святых.

И собеседник ваш задается вопросом: не есть ли некоторые виды современного христианства продолжением ранних религиозных культур?
Если вы окажетесь

В ЦЕНТРЕ МОСКВЫ,

перед зданием Большого театра, поднимите голову: на портале, поддерживаемом восемью внушительными колоннами, вы увидите статую Аполлона с лирой в руках, едущего на колеснице, запряженной четверкой коней. Большой театр — центр балетного и оперного искусства в СССР, златокудрый бог Аполлон — покровитель искусств.

Божества древности советский человек встречает повсюду: в архитектурных украшениях, скульптуре, живописи, в поэзии и прозе, драматургии и театральных постановках. Во всем этом он видит не только произведения искусства, но и истоки, скорее даже

ФУНДАМЕНТ ЧЕЛОВЕЧЕСКОЙ ЦИВИЛИЗАЦИИ.

Доводы о том, что некоторые современные религии содержат элементы идолопоклонства и многобожия, не стоит воспринимать как выпад против религиозных верований. Ведь идет дискуссия, во время которой каждый раскрывает свое миропонимание. Несомненно каждый из нас имеет право на собственные религиозные убеждения. В Соединенных Штатах это право закреплено законодательно, и мы следим за тем, чтобы оно соблюдалось.

А как быть с неверующим?
Готовы ли мы к тому, чтобы столь же беспрекословно защищать право человека не верить?
Как-то пятничным вечером

В ИЕРУСАЛИМЕ

я шел себе по улице, размышляя. Меня остановили двое:
— Почему ты нарушаешь шабат и куришь? — обратился ко мне тот, что помоложе.
— Я обычно шабат не соблюдаю.
— А как насчет уважения прав верующих?

Я подумал: ведь я же не в их доме и вообще далек от религиозных кварталов. Я в городе, где есть религиозные и нерелигиозные, евреи и неевреи, городе, очень близком мне и обожаемом мною… и я спросил:
— А как насчет уважения прав неверующих?

По выражению лица старшего из них, менее настойчивого, можно было понять, что вопрос его озадачил. Ответа не последовало, и мы разошлись.

Правда, ни в этот, ни в другой шабат на улицах Иерусалима я больше не курил — не хотелось. Хотя убежден, что любое верование, будь то религиозное или политическое, возведенное в обязанность, есть насилие над человеческой волей и разумом.

Известно, что советские парни и девушки лишены широкого доступа к религиозной литературе. А потому и упрекать их в отсутствии религиозных знаний, столь доступных на Западе, не приходится.

Но и вряд ли уместно полагать, что любой ваш рассказ из области религии они воспримут как откровение. Их отношение к нему скорее напомнит

ПРОСТОДУШИЕ РЕБЕНКА.

Такое присуще не только советским. Американский просветитель и революционер Томас Пейн рассказывает, как он в 7—8-летнем возрасте возмутился историей искупления человеческих грехов посредством смерти сына божьего: «Я подумал, что в этой истории всемогущего бога заставили действовать наподобие разгневанного человека, который убил своего сына, не будучи в состоянии отомстить за себя иначе».

Рассуждения дерзкие, что и говорить. Нечто подобное вы рискуете услышать от своего собеседника. Но пусть это вас не, шокирует и не бросает в крайность.

Каждому из нас свойственно удивляться тому, о чем мы никогда не слышали, — удивляться и, как подсказывает опыт, проверять на зуб. Говорят, что с удивления начинается поэзия: человек что-то увидел, услышал, подумал и — удивился, как будто нашел что-то… запомнить бы, не забыть… он радуется находке, играет ею, наряжает в отборные слова или, напротив, обнажает… И вот — созрело! — готов поделиться — складывает фразы, мелодию… другой слушает, читает — и тоже удивляется. Значит, получилось, передал — вот и счастлив. В ребенке, естественно, сидит больше удивлений, чаще готовых вырваться. Да и мы, взрослые —

ВЕЧНЫЕ ДЕТИ.

Детство наше проверяется свежестью восприятия, неутраченной способностью удивляться.

Рассуждения ребенка, как, впрочем, и мысли детей взрослых, не обязательно инфантильны. Рассуждения 7— 8-летнего Томаса Пейна о том, как мог бог-отец послать своего сына на смерть, имели вполне разумную предпосылку: «бог слишком добр для подобных поступков и слишком всемогущ, чтобы быть вынужденным на них».

Пейн ничего не пишет о том, что если богу-отцу можно отправить сына на смерть, то человеку-отцу, должно быть, — подавно. Хотя не исключено, что подобная мысль могла прийти в голову впечатлительному мальчику, который рассуждает: «человека, совершившего такой поступок, повесили бы». И уже 56-летний Томас Пейн произносит вердикт: «Любая религия, содержащая в себе вещи, способные возмутить ум ребенка, не может быть истинной религией».

Религия — нередкая тема дискуссий советских людей. Не упускают случая порассуждать о ней и в Штатах. По-моему, это хорошо, так как позволяет легко войти в разговор, представляющий обоюдный интерес.

Бывает, однако (и это стоит учесть), что чем дальше человек от религии, тем менее расположен он к религиозным наставлениям. С меньшим терпением, на мой взгляд, относится к проповедям человек из атеистического окружения — они напоминают ему партийно-идеологические беседы.

Вообще, вера в Бога настолько личное дело, что сам вопрос

«ВЕРИТЕ ЛИ ВЫ В БОГА!»

можно позволить себе разве что в минуту действительно задушевной беседы.

Другое дело — религиозность, обусловленная прежде всего признанием священности писания: для христиан — учения Христа, изложенного в Новом завете; для иудеев — учения Моисея, содержащегося в первых пяти книгах Ветхого завета; для мусульман — учения Магомета, записанного в Коране; для других религий или религиозных течений — учения отцов их церкви. Религиозность — это также соблюдение определенных обрядов, участие в церковных отправлениях, почитание авторитета священнослужителей.

Ваш собеседник, даже далекий от коммунистических воззрений, знает, что в России церковь испокон века была повязана с властью: некоторые цари провозглашались ею святыми; с амвонов постоянно звучала

ХВАЛА САМОДЕРЖЦАМ.

Традиция эта сохранилась поныне, хотя с падением монархии церковь понесла изрядный урон.

Я сам слышал, как в Москве еще при Брежневе в церкви Новодевичьего монастыря священник открывал вечернюю службу распевными словами хвалы советскому правительству. А в московской синагоге мой взгляд привлекли вывешенные для всеобщего обозрения две торжественно оформленные надписи — золотыми буквами на красном бархате на иврите и русском — хвала и благословение советскому правительству.

Ваш собеседник со школьной скамьи знает о том, что русская православная церковь нередко стояла даже

ПРАВЕЕ ЦАРЕЙ —

как, например, в деле отмены крепостного права, когда она откровенно препятствовала освобождению подневольных.

Он укажет вам и на то, что в русской литературе и живописи на века запечатлены преследования православной церковью иноверцев, особенно старообрядцев, ее нетерпимость к протестантизму, который до сих пор именуется ею «сектантством».

Он расскажет вам и о том, что зачастую у народа и выбора-то не было, кроме как смиренно принимать церковь со всеми ее плюсами и минусами. А те одиночки, что отваживались открыто ее критиковать, — как, например, граф Лев Толстой,— предавались анафеме и изгонялись из церкви.

Упомянет ваш собеседник и русскую публицистику времен могущества православной церкви, свидетельствующую о том, что в повседневной практике церкви «терпимость» и «равенство» были не самыми ходкими понятиями.

Но, разумеется, всё это легко можно оспорить, сославшись на то, что сказанное, написанное и изображенное против русской православной церкви — от недобрых помыслов или, что еще хуже, от лукавого — и забросать спорщика прославляющими церковь сказаниями, писаниями и изображениями.

Так где же правда? Богохульник ли россиянин или, напротив, богобоязлив?
Тысяча статей и книг сочинены в ответ на этот вопрос, нередко умных и убедительных.

Русский народ — самый религиозный в мире, утверждает Николай Васильевич Гоголь, большой писатель XIX века, несомненный знаток российской действительности, сатирик, разоблачитель чиновничества, реалист.

«Ложь!» — восклицает современник Гоголя Виссарион Белинский, В письме Гоголю он пишет (цитирую по московскому изданию «Избранных писем» Белинского, 1955, т. 2, стр. 327—328): «По-вашему, русский народ — самый религиозный в мире: ложь! Основа религиозности есть пиетизм, благоговение, страх божий. А русский человек произносит имя божие, почесывая себе задницу. Он говорит об образе: годится — молиться, не годится — горшки покрывать. Приглядитесь пристальнее, и вы увидите, что это по натуре своей глубоко атеистический народ. В нем еще много суеверия…»

Подобно Томасу Пейну, Белинский был революционер-демократ, страстно верил в человеческий разум, нетерпимо относился к насилию, болезненно воспринимал крепостничество. Как и Томас Пейн, он был ненавистен угнетателям и церкви, монополизировавшей государственную религию. И если Томас Пейн, немало расковавший мышление американских колонистов, был как бы mauvais enfant среди отцов-основателей Соединенных Штатов, то Белинский, немало расковавший российскую крепостническую мысль, и поныне отвергается не только церковниками, славянофилами-антизападниками и монархистами, но даже коммунисты, почитающие в нем революционный дух, не упускают случая упрекнуть демократа в том, что он, признававший «важность просветительства», так и «не смог понять историческую роль пролетариата».

Белинский, говоря об иконе, обращается к

ПОСЛОВИЦЕ

«годится — молиться, не годится — горшки покрывать». Почему? Да потому, что, как говорится на Руси, «из одного дерева икона и лопата». Не больно уважительно к образу, на который положено молиться, но — такова народная мудрость, порожденная действительностью. Ведь (еще одна мудрость) «пословицу обжаловать нельзя».

Лет тридцать я собираю пословицы, поговорки, былины, притчи, сказки, загадки — и не только русские, всякие. Есть в моей библиотеке (если позволительно на минуту отвлечься от предмета религии) даже сборник сказок и мифов Океании — кладезь мудрости жителей островов Маэво, Аоба, Вануа-Лава, Янге, Мбенгга, Ротума, Палау (одни эти названия насыщены непривычным экзотическим звучанием) и других мест Полинезии, Меланезии и Микронезии. А недавно я приобрел в мюнхенской книжной лавке американской армии — «Старс-энд-страйпс» — сборник пословиц южноазиатских народов, исполненных не только мудрости, но и великолепного юмора — вот, к примеру, одна: «Не стоит обучать свинью пению — во-первых, это бесполезно, во-вторых, это ее только раздражает»…

Итак, пословицы несомненно отражают жизнь общества, они как бы

СВИДЕТЕЛЬСТВО НРАВОВ,

воззрений, поверий. Это и летопись истории — неподмалеванной, достоверной, и поэтическое творчество — ритмическое, часто рифмующееся. С завидной краткостью пословица выражает думы народа, его чаяния, надежду, веру и безверье, его представления об окружающем, его понимание себя.

Наивеличайшим собирателем русских пословиц был сын датского врача, получившего российское подданство, Владимир Даль. Его коллекция, изданная в середине прошлого столетия, насчитывает более 30 тысяч пословиц, поговорок, прибауток, присловий, загадок и тому подобное.

ПОСЛОВИЦА НЕ СУДИМА —

слова эти стоят эпиграфом к сборнику, на борьбу за издание которого Владимир Даль потратил около десяти лет. Я же привожу пословицы из более позднего издания этого сборника — Москва, 1957.

Есть Бог или нет его, услышит он или не услышит, воздаст или не воздаст, рассчитывать приходится лишь на самого себя: «На Бога надейся, а сам не плошай» — гласит наипопулярнейшая народная мудрость.

«Приглядитесь пристальнее к русскому народу», — приглашает неистовый Виссарион Белинский. И что ж, приглядываясь к народу сквозь его же думы, мы видим, что это народ-спорщик, народ-упрямец и народ-балагур, пестрый, как стародавний российский кафтан и, конечно же, далекий от единомыслия.

Перебирая пословицы и поговорки из коллекции Даля, я представил себе сцену с несколькими собирательными персонажами: это — смышленый мужичок, едва сводящий концы с концами и не дурак выпить; непременно церковник-наставник; это — тихий человек, боящийся бога, церкви и начальства, всётерпящий, но поучающий; и, наконец, — продукт извечного российского поверья и суеверия. Итого — четыре. Теперь присмотримся, как эти разные воззрения отражены в русском фольклоре:
«С Богом пойдешь — до блага дойдешь», а «отстанет Бог, покинут и добрые люди»,

ПОУЧАЕТ НАБОЖНЫЙ,

и добавляет: «В мире всё творится не нашим умом, а божьим судом», ибо «Бог не дремлет — всё слышит».

— Куда там, не дремлет?! — возражает мужик. — «Бог попущает, и свинья гуся съедает»; не зря говорят, что «на весь мир и сам Бог не угодит».
— Молиться надо, — встревает церковник: «Молитва — полпути к Богу». А то всё земное да земное. «Не слушай, где куры кудахчут, а слушай, где Богу молятся».
Суеверный (боязливо оглядываясь): «Бога зови, а черта не гневи! Богу угождай, а черту не перечь!»

Мужик упирается: «Бог богом, а люди людьми». Ведь если худо кому — что толку в слезах: «плачься богу, а слезы — вода».
«Что бы ни пришло, все молись», — смиренно говорит всётерпящий,
«Аминь спасает человека», —

НАСТАВЛЯЕТ ЦЕРКОВНИК.
«Не скажешь аминь, так и выпить не дадим».
Но мужик всё упрямится: «Аминем беса не перешибешь».

Суеверный: «Поп свое, а черт свое …»
Всетерпящий: Слушай священника — «послушание паче поста и молитвы».
Мужик: «Испостился, измолился в нитку, доколе!»

Суеверный (скороговоркой): «Стоя на молитве, ног не расставлять: бес проскочет…»
Церковник: «На этом свете помучаемся, на том порадуемся».
Всетерпящий: «Свет в душе от молитвы, а в храмине от свечи».

МУЖИК УПРЯМИТСЯ:

«Повадишься к вечерне — не хуже харчевни: нынче свеча — ан шуба с плеча».
Церковник: «На балалайку станет, и на кабак станет, а на свечку не станет?»
Мужик: «Знают и чудотворцы, что мы не богомольцы».
«Близко к церкви, да далеко от бога».

Церковник: «Церковь не в бревнах, а в ребрах», но … «без денег в церковь ходить грех».
Мужик: «Родись, крестись, женись, умирай — за все попу деньги подавай», а тут «бедность в клюку гнет».
Всетерпящий и церковник (в один голос): «Бедность — святое дело».
Мужик: Знам, что «бедность не порок, да без шубы холодно».

Церковник: «Ни Бога не боится, ни людей не стыдится» — «душа христианская, да совесть цыганская».
Мужик: «Душа не сосед, пить-есть хочется».

СУЕВЕРНЫЙ УСТРАШАЕТ:

«Бес не ест и не пьет, а пакости деет …»
«Бог за худое плательщик . . .»
Мужик: «Не в силе бог, а в правде».

…Пожалуй, этого хватит, чтобы получить представление об исконном российском отношении к богу и церкви.

НЕ В СИЛЕ БОГ, А В ПРАВДЕ,

именно в правде, а не в каких бы то ни было условностях или внешней атрибутике.

Мой старый китайский друг и учитель Ли Сеншен как-то задал мне, 13-летнему, нечто вроде задачи-загадки:
— Перед тобой две дороги: по одной идет праведник, по другой — грешник. За кем последуешь ты?
— За праведником, конечно!
— Неверно.
— За грешником? . .
— Тоже неверно.
— Так за кем же?
— Всё зависит от того, куда кто идет, — старик улыбнулся так, как обычно улыбался, когда ему в очередной раз удавалось меня озадачить. И пояснил: — Если случилось так, что праведник свернул на путь греха, а грешник вышел на путь праведный, то верно будет в таком случае следовать за грешником…

Этой мысли старого китайца близко высказанное Томасом Джефферсоном в 1816 году в письме г-же Смит, жене издателя газеты «Нейшнл интел-лидженсер»: «В нашей жизни, — писал Джефферсон, — а не в наших словах должна быть прочитана наша религия».

И все же неудивительно, что по миру разнеслась слава о том, что советские люди воинствующие атеисты (о российском мужике давно забыли). Характеристика эта закрепилась будто во время, а то и

ПОСЛЕ РЕВОЛЮЦИИ 1917 ГОДА,

когда немалому числу священнослужителей бросали в лицо обвинения в стяжательстве, ханжестве и пьянстве, когда церковное добро разворовывалось, а храмы разрушались.

Теперь, когда буря ярости пронеслась, а вместе с ней прекратился и грабеж амбаров, зажиточных поместий и богатых церквей (явление, увы, сопутствующее смутным дням), теперь, когда страсти поутихли, а укрепившаяся власть пребывает на исходе третьего поколения, оглядевшись, можно с уверенностью сказать, что советский человек — не воинствующий атеист. А если он ни в Бога, ни в церковь не верит, то само отсутствие веры не означает противостояние Богу, а еще меньше борьбу с ним. Просто Бог исчез из его сознания.

В истории случалось не раз, когда при общем крушении теологического влияния общество утрачивало существенную долю нравственности. И хотя разговоры о благе человека не сходили с повестки дня, забота о нем как бы отодвигалась на второй план. Ибо нужен он властям прежде всего для укрепления самой власти, ну и, конечно, для покрытия долгов и текущих расходов. Притязания же человека на права личности воспринимаются как нечто неприличное — эгоистическое и предосудительное. Появляются такие фразы, как «интересы государства (власти обожают называть себя государством) выше личных интересов».

На разном этапе эти «высшие» интересы обретают свою словесную или

ИДЕЙНУЮ МЕРКУ.

Разве не к «братству» призывали французы соотечественников в конце XVIII века, а четыре года спустя не они ли приступили к гильотинированию несогласных? Разве не утверждали средневековые инквизиторы, что Святая Церковь превыше всего, сжигая при этом инакомыслящих на кострах? . . Разве не настаивали российские священнослужители на том, что православная церковь первичнее, преследуя при этом отступничество и зорко следя за тем, чтобы мужик не высвободился ненароком из крепостничества?]]> Яромир Духовність Mon, 19 Jul 2010 03:05:24 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7795,7795#msg-7795 історія і філософія українського будинка (1 відповісти) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7795,7795#msg-7795 ТМ "Доступне житло" запроваджує проведення семінарів по вивченню та впровадженню вищеназваних тем в сучасному будівництві. Адреса для листування; marzhan@ukr.net]]> mamaj Духовність Tue, 30 Mar 2010 13:22:40 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7714,7714#msg-7714 Віршик (нема відповідей) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7714,7714#msg-7714 Здер з одного літературного сайту

Пане гетьмане! Прошу прийняти відставку.
Обхідний вже підписаний. Шаблю, коня, яничарку
І сідло, і пірнач, і посвідчення – все, як належить, здаю.
Я служив бездоганно. І певно іще послужити
Я би міг. Але тиск, аритмія, одишка... І діти
Підросли вже без батька й питаються, де я у біса живу

Й чи живий взагалі. Про моє існування
Їм нагадують лише портрет мій, перерахування
Грошового довольства щомісячні, пам’ять про давній візит
Колискова бабусина в хриплім моїм виконанні.
І дружина моя посивіла від туги й чекання
Доки я нарізав тута дантові кола й коптив білий світ

Пане гетьмане! Хлопству начхати на волю –
Ну, принаймні, на нашу із вами. Набридли до болю
Їм піар наш, обІцянки, захлані пропагандисти-старці –
За московську границю тікають від мобілізації
Забиваючи все, що можливо, на нас, і на націю,
Закладаючи в дружби народів фундамент свої камінці

Нам та дружба ікнеться іще через роки.
Але зараз не йдеться про те. Проминули всі строки,
А ми досі тут човпимось то за корито, то за булаву.
А тим часом курс таляра падає, злотий буксує,
Гріш литовський просів – далі нікуди. Господа всує
Поминатимем знову без газу і лаятимемо Москву,

Пане гетьмане - щойно ударять морози.
Але й це – півбіди. Бо людина й не те ще виносить
Тут – системна помилка. Конфлікт різних версій. Така се ля ві
Промінявши пшеворські мечі на трипільське череп’я
Поназвалися хами тутешні яфетовим плем’ям,
Самі скніють і жить не дають – ані іншим, ні нам, ні собі

Ті, кого уважали ми м’ясом гарматним,
Хто живився за Хмеля грабунками замість зарплати,
Засідають тепер в комітетах, комісіях, ліплять бюджет,
І вирішують, скільки Вам дати на танки й шаблиська,
Паралельно гризуться за степи і за пасовиська,
І, мов лис на курник, крадькома позирають на Ваш кабінет

Пане гетьмане! Я хочу жити удома,
А не біс його де. І служити – не біс його кому,
А лиш тим, хто любов’ю своєю нам світить і дума про нас –
Ось вони певно й звуться і „нація” і „Батьківщина”,
Ну, а решта усе – то бездарна лиш балаканина,
У яку Ви й самІ, сумніваюсь, що вірите. Бо вже – не час...

21 листопада]]> Thorgeyr Духовність Sun, 22 Nov 2009 11:12:37 +0200 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7713,7713#msg-7713 Прайс (нема відповідей) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7713,7713#msg-7713 ]]> Яромир Духовність Thu, 19 Nov 2009 00:52:40 +0200 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7681,7681#msg-7681 тема закрыта (2 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7681,7681#msg-7681 serg22 Духовність Mon, 26 Oct 2009 19:02:12 +0200 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7680,7680#msg-7680 тема закрыта (5 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7680,7680#msg-7680 serg22 Духовність Tue, 20 Oct 2009 23:50:28 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7630,7630#msg-7630 "Маразми нашого містечка" (нема відповідей) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7630,7630#msg-7630 Образ Богоматері з’явився на стіні клубу

http://www.molbuk.com/uploads/posts/2009-07/1248266350_obraz_kolink.jpg

Quote:
Минулого понеділка у Шилівцях Хотинського району сталася подія, яка привернула увагу вірян та духовенства з усієї Буковини. На високому фундаменті клубу з’явився образ Богоматері.
Новина швидко поширилася округою. Насамперед, сюди стали приходити мешканці Шилівців та Бочківців, адже будинок знаходиться на межі двох сіл і розрахований для молоді саме цих двох населених пунктів. Особливо людно тут було ввечері у вівторок: на території клубу знаходилося до тисячі осіб, автомашини на центральній автодорозі стояли в два ряди протяжністю до кілометра. Навіть уночі люди не розходилися, а молилися й співали релігійні пісні. А ще нанесли до стіни великі букети квітів, кидали гроші: хтось кинув заклик побудувати тут монастир.

- Це справжнє диво, яке важко пояснити, - каже отець Георгій, священик з Шилівців. – Хоча образ і не дуже чіткий, але фотоапаратура дає добре зображення, і, крім цього, миряни бачили вночі світлий німб навколо голови Богоматері. Цікаво, чи довго цей образ існуватиме?

Дехто з богомільних людей каже, що ввечері тут з’явився був і ангел, що плакав. До речі, простежується і образ Ісуса Христа, а ще хмарки.

- Грішимо, тому й будемо покарані, - вважає місцевий мешканець 82-річний Михайло. – Клуб тут побудували ще у 1967 році. До того на цьому місці була криничка і хрест. Коли закладали фундамент будинку культури, то каміння для цього привезли з Клішківецького храму, який зруйнували. А воно ж було освячено! Тепер у клубі гармидер, дискотеки, п’янки. От Бог і попереджає нас і застерігає від гульбищ та веселощів! Треба молитися, а не лихословити.

Подібні версії висловлюють й інші жителі обидвох сіл, називаючи в одному випадку то капличку, то церкву, звідки бралося каміння на будівництво клубу. Причому, й адреси населених пунктів, звідки його привезли, різні. А дехто розповідає, що на цьому місці колись мали побудувати церкву, але в останній момент передумали. Зрештою, факт залишається фактом – образ Богоматері є і паломництво до нього продовжується.

[www.molbuk.com]


Схаменіться люди, добрі!!! Це ж божевілля... А сільській владі Шилівців варто подумати про будівництво туалету...]]> Яромир Духовність Sun, 27 Sep 2009 15:00:09 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7618,7618#msg-7618 Дотик Словом (л) (2 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7618,7618#msg-7618 [dotyk.in.ua]]]> MykolaV Духовність Sun, 13 Jun 2010 12:21:24 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7501,7501#msg-7501 ЗАПРОШЕННЯ НА ХОДУ ЗА РІДНУ ВІРУ 24.08.2009 у м.Києві (3 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7501,7501#msg-7501 ..............................................................ЗАПРОШЕННЯ НА ХОДУ ЗА РІДНУ ВІРУ у м. Києві 24.08.2009р
...........................................„За відродження духовної культури України”

.........................................................А відоме було у споконвічних Ведах, що Перун спасе Богів і прославить їх плем`я”.
.............................................................Володимир Шаян „Про Перуна знання таємне”

....................................................Повернімо образ Перуна на Старокиївську гору!

...Тисячу років тому назад чужинські правителі на очах нашого народу зрадницьки звергли Перуна зі Старокиївської гори (нині Андріївської).

...І прорекли Волхви, що лише через тисячу років прокинуться Рідні Боги. І ось настав той час.

...В різних куточках нашої Неньки-України відтворюються рідні свята та обряди,Славлення Рідних Богів. Постають з небуття лики Богів.

...І в цей Величний День іменем Богів Рідних і Предків Світлих закликаємо Вас взяти участь у поверненні Кумира великого Бога Перуна на його історичне місце – Старокиївську гору! Відбудеться це Свято у символічний день 24 серпня 2009 року – День Незалежності України!

...Початок о 9:00 біля Подільської пристані на Дніпрі у Києві.

...З поверненням Незалежності до нас повернулась наша свобода, зникли всі заборони мати своє рідне – Українське. І як символ відродження України і її духовності повертається до нас наш могутній Бог Перун, який більше ніколи не дасть, не дозволить нікому нас перемогти і підкорити.

...Усі ми будемо свідками відродження справедливості – Перун пройде шлях повернення від Дніпра до гори, та буде там встановлений.
У свій час його, причепленим до хвоста коня, протягли з гори та вкинули у води Дніпра. А люди ридали і кричали услід: „Видибай, Перуне!” Тепер же ми перенесемо Кумир Перуна на руках назад на святе місце, де він знову буде встановлений і поверне нам могутній Дух Правди і Волі.


........................................Приєднуйтесь! І повсталий Перун прокладе шлях Рідним Богам до онуків своїх!

........................................................Слава ж Йому, Великому і Непереможному Богу!

................................................Повернімо історичну справедливість Українському Народові!

...Збір учасників урочистої Ходи призначається на 9:00 ранку на Подільській пристані Дніпра у Києві навпроти вулиці Спаської (10 хвилин ходу від ст.м. «Контрактова площа»). Будемо раді бачити Вас в національному одязі.
...На святі буде присутній Живий Вогонь, що йде по Україні шляхом Перуниці, тому захопіть із собою вмістилища для Вогню (свічки, лампадки, тощо), різнокольорові стрічки, квіти, віночки, дзвіночки і насамперед святковий настрій! Бо це є Свято Велике!

...Для тих, хто бажає долучитись до справи відродження культурної спадщини України та зробити свій внесок, наводимо розрахунковий рахунок, на який можна перерахувати Ваші добровільні пожертви:

...................................................р/р 2600914137 в Райффайзен Банк Аваль м.Київ,

...................................................МФО 380805, громада рідної Віри „Трійця”,

...................................................призначення платежу: благодійний внесок.



..........................................................Хід основних подій буде відбуватись з 22.08.09 по 24.08.09.


...З З 16.08.09 по 25.08.09 працюватиме наметове містечко в с.Горенка. (перебування в наметовому містечку лише з поперередньої домовленності з організаторами -кількість місць обмежена. Доїзд- інф.на www.sobor.uz.ua та www.vinec.org.ua).
...Для поселення до наметового містечка бажано мати: намет, килимок, спальний мішок, особисту аптечку, набір продуктів, кошти для забезпечення себе усім необхідним на час таборування (закупівля продуктів, проїзд та ін.). Наметове містечко організовується за принципом самозабезпечення.

....................................................Інформація про ходу міститься на [www.sobor.uz.ua]

.....................................................................Електронна пошта: hoda@e-mail.ua

....................................................Телефони для довідок: 8-063-585-03-51, 8-067-432-36-97


....................................................Запрошуйте на Ходу усіх своїх друзів та знайомих!]]> Тарас Духовність Tue, 10 Nov 2009 16:05:37 +0200 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7466,7466#msg-7466 Будда, Христос і Тутанхамон — українці (2 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7466,7466#msg-7466
Видається правдоподібною версія, що Будда належав до скіфського/сакського народу будинів, що проживали у ІІ—І тисячоліттях до н. е. (за Геродотом) на території Давньої України. Ім’я цього народу збереглося в назвах населених пунктів Середина-Буда (Сумщина), Буда (Чернігівщина) тощо, вважає голова правління Всеукраїнської асоціації політичних наук Валерій Бебик. З етнічної точки зору — все ясно. Будда належав до скіфів-аріїв і, зокрема, до народу будинів, нащадки якого донині проживають на території Сумської, Чернігівської областей і прилеглих до них білоруських і російських землях...

Ми вже наводили факти, які ставлять під сумнів офіційну (церковну) версію етнічного походження та біблійних дат життя пророка Ісуса (Їсуса) Христа та історичної епохи, в якій сформувалися основи християнства. Схоже на те, що Христос насправді жив за три тисячі років до свого «канонічного» народження й розмовляв (як і Нефертіті) коптською мовою, наближеною до мови предків сучасних українців...

Назва головного єгипетського храму Хет-Ка-Птах звучить надто вже по-українському: «Хата-Птаха». Судячи із зображень на єгипетських пірамідах (поховання дружини фараона Хеопса та його матері Хетепхерес, поховання Тутанхамона), єгипетські цариці на той час були блондинками із блакитними очима. Крім того, варто зазначити, що там у чималій кількості зустрічається тризуб (нині — малий Державний Герб України).]]> Бо Бо Духовність Thu, 15 Oct 2009 11:33:01 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7454,7454#msg-7454 Де шукати Русколань? (1 відповісти) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7454,7454#msg-7454 Русколань: Волинські таємниці слов'янської прабатьківщини

«Рівне-Суренж»
Дем'янов В.О., Андрєєв О.А., «ДЦ «Рівне-Суренж»», 31 Березня, 2009 року

http://rivne-surenzh.com.ua/images/publications/rusk210.jpg
Поняття Русколань з'явилося в широкому громадському ужитку після масового виходу публікацій про «Велесову (Влесову) книгу» та, власне, і самої книги, в багатьох російських і українських перекладах в 90-х роках ХX століття і перших роках ХХІ століття.

Ми можемо по різному ставитись до «Вересової книги» як джерела інформації про Русколань, від надзвичайно негативного (груба підробка, новітнє міфотворення), до глибоко позитивного (унікальний документ, нововиявлене джерело). Але заперечувати те, що «Велесова книга» пробудила широкий громадський інтерес до праслов'янської історії, до нерозвіданих витоків слов'янства, не можемо.

Традиційно оцінка «Велесової книги» її опонентами здійснюється з позиції близької до точки зору римсько-візантійської, де все слов'янське вважається варварським, поганским, примітивним, диким і, звідси, нездатним до якихось історичних досягнень в принципі.

Впливають на таку оцінку і результати непримиренної боротьби в самому слов'янському суспільстві VI-IX ст. н.е. між верховною волхвівською владою і залежною від неї периферійною княжою, яка прагнула до самостійності. Остання стала тією силою, з якою загравали її сусіди та на яку впливали візантійці, хозари, германці, франки, зманюючи і підбурюючи, бажаючи зруйнувати цілісність слов'янського світу, який лякав їх своєю силою та стрімким територіальним зростанням (дивись - [rivne-surenzh.com.ua] ).

Постає цікаве питання, що таке Русколань? Що вона собою являє? Яке її значення в історії слов'янства?

Поняття Русколань в «Велесовій книзі» згадується неодноразово. Воно присутнє на дощечках 4-А, 6-В, 7-В, 7-З, 22, 8(27), 24-Б, 32, 34, а на деяких з них по декілька разів.

Складність ситуації в тому, що в одних місцях слово Русколань звучить як назва якогось територіального утворення. В інших випадках воно виглядає назвою групи людей з такого утворення. В третіх випадках постає назвою окремого народу або племені.

Так що ж приховано за багатозначимістю поняття Русколань?

Очевидно, що основу слова Русколань складають два корені, які в контексті духовно-ведичному означають наступне: «рус» - просвітлена людина; «коло» - замкнута система чогось. Русколань – відповідно, «русів коло», «замкнута система у русів», «коло чогось у просвітлених людей».

Але система чого? Що могло створюватися русами і називатися Русколанню? Що потрібно було організовувати русам саме колом і для чого?

Відповідь є на дощечці 17-Б, де мовиться: «… отож наші городи колом ставити маємо, як і Отці наші...». (...ІСЕ ГРДЕ НАШІЕ КЛОУМ СТАВЕТЕ IМЯХОМЬ ЯКОЖДЕ ОЦЕ НАШІЕ...). Очевидно, що будівництво кола городів, як оборонної та життєзабезпечуючої структури мандруючого народу (по «Велесовій книзі» та згідно досліджень зона міграції - Загір’я-Семеріччя, Кавказ, Месопотамія, Балкани, Карпати, Волинь), є давньою слов'янською традицією, заповіданою древніми Отцями (слов’янськими пророками, мессіями, мудрецями, волхвами-украми).

Крім того, Русколань, як слово, у «Велесовій книзі» зустрічається і в іншому написанні - Русколунь. Пригадавши, що перетікання звуку «о» в «у» і навпаки є характерним прийомом для волинсько-поліських діалектів української мови, приходимо до висновку, що слово «колунь» або «голунь» в цьому прочитанні виступає в значенні - «колонія». Русколань або Русколунь – колонія русів.

Схоже на те, що будівництво системи кіл міст, особливо під час великих і тривалих походів слов'ян, було випробуваним і надійним способом захисту переселенців, запорука успішного освоєння навколишніх територій. Причому, коло міст повинно було мати значні розміри і виконувати роль надійного осередка на десятки, а то і сотні років, а також бути культурно-духовними центром.

Особливу роль в створенні таких колоній повинні були мати жрецькі загони - навчена ідеологічна сила, підпорядкована Отцям (волхвам-украм), каста спеціально підготованих воїнів-духівників з місійними завданнями. Для цього в колі міст повинен був бути створений духовно-адміністративний центр і ціла низка святилищ (Ругій), а також жрецькі монастирі, пантеони (кладовища) та інше. Такому центру присвоювалась популярна в слов'янському світі назва, що величала Творця, Ірій (Духовний світ, світ предків), Сонце (Ра, видимої матеріалізації вищого) та підкреслювала святість даного місця (Суренж, Сурож, Арта, Аркона, Ретра і тому подібне). Завданням центру була просвітницька робота з навколишнім населенням, його посвячення в слов'яни, а найбільш достойних серед учнів - у руси (просвітлені), що давало останнім можливість духовного і громадського росту.

До складу передових загонів, окрім жреців (живо рекущих, проповідників), повинні були включатися також бояри, воїни, ремісники, очолювані князями. Їх завданнями були військові акції, оборона колонії, налагодження господарства і побуту. Князі, як керівники цих загонів, були людьми виборними та залежними від віча (князь - кого назвали). Безпосередньо вони підпорядковувалися великому князеві (божу, бусу, маджаку) – виборному представникові мирської влади. Князі, як і великий князь, повинні були виконувати вказівки Ради волхвів-Трояні (вищої надсуспільної структури) та шанувати заповіти святих Отців (закони світобудови). За діяльністю таких загонів здійснювався суворий волхвівський та жрецький контроль.

Подібну стратегію переселень і освоєння нових земель культивували і головні конкуренти русів на Чорному морі – греки (візантійці). На дощечках 18-Б, 22, 23 є оповіді про грецькі колонії під назвами Грецьколуней, що виконували і релігійні, і месіанські завдання. Грецьколунями слов'яни іменували і мешканців цих колоній, що виділяло їх на тлі інших греків, званих еллінами.

«Велесова книга» оповідає про існування в різні історичні періоди декількох слов'янських кіл міст. Одне з таких кіл вона називає Голунь (Колунь). На тій же дощечці 17-Б є рядки «…Колунь нашу залишили ворогам, і та Голуне, колом будучи, та ворогам в руки тяжко далася...» (...КОЛУНЕ НАШІУ ОСТАВЕ ВРЗІЕМ І ТА ГОЛУНЕ КОЛОМ БЯЩЕ О ТА ВЬРЗІЕМ ТІЖЦЩЕ О ПРСТЕ СТА…). Згадки про Голуні-Колуні бачимо на дощечках 19, 22, 34, 35-А. Правда, не відомо, чи йде мова про одну і ту ж Голунь чи ні? Зустрічається в тексті інформація і про місто Голунь, яке могло бути центром кола міст, швидше за все, з тією ж назвою?

Значення кола міст як елементу системи переселення, розселення і місійності підтверджується розповіддю «Велесової книги» про давні тисячолітні мандри слов'ян на чолі з святими Отцями, та історією повернення їх з мандрів Балканським і Карпатським шляхом на землю своїх предків, де і спалахнула боротьба з готами (дивись - [rivne-surenzh.com.ua] ).

Виникає питання, то де ж в Європі земля предків? Де той регіон, в якому було закладено базове коло слов'янських міст? Де місце головної, місійної Руськолані? Чи є у «Велесової книзі» натяки на цей центр слов'янізації європейських народів? Як звалися його засновники?

Дуже цікаві рядки читаємо на дощечці 24-Б, які звучать так: «...це Волинь йде попереду і б'є ворогів, тому що хоробра є, і та Волинь є родом першим…» (...СЕ О ВОЛЫНЬ ІДЕ ОПРЕДЕХ І БЫЕ ВРЗЕ ЯКО ХОРОБРІА ЕСЕ І ТА ВОЛЫНЬ Е ПЕРВЫЩЕ РОДО...). Примітно, що окрім Волині, первородністю «Велесова книга» не нагороджує більше нікого!!! Згадуючи постійні заклики волинян до єдності (дощечка 32), стає зрозумілим місце розташування головного, після азійских походів і Карпатського періоду, слов'янського кола міст – Волинська височина.

Про цікаву і особливу назву слов'ян Карпатського періоду, а згодом і Волинського, сповіщає дощечка 7-Є: «…і не мали тоді нікого, тільки дулібів...» (...А НЕ ІМАХОМ ТОДЕ НИКІХ ТАКО ДУЛЕБОВА...).

Саме про дулібські храми на Волині пише дощечка 21: «…і ще мали на Волині дулібскі храми і по Суренжу...» (...ІСЕ МЯХОМЬ НА ВОЛОІНІ ДУЛЕБСТЕІ ХРАНІЕ І О СУРЕНЖЕ...).

Унікальною є згадка дощечки 29 про війни між дулібами та римлянами: «...а спом’янемо, як римські орли мали поразку від Дідів наших в усті Дунаєвім, і це Троян напав на дулібів, і це Діди наші пішли на легіони і розтрощили їх...» (...І СПОМЫНЬМО ЯКОДЖЕ РОМЕСТЕ ОРЛІ ПОРАЖДІЕНІЕ БЯЩЕ ОД ДІЕДЫ НАШІЕ НА УСТІУ ДАНАІЕВОУ І СЕ ТРІАНЬ НАЛІЕЗЕ НА ДУЛЕНБЕ І CЕ ДІЕДОВЕ НАШІА ІДОЩІА НА ЛІЕГОІОНІЕ І РОЗТРЩЕЩА ІЕХ…).

Тобто, дуліби, перейшовши Карпати і зайнявши верхів'я Дністра та центральну Волинь (до I-ІІ в.в. н.е.), згідно «Велесовій книзі», постають предками (дідами) всіх слов'ян! Зрозумілим є і місце військових дій, саме в гирлі Дунаю, зайнявши яке римські легіони імператора Трояна відкривали б собі шлях на іншу сторону Карпат. Попередні спроби пробитися туди долинами Дунаю і Тиси, як пишеться в тексті книги, зустріли могутній опір слов'ян в Карпатах біля Руськой гори (нині Говерли) та закінчилися полоном римлян (дощечка 17-А).

Отже, слов'яни карпатського періоду і часу переселення на Волинь, всі слов'яни дідівського періоду, мали загальну назву – дуліби! Символічний сенс самого слова дуліби, що означає - «з’єднані в кулак (дулю)», «союзники», «союзні слов'янські племена». У такий союз входили слов'янські племена полян, кривичів, деревлян, сіверян, які були посвяченими русами (просвітленими). Щодо існувавшого у той час ще одного слов'янського племені - тиверців, яке разом з іншими племенами йшло до Європи, то воно потрапило в полон ще на землях Анатолії (озеро Туз) за часів царювання нововавилонського Набсур-сара на рубежі VII-VI ст. до н.е. Тільки пізніше, в I ст. до н.е., тиверці переважною більшістю переселилися в Причорномор'я по кавказькому маршруту. Що до інших слов'янських племен, їх назв – то це вже результат посвячення європейців у слов'яни (венедів, галло-кельтів,скіфів, сарматів, готів, германців, балтів, фінно-угрів, тюрків і інших народів), якого прагнули волхви-укри, розуміючи його як процес духовний та світоглядний (дивись- [rivn]е-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/9 ).

На подібний висновок про значення назви дуліби наводить і «Повість врем’яних літ», в якій йдеться про примучення (утиски) обрами виключно дулібів (VI ст. н.е.). Обри (авари), здійснивши перехід з Прикаспію на захід Подніпров’ям і Причорномор'ям, осіли в Подунав’ї та Карпатському регіоні. Їх шлях проходив землями частини слов'янських племен (сіверян, полян, тиверців, уличів). Облаштувавшись і створивши державу, за сусідів на півночі вони повинні були б мати білих хорватів, а не дулібів! Чому ж літопис згадує тільки дулібів? Відповідь очевидна: в ті часи, дулібами звалися всі слов'яни! Дуліби – це загальна назва всіх слов'ян того часу!

Подібне трактування пояснює історичний прецендент VI-IX ст. н.е. на слов'янському просторі – поступовий процес зникнення з ужитку назви дуліби, що прискорився з очевидним кінцем історії загальнослов'янської держави Дулібії Рось. Стає зрозумілим і механізм заміни поняття дуліби новим – волиняни (синонімічним, але з іншим змістом). Механізм, що був пов’язаний з потрясіннями в загальнослов'янській державі.

Природньо запитати, а чи є хоч якісь історичні свідчення сказаного? Чи міг союз, а потім і держава дулібів-слав’ян-русів, волинян, європейська загальнослов'янська держава на Волині бути невідміченою сусідніми народами? Чи є письмові свідчення дулібсько-роської величі?

Цікаву інформацію знаходимо у Аль-Масуді, арабського дослідника першої половини X ст., який згадує народ «волінана». Він пише, що в стародавні часи у слов'ян цей народ був корінним(!), і правив ним цар Маджак. Цей народ був найбільш шанованим у слов'ян і мав перевагу над іншими(!). Надалі почалися роздори, порядок був порушений, і «волінана» розділилися на окремі коліна (!) і кожне плем'я вибрало собі царя по причинах, які Аль-Масуді не вказав.

Арабомовний енциклопедист X століття Ібн Русте пише про народ русів, у якого особливе місце займають ворожбити (волхви-укри), які рахують себе вищими за царя(!). Він вказує, що цей народ живе на острові, який знаходиться в десяти днях від печенігів (!) і оточений озером. Острів - завдовжки в три дні шляху, він болотистий і лісистий. Слов'яни роблять тут хмільний напій з меду. Коні у них є тільки у верховного царя, зате вони уміло плавають на човнах.

Про острів русів пише і арабомовний історик Абед-аль-хай Гадрізі. Острів русів - є вологою країною, де живе сто тисяч жителів(!). Над ними стоїть цар. Вони люди войовничі, збирають данину з підкорених народів - слов'ян(!), і не орють і не сіють.

В цих описах простежуються характерні особливості загальнослов'янського устрою, ознаки Дулібської держави Рось і коротка характеристика Волинської Русколані з одним лише уточненням: чужоземці озером вважали широкі заливні долини річок Горині (на сході) і Стиря (на заході), які дуліби (волиняни) успішно перегороджували греблями, роблячи важкоздоланними, особливо на транзитних шляхах. Адже вони водогосподарники, уміло плавають на човнах, які і донині на Волинському Поліссі називаються не інакше як чайками (дивись - [rivne-surenzh.com.ua] та [rivne-surenzh.com.ua] ).

Про великі слов'янські морські і сухопутні походи на Константинополь, на Балкани, Кавказ, до Чорного моря, на Західну Європу, пишуть візантійські і інші джерела. Кількість походів зростає, починаючи з V-VI ст. н.е., а особливо в VII – VIII ст. н.е. Серед них здійснені в 602, 622, 626, 643, 702, 710-712, 761-762, 773, 804 роках та і інші. Походи, участь в яких брали десятки, а іноді і сотні тисяч слов'янських воїнів, що тривали місяцями і роками! Походи які вражали сучасників своїм розмахом і силою! Чи можливо щось подібне здійснити не маючи держави, єдиного керівництва та економічної бази? (дивись – [rivne-surenzh.com.ua] та [rivne-surenzh.com.ua] ).

Що ж до інших європейських слов'янських кіл міст, дочірніх Волинському або побудованих за його подобою, то їх кількість, особливості, історичне значення необхідно з'ясовувати. Сліди таких утворень слід шукати в Криму та Причорномор'ї (Сурож, Русколань, Голунь, Антія), в Приазов'ї, на Подонні (Воронженець), на Верхньому Дніпрі (Борусія), на Балканах і Адріатиці, в Карпатах, на Помор'ї, на Ельбі, на острові Рюген (Аркона), Волхові (Новгород) і навіть в Приураллі (дивись - [rivne-surenzh.com.ua] ).

Починаючи з VI-VII ст. н.е., а особливо в VIII-IX ст. н.е., в період поступової втрати культу святих Отців, давніх світоглядних позицій волхвізму, розпаду єдиної слов'янської держави (Дулібії Рось) новостворені кола міст вже не були центрами волхвізму та просвіти. Вони все більше нагадували самостійні військово-адміністративні утворення, які виросли навколо місцевих язичницьких центрів. Вони ставали племінними та княжими вотчинами, центрами перших самостійних (від центру) слов'янських держав (Само, Великоморавською, Болгарською і інших). Вони наполегливо відстоювали власні інтереси і вели, таким чином, до остаточного занепаду загальнослов'янської держави Рось, а далі і Волинської Русколані (дивися - [rivn]е-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/18 ).

В підсумок сказаного, напрошуються наступні висновки:

а) Коло городів – це давня, заповідана святими Отцями слов'ян (волхвами-украми) оборонна система, з духовно-адміністративним центром, яка використовувалась слов'янами для здійснення переселення, розселення і освоєння вибраних територій, слов'янізації оточення. Могла мати власну назву, іноді похідну від попередніх кіл міст, часто вживану (Русколань, Голинь та інші ). У пізніші часи – основа самостійних слов'янських утворень (племінних, княжих, державних).

б) Русколань – назва кола міст з могутнім місійним центром, де слов'янізація здійснювалась шляхом посвячення в руси (просвітлені). Центр найвищого за значенням духовного навчання у дулібів-слов’ян-русів. Головною в Європі у слов’ян-русів була Волинська Русколань, осередок загальнослов'янської держави Дулібії Рось (I-IX ст. н.е.), базове ядро слов'янізації в Європі. У «Велесової книзі» згадуються пізніші за часом Русколані, закладені десь у південних степах біля Чорного моря (протистояли Грецьколуням). Схожі, за зовнішними ознаками на пізніші утворенння (Запорізьку Січ).

в) Руськолані – руси-месіонери, носії ідей волхвізму, слов'янізації і посвячення в руси, будівничі Русколаней, жреці, князі, бояри, воїни, ремісники, войовничі та ідейні колоністи в широкому розумінні.

г) Дуліби – стародавня назва всіх слов'ян. Введена в ужиток у VI-IV ст. до н.е. святими слов'янськими Отцями (волхвами-украми) Карпатського періоду як об’єднуюча, союзна для всіх слов’янських племен. Мігрувавши на Волинь славяни-дуліби заснували Русколань - центр загальнослов'янської держави Дулібії Рось. Назва дуліби синонімічна назві слов’яни-руси. В період бурхливого росту слов'янства і появі світоглядних проблем у суспільстві (VI-IX ст. н.е.) поступово втрачає значення як загальнослов'янське, загальнодержавне, витісняючись новим – волиняни. Остання згадка про дулібів значиться в «Повісті врем’яних літ» під 907 роком.

Що до Волинської Русколані, то її історичні контури проступають при детальному краєзнавчому, географічному, топонімічному, археологічному аналізі Волинської височини, особливо тої її частини, яка обмежена річками Горинь і Стир (дивись - [rivne-surenzh.com.ua] ). Тут, напевно, і містяться відповіді на запитання, які турбують слов'янський світ: хто ми, звідки, чиї діти, і де наше батьківське коріння?

1. Дем’янов В.О., Андрєєв О.А. Велич Дулібії.Рось. Суренж (Таємниці Волинської землі).-Київ, 2006.

2. Дем’янов В.О., .Андрєєв О.А. Велич Дулібії. Рось. Суренж.- Київ, 2007.

3. Лозко Г.С., Велесова книга. Волховник. -Вінниця, 2007.

4. Повість врем’яних літ -Київ, 1990.

5. Яценко Б. «Влесова книга»-пам’ятка ІХ століття. -Київ, 1994 .

6. Слов'яни південно-східної Європи в переддержавний період. -Киев, 1990.

7. «Велесова книга».Славянские веды. Составитель- Дудко Д.М. – Москва, 2004

8. Кобычев В.П. В поисках прародины славян.- Москва, 1973.

9. Шилов В.И., Истоки славянской цивилизации. -Киев, 2004.

10. Нариси культури давньої Воліні.Під редакцією Охріменко Г.В.- Луцьк, 2006.

11. Вінокур І.С.,Телегін Д.Я. Археологія Україні.- Тернопіль, 2004.

12. Власто А.П. Запровадження християнства у слов’ян.- Київ, 2004.

13. Археологія України. Під редакцією Залізняка Л.Л.- 2005.

14. Наливайко С. Індоарійські таємниці України.- Київ, 2004.

15. Наливайко С.Таємниці розкриває санскрит.- Київ, 2001.

16. Кучинко М. Археологія Воліні.- Луцьк, 2005.

17. Сулейменов Олджас. Мова письма.- Київ, 2006.

18. Геродот. Історія у 9 книгах.- Київ, 1993.

19. Толочко П.П.,Козак Д.Н., КрижацькийС.Д. Давня історія України. У 2-х книгах - Київ, 1994.

20. Чмихов М.О.,Кравченко Н.М.,Черняков І.Т. Археологія і стародавня історія Україн .- Київ, 1994.

21. Сушинський Б. «Велесова книга» предків.- Київ-Одеса, 2004.

22. Дем’янов В. Що було до Русі?- Рівне, 1994.

23. Дем’янов В.О.,Андрєєв О.А., Волхвізм - духовна школа слов’ян. - Сайт ДЦ «Рівне - Суренж», Рівне,2008. [rivne-surenzh.com.ua]

24. Дем’янов В.О., Андрєєв О.А., Дулібські пам’ятки Жидичина. – Сайт ДЦ «Рівне - Суренж», Рівне,2008. [rivne-surenzh.com.ua]

25. Дем’янов, О.А.Андрєєв. Суренж-Арта: священне місто слов’ян. – Сайт ДЦ «Рівне -Суренж», Рівне,2008. [rivne-surenzh.com.ua]

26. Дем’янов В.О., Андрєєв О.А., Походження слов’ян: сплеск ведичної культури в Європі кінця І тис. до н.е. –середини І тис.н.е. - Сайт ДЦ «Рівне-Суренж»,Рівне,2008.

[rivne-surenzh.com.ua]

27. Дем’янов В.О., Андрєєв О.А. Геофізічні методи пошуку в археології Волинсько-Карпатського регіону. – Сайт ДЦ «Рівне-Суренж»,Рівне,2008. [rivne-surenzh.com.ua]

28. Крисаченко В.С. Україна на сторінках Святого листа та витяги з першоджерел, що засвідчують процес поширенння християнства на теренах України від апостола Андрія до князя Володимира. – Київ, 2000.

29. Дем’янов В.О., Андрєєв О.А. Вплив оточення на біоенергетику людини. – Сайт ДЦ «Рівне - Суренж», Рівне, 2009 [rivne-surenzh.com.ua]

30. Бикова Т.В, Підземелля - важлива частина історико-культурного надбання України. – Сайт ДЦ «Рівне - Суренж», Рівне, 2008. [rivne-surenzh.com.ua]

31. [rivne-surenzh.com.ua]

32. [rivne-surenzh.com.ua]

33. [rivne-surenzh.com.ua]

34. [rivne-surenzh.com.ua]

35. [www.rivne-surenzh.com.ua]]]> surenzh Духовність Tue, 01 Sep 2009 13:14:55 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7436,7436#msg-7436 Біоенергетика: заповіти предків стануть у нагоді? (1 відповісти) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7436,7436#msg-7436 Вплив оточення на біоенергетику людини

«Рівне-Суренж»
В.О. Дем’янов, А.О. Андрєєв.
http://rivne-surenzh.com.ua/images/publications/bio081.jpgДоповідь на ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні технології мінімізації енергоспоживання. Екологічні й економічні аспекти пасивного будівництва. Відновлювальні джерела енергії»., «Виставковий центр «Лемберг», м. Львів», 19 Лютого, 2009 року

В останні десятиліття людство відчуло нагальну потребу в збереженні середовища свого існування. До цього його спонукали значні і навіть небезпечні зміни в кліматі Земної кулі, які пов’язані в першу чергу з використанням теплової енергії видобутої з нафти, газу, вугілля, інших джерел та наростанням парникового ефекту через зростання вмісту СО2 та інших речовин в повітрі.

Звідси значний інтерес до відновлювальної енергетики, де джерелами енергії є Сонце, вітер, енергія хвиль та інше. В цьому напрямку йдуть пошуки і пропозиції скорочення теплових викидів в атмосферу.

Це вірний шлях. Але слід зауважити, що не тільки клімат є визначальним аспектом гармонійного середовища проживання людини.

Так, клімат – це температурні режими комфортні для людини; це стан атмосферного повітря (якісні показники повітря, тиск, його забрудненість); це кліматичне районування, яке визначає аграрні особливості районів, їх спроможність нагодувати людство; це залежність рівня світового океану від температури та інше.

Проте є і інші досить вагомі чинники комфортності проживання людини, на які не звертається належна увага.

До таких відносяться, в першу чергу, стан польового та тонкоенергетичного середовища на поверхні Землі. І цей стан зазнає більш значних змін в порівнянні зі зміною клімату Землі.

Не секрет, нині загрозливо швидко зменшується магнітне поле Землі. В ньому виникають своєрідні «дірки» та «деформації». Напрямки силових ліній магнітного поля в районі екватора часто міняють свою полярність, закручуючись, а магнітні полюси Землі стали більш рухливішими та значно змістились.

Різко змінюється напруженість магнітного поля, навіть в місцях де воно довго виявляло значну стабільність. Все вказує на своєрідний підготовчий період до переполюсування магнітного поля Землі, що за прогнозами, можливо, почнеться в кінці 2012 року.

Нестабільність виявлена і в гравітаційному полі Землі, яке значним чином залежить від процесів в Сонячній системі, Космосі, та власне і у самій Землі. Залишається загадкою і сама природа гравітаційного поля як силового поля, пов’язаного з тяжінням та відцентровою силою, його вплив на біополе людини.

Надзвичайно мало даних є і стосовно електромагнітних полів на поверхні Землі. Такі поля викликані різними процесами як в глибинах Землі, так і в кристалічному щиті, осадових породах та атмосфері. Ці поля мають прямий стосунок до так званих геопатогенних зон та безпосередньо впливають на людину.

Всі названі поля активно діють на весь матеріальний світ. Інтенсивність цих полів, в певному коридорі, є комфортною для людини і всього живого. Виявлено, що вихід за рамки комфортного коридору по інтенсивності полів викликає незворотні деструктивні процеси в організмі людини. Найперше, значних змін зазнає імунна система людини, яка схоже, особливо залежна від польових, тонкоенергетичних процесів. Втрата імунітету людиною веде до росту онкохвороб, хвороб внутрішніх органів, нервової, серцево-судинної системи. Чи не тому велика частина нововиявлених хвороб бере свій початок з екваторіальних районів Землі, де змінність полів найінтенсивніша?

До природних змін польового середовища та тонкої енергетики на поверхні Землі, що тісно пов’язані з процесами в ближньому та віддаленому Космосі, додаються і інші. Серед них можна виділити ті, які викликані технічним розвитком цивілізації та ті, що створює сама людина, як біоенергетичний об’єкт.

Людством техногенні впливи вивчаються і контролюються на рівні санітарних вимог. Введені допустимі норми по шкідливих впливах: опроміненню людини, радіації, забрудненню води і повітря, шуму і багатьох інших факторах. Проте дія полів на людину маловивчена, особливо в довготривалій перспективі. Не враховуються в нормуванні слабкі та слабоенергетичні дії та випромінювання, що не доступні сьогоднішнім наявним в СЕС приладам вимірювання. Крім того не з’ясовані і механізми польових та тонкоенергетичних впливів на імунну систему людини. Не існує чіткої наукової бази самого процесу, який своїми параметрами виходить за рамки тільки матеріального розуміння світу.

Поза нормуванням залишається і антропогенний вплив людини на людину. Особливо це стосується польових та тонкоенергетичних впливів місць поховань на живих людей. Могильники залишаються постійно діючими носіями цих впливів, і їх тонкоенергетичні та польові впливи не унормовані санітарними вимогами в Україні.

Санітарні норми дозволяють по певному терміну останнього поховання використання ділянок цвинтарів під забудову, беручи до уваги тільки біологічні фактори небезпеки: вірусні та мікробні ризики, можливість зараження різними хворобами.

Спроби західних дослідників, Куррі, Хартмана, дослідити природу геопатогенних факторів (геопатогенних зон) підняли інтерес дослідників до самого питання, але не дали певних відповідей на їх природу та походження. Набули застосування такі нововведені поняття як «сітка Куррі», «сітка Хартмана», «зони Онко», «зони Крона», що вказують на місця аномальні і, нібито, завжди небезпечні.

Останні десятиліття з’явилась і нова наука - еніологія. Вона вивчає енерго-інформаційні зв’язки всього сущого у цьому світі та береться розв’язати проблематику польових та тонкоенергетичних явищ. Проте нині ця наука є в стані самоутвердження та жорсткої критики «академічної» науки. Це нагадує часи народження кібернетики та генетики, та гоніння на радянських науковців, нібито, «поплічників» буржуазної ідеології, що відкинуло розробки в сфері електронної техніки та генетики в СРСР на десятиліття.

Відповіді на певні запитання еніологічного плану дають і історичні надбання людства. До таких відносяться біоенергетичні знання в системі східних вчень: буддизму, ламаїзму, індійської йоги та інших.

Дуже цінні знання збереглися в майже не вивченому слов’янському волхвізмі, який по своїй суті є глибоким надрелігійним світоглядом, та дає унікальне бачення світобудови. Принципи волхвізму вповні узгоджуються з сьогоднішніми позиціями еніології.

Волхвізм, як і більшість подібних вчень, бачить все суще в цьому світі двокомпонентним, таким, що складається з керуючої субстанції (Вищої Ідеї, Творця, на чолі Ірію, Духу Святого - ієрархічної інформаційної системи) та енергії (хаосу, неструктурованої сили), яка здатна ущільнюватись, структуруватись в фізичну субстанцію та матерію.

За волхвізмом, будь-що в цьому світі є матеріальним втіленням творчої ідеї, і без неї існувати не може. Стан згорнутої Вищої Ідеї, є станом ентропії, коли не існує фізичних її втілень та власне матерії, є лишень маса неструктурованих енергій. Для нас це вакуум, відсутність проявлених властивостей Ідеї, енергетичного порядку.

Інформаційним носієм Ідеї є сума полів (магнітних, електромагнітних, гравітаційних), що на певних рівнях керування енергією створюють з хаосу енергій матеріальні утворення. Тому, будь-що у світі наділено тонкопольовим каркасом та має польову основу (вона ж і інформаційна). Ця основа живе за законами польового світу, а не похідного, матеріального світу.

Людина здатна бачити лишень доступну їй невелику частину проявленого світу, матеріальні тіла, і їй здається, що саме закони матеріального світу є визначальні.

За різними данними видимий та доступний людині нині матеріальний світ скадає лишень від 4% до 25% маси Всесвіту. Для всього іншого, не пізнаного, науковці сформулювали дивні назви: «темна матерія» та «темна енергія».

Прояви польового світу (Ірію), що не вивчені і не осмислені сьогоднішньою наукою, названо «надприродними явищами». Так ніби в усьому природному, в самій повноті охоплюючої нас природи, в Космосі і Всесвіті, щось може бути надприродним? Скоріше нас оточує не пізнане та не усвідомлене нами.

Людина, як частина цієї системи, теж двокомпонентна та має польову, тонкоенергетичну основу та матеріальне тіло. Польова, тонкоенергетична основа, чи біополе, живе за законами тонкопольового світу і відчуває на собі активний його вплив. Результатом втілення біополя є людина, як матеріальна форма.

Сила, повнота та якість біополя визначає фізичні та функціональні параметри тіла людини. Відбувається це опосередковано, через певні механізми. Наслідки свідомої чи несвідомої корекції біополя можуть виявитись досить довготривалими і носити ґрунтовний базовий характер для здоров’я людини.

Біополе людини (як випромінювання) своїми розмірами значно перевищує розмір її тіла. Як всіляке випромінювання, воно тяготіє до безкінечності. Конечність вимірюваного дослідниками біополя можна пояснити межею доступних для вимірювання величин біополя, можливостями вимірювальних приладів.

Корекція біополя людини в нинішньому світі може відбуватись спонтанно та без волі людини. Це пов’язано з тим, що люди в своїй більшості втратили можливості та знання самоперевірки, корекції та удосконалення власного біополя як головного чинника людського здоров’я та самоусвідомленного людського «Я».

Проте, залишки древніх знань та методик залишились не тільки в східних практиках, що оперують такими поняттями як “прана”, “чакри” та інше. В релігійній та інших формах вони присутні в закритих вченнях та практиках: герметизмі, йозі, каббалі, гностицизмі, суфізмі та інших. Такі знання є і в слов’янському світі, хоча і в залишковій ритуальній формі (побутовій магії, гаданнях та іншому). До корисних практик та дієвих методів слід віднести біоенергетичний пошуковий метод - лозоходство.

Лозоходство базується на виявленні тонкопольових, тонкоенергетичних проявів прихованих об’єктів (руд, копалин, підземних вод, комунікацій, поховань). Фіксація відбувається при контакті поля предмету з біополем підготовленої людини, здатної відчути та ідентифікувати сам об’єкт пошуку, та внаслідок перебування людини і предмету пошуку в єдиній енерго-інформаційній системі Ірію. Останнє дозволяє виконувати пошук дистанційно, з використанням картографічних матеріалів.

Нині з’явились прилади, які дозволють поряд з людиною-біолокатором (лозоходцем), фіксувати аномальні прояви невидимих оку підземних та фантомних речей. До таких відносяться: прилад ИГА-1, прилад В.Е.Г.А. - розробка ДЦ «Рівне-Суренж» та інші.

Вказані прилади дозволяють ДЦ «Рівне-Суренж» проводити пошукові та дослідницькі роботи в сфері польових проявів та тонкої енергетики, та порівнювати дані біолокації з даними приладів.

Нашим центром розроблені та успішно застосовуються як приладні так і біоенергетичні методики по визначенню геопатогенних зон, результати яких фіксуються в екологічних паспортах встановленого зразка:

1) для ділянок під забудову;

2) для існуючих приміщень та будівель.

Ці ж методики дозволяють ДЦ «Рівне – Суренж» виконувати пошукові та дослідницькі роботи в таких напрямках як:

а) археогеофізика - неруйнівні пошуки фундаментів, підземних споруд, могильників, поховань, тощо;

б) будівельна геофізика - вишукування аномалій, залишків будівель, неоднорідностей ґрунтів, мереж на ділянках проектування;

в) спеціальні роботи - пошуки геопатогенних зон, геопатогенних факторів, фантомних польових утворень, що впливають на людину;

г) дослідницькі роботи - вивчення людської біоенергетики, аур, чакр, кількісна оцінка цих явищ;

д) конструкторські роботи - розробки апаратури та принципів вимірювання польових та тонкоенергетичних проявів.

ДЦ «Рівне-Суренж» організував співпрацю з однодумцями з різних регіонів України та Росії. Підготована та опублікована разом з Ю.П. Кравченком, розробником приладу ИГА-1 з м.Уфа цікава наукова стаття про новий метод вимірювань аур людини, що опублікована в науковому збірнику робіт Алтайського державного технічного університету в м.Барнаулі.

З більш повною інформацією по темі ви можете ознайомитись на сайті ДЦ«Рівне-Суренж», [www.rivne-surenzh.com.ua], в розділі «Дослідження» - «Біоенергетичні», «Геопатогенних зон».

В нашому центрі йде накопичення матеріалу та підготовка до випуску нової книги з назвою «Вселенський закон: заповіт предків та основа майбутнього», яка буде стосуватись теми цієї доповіді та засад слов’янського волхвізму. Орієнтовна дата виходу книги – 2010 рік.

Питання впливу сьогоднішнього, зміненого людиною, оточення на біоенергетику людини, як ніколи актуальне і потребує уваги не тільки невеликих груп ентузіастів, але і державних інституцій та світової громадськості.

* * *

1. В.О. Дем’янов, О.А. Андрєєв, «Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниця Волинської землі), Київ, 2006 р.

2. В.О. Дем’янов, О.А. Андрєєв, «Велич Дулібії Рось. Суренж.» Київ, 2007 р.

3. Андреев А.А., Демьянов В.А., Кравченко Ю.П. Волынский центр исторических и геофизических исследований "Ровно-Суренж", г.Ровно, Украина (surenzh@utkc.net), Медико-экологическая фирма Лайт-2, г.Уфа, Россия(astra.47@mail.ru), «Опыт исследования биополя человека (ауры) с помощью аппаратуры ИГА-1 для исследования энергетики применительно к оценке эффективности средств защиты человека от воздействия геофизических излучений»

4. В.О. Дем’янов, О.А. Андрєєв, «Походження слов’ян: сплеск ведичної культури в Європі I тис. до н.е. – середини I тис. н.е.»

5. В.О. Дем’янов, О.А. Андрєєв, «Біолокаційні дослідження – спосіб підвищення ефективності геофізичних робіт», «ДЦ "Рівне-Суренж"», 17 листопада, 2007 року

6. В.О. Дем’янов, О.А. Андрєєв, «Суренж-Арта: священне місто слов’ян», «ДЦ "Рівне-Суренж"», 7 Квітня, 2008 року

7. [rivne-surenzh.com.ua]]]> surenzh Духовність Sat, 28 Mar 2009 19:43:58 +0200 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7415,7415#msg-7415 Я просто плакалъ! (7 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7415,7415#msg-7415 Критический взгляд философа Стивена Броннера на антисемитизм

Философ Стивен Броннер в книге "Слухи о евреях" предлагает критический обзор антисемитизма на основании анализа опубликованных в 1903 году "Протоколов сионских мудрецов", где говорится о якобы существующем еврейском заговоре с целью подчинить христианскую цивилизацию новому миропорядку, пишет El Pa?s.

По мнению автора книги, глубокий анализ "Протоколов", сфальсифицированность которых на сегодняшний день полностью доказана, поможет подорвать основы и легитимность антисемитизма. По словам Броннера, эти логически необоснованные памфлеты писались "для идиотов". Броннер утверждает, что "Протоколы", распространявшие самые чудовищные домыслы о евреях, были направлены не только против последователей иудаизма, но и против современности, прогресса, демократии, просвещения, свободы слова и международного права, представленных как "еврейские хитрости" для достижения мирового господства, пишет корреспондент Патрисия Бланко.

Идеи "Протоколов сионских мудрецов" до сих пор оказывают влияние на миллионы людей, если не в Европе, то на Ближнем Востоке, отмечает Броннер. Так, в уставе "Хамаса" содержатся цитаты из "Протоколов", они вдохновляют правых арабских националистов и авторов фильмов и книг.

Броннер подчеркивает: хотя нынешние времена несравнимы с ужасом 1930-40-х годов, "это не означает, что антисемитизм исчез". Философ добавляет, что бороться с ним необходимо, чтобы те, кто исповедует эту религию, не были вынуждены выбирать "между светским, демократическим и неимпериалистическим государством и еврейским, авторитарным и империалистическим государством".

Источник: El Pais - [www.inopressa.ru]

Ось бачите, - вони білі і пухнасті, а ми нічого не помічаємо! :X]]> Яромир Духовність Thu, 15 Oct 2009 13:20:17 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7373,7373#msg-7373 Валерій Шевчук "Із вершин та низин" (нема відповідей) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7373,7373#msg-7373 «ІЗ ВЕРШИН ТА НИЗИН»


Подібного видання не було на Україні – це перша спроба у художній формі через короткі фактологічні оповіді відтворити в загальних рисах літературний процес упродовж його тисячолітньої історії – до революції 1917р. У книжці йдеться не тільки про видатних творців, але й про забутих маловідомих. Подано також цікаві факти з історії української книги, про тих перших, які започаткували певні жанри, про батьків та родинні традиції письменників, про їхню долю і недолю. Окремі сторінки книжки розповідають, як українська література приходила до інших народів, про українську пісню і мистецькі уподобання майстрів слова. Зацікавить найширші читацькі кола і матеріал про псевдоніми, літературні загадки та курйози.


[ Передмова ] [ ЩО, КОЛИ І ЯК? ] [ КНИГА — ВІЧНЕ ДЖЕРЕЛО ] [ ПЕРШІ І ВПЕРШЕ ] [ НАШІ АТЕНЕЇ ] [ БАТЬКИ І ДІТИ ]
[ ЯК ВОНО ПОЧИНАЛОСЯ ] [ ЦІКАВІ СИТУАЦІЇ. ПОРТРЕТИ ПИСЬМЕННИКІВ ] [ НЕПЕРЕДБАЧЕНІ ЗУСТРІЧІ ] [ СТРАЧЕНА СИЛА ]
[ ЯК ВОНИ ПИСАЛИ? ЖИТТЯ ТВОРІВ ] [ ЗА ГОРАМИ І З-ЗА ГІР ] [ З ПІСНЕЮ НА ВУСТАХ ] [ НА СЛУЖБІ В ІНШИХ МУЗ ]
[ У СВІТІ ПСЕВДОНІМІВ ] [ ЛІТЕРАТУРНІ ЗАГАДКИ ТА КУРЙОЗИ ] [ ЛІТЕРАТУРА ]
[ukrlife.org]]]> MykolaV Духовність Thu, 18 Dec 2008 21:50:56 +0200 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7369,7369#msg-7369 Видатне жіноцтво України (1 відповісти) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7369,7369#msg-7369 ВИЗНАЧНЕ ЖІНОЦТВО УКРАЇНИ

Ця книжка, що вперше побачила світ у канадському місті Торонто 1942 року і тепер видається в Україні, унікальна. Це своєрідний літопис життя і діянь найвизначніших жінок України від княжих часів і до перших десятиліть нашого сторіччя. Книга охоплює понад двісті персоналій, серед яких читач знайде імена княгині Ольги, Анни Ярославни — королеви французької, Ганни Орликової, Домініки Огієнкової, Ольги Петлюри...
Окремий розділ присвячено українському жіноцтву на Американському континенті.

[ukrlife.org]]]> MykolaV Духовність Fri, 05 Dec 2008 19:36:21 +0200 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7341,7341#msg-7341 Походження слов’ян: сплеск ведичної культури в Європі (1 відповісти) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7341,7341#msg-7341
Походження слов’ян: сплеск ведичної культури в Європі
кінця I тис. до н.е. – середини I тис. н.е.
Існуючі концепції походження слов’янства, великої та древньої європейської спільності, не дають виразних і зрозумілих відповідей на масу цікавих і глибинних запитань, які можна поставити:
а) хто започаткував слов’янство і на якій основі?
б) звідки і чому почався процес слов’янотворення?
в) слов’янотворення – це процес бурхливого росту певного етносу, чи сплеск особливої духовної культури та ідеології на базі багатьох етносів?
г) яким чином за декілька сотень років, починаючи з III – IV століття н.е., так кардинально змінилась етнічна карта Центрально – Східної Європи і де поділись попередні народи?
Сум’яття в думки науковців приносить і те, що на землях, від Вісли і до Дніпра, від Карпат і до Прип’яті, на багатьох сусідніх землях, одночасно застосовуються крім слов’янських, топоніми та гідроніми скіфські, сарматські, готські, венедські, балтські, фракійські, фінські, угорські, германські, тюркські та інші. Чому вони не зникли? Чому не були замінені на слов’янські?
Не дає ясності і етнічний підхід до оцінки процесу слов’янотворення. За антропологічними та генетичними ознаками слов’яни, в різних куточках слов’янського світу, не відносяться до єдиної генетичної чи антропологічної спільності. Часто – густо все навпаки: окремі слов’янські народи ближчі до своїх іншомовних сусідів чим до слов’ян в цілому.
Стан культурної строкатості і археологічного різномаїття, включаючи слов’янські древнощі, бачимо і в археології Вісло – Дніпровського, Карпато – Прип’ятського регіону періоду I-V ст. н.е.. В інших регіонах Європи, ці древнощі I-V ст. н.е., що претендують зватись слов’янськими, зовсім відсутні. Тут відчутна поліетнічна строкатість різних культур, археологічне різномаїття, яке значно пізніше (V – VI ст. н.е.) вливається в слов’янське море.
Спираючись на аналіз археологічний, топонімічний, антропологічний, генетичний, мовний, культурологічний та рідкісні письмові свідчення, науковцями в різний час було висунуто щонайменше півтора десятка теорій походження слов’янства, які часто суперечать одна одній. Причина? В їх основу покладена обмежена кількість факторів, які не є вповні визначальними. Серед найвідоміших теорій найпопулярніші: Дунайська, Вісло – Одерська, Вісло – Дніпровська, скіфська, гунська, Балтійська, Балканська, Карпатська, Північно-Кавказька, індоєвропейська, північна, нордична, Аратська та інші.
Що ж тоді є визначальним у процесі слов’янотворення? Що дозволило стати слов’янами людей з різними антропологічними, генетичними, культурними, мовними особливостями? Що посприяло їм, не відкидаючи свого минулого, культури, вірувань, створити нову спільність, стати слов’янами? І що це за спільність? В чому її привабливість, яка дозволила так вчинити? Хто був її популяризатором?
Звернемо увагу, що в світовій історії великі поліетнічні утворення завжди будувались на міцних світоглядних основах. Так духовна основа сучасних світових релігій ставить питання віри вище понять етносу чи нації. Наприклад, носій мусульманського світогляду в першу чергу мусульманин, а далі араб, лівієць, іранець чи пакистанець.
Зрозуміло, такі світоглядні основи не є цивілізаційним досягненням людства останніх тисячоліть та періоду формування світових релігій. Навпаки, вони породження попередніх духовних систем, що побутували тисячоліттями до того. Найпопулярнішою на теренах Європи та Азії тисячоліттями тому була арійська (духовна) світоглядна система, яку можна назвати і по іншому – ведичною (відичною). В її основі була методика отримання концентрованих знань шляхом духовного (тонкопольового) спілкування з духовною сутністю Всесвіту, Творцем та Ірієм (Духом Святим) спеціально підготовленими людьми.
Цей контакт вимагав особливої підготовки, а верства людей яка цим займалась мала високий надсуспільний статус. Саме таких людей в давнину величали пророками, месіями, святими Отцями, мудрецями, волхвами – украми, старійшинами. Вони були біоенергетично обдарованими людьми, для яких духовні практики, розвиток власної біоенергетики був засобом для тонкопольового контакту і способом отримання нових, вищих знань.
Система отримання знань, якою вони володіли, кардинально відрізнялась від того, що нині ми звемо наукою. Відомо, що наукові підходи ґрунтуються на перевірці десятків і тисяч матеріальних фактів, на осягненні закономірностей і пізнанні законів матеріального світу. Носії ведичних методик прекрасно розуміли, що матеріальний світ лишень невелика частина загального (енергетичного і тонкопольового) потенціалу Всесвіту. Сучасна наука констатує, що всі види матерії у Всесвіті складають лишень від 4 до 25% його маси.
Ведичні методики вказували предкам, що закони матеріального світу не є законами Всесвіту, а лише його крайніми проявами. Тому вивчення матеріального світу з точки зору ведизму, ніколи не може дати повних відповідей на питання пізнання Всесвіту. Матеріальний світ лишень частка чогось більшого і визначальнішого, невловимого для біоенергетично слабо підготовлених людей.
Біоенергетичні методики, що ними володіли пророки та месії минулого, дозволяли здійснювати не завжди зрозумілі для оточення дії, впливати на суспільство та природу. Способи отримання знань навіювали таємничість і магічність для сторонніх. Вони вимагали від цих людей глибокої роботи над власною біоенергетикою: медитування, біоенергетичних тренінгів, відвідування енерго-активних місць.
Для суспільства, не утаємниченого в суть духовних, арійських (ведичних) методик, для навколишніх народів, вони були магами, чарівниками. Для обізнаних учнів та для вірних послідовників - духовними Отцями, посланцями небес. Часто – густо вони повставали в ролі оракулів, провісників. Їм вірили, за ними йшли. Згадайте біблійних волхвів та їх пророцтва.
Не будемо торкатись питання кваліфікованості і духовної сили носіїв відичних методик та проповідуваної духовності (арійства). Історія часто свідчить про діяльність в різні часи великої кількості псевдопророків, псевдоволхвів, псевдомесій, яких завзято винищувала влада в великих державах (Вавилон, Персія, Рим, Київська Русь). Мова піде не про них.
Ми звернемо увагу на тих носіїв ведизму, той осередок, який спромігся стати центром слов’янотворення, а місцем своєї діяльності обрав Волинський регіон у Європі.
Потрапивши з Азії в Європу (Дунай, сіггіни Геродота, 540р. до н.е.), ці люди та ведені ними племена (дуліби), майже 400 років рухались Карпатами на Волинь і здійснювали свою місіанську просвітницьку діяльність. Започаткувавши процес слов’янотворення та розгорнувши його в повну силу на новому місці, вони вповні усвідомлювали свою роль та духовну силу. Розуміли вони і сприятливість людського середовища місцевих народів (в першу чергу арійських, венедських) в яке потрапили і яким почали опікуватись. Це були початки єдиного слов’янського світу, єдиної слов’янської держави, збудованої волхвами силами дулібського союзу.
Ведичний, волхвівський, слов’янський, просвітницький світогляд уже в перших століттях до н.е. та перших століттях н.е. став проникати у середовище навколишніх народів. Поряд з непримиримими війнами, дулібські жреці (живо рекущі) наполегливо вели месіанську роботу славлячи своїх мудрих очільників та шанованих святих Отців (Оря, Славу, Перуна та інших).
В сферу просвітництва дулібів (вони ж роси та слов’яни) потрапили венеди, балти, скіфи, сармати, фракійці, фіни, угри, готи, та інші народи. Період I – V ст. н.е., це період яскравої поліетнічності зростаючого слов’янського світу. Це період впливу на нього слов’янського, ведичного, волхвівського, духовного (арійського) світогляду, це період активного слов’янотворення.
Процес появи на Європейській арені волхвів – укрів та веденого ними осередку дулібів, розвиток та ріст слов’янського суспільства описані в книзі В.О. Дем’янова та О.А. Андрєєва «Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі)».
Проте піднесення і падіння стоять поряд. Переоцінка власних можливостей, грандіозність планів та помилки волхвів – укрів дали себе знати з VI-VII ст. н.е., та поступово призвели до розпаду слов’янського світу та єдиної держави, до внутрішньо-слов’янських воєн, до втрати світоглядних ведичних основ суспільством та язичництвом, релігією збудованою на ведичній основі.
Зазнавши деградації слов’янський волхвізм не зміг побороти явища псевдоволхвізму та самозваного волхвізму. Влада з VII – VIII ст. н.е., спочатку на околицях слов’янського світу, а далі і у його центрі, перейшла до рук князів, які не бажали коритись волхвам, бути виборними (на вічах) і, повсякчас, звітувати перед народом. Ознаки цих внутрішньослов’янських чвар та розладу можна побачити звернувшись до «Велесової книги», твору середини IX ст. н.е., що описує події з глибоким сумом і трагічністю.
Проте, і нині, залишки єдиного слов’янського світогляду залишаються в культурі всіх слов’янських народів: в формі традицій, особливої слов’янської ментальності, особливого шанування предків, ведичного знахарства та народної медицини.
Підсумовуючи, виділимо наступне:
а) Слов’янство, як спільність – виникло на основах надрелігійного, ведичного, волхвівського світогляду, який має тисячолітні, духовні (арійські) корені та побутував на Євро – Азійських просторах задовго до появи нинішніх світових релігій;
б) Початок розвитку слов’янства в Європі, з центром на Волині, почався з приходу з Азії носіїв давніх відичних знань: слов’янських волхвів - укрів та їх сподвижників, які вели свою діяльність на межі арійського (духовного) світу серед арійських народів;
в) Слов’янство сформовалось на поліетнічній основі, в результаті чого різні етноси були об’єднані волхвівським світоглядом на землях Центрально – Східної Європи;
г) Розпад слов’янської спільноти відбувся після ослаблення ведичних духовних методик в волхвізмі, з появою псевдоволхвізму та самозваного волхвізму, посиленням авторитарної влади периферійних князів;
д) Поліетнічна основа слов’янського субстракту породила різномаїття слов’янських мов і діалектів, культурне багацтво, регіональні особливості, які спонукали утворенню слов’янських держав на базі загальнослов’янської держави з центром на Волинських землях;
е) Розгляд питання походження слов’ян, процесу слов’янотворення за межами ведичної культури та її сплеску, в формі слов’янського волхвізму, унеможливлює його вирішення в принципі.

* * *

1. Дем’янов В.О., Андрєєв О.А. Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі) - Київ, 2006.
2. Дем’янов В.О., Андрєєв О.А. Велич Дулібії Рось. Суренж. – Київ, 2007.
3. Славяне юго-восточной Европы в предгосударственный период – Київ, 1990.
4. Кобычев В.П. В поисках прародины славян – Москва, 1973.
5. Влес книга / Дніпро, №4 – Київ, 1990.
6. Літопись руський за іпатським списком. Переклад Л. Махновця – Київ, 1989.
7. Повість врем’яних літ – Київ, 1990.
8. Сушинський Б. «Влесова книга» предків – К., Одеса, 2004.
9. Шилов Ю.А. Истоки славянской цивилизации – К., 2004.
10. Яровий В.І., Рудяков П.М., Шумило В.П. Історія західних і південних слов’ян (з давніх часів до XX ст.) – Київ, 2003.
11. Яценко Б. «Влесова книга» - пам’ятка IX століття – Київ, 1994.
12. Лозко Г.С. Велесова книга – Волховик – Вінниця, 2007.
13. Дудко Д.М. Влесова книга. Славянские веды – Москва, 2004.
14. Прозоров Л. Боги и касты языческой Руси. Тайна Киевского пятибожья – Москва, 2006.
15. Джеймс Э. О. Тайны языческих богов. От бога медведя до золотой богини. – Москва, 2006.
16. Винокур І.С., Телегін Д.Я. Археологія України – Тернопіль, 2004.
17. Чмихав М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України – Київ, 1992.
18. Толочко П.П., Козак Д.Н., Крижановський С.Д. – Давня історія України. У 2 книгах – Київ, 1994р.
19. Дем’янов В.О. Що було до Русі? – Рівне, 1994.
20. Залізняк Л.Л. Первісна історія України – Київ, 1999.
21. Артамонов М.И. Происхождение славян – Москва, 1950.
22. Рыбаков Б.А. Язычество древних славян – Москва, 1981.
23. [www.rivne-surenzh.com.ua]]]> surenzh Духовність Mon, 01 Dec 2008 17:52:12 +0200 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7295,7295#msg-7295 Петро Федотюк Етюди про мову (л) (нема відповідей) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7295,7295#msg-7295 Етюди про мову
[vitchyzna.ukrlife.org]
[vitchyzna.ukrlife.org]
[vitchyzna.ukrlife.org]
[vitchyzna.ukrlife.org]
[vitchyzna.ukrlife.org]]]> MykolaV Духовність Tue, 02 Sep 2008 18:29:42 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7184,7184#msg-7184 Фестиваль "Барикада на Тузлі" (нема відповідей) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7184,7184#msg-7184
Літературно-мистецький
україно-кримськотатарсько-білорусько-російський фестиваль
“Барикада на Тузлі“



1 - 3 серпня в Автономній республіці Крим, у містах Сімферополь, Керч та на острові Коса Тузла за сприянням Мистецького Об’єднання «ОstaNNя Барикада» відбудеться Перший міжнародний літературно-мистецький українсько-кримськотатарський-російсько-білоруський фестиваль «Барикада на Тузлі». Фестиваль передбачає низку заходів, зокрема: перформанси, літературні читання молодими кримськотатарськими, українськими, російськими та білоруськими письменниками та виступи бардів.
Основні заходи відбудуться на острові Тузла, крім того передбачена прес-конференції, виступ в Сімферопольській бібліотеці, Керченському міському слідчому ізоляторі та Керченському музеї океанології.

Пропонуємо Вашій увазі заплановану програму фестивалю

Програма

1.08.08 (м. Сімферополь)

Ранок - прибуття в м. Сімферополь;
12.00 – прес-конференція;
Учасники: О.Доній (м. Київ), І.Сід (м. Керч), І.Льовшин (м. Москва, Росія), С. Жадан (м.Харків), І.Шейх-Заде (м.Бахчисарай), С. Квятковський (м.Мінськ, Білорусь).
13.30 – літературна частина;
Бібліотека ім. І.Франка.
Учасники: С.Жадан (м.Харків), С.Ушкалов (м.Харків), П.Коробчук (м.Київ), Д.Лазуткін (м.Київ), С.Поваляєва (м.Київ), С. Квятковський (м.Мінськ, Білорусь), С.Мінскевич (м.Мінськ, Білорусь), А.Полежака (м.Мінськ, Білорусь), Псой Короленко (м.Москва, Росія), П.Ґольдін (м.Сімферополь), І.Сід (м.Керч), І.Льовшин (м.Москва, Росія), Лірник Сашко (м.Київ), Г.Абдулаєва (м.Сімферополь), Д.Алімов (м.Сімферополь), С.Сулейман (м.Сімферополь), Д.Аваз (м.Сімферополь), Е.Мустафаєва (м.Сімферополь), Е.Батирова (м.Сімферополь), Е.Драч (м.Київ).
16.00 – виїзд в м. Керч;
21.00 - поселення учасників.


2.08.08 (м. Керч / острів Тузла)

10.30 – виступ літераторів в міській тюрмі :
Учасники: С.Ушкалов (м.Харків), П.Коробчук (м.Київ), Д.Лазуткін (м. Київ), С.Поваляєва (м.Київ), С.Квятковський (м.Мінськ, Білорусь), С.Мінскевич (м.Мінськ, Білорусь), А.Полежака (м.Мінськ, Білорусь), Псой Короленко (м.Москва, Росія), П.Ґольдін (м.Сімферополь), І.Сід (м.Керч), І.Льовшин (м.Москва, Росія), Лірник Сашко(м.Київ), Г.Абдулаєва (м.Сімферополь), Д.Алімов (м.Сімферополь), С.Сулейман (м.Сімферополь), Д.Аваз (м.Сімферополь), Е.Мустафаєва (м.Сімферополь), Е.Батирова (м.Сімферополь);
«Казки для дорослих» від Лірника Сашка(м.Київ) та «Кримський цикл» від Е. Драча (м. Київ);
14.00 – виїзд на острів Тузла;
15.00 – перформанс «Я люблю Крим, Крим любить мене» від А. Федірка (м.Чернівці);
15.30 – перформанс від Сашка Недонія «Поглиблення каналу українсько-російської дружби»;
17.00 – 20.00 – літературна частина
Учасники: С.Жадан (м.Харків), А.Родіонов (м.Москва, Росія), Г.Лукомніков (м.Москва, Росія), С.Ушкалов (м.Харків), П.Коробчук (м.Київ), Д.Лазуткін (м.Київ), С.Поваляєва (м.Київ), С.Квятковський (м.Мінськ, Білорусь), С.Мінскевич (м.Мінськ, Білорусь), А.Полежака (м.Мінськ, Білорусь), Псой Короленко (м.Москва, Росія), П.Ґольдін (м.Сімферополь), І.Сід (м.Керч), І.Льовшин (м.Москва, Росія), Г.Абдулаєва (м.Сімферополь), Д. Алімов (м.Сімферополь), С.Сулейман (м.Сімферополь), Д. Аваз (м.Сімферополь, АРК), Е.Мустафаєва (м.Сімферополь), Е.Батирова (м.Сімферополь);
20.00-фаєр-шоу від театру вогню «Вольфрам» (м.Феодосія);
20.00 – перформанс «Правий поступ» від І. Шейх-Заде (м. Бахчисарай);
21.00 – «Казки для дорослих» від Лірника Сашка(м.Київ)
21.30 -«Кримський цикл» від Е.Драча (м.Київ);
22.10 – від’їзд з острову Тузла в м. Керч;
23.00 – закрита вечірка «Геть міжнаціональні бар’єри!».


3.08.08 (м.Керч)

10.00 – виступ в інституті океанографії (ПівденНІРО);
Учасники: С. Жадан (м.Харків), Е.Драч (м.Київ), А.Родіонов (м.Москва, Росія), Г.Лукомніков (м.Москва, Росія), С.Ушкалов (м.Харків), П.Коробчук (м.Київ), С.Поваляєва (м.Київ), С.Квятковський (м.Мінськ, Білорусь), С.Мінскевич (м.Мінськ, Білорусь), А.Полежака (м.Мінськ, Білорусь), Псой Короленко (м.Москва, Росія), П.Ґольдін (м.Сімферополь), І.Сід (м.Керч), І.Льовшин (м.Москва, Росія), Г.Абдулаєва (м.Сімферополь), Д.Алімов (м.Сімферополь), С.Сулейман (м.Сімферополь), Д.Аваз (м.Сімферополь), Е.Мустафаєва (м.Сімферополь), Е.Батирова (м.Сімферополь).
12.00 – «Казки для дорослих» від С. Лірника (м. Київ);
12.30 - «Кримський цикл» від Е. Драча (м. Київ);



Організатор: Мистецьке об’єднання «Остання барикада»
Голова оргкомітету: Олесь Доній
За сприяння: Міністерства культури та туризму
Міністерства молоді та спорту
Генеральний інформаційний партнер: ТРК «5-й канал»
Інформаційні партнери: ТРК «Чорноморська», УНІАН, «Газета по-киевски», «Главред», «Україна молода», «Левый берег», «Киевский телеграф»

Акредитація представників ЗМІ за телефонами:
8(044)235-96-80
8(063)264-05-61 Ольга Зайцева


Координати оргкомітету:
м. Київ, вул. В. Васильківська 25, оф.36
тел./факс 8(044)235-96-80
e-mail: ostannya@gmail.com
website: [ostbar.com.ua]
Виконавчий директор - Оксана Омельченко
тел. 8(067)247-26-02, 362-63-51
Виконачий продюсер - Сашко Корнієнко
тел. 8(067)969-38-60
Помічник виконовчого директора - Оля Чекрижова
тел. 8(097)337-16-96, 362-63-52]]> che Духовність Wed, 16 Jul 2008 19:31:01 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7160,7160#msg-7160 Суренж-Арта: священне місто слов’ян[ua] (5 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7160,7160#msg-7160
В. О. Дем’янов, О. А. Андрєєв, «ДЦ "Рівне-Суренж"», 7 Квітня, 2008 року

За останню тисячу років слов’янськими народами втрачені основні позиції надзвичайно давніх духовних знань, які були ідейною основою процесу слов’янотворення на території центрально-східної Європи в I – IX ст. нашої ери. Відійшли в історію і головні носії древньослов’янського світогляду та ведичних знань – волхви-укри. На жаль, не були зафіксовані та описані їх особливі знання біоенергетичного, духовного, ведичного характеру, які дозволяли волхвам активно впливати на духовну міць слов’ян та тримати суспільну рівновагу, надихати оточення на процес духовного (біоенергетичного) самовдосконалення через застосування впливів специфічних енергоактивних місць, де облаштовувались обрядові центри - святилища чи Ругії.

Що ж це за специфічні енергоактивні місця? Де вони знаходяться і як виникли? Чому вони впливають на людей і як саме? Як вони використовувались носіями ведичних знань, волхвами-украми, та їх сподвижниками жрецями? Які правила будівництва святилищ? Та і що таке є святилище: місце ритуалу чи підзарядки?

Науковці, які вивчають тонку енергетику, дають досить зрозумілу відповідь на те, які саме місця підпадають під характеристику енергоактивних, тобто особливих місць на Землі, здатних невидимо впливати на людину. Для них існує конкретне визначення – це геопатогенні зони. Геопатогенні зони – це зони з аномальними проявами різного характеру в тому числі і з випромінюваннями та полями тонкої природи. Вони бувають різними по величині, від невеликих, майже плям, до ділянок площею в квадратні кілометри, різними по інтенсивності впливу на людину, по наслідках впливу, причинах, які ведуть до їх утворення, та бувають природними, техногенними, антропогенними.

Ці зони здатні впливати на біоенергетику людини та змінювати її. Змінювати в різній степені, від благодатного ефекту підзарядки, посилення людського біополя, відповідно і імунітету, до ефекту перезарядки, своєрідного «спалювання» людської біоенергетики, що веде до втрати того ж імунітету, а далі, і здоров’я в цілому. Інколи ці впливи ведуть до фізичної смерті в досить короткий час (за 2 – 3 роки).
В період перебування волхвів-укрів на території Волині всією територією держави Дулібії Рось ширились знання про те, як знаходити і використовувати такі зони, і були ці знання загальнодоступні. Енергоактивні зони легко визначались енергетично обдарованими людьми, серед яких були власне і волхви, і весь жрецький корпус (один із способів – лозоходство).

В період деградації процесу просвітництва (VI – IX ст. н.е.), через помилки волхвів відбулось послаблення впливу древніх духовних знань на слов’янський світ. Знання і вміння подібного, біоенергетичного, характеру почали втрачатись, перекручуватись і використовуватись спотворено. У період підйому князівської влади над суспільством в VIII – IX ст. н.е., в першу чергу на периферії слов’янського світу, йшла швидка руйнація загальнослов’янської держави Дулібії Рось. Далі, в часи Київської Русі, деформувалась і сутність цих знань, їх призначення, як знань світобудови, як цементуючої сили єдиного слов’янського світу. Так закладались основи розпаду цього світу.

Стосовно енергоактивних місць, то поступово, у XIII – XV століттях сформувалась інша їх назва. Назва, що вказує на втрату головних знань стосовно тих процесів, що пов’язані з енергоактивними зонами. Ці місця стали незрозумілими і небезпечними. Їх стали називати – згубними місцями (по-російськи «гиблые»). Вміння користуватись цими зонами як і їх колишню святість, вже не було кому пояснити. Лише там, де на місцях найзначніших слов’янських святилищ, відповідно і енергоактивних зон, були збудовані християнські церкви, ефект впливу цих зон на вірних і прихожан залишався і використовувався несвідомо. Прихожани і церковний клір і в той час, і нині, ще пам’ятають про особливе значення цих місць, які по традиції залишились святими.

Нами під час аналізу, підтвердженого дослідженнями, було виявлено, що вплив таких зон на віруючих людей обумовлений наступним:
а) існування перевірених енергоактивних зон;
б) перебування людей в цих зонах обмежений час, як правило ,не більше 2 – 3 годин та не більше 1 – 2 разів на тиждень;
в) віра людини в благодатну допомогу вищих сил (духовну, тонкопольову підзарядку), як спосіб відкриття доступу до власної духовної сутності (душі).

Використання енергоактивних зон в період зародження Дулібського союзу в Карпатах, а далі, вкорінення цього знання в середовищі слов’ян на землях Волині та у загальнослов’янській державі Дулібії Рось, носило системний та контрольований характер. Місця, вибрані під святилища, слугували духовному та фізичному оздоровленню слов’ян і мали божественне, ритуальне значення. Кожен учасник такого дійства розумів сутність ним твореного – єднання з духовним (тонкопольовим) світом на благо особисте і всіх слов’ян.

Безперечно, найзначніші та найвагоміші по значенню святилища були в осередку древнього слов’янського світу – столиці волхвів-укрів Суренжі або Арті, який почав будуватись в 120 році н. е., став столицею в 250 році н. е., та загинув в 832 році н. е. В період ІІІ – VIII століть, столиця слов’ян була оточена колом міст, що визначали межу священної землі для русів-росів-дулібів і всіх слов’ян у широкому розумінні. Саме на цій території, як власне і у Суренжі-Арті, були сконцентровані головні святилища слов’ян, святі місця.

Опис їх розташування, опис Суренжа, його планувальні особливості, історію міста, загальну історію слов’янських святих місць подано в книзі В. О. Дем’янова та О. А. Андрєєва «Велич Дулібії Рось. Суренж (Таємниці Волинської землі)» що вийшла у двох виданнях (2006 та 2007 років).

Після виходу цієї книги, її авторами та працівниками створеного дослідницького центру «Рівне-Суренж» була виявлена та перевірена ціла система древніх енергоактивних місць, які легко ототожнювались з древніми слов’янськими святилищами. Більша частина з них не зафіксовані істориками і не вивчені археологами. Деякі з них розміщені в м. Рівне та його околицях. Проте значно більша кількість знаходиться по межах кільця міст, так званої Русколані: в Острозі, Жидичині, Гощі, Костополі, Бродах і т.п..

Найбільше таких святилищ збереглося на значній відстані від Рівного, в місцях, де їх не поруйнувала сучасна цивілізація і де вони не попали під забудову чи господарську діяльність.

Дослідження ДЦ «Рівне-Суренж» останніх двох років показали, що на території Рівненської області існує цікава система активних смуг та скупчень енергоактивних зон, що пов’язано з геологічною структурою земної кори в цьому регіоні. Система таких зон розміщена і під м. Рівне, що, на нашу думку, визначило вибір цього місця волхвами для організації тут центру свого перебування та системи святилищ.
У вищезгаданій книзі ми позиціонуємо Суренж-Арту як базове священне місто волхвів та столицю Дулібії Рось, як центр і столицю загальнослов’янського утворення. В ній зазначено, що в період розквіту в Суренжі мешкало до 120 тисяч жителів. Цю величину ми отримали методом сканування інформаційного поля і вона, чесно кажучи, нас довго бентежила своєю значною величиною.
Значення цієї величини ми зрозуміли лише пізніше, розшифрувавши духовне, біоенергетичне значення енергоактивних зон для цивілізації давніх слов’ян.

Дійсно, Суренж-Арта осередок волхвів, загальнослов’янська столиця. Але він і великий релігійний центр, куди на прощу до святих місць регулярно прибували новопосвячені слов’яни з периферії держави. Суренж виконував роль своєрідної слов’янської Мекки і був для цієї ролі спланований і облаштований. Це був центр просвітництва, центр волхвізму, місце, яке унаочнювало зв’язок людини і Космосу, людини і природи, людини і Творця.

Постійне населення в Суренжі мешкало головним чином в районі Басового Кута та, частково, невеликими кварталами (палац волхвів, інші палаци, квартали жреців) в інших районах міста. Постійне населення в період розквіту складало 30-40 тисяч мешканців. Інше населення було тимчасовим і складалось в основному з прочан – відвідувачів святих місць. Ці люди були тут недовго, не більше двох-трьох тижнів, і жили в облаштованих тимчасових житлах. Опис цих жител та кварталів для слов’янських прочан ви знайдете в книзі.

Новопосвячені слов’яни системно та регулярно брали участь в ритуальних дійствах в Суренжі головним чином в теплий період року (весна, літо, осінь). В зимовий період року прочани покидали місто і воно затихало. Перебуваючи в Суренжі, прочани прагнули духовного і тілесного очищення, постилися. Тому на більшості території Суренжа були відсутні будівлі та споруди господарського призначення, а також місця харчування, печі, сміттєві ями та все те, що заважало процесу духовного очищення, медитації та прощі. Організованим місцем харчування прочан був район Басового Кута і прилеглі річкові території. У Суренжі було заборонено смітити, ламати і розкидати речі, оскверняти буденними діями перебування у святому місці. Це і обумовило певну археологічну картину культурних шарів на території міста, її зоновість, клаптиковість, розосередженість.

В сучасному розумінні більшість території Суренжа-Арти була екологічно недоторканою. Вона виконувала іншу, духовну роль, роль особливої школи, школи в природних умовах з елементами підкресленої поваги до оточення, де вчителями були жреці і волхви. За нашими дослідженнями місто оточувала спеціальна система життєзабезпечення, в яку входили ремісничі та виробничі поселення, пункти торгівлі, городища, сміттєзвалища, які ми позначили на нових неопублікованих дослідницьких картах. Саме тут, в поясі навколо міста, відбувалось те, що зазвичай характеризує стандартне середньовічне місто Європи – господарська діяльність. Це ще раз підкреслює статус Суренжа як духовного центру та екологізм застосування до нього волхвівського світогляду.

Стосовно самої назви міста, Суренж, то вона досить символічна та знакова, і носить космічне божественне значення. Відомо, що вищу сутність, Бога, волхви-укри, як і всі слов’яни, уподобляли Сонцю (Ра). Це ім’я вплетено в масу назв святих слов’янських місць, назв річок, міст. Воно стало носити видозмінену форму до первісної – Ра: Ро, Ру, Ре, Ар, Ор, Ур, Ір, Ир. Звеличено ім’я Вишнього Бога і в назві Суренж-Арти. СУ-РЕ-НЖ – зоря Сонце нині живуща, чи АР-ТА – Боже місце, святе місто.

Ця традиція славлення Бога (Сонця) пізніше була підхоплена в інших кінцях слов’янського світу, де виникали населені пункти з вкрапленим іменем Бога: Су-ро-ж, Ра-дехів, Ра-тно, Ро-день, К-ре-менець, К-ра-ків, Ір-пінь, Ко-ро-стень, Ру-сивель, Ор-жів, Б-ро-ди, Т-ур-ів, Ч-ер-нігів, Д-ор-огобуж, Ч-ер-вень, Те-ре-бовль, Пе-ре-мишль, К-ур-ськ, Новго-ро-д, Бе-ре-стій, Ужго-ро-д і багато інших. Подібні назви скоріше нагадують складні абревіатури з певним конкретним смислом і в них криється певне ведичне знання.

Вірогідно, вони також вказують нам на інші давні духовні центри, де існували і існують енергоактивні зони. Наявність таких зон має стати орієнтиром для пошукової роботи істориків, археологів разом з геофізиками, еніологами та біоенергетиками, пошуків давніх слов’янських та дослов’янських (венедських, гало-кельтських, балтійських, готських) святилищ та пов’язаних з ними систем розселень.

Такі дослідження потрібні нам не тільки для вивчення давньої історії слов’янства, не тільки для розуміння величі предків, але і для осягнення глибоких давніх знань, застосування цих знань в майбутньому для блага людей. Це має стати кінцем епохи незнайства, духовної відстороненості, байдужості до оточуючого світу, як духовного (тонкопольового), так і матеріального, руйнуючи його.

На жаль, в епоху електроніки та комп’ютерів людина залишається незахищеною і неозброєною перед непізнанним нею океаном космічних тонкопольових, духовних процесів, які безпосередньо і активно на неї впливають. Перебуваючи в матеріальному світі, людина слабо розуміє свою залежність від тонких духовно-польових енергетичних процесів у Всесвіті. Осягнення цих тонких, духовно-польових, процесів у Всесвіті і є розгадкою ведичних знань, що були у наших древніх слов’янських месій та пророків, надрелігійних діячів, волхвів-укрів, які ставили собі за мету несення знань Вселенського закону в людське суспільство.

1. Дем’янов В. О., Андрєєв О. А. – Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі). – Київ, 2006.
2. Дем’янов В. О., Андрєєв О. А. – Велич Дулібії Рось. Суренж. – Київ, 2007.
3. Дем’янов Валентин, Андреєв Олексій – Дулібські пам’ятки Жидичина – Науковий збірник, випуск №3, Матеріали IV науково-практичної, історико-краєзнавчої конференції, 21-23 травня 2007 р. в с. Жидичин – Луцьк, 2007.
4. Дем’янов Валентин, Андреєв Олексій – Геофізичні методи пошуку в археології Волинсько-Карпатського регіону – Доповідь на науковій конференції «Місце Бойківщини в національному бутті України: минуле і сучасність» - Дрогобич, Трускавець, 21 вересня 2007 р.
5. сайт: www.rivne-surenzh.com.ua.
6. Лимонад М.Ю., Цыганов А.И.- Живые поля архитектуры –Обнинск, 1997.
[ua]]]> surenzh Духовність Thu, 25 Sep 2008 00:29:30 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7159,7159#msg-7159 Укри та українці: забута історія предків (3 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7159,7159#msg-7159
В. О. Дем’янов, О. А. Андрєєв, «ДЦ "Рівне-Суренж"», 19 Березня, 2008 року

Питання виникнення та становлення самоназви одного з великих європейських народів, українців, не дає спокою не тільки власне йому, але і слов’янському оточенню, не байдужому до оцінок історії цього народу, чиї землі є прабатьківщиною слов’янства.

Історична доля українців, які після часів Київської Русі та Волинсько-Галицької держави, з XIV cт. довгий час перебували територіально розділеними (Велике князівство Литовське, Польща, Угорщина, Московське царство) не була легкою. Проте почуття єдності у народу не втрачалося. Основи цієї єдності закладені задовго до XIV ст... Щось дуже важливе стимулювало частину слов’ян, від Західного Бугу до Дону, від Прип’яті до Чорного моря, називатись українцями.

Спроби істориків ХІХ ст.. пояснити назву українці як похідну від слова окраїна, було лише приниженням підлеглого народу, який не міг по суті бути „окраїнним” сам до себе. Подібне трактування лише збурило українську інтелигенцію і започаткувало нею широкий пошук історичного джерела назви.

Серед інших популярних версій слід згадати, прив’язку походження слова Україна до поняття окраяна (чимось обмежена, оточена, відділена) та до поняття край (батьківщина, рідна земля). Слабкість цих версій в їх натягнутості, поверхневості, бо вказані поняття побутують у всіх слов’ян і чимось особливим не ідентифікують окремий народ. Вони не є предметом гордості для цього народу.

Останнім часом широкої популярності набула версія походження назви Україна та українці від поняття укри, назви якогось могутнього та невідомого нам древнього народу, частина якого з часом оселилася на Балтійському Помор’ї. На доказ цьому приводяться історичні повідомлення німецьких хроністів та конкретні факти Балтійської Поморської землі Укрмарка та слов’янського племені укрів, що відоме в ІХ – XII ст.ст. (в місті Таргелов, Німеччина, відкрито музей слов’ян-укрів). Проте тісно пов’язувати тих укрів з сучасними українцями складно. Не зрозуміло і як назва поморських укрів могла стати головною для центральнослов’янських земель?

Стосовно існування могутнього та древнього народу укрів, то поки що важко знайти йому історичний відповідник. Як правило захисники версії його існування ідентифікують цей народ з індоєвропейцями або аріями. Звідси і висновки про особливу вийнятковість цього народу, його історичну довговічність та першородність, що викликає різку критику опонентів.

То чому ж слов’янський народ, на землях якого розпочалося слов’янотворення, назвався українським? Чому він не залишив собі попередню назву – руси чи роси?

Та і хто такі укри і як вони пов’язані зі слов’янами, русами, історією всієї Європи?

Головною помилкою всіх попередніх дослідників проблеми укрів є націленість їх на те, що укри це обов’язково плем’я чи народ. В той час, як на нашу думку, все набагато простіше. Укри – це специфічна група людей, древня каста, інтелектуальна верхівка древнього суспільства, носії високих духовних знань. Це обдаровані від природи люди, люди давніх ведичних знань, люди з надзвичайною розвиненою власною енергетикою (біоенергетикою), що здатні впливати на оточуючих людей і світ. Це носії дуже давнього світогляду який вони несли тисячоліттями(!) на величезних просторах Євразії.

В різні епохи, в різних місцях, в Персії, Вавилонії, Шумері, Єгипті, Римській імперії, у древніх слов’ян, їх називали по різному: мудреці, пророки, Сини Божі, отці, старійшини, волхви-укри, месії.

Саме слов’янські волхви і є тими загадковими украми, людьми з надзвичайно древньою та надзвичайно духовною (арійською) історією. Саме волхви-укри, створили потужний осередок слов’янотворення на землях древньої Волині, започаткувавши процес духовного зростання (просвітлення) місцевих народів та дали ім’я своїм учням – руси (просвітлені), а також слов’яни (ведені Матір’ю Славою), та дуліби (з’єднані в кулак).

Історія слов’янських волхвів-укрів є водночас і величною і трагічною. З часу своєї появи в Європі у VI ст. до н.е. і до початку деградації створеної ними просвітницької системи, волхви-укри здійснили гігантську об’єднавчу роботу та збудували слов’янотворчий центр на Волинських землях – загальнослов’янську державу Дулібію Рось.

Упадок цієї держави в VIII на початку IX ст..ст. пов’язаний з відходом тогочасних волхвів-укрів від світоглядних основ древнього вчення, збудованих на знанні Вселенського закону, що породило процеси псевдоволхвізму та самозванного волхвізму. Але з другого боку, саме цей упадок став початком державотворчих процесів в різних регіонах слов’янського світу. Особливо активно він відбувався по кордонах слов’янського світу (держава Само, Великоморавська держава, Болгарія і т.п.).

Волхви після падіння Дулібії Рось на початку ІХ століття переселились в Новгород на Волхові. Фактично не контролюючи ситуацію, лишень боролись, як могли, за вплив у слов’янському світу. Створивши волхвівські центри на Балтиці (о. Рюген, Помор’я) та в Половецьких землях (на р. Урал), вони відтягнули власний відхід з політичної арени і нічого не змогли вдіяти з самозваним волхвізмом та псевдоволхвізмом.

Влада в новостворених слов’янських державах була вже не волхвістською, а суто князівською. Боротьбу було програно, а деградоване в період VI – IX ст.ст. язичництво (релігія на основах волхвізму) було замінено на інші релігії. Не зважаючи на народні протести та окремі спалахи жрецького спротиву, боротьба з князівськими рішеннями уже нічого не давала.

Історія волхвів-укрів та створеної ними загальнослов’янської держави Дулібії Рось описана у випущеній в двох виданнях книзі В. О. Дем’янова та О. А. Андрєєва з назвою „Велич Дулібії Рось. Суренж (Таємниці Волинської землі)”. Саме в ній Ви знайдете фактичний матеріал, карти, фотографії, нові визначення відомих понять.

Що ж стосується українців та їх назви, тобто того народу, який у ІХ ст. втратив своїх очільників, волхвів-укрів, але який в переказах, казках, міфах, звичаях, традиціях, зберіг пам’ять про древніх і колись мудрих керівників, вповні природно було (шануючи культ предків) цьому народу назватися їх послідовниками. Українці – нащадки волхвів-укрів.

Останній спалах цієї ведичної духовності ми бачимо в період визвольних воєн українського народу XVII ст.., період козацтва та активної діяльності козаків-характерників, прямих послідовників жреців-гвардійців (датів) волхвівських часів. Саме в цей період відбувається остаточне закріплення назви народу – українці та назви держави – Україна.

Боротьба князівської влади з деградованим язичництвом, монголо-татарське панування, втрата ведичного знання, відсутність достойних носіїв цього знання, війни та час, зробили свою роботу. З історичної пам’яті народу стерлись сторінки древньої слов’янської, роської, дулібської, волхвівської історії. Залишились лише її фрагменти, головним чином в культурі, побуті, народній обрядовості, назвах.
Народ, який колись обіймав центр Дулібської держави, народ розділений з XIV ст. на частини, народ слов’янський, народ, що перший назвався русами-росами, почав відчайдушно боротись за своє самозбереження і став зватися – українцями. Він, пов’язав себе з величними та шанованими предками, тими яким він завдячує духовним злетом, своєю багатою культурою, цікавими традиціями та минулою величчю.

Можливо варто вийти з історичного безпам’ятства?

1.Дем’янов В. О., Андрєєв О. А. – Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі). – Київ, 2006.
2.Дем’янов В. О., Андрєєв О. А. – Велич Дулібії Рось. Суренж. – Київ, 2007.
3.Сайт: www.rivne-surenzh.com.ua
4.Сайт: [orei.livejournal.com]

[ua]]]> surenzh Духовність Thu, 03 Sep 2009 13:57:12 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7158,7158#msg-7158 Волхвізм - духовна школа слов’ян (нема відповідей) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,7158,7158#msg-7158
В. О. Дем’янов, О. А. Андрєєв, «ДЦ "Рівне-Суренж"», 10 Березня, 2008 року

Феномен появи та швидкого росту слов’янської спільноти, що відбувся на початку та всередині I тисячоліття нашої ери на теренах майже половини Європи, до останнього часу не був зрозуміло та обґрунтовано пояснений з точки зору його витоків, причин, мотивацій, зародження як явища.

Чому маса місцевих та прийшлих народів центрально-східної Європи, отих вчорашніх венедів, скіфів, сарматів, готів, балтів, кельтів, галів, фінів, угрів, гунів, булгарів, обрів за короткий історичний період в 400-500 років стали частинами слов’янської спільноти? Що мотивувало ці народи стати носіями слов’янських традицій, вірувань у всій їх багатогранності? Чому їх привабило слов’янське світосприйняття, організація суспільних взаємовідносин, побуту? Хто їм це все запропонував? Де взялось джерело отого нового, слов’янського?

Згадаймо, що початок та середина І тисячоліття нашої ери – це час домінування на півдні Європи та в передній Азії Римської імперії, а потім і її наступниці – Візантії. Це було домінування держав імперського типу, авторитарних за системою влади, держав з глибоко структурованим суспільством та декларованими чеснотами, які на практиці ніколи не виконувались. Держав, у яких насильство над підвладними народами та людиною, як такою, були нормою, де принцип «розділяй та володарюй» ставив поза сумнівом навіть уявну можливість поступового утворення в межах цих держав якогось «римського» чи «візантійського» народу, як великої дружньої спільноти в межах даної держави.

Риму та Константинополю на сході, в Азії, протистояли потужні держави: Парфія та її наступниця держава - Сасанідів, що теж мали багатоетнічний характер. У них система влади носила вузько-династичний характер. Об’єднуючою силою народів цих держав були злитий адміністративний апарат та династично-кланова влада домінуючої родини. Безперечно, і в цьому випадку ідеї єдності і братства, які б могли призвести до утворення якоїсь значної духовної чи етнічної спільноти, були відсутні. Держави швидше нагадували клаптикову ковдру, зшиту династичними нитками, розрив яких вивільняв певні народи на певний час.

Що ж відрізняло процес європейського слов’янотворення від тих процесів, що відбувались в Римській та Візантійській імперіях, Парфії та державі Сасанідів? Чому народам центрально-східної Європи випало стати єдиною спільністю, слов’янами?

Спершу спробуємо охарактеризувати особливості слов’янина та слов’янського суспільства, що відрізняли його від інших народів І тисячоліття нашої ери. Принаймні ті особливості, що проявились ззовні і були зрозумілі для стороннього спостерігача того часу.
Найперше – це рівність всіх членів слов’янської громади і добровільність їх співіснування. Це толерантність до будь-яких релігійних поглядів і шанування, передусім, духовних якостей людини. Це ідея відданого служіння суспільству та своєрідний екологізм поглядів на співіснування людини і природи, людини і навколишнього світу. Це любов до всього сущого, даного Творцем, і нелюбов до спотворених людських відносин, а відповідно рабства, насильства, приниження жінки. Це прагнення істинних глибинних знань і не використання їх на шкоду природи і людини. Це розуміння глибокого зв’язку людини з оточуючим світом та володіння древніми ведичними знаннями, це шанування традицій, які ґрунтуються на духовних основах Вселенської єдності. Головне, все це в межах реально діючої структури управління та функціонування слов’янського суспільства в середині І тисячоліття нашої ери!

Виникає запитання: звідки взялись і як закріпились такі суспільні основи? Хто був їх автором і носієм на протязі значного періоду? Хто збудник та натхненник слов’янотворення?

Відповідь проста і однозначна. Це не могла бути князівська чи боярська еліти, бо їх інтерес був близький до інтересів еліт тогочасних держав-імперій і не базувався на культивуванні високої духовності. Це не могли бути жреці та священники, які б, найперше, боролися за збереження існуючих релігійних вірувань своїх народів і племен, що могло б призвести до чвар і протистоянь. Це не могли бути народні маси, які б відстоюючи настанови своїх жреців та священників, боронили б традицію. Ними могли бути тільки люди особливої духовності і мудрості – волхви!
Саме слов’янські волхви, що звались ще й мудрецями, волхвами-украми, отцями, старійшинами, складали в ті часи організовану групу слов’янських пророків і месій – духовно і енергетично обдарованих людей. Вони носії того особливого світогляду, який автори книги «Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі)» називають волхвізмом.

Волхвізм – це древньослов’янський світогляд, що збудований на основах Вселенського закону та визнає тонкопольову (духовну), енергетичну сутність світобудови, єдність, на цій основі, всього сущого в Космосі, яка виникла на основі Вищої Ідеї, Творця, Бога.
Волхвізм має надзвичайно древні корені (про це йдеться у вище вказаній книзі) та носить надрелігійний характер. Всі релігії він сприймає як духовні школи, що прагнуть знань Вселенського закону. Тому початково волхвізм не воював з релігіями, а підтримував зерна істинного знання в них. «Влесова книга» фрагментарно відкриває шлях появи волхвів та волхвізму в Європі та вказує на започаткування процесу слов’янотворення.

На жаль, слов’янський волхвізм з часом зазнав процесу деградації, який розпочався в VI столітті нашої ери. На період VIII – IX століття він розгубив духовні орієнтири, як основу власної міцності. Заграючи з князівськими елітами прилучених народів та ставши на шлях клановості, він поступово виродився в псевдоволхвізм та самозваний волхвізм (з’явилась маса самопроголошених волхвів, далеких від розуміння основ Вселенського закону). В такому волхвізмі залишились лише зовнішні атрибути та дрібна обрядовість: магічне побутове віщування, гадання, творення заклинань – спотворені прояви колись осягнутого та шанованого знання Вселенського закону.
Слов’янські волхви повторили трагічний шлях своїх духовних попередників у Шумерії і Вавілоні, в Римській імперії та на теренах західної Європи (друїдів). Проте результати діяльності слов’янських волхвів безперечно перевершили будь-що, здійснене їх попередниками. Їм вдалося на практиці примінити древні вселенські духовні знання та створити з різних за походженням, віруваннями і побутом народів грандіозну духовну спільність – слов’янство.

Через помилки пізніших волхвів цей процес залишився невповні завершеним. Але він на століття вперед визначив історичну долю Європи і заклав основи слов’янського державотворення, що масово почалось в VII – ІX століттях нашої ери. Створений волхвами Дулібський союз, а далі, у І столітті нашої ери, і загальнослов’янська держава Дулібія Рось, стали моделлю для подальших державотворчих процесів на слов’янських теренах, особливо для Київської Русі, в якій зміцніла князівська влада позбавила не надто обізнаних зі знаннями Вселенського закону нащадків волхвів владних функцій і суспільної ваги.

Ще довго, століттями, духовні принципи, закладені першими волхвами в основу слов’янотворення, накладали відбиток на сприйняття світом самих слов’ян. Ще довго на слов’янських теренах діяли самозвані волхви, прагнучи відтворити велич своїх попередників, та бажаючи зберегти духовність суспільства у своєму розумінні. Підтвердженням цьому є побутуюча на заході думка про «особливу слов’янську душу», яку ніби важко зрозуміти.

Чим же цікавий волхвізм нам сьогодні? Які істини він може відкрити нам в епоху електроніки та комп’ютерів?

Волхвізм першої половини І тисячоліття нашої ери базувався на глибокому розумінні тонкопольової (духовної) основи світобудови, на визнанні можливостей людини осягнути ці основи через самовдосконалення, через знання, через любов, як основні принципи Вселенського творення. Це те головне, до чого доростає сьогоднішня передова наука, а точніше – духовно розвинуті її носії. Волхвізм декларував базовість тонкопольового світу (Духу святого, Ірію), його тонкопольових утворень (душ) у всього того, що перебуває в матеріальній чи нематеріальній формі, що існує вічно і постійно, що взаємодіє, взаємовпливає, взаємоіснує у нашому Всесвіті. Волхвізм констатував гармонійний зв’язок всього сущого у світі і пропагував гармонію у відносинах людей, людини і Землі, людини і Космосу, людини і всього сущого (видимого і невидимого) на енергетичному та тонкопольовому (духовному) рівні.

Волхви знали, що досягнути гармонії з тонкопольовим (духовним) світом можливо лише розвиваючи власну енергетику (біоенергетику). Вони пропагували ззовні обрядовий, внутрішньо – надзвичайно глибокий духовно-енергетичний тренінг людини на спеціально визначених енергоактивних місцях – святилищах (Ругіях). Волхви прагнули розвинути у себе і у всіх слов’ян духовні здібності – яснобачення, телепатію, біолокацію для пошуку отої загальної гармонії. Тобто, вони володіли всім тим, що нас активно стало цікавити сьогодні. Подібні здібності вони використовували для головної мети волхвізму – гармонізації земного буття в рамках Космічного, Вселенського закону. Основна їх діяльність – це своєрідна нерозривна єдність, здавалось би, несумісного – віри та науки, духовного і матеріального. В основі їх свідомості - глибоке розуміння процесу Вселенського творення – спочатку тонкопольового (духовного), а далі і матеріального.

Безперечно, волхвізм – це унікальна духовна школа. Школа культури і традицій слов’янства. Це той світогляд, що породив і надихнув процес слов’янотворення, підштовхнув народи центрально-східної Європи на участь в величезному духовному експерименті, який в зміненій формі триває і донині. Можливо варто звернути на це увагу?

1. Дем’янов В. О., Андрєєв О. А. – Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі). – Київ, 2006.
2. Дем’янов В. О., Андрєєв О. А. – Велич Дулібії Рось. Суренж. – Київ, 2007.
3. сайт: [www.rivne-surenzh.com.ua]]]> surenzh Духовність Thu, 03 Jul 2008 09:24:04 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,6749,6749#msg-6749 Ще раз про Велесову Книгу - видатну пам"ятку укр.народу (/) (3 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,6749,6749#msg-6749 rodovarta@ukr.net arsenia_artpol@interia.pl
+ 38 (044) 284-33-83
+ 38 (044) 289-53-39
м. 8-067-905-51-65

ВЕЛЕСОВА КНИГА – ОДІССЕЯ І РАМАЯНА СЛОВ’ЯН

Колись, кожен пересічний грек знав твори Майстрів слова, які для античних греків були давніми і уособилися в імені Гомер: Ілліада і Одіссея. Ці твори вивчалися у грецьких школах, сюжети з них надихали митців – оживали у мармурі і на сценах, а сьогодні є дорогоцінною часткою культурної спадщини людства. Вже давні греки сприймали описане в Ілліаді і Одіссеї, майже, як казки. Але, прийшов час, і з-під землі дісталися нащадкам руїни Трої. І тепер всі знають – те, що в Гомерових казках – правда: історія мітичних народів, які берегли пам'ять про себе піснею, із вуст в уста, боянню легенд.

ВЕЛЕСОВА КНИГА – Слов’янська Ілліада & Одіссея
ВЕЛЕСОВА КНИГА – Рамаяна і Махабхарата Слов’ян

На початку травня цього року в тижневику «Глваред» з’явилася стаття під назвою «Початок кінця «Велесовщини» за підписом Ю. Рудницького. У нього «луснуло терпіння» і він вважає, що цю травму може загоїти вилучення з шкільних і вузівських програм згадок про давньослов’янський епос, відомий під назвою «Велесова Книга» (ВК). Пан Рудницький вирішив, що тексти «Велесової Книги» підробка. Окрім нього, своє категоричне прагнення позбавитися «Велесової» висловлює пані Наталія Яковенко, доктор історичних наук, завідувачка кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія». Вона «вважає ганьбою впровадження в шкільні та вузівські навчальні програми «Велесової книги» – тексту невідомого походження, який наукова академічна спільнота визнала підробкою». При тому, вже у наступному рядку статті «пані Наталя звинувачує в «легалізації» «Велесової книги» Інститут літератури імені Т. Шевченка НАН України». І виникає питання, а що, цей наш вельмишановний флагман вищої освіти вже не відноситься до категорії «наукова академічна спільнота»?
Інший вилучений у статті із кола «наукової академічної спільноти», вочевидь через визнання текстів Велесової Книги автентичними, – Науководослідний інститут українознавства при Міносвіти. При тому, вже через три рядки після невтішного для НДІУ вердикту, автор допису свідчить співробітників цього наукового закладу академічними світилами. Текст статті в цілому – стос алогізмів, що і не дивно, оскільки автор відверто (прямо в підзаголовку) солідаризується з Голохвастовим, беручи те за підставу озирати світи наукових і політичних еліт, як мишей «з висоти Лаврської дзвіниці». Дісталось на горіхи всім підряд: і Президенту, і Левку Лукяненко, і Борису Яценко, і Дмитру Табачнику, і Миколі Жулинському… – воно і зрозуміло: «міші, або ж кріси».
Однак повернемось до суті:
Твердження пані Яковенко щодо не автентичності текстів Велесової Книги від імені «академічної спільноти» некоректне. В дійсності, пані Яковенко і пан Рудницький мають свою думку щодо Велесової (негативну), а фахівці інших наукових закладів – іншу (позитивну), але негативно налаштовані панове вважають за можливе ототожнювати своє особисте ставлення до ВК із думкою «академічної спільноти». Крім того, як добре видно із статті, «луснувший терпець» негативно налаштованих нині несеться вихором по владних кабінетах: із висот «Лаврської дзвіниці» б’є дзвін на сполох щодо Велесової Книги.
Моє відношення до цього переполоху – я є одним із перекладачів ВК і належу до числа тих, хто каже: тексти Велесової Книги справжні, прийшли до нас із давніх часів. І прошу зауважити: жоден із супротивників Велесової, не зробив переклад. Чому? У них зазвичай прекрасний, суто «науковий» аргумент: вони вважають нижче своєї гідності займатися цією «велесовщиною»… - ! Тому, вибачайте, але здебільшого т. зв. «фахові» репліки з приводу Велесової Книги чимось нагадують авторитетні судження радянських громадян про американські фільми, яких вони ніколи не бачили, натомість прочитали критику в газеті «Долой Капитализм».
Тому, я вважаю за втішне «погрозу» Голови міністерства освіти Івана Вакарчука «розібратися» з «Велесовою Книгою»: «пан Вакарчук запевняє «Главред», що рішення з цього питання він прийматиме лише на підставі висновків фахівців. «Я потребую експертів високого рівня, і ми це робитимемо», – сказав міністр». Бажаю успіхів у цьому починанні!
А поки що, бачу за необхідне лиш одне: най на свою користь висловиться сама Велесова. Я, як перекладач, гарантую адекватність кожного слова у цьому перекладі і можу поділитися досвідом роботи з текстами ВК з будь-яким зацікавленим фахівцем. Не має значення хто нині «за», хто «проти». А слід задуматися всім, над чим здіймається рука.
Давайте заспокоїмось і….

ВК_Д30 Живич і Палач

Переймемось живильним діянням, як особливим,
що материнському напротивіч.
Це так, як би спрагла криниця здійняла руки, кличучи дощ,
і дощ пішов – води їй приніс.

Ми живицею маємо Славу.
І її врожаїв ми женці.
Противіч спрагла Матір-землиця
і ми маєм живити її, як і наші Отці.

Тож повінчаємо Небо і Землю, свадію справим о них,
бо кожен чоловік – творець, від Неба Живич,
і віч-на-віч Земля – жона його.

І най шануємо цю нашу даність – мужнє й жіноче,
бо ми діти обох.

І мовимо так: будьте здраві й щасливі!
Майте багато дітей і пишайтеся тим!
Глядіться в них, як на себе у водах криниці – будете велеплодні,
бо мужності могуть у плідності своїй живиться
а відтак – не початий край надбанням: і насіння, і плід.
Радітимемо з того і скористаємось як слід,
аби во горазд нам до останнього дня йшлося.
І вірною є та молитва,
за якою нам буде відміряно днів скільки слід,
а що понад міру – то зайве.
Натомість,
най буде дерзенність – наш водоспад,
що парує співпадним і несеться во лад.
Молімось за те.

І маємо від’ємця, що є інакший парунець.
Він кладе враже на лопатки, голови зніма,
йде Палачем від Неба – на смерть в пустелі приріка.
Вслід за ним Пустка поспішає і обійма чужинства край.
І так триває до тоді, як Живич завітає в ті краї.
Могуть оспівується, а вражинське тліє.
І на межі могуття й тліну стоять Боги.
Сварог, небес держитель, – на чолі.

Сварг здійме руки від бради
і за велінням з під його руки в гомілці пустки потечуть дощі.

І повінню божої волі сповняться всохлі перса
і злаки припадуть до тверді тої, коло якої Палачем – Сур’я.

Це Сур’я живить ниву,
буянням зелені і злаків сповнює краї
і поле оживає, рясно плодить.
А ми ростим ті врожаї
і оберемками несем до житниць наших.
І віно урожаю каже нам,
як нищівний Палач нас горнеться – нам ростить врожаї.

І маючи ці істини їмо хліби свої.]]> Анатолій Духовність Mon, 12 Jan 2009 14:28:01 +0200 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,6398,6398#msg-6398 Алевтина (нема відповідей) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,6398,6398#msg-6398 www.youtube.com]

Класна співачка. раніше працювала з Хелавісою, тепер сольник готує.]]> Thorgeyr Духовність Tue, 20 May 2008 15:18:53 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,6316,6316#msg-6316 "Богдан-Зиновій Хмельницький (3 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,6316,6316#msg-6316 Thorgeyr Духовність Thu, 17 Jul 2008 01:22:08 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,5445,5445#msg-5445 Народний гумор (анекдоти) (нема відповідей) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,5445,5445#msg-5445 - Хтів би, святий отче висповідатися перед тим як вмру...
- То кажіть, чим прогнівили Господа Бога нашого?
- Та, вбив 26 москалів, 24 комуністи...
- Зачекайте, ви спочатку висповідайтеся, а про добрі справи пізніше побалакаємо!]]> Яромир Духовність Sat, 26 Apr 2008 00:23:13 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,5087,5087#msg-5087 ФІЛьМ "ДУХ ВРЕМЕНІ" ( ОРИГІНАЛ АНГЛІЙСЬКОЮ "ZEITGEIST" ) (8 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,5087,5087#msg-5087
А ВИ ДИВИЛИСЬ?
КОЛИ НІ, ТО ОБОВ'ЯЗКОВО ПОДИВІТЬСЯ! ВОНО ТОГО ВАРТЕ.]]> ProViD Духовність Thu, 15 Oct 2009 16:12:56 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,5084,5084#msg-5084 Конференція БУТТЯ УКРАЇНЦІВ (нема відповідей) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,5084,5084#msg-5084 22 березня 2008 року о 10-00 в актовому залі Інституту декоративно-прикладного мистецтва ім. Бойчука (Київ, вул. Кіквідзе 32) відбудеться Нуково-практична конференція Буття українців. Тема Конференції "Від дитини до людини (творення-виховання у Явному Світі цілісного українця від зачаття до повноліття)".
Запрошуються всі бажаючі.]]> Анатолій Духовність Tue, 18 Mar 2008 10:43:41 +0200 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,4759,4759#msg-4759 Державна реєстрація громади / товариства ХОРИВИЧІВ (4 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,4759,4759#msg-4759 Х О Р И В И Ч І

ТОВАРИСТВО ПАЛОМНИКІВ
ОРГАНІЗАЦІЯ СПОВІДНИКІВ ЗВИЧАЄВОЇ ВІРИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
===============================================
[www.horiviza.kiev.ua]
+ 38 (044) 284-33-83
30.11 – 2.12.7515/2007

Щодо державної реєстрації громади / товариства ХОРИВИЧІВ

ХОРИВИЧІ – громада віруючих, яка постійно опікується Місцем Паломництва сповідників звичаєвої віри українського народу, рідновірів, на горі Хоривиці / Замковій горі у м. Києві / з 22 квітня 7513/2005 року, діючи в руслі положень проекту «Хоривиця – острів Богів»

Місце Паломництва на горі Хоривиці / Замковій горі у м. Києві / є засвідченим: Духовним центром РВ РПВ, Всеукраїнською організацією сповідників Рідної Православної Віри «Руське Православне Коло», Духовним центром «Об’єднання Рідновірів України», громадою «Трійця».

далі тут >>>]]> Марібор Духовність Mon, 10 Dec 2007 10:39:24 +0200 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,4534,4534#msg-4534 Московський Пархат проти Українських Рідновірів (8 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,4534,4534#msg-4534 До яких пір булемо терпіти таку наругу??
Фото та документи знавіснілих вандалів друкуємо нижче.
Прохання! Розповсюджуйте дані матеріали серед свідомих українців!!


Ось ці фото !! [upload.com.ua]]]> МЕСНИК Духовність Sat, 17 May 2008 13:50:33 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,4491,4491#msg-4491 Духовна Філософія І. Франка! (1 відповісти) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?3,4491,4491#msg-4491 Іван Франко
„Про Ватікан, унію та католицизм”, К., 1981, 39-48

Ну, а що, як справді правда, Що панотчик в церкві править, Що мене по смерті ангел Перед божий суд поставить? І засяде бог на троні В блисках бур і гуках грому, І всі штири кінці світу Враз поклоняться старому, Заревуть небесні труби, Потрясуться всі основи, І мертве все стрепенеться, Дожидаючи обнови, І що від нащада світу Мало дух живий у собі, Підійметься, не пропаде Ні атом життя у гробі... І потягне все на суд той, Мов безмежні, сиві хмари, І ущерть сповниться міра Плати добрим, злому кари... І відкриються всі тайни — Найновіші й найдавніші,— Перед явністю такою Затремтять найправедніші... І не тільки кожне діло, Але навіть кожне слово, Кожний помисл, кожна похіть Оживуть тоді наново, І дістануть рух і голос І, мов військо незліченне,
39

Попливуть на суд — свідчити Проти мене чи за мене?..
Що ж, на судову розправу
З апаратом, так безмежним,
Стану я, слабий і грішний,
Певно, з трепетом належним.
І скажу: «На суд твій, боже,
Я стаю, земне создання,
І кладу перед тобою
Весь свій біль і все страждання,
Всіх ілюзій злудні блиски,
Всіх утіх марну приємність,
Всі надії, всі упадки
І всю гордість, всю нікчемність,
Розум весь, і всю сліпоту,
І всі єресі, й всю схизму,
І жало те невмируще
Критицизму й скептицизму.
Боронитися не буду,
Бо ти сам все ліпше знаєш,
Та яким мене создав ти,
То таким мене і маєш».
«Замовчи! — гукне з-за хмари Голос божий дужче грому.— Все, що є, чому є й пощо, Видно скрізь мені самому. Пафос твій смішний для мене, Дотеп твій не мід, а оцет; А сю приказку латинську Знаєш: 5из Міпепгапі (Іосеї? * Чим ти був, яким був, пощо, Всі твої утіхи й болі, Всі твої гріхи й дурниці, Все було з моєї волі, Все добро і зло, що в світі Сіяв ти і досі сієш,— Все те був мій план, якого Ти ні в зуб не розумієш. А що ти сповнив задачу, Що була тобі надана,
* Свиня вчить Мінерву? (лат.).— Ред.
40

То прийми тепер заплату: Входь у радість свого пана»
Тут панотчики й владики: Що клячатимуть довкола, Позриваються на ноги І насуплять грізно чола. І враз крикнуть: «Боже, отче! Чи ж подоба, чи ж потреба, Щоб сей грішник, сей єретик, Атеїст ішов до неба? Де ми сіяли пшеницю, Сипав він кукіль невіри; Де щепили ми покору, Там він гордощі без міри; Де ми груди надривали, Щоб добути скрухи лепту, Його сміх, його наруги Виводили нас з концепту. Він ніколи не піддався Ні намові, ні погрозі; Він був вовк у твоїм стаді, Був головня в твоїм стозі. Він троїв дитячі душі Явно, славно і нагально! Брать його до неба, боже, Се, їй-богу, нелояльно, Ми ж твою сповняли волю, Що стоїть в письмі святому, Ми з твойого заповіту Не вронили ні атому, А сей жевжик тут нас буде Ще стягати із котурнів!.. Ні, його зрівнявши з нами, Ти нас маєш всіх за дурнів. Ми на се не згідні, ми, що Скрізь стежки твої простуєм! Твоїм іменем ми проти Твого суду протестуєм!»
Пан біг довготерпеливий Вислуха всю ту тираду, І всіхнеться добродушно, І таку їм дасть пораду:
41

«Цитьте, дітиі Тут не сеймик. Щоб ревли ви і кричали! Ви ж у небі, де немає Ані болю, ні печали. Опозицій та обструкцій Тут робить вам непрактично; В своїм небі я ряджуся, Вибачайте, деспотично, Тут я поїзду кондуктор. В якій хочу кого класі Посаджу, а пасажирам Іншим всім до того засі. В моїм небі місця много, Всяких треба тут професій, І багато пасажирів Іде в мойому експресі. Для овечок препокірних, Для коров молокодайних, Для пташок усіх співучих І для всіх заслуг звичайних, Для волів, що весь вік пріли, Скиби краючи й загони. І для всякої худоби Єсть окремі тут вагони. Там їм плата по заслузі, Море радощів готових, Але мусить же й зо мною їхать хтось у особових. Вас я, дітоньки, шаную, Та одна моя вам рада, Щоб держались ви, як добрі Пастирі свойого стада. А компанію для мене Вибирать вам буде трудно; А мені в компаньї з вами — Вибачайте — було б нудно. Чи я вас за дурнів маю, Се лишіть мені на волю, Та себе за дурня мати Вам, їй-богу, не позволю!»
Тут я попрошу о слово
І скажу: «Мій боже правий!
Присуд твій мені не ясний,
42

Та занадто він ласкавий.
Хто то, певно, не моя річ
Поправляти присуд божий,
Та боюся, до твойого
Я експресу не пригожий.
Компаніста я немудрий
Для небесного салону,
1 готов так, як у земних,
Часто випадати з тону.
А по-друге, ти ж подумай:
Для якої-то паради
Серед твоїх найвірніших
Слуг почнуться свари й звади?
Я ж добродіїв сих знаю:
Не дадуть вони спокою,
Шепти, чорнення, доноси
В небі попливуть рікою;
Будеш мати тут протести,
І соборчики,й обиду,—
Вигризуть мене із неба
І тобі нароблять стиду.
А нарешті — вибач, боже,-—
Не кортить мене до раю;
Твоїх розкошів небесних
Я, їй-богу, не бажаю.
Не кортить мене ні вічний
Серафимський спів похвальний,—
На такі високі співи
Я зовсім не музикальний;
Не кортять мене небесні
Псалми, гімни й акафісти —
В їх бомбаст * ану ж я схочу
Підпустити зойки й свисти?
Та й твої співці й поети
Не зовсім мені до речі,
Починаючи Давидом,
А кінчаючи Львом Печчі.
Та й компанія, твої ті
Херувими, серафими,
Шестокрилії почвари —
Що мені балакать з ними?
Та й апостоли, і учні,
Штучна пишномовність.— Ред,
43

Корифеї всі небесні, Як поглянуть ближче, боже,— Страх вони не інтересні. Сам Петро, чого він вартий, Що Христа в біді відрікся! І весь збір їх, що в годину Скрути в страху геть розтікся! Або ті твої аскети Сухоребрі та немиті, Ті фанатики, до людських Благ ненавистю підшиті, Ті отці, апологети, Догматисти, канбністи, Інквізитори, що вміли «І£пе, їегго» * в душу лізти. Або й ті, що з твоїм словом На устах всі землі й море Заповняли й скрізь ширили Темноту, гризню і горе, Покривали здирства можних, Але вбогих дерли й тисли І хрестом твоїм вбивали Вольне слово й вольні мисли! Адже, бувши консеквентним, Ти їх мусиш пригорнути — Тож подумай, як мені тут В товаристві з ними бути? Та се ще не все; можливо, Що тут різнії порядки, І на всяку бранжу **, боже, Єсть окремі сепаратки ***. Але жити в твоїм небі, І втішатися, й співати,— Господи, то скільки ж треба б Напихати в вуха вати, Щоб не чути криків, стогнань І проклять, докорів лютих Тих нещасних, там у пекло Звержених у тьму й закутих! Щоб не чути відгомону
* Вогнем і мечем (лат.).— Ред. ** Групівщина, зборище.—- Ред. *** Окремі кімнати.— Ред.
44

Всіх тих мук і озвіріння,
Щоб були мов контрапунктом
Всього твойого творіння.
Ні, почуються й крізь вату,
Крізь найгрубший мур зі стали,
І нема таких віддалень,
Щоб лунати перестали!
І нема таки* розкошів,
І екстаз, і раювання,
Щоб мені не затроїли
їх пекельнії стогнання.
Дай мені в найвищім раю
Ще на вищий рай надію,
Та при думці про ті звуки
Я, їй-богу, одурію.
Ні, пусти мене, мій боже,
З сього світлого округу
Там, де тягне грішна вдача
И життьова мене заслуга,
Там, де боротьба невпинна
Без побіди і без слави,
Де покута віковічна,
Та без пільги й без поправи.
Правда, в той огонь пекельний,
Що пече без тіла душі,
В ту смолу і кров, де грішні
Клекотять, немов галуші,
У ті дебрі сірковії,
В черв'яки ті невмирущі,
В ті гадюки, скорпіони
Та почвари всякі злющі
Я не вірю, і в чортяків
Тих рогатих та хвостатих,
Що без всякої причини
Мучать бідолах проклятих.
Та я знаю інше пекло,
Куштував його немало
За життя,— ще й досі смаку
Трохи з нього позістало.
Знаю, як смакує скрута
В безвідрадній самотині;
Хліб, що ворог із презирством
З ласки кине сиротині;
Безнадійність, що розбити
45

Рада б те життя мізерне; Жаль учинку, що раз стався І вже в небуття не верне; Як довкола тебе зрада Стане муром непрохідним І як сам собі здаєшся Підлим, низьким і негідним. Все те степенуй, о боже, По твоїй всесильній волі І пустії мене у вир той До товаришів недолі. Там знайду я товариство Більш до смаку й до вподоби, І на сльози і на кпини, І до сміху, і до злоби. Там знайду завзяте плем'я, Люд свобідний і гулящий, Повний сили й волі, вицвіт Роду людського найкращий: Всіх музик і всіх поетів, Що вино й любов співали, Всіх філософів, що пута Догматизму розбивали, Всіх єретиків, усяких Перелому піонерів, Бунтарів і гайдамаків, Всяких революціонерів, Всіх, що власне чоловіцтво Окупляли слізьми й кров'ю, І всіх тих, кого любив я В жизні гіршною любов'ю».
«Дурню! — крикне голос божий Що ти слів тут набалакав, Але правди зрозуміння Стільки в них, як кіт наплакав! Пекла просиш ти у мене, Як би я був пекла ктитор *; Просиш мук і болів, як би Я був кат і інквізитор. Випрошаєшся від раю, Мов від царського салону,
♦ Господар, староста. Ред.
46

І боїшся серед ясних Пань там випадати з тону. Ще й не бачивши, ти моїх Вибранців на глум здіймаєш! Слухай, хлопче! Я питаю: За кого ти мене маєш? Я гадав, що ти піднявся Духом понад ту худобу, Що собі і бога й чорта Творить на свою подобу; Що крізь часове й тілесне Ти проник в духове й вічне І відкинув шкарлупиння Грубо-антропоморфічне. Чей же, на землі недаром Я острив тебе, як бритву, Посилав тебе у мир свій, І гоняв тебе у битву, І водив тебе, як треба, На вершини й на низини, Щоб ти був одним з моєї Доборової дружини. Не плети ж тепер дурниці, А збери в одно огнище Всі думки і всі бажання, На їх крилах якнайвище Підіймись, напруж всі сили, Безмір обіймай душею І в найвищій тій екстазі Злийся з сутністю моєю!»
Сі слова впадуть на мене, Наче дощ густий, огнистий, Спалять сумніви й тривогу, І я встану ясний, чистий. І почую в собі силу І безмірну духа владу, І перед найвищим Духом В пориві любові впаду. ~ Всі думки і всі бажання Я зберу в одно вогнище І на крилах їх я стану Підійматься вище, вище... І уже весь безмір стане
47

Перед моїми очима, Наче карта розікрита, Наче світло, що не блима, Тільки рівно, чисто ллється,— Щезнуть загадки і межі, І поллється щастя в душу, Як безмірний блиск пожежі, Я ростиму й сам в безмежність. Все проникну, все прогляну, Все скоштую — вище, глибше -І розвіюся в нірвану.
]]> Анатолій Духовність Thu, 03 Jan 2008 19:09:41 +0200