Aratta - Window to Ukraine - Згадай себе! Україна - колиска європейської цивілізації. http://www.aratta.com.ua/phorum/list.php?4 Fri, 30 Jul 2010 09:58:44 +0300 Phorum 5.2.6a http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,7838,7838#msg-7838 Оспаривание теории вторжения ариев (2 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,7838,7838#msg-7838 Оспаривание "теории вторжения ариев" и пересмотр истории древней Индии.

Вводная часть.
Римский писатель-классик Тацит претендовал на то, что в своих трудах "без гнева и предвзятости" описывал события и личностей прошлого, будучи при этом свободным от враждебности и пристрастия. Этот девиз вел серьезных историков через века и их наивысшим стремлением стало то, чтобы писать историю "объективно", удерживая себя на расстоянии от мнений, которых придерживаются заинтересованные стороны.
Как известно, данного идеала придерживались не всегда. Мы видели, что правительства, бывшие у власти в ХХ столетии, давали задание переписывать историю своих стран, исходя при этом с точки зрения своих собственных идеологий. Подобно придворным летописцам прошлого некоторые современные академические историки без всякого стыда писали пристрастные отчеты о событиях и, соответственно, заново создавали прошлое.
Когда сразу после второй мировой войны народы Азии и Африки обрели независимость, то их интеллектуалы начали осознавать тот факт, что истории их стран писались представителями колониальных властей, которым они сопротивлялись. В большинстве случаев они обнаружили, что "официальные" историки отмахнулись от всех традиционных отчетов об их собственном прошлом как от чего-то типа мифа и сказки. Не имея часто своих собственных академически квалифицированных историков (или, что хуже, имея только своих местных историков, которые стали придерживаться точек зрения своих колониальных хозяев), недовольство существующими историями их стран выражать себя часто в местных трудах, которым не хватало академических удостоверений, необходимых для того, чтобы произвести впечатление на профессиональных историков.
В данный момент ситуация медленно меняется. Истории своих стран переписывает заново новое поколение ученых, которые выросли в постколониальные времена и не разделяют прежних предубеждений ученых, а также владеют орудиями своего ремесла - хорошим знанием применяемых языков, осведомленностью с культурой своих стран, уважением к местным традициям.
Нигде это не проявляется так ярко как в Индии. В Индии существовала традиция знания и образованности намного более древняя и обширная, чем возраст тех европейских стран, которые с 16 века стали ее политическими хозяевами. Сегодня ученые Индии пишут заново историю страны.
"Теория вторжения ариев" и старая хронология
Один из главных пунктов пересмотра истории касается так называемой "теории вторжения ариев", к которой часто относятся как к колониально-миссионерской, подразумевая что это был плод мысли завоевателей иностранных колоний, которые не могли не представить, что вся более высокая культура должна была прийти из-за пределов "отсталой" Индии, и которые также предполагали, что религию можно распространять только через политически подержанное миссионерское усилие.
Не рассматривая более зловещую версию этой переработки истории, обвиняющую изобретателей "теории вторжения ариев" в злобе и цинизме, все же нет сомнений в том, что ранние европейские попытки объяснить присутствие в Индии индийцев имели много общего с широко распространенным библейским убеждением, что человечество возникло из 1 пары людей, а точнее Адама и Евы (полагали, что дата их совместного рождения - 4005 год до рождества Христова), и что все народы на Земле произошли от одного из сыновей Ноя - единственного из людей, пережившего Всемирный Потоп (датируемый 2,5 тысячелетием до р. Христова). Казалось, единственная проблема состоит в том, чтобы установить связь между народами, не упомянутыми в 10 главе Первой книги Моисея (Бытие. Ветхий Завет: Заселение Земли), и одним из библейских генеалогических списков.
Одним подобным примером христианского историка, пытавшегося объяснить присутствие в Индии индийцев, является знаменитый Аббэ Дюбуа (1770-1848), чье длительное пребывание в Индии (1792-1823) позволило ему собрать большое количество интересных материалов касательно обычаев и традиций индусов. Его рукопись (на французском языке) купила Британская ост-индийская компания и в 1897г. эта рукопись появилась в английском переводе под заглавием "Нравы, обычаи и обряды индусов" с предисловием преподобного Фридриха Макса Мюллера. Аббэ Дюбуа не испытывая желания противопоставить (свои) предположения нелепым басням (индийцев), решительно заявлял: "Практически признано, что Индия была заселена очень скоро после Потопа, превратившего весь мир в пустыню. Тот факт, что она находилась так близко к земле Сеннаар, где так надолго осели потомки Ноя, а к тому же хороший климат и плодородность этой страны, вскоре привели к ее заселению".
Отвергая точки зрения других ученых, связывавшие индийцев с египетскими или арабскими корнями, он рискнул предположить, что индийцы являются потомками не Сима, как утверждают многие, а Иафета Аббэ Дюбуа объясняет: "По моей теории они прибыли в Индию с севера и я бы определил первую обитель их предков в районе Кавказа". Причины, которые он приводит для обоснования своей теории, совершенно неубедительны, но он дальше строит свою теорию миграции (однако это еще не теория "арийской миграции") на этом зыбком фундаменте.
Макс Мюллер (1823-1903), который в значительной мере был ответственным за "теорию арийского захвата" и за старую хронологию, был слишком близок по духу и времени к подобной точке зрения, чтобы не принять ее абсолютно беспрекословно. В своем предисловии он хвалит работу Аббэ Дюбуа как "заслуживающий доверия авторитет... который всегда сохранит свою ценность". То, что большой частью ранней британской индологии двигали соображения христианского миссионерства не является секретом. Знаменитая и важная Боденовская кафедра санскрита при Оксфордском университете была основана в 1811 году полковником Боденом с определенной целью "содействовать переводу Писаний на санскрит для того, чтобы дать возможность его соотечественникам продолжать обращать в христианскую религию местных жителей Индии". В 1886 году Макс Мюллер в письме к жене писал: "В будущем перевод Вед сильно скажется на судьбе Индии и на развитии миллионов людей в этой стране. Это корень их религии и я уверен, что показать им, что является этим корнем, - единственный способ вырвать с корнем все то, что возникло из нее за последние три тысячи лет".
Когда близость между многими европейскими языками и санскритом стала общепринятым понятием , ученые почти автоматически сделали вывод, что, говорившие на санскрите, предки современных индийцев должны были находиться где-то не полпути между Индией и западной окраиной Европы - на севере Германии, в Скандинавии, на юге России, на Памире - откуда они вторглись в Пенджаб. (Стоит также отметить, что ранние кабинетные ученые, которые измыслили эти грандиозные теории относительно миграции, не имели фактического знания той местности, которую, как считалось, пересекли их "захватчики-арийцы", перевалов, через которые, как полагали, они переправились и различных климатов, в которых, как полагали, они жили). Предположив, что ведические индийцы были полукочевыми воинами и скотоводами, получили соответствие картине, чтобы при открытии Мохенджо-Даро и Хараппы также предположить, что это были города, уничтоженные арийскими захватчиками под руководством их Бога Индры - разрушителя городов и что темнокожие местные люди были теми, кому эти захватчики навязали свою религию и свою кастовую систему.
Западные ученые решили применить свои собственные методологии и, за отсутствием надежных фактов, приняли за истину для индийской истории временные рамки на основе своих предположений. Считая традиционные даты из жизни Сиддхархи Гаутамы Будды, довольно хорошо обосновали 6-м столетием до нашей эры, предположительно добуддистские индийские записи были размещены в последовательности, показавшейся филологам правдоподобной. Допуская на основании лингвистики истинность традиционных заявлений относительно того, что "Риг-веда"-древнейший индуистский литературный документ, Макс Мюллер, отводя на образование каждого рода ведической литературы промежуток времени в 200 лет и, допуская, что ведический период закатился ко времени прихода Будды, установил следующую, ранее общепринятую, последовательность:
"Риг-веда" - 1,2 тысячелетие до рожд.Христова;
"Яджур-веда","Сама-веда","Атхарва-веда" - 1 тысяч.до рожд.Христова;
"Брахманы" - 8 век до рожд.Христова;
"Араньяки Упанишады" - 6 век до рожд.Христова.
Сам Макс Мюллер допускал то, что ведическая хронология строилась чисто на предположении, и в своей последней работе, изданной перед его смертью - "6 систем индийской философии"- признавал: "Какой бы датой не датировались ведические гимны - 1500 или 15000 годом до рожд.Христова, в мировой литературе они имеют свое особое уникальное место и стоят особняком"(стр.35). Даже во время Макса Мюллера были западные и индийские ученые - такие, как Мориц Винтерниц и Бол Гангадху Тилак, не соглашавшиеся с его хронологией и отстаивавшие намного более старший возраст "Риг-веды".
С самого начала индийские ученые указывали на то, что в Ведах не упоминается о миграции не из Индии, что все географические особенности, упомянутые в "Риг-веде", характерны для северо-западной части Индии и что не существует никаких археологических фактов, подтверждающих теорию арийского захвата. С другой стороны, в ведических работах упоминаются созвездия, чьи временные рамки появления на небе можно вычислить. Однако, даты, приближающиеся к 4500 году до рожд.Христова в одном наблюдении "Риг-веде", 3200 году, упомянутому в "Шатапатха-Брахмане", кажутся слишком уж отдаленными, чтобы считать их приемлемыми, особенно если предположить (как это делали многие ученые 19 столетия), что миру только близко 6 тысяч лет и что всемирный потоп произошел всего 4,5 тысяч лет тому назад.]]> serg22 Згадай себе! Thu, 24 Jun 2010 14:23:51 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,7819,7819#msg-7819 Новий портал присвячений предкам Московитів - племені Меря (13 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,7819,7819#msg-7819
http://merjamaa.ucoz.ru/baner_merja.jpg

Шановні пані та панове!

Пропоную Вашій увазі новий сайт присвячений літописному угро-фінському племені Меря. Меряне, як Ви знаєте, були підданими Київській Русі і брали участь в походах Руських князів на греків.

Пізніше Меряне, що заселяли території сучасних Ярославської, Івановської, Костромської і частини, Московської і Володимирської областей Тверської, стали основою виникнення народу Московитів або Росіян.

На нашому сайті публікуватимуться всілякі матеріали по археології, історії, міфології, краєзнавству, і мові народу Міряючи.

Ласкаво просимо - [merjamaa.ucoz.ru]

З вашого дозволу інколи поміщатиму в цій темі заслання на цікаві оновлення нашого порталу.]]> merjanin Згадай себе! Tue, 27 Jul 2010 09:51:39 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,7775,7775#msg-7775 Віншування (2 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,7775,7775#msg-7775 ВІТАЮ ВАС З 20-річницею ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОСАЦТВА !!!
БАЖАЮ ВАМ :
- ДОВГОЇ ЛИЦАРСЬКОЇ ДОРОГИ ,
- МІЦНОЇ КОСАЦЬКОЇ РУКИ ,
- ПОВНИХ ГРУДЕЙ УКРАЇНСЬКОГО ВІТРУ,
- МУДРИХ І СОЛОДКИХ ДУМОК,
- ЯСНОГО СОНЯЧНОГО І ЗОРЯНОГО НЕБА НАД ГОЛОВАМИ,
- НІКОЛИ НЕ РОЗЛУЧАТИСЯ З МУДРОЮ ПОРАДНИЦЕЮ ШАБЛЕЮ,
- ПОВАГИ , ЛЮБОВИ І СПОКОЮ В РОДИНАХ ...!!!

ВІЧНА ПАМ"ЯТЬ , ВІЧНА СЛАВА ТИМ , КОГО З НАМИ НЕМАЄ .
НИЗЬКИЙ УКЛІН ДАЛЕКОМУ І БЛИЗЬКОМУ 90-року .


Орислав]]> kovyla Згадай себе! Tue, 16 Mar 2010 00:56:20 +0200 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,7632,7632#msg-7632 Російський професор Євген Ширяєв про Україну і Малоросію (нема відповідей) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,7632,7632#msg-7632 www.youtube.com]]]> Яромир Згадай себе! Sun, 27 Sep 2009 15:06:32 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,7476,7476#msg-7476 Народна екологія (1 відповісти) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,7476,7476#msg-7476
Кропива - щойно зірвана кропива - чудовий антисептик і обезжирювач при митті посуду.

Очерет (комиш) - природній біофільтр. На дачі, в селі, при відсутності каналізації, місце для зливу використаної води необхідно засадити очеретом. Як свідчить Вікіпедія -

Quote:
Очерет звичайний добре витримує несприятливий газовий режим з підвищеним вмістом ц воді та ґрунті сірководню, вуглекислоти, метану, а також стійкий проти дії таких отруйних для живих організмів хімічних речовин, як фенол, нафтенові кислоти, хлориди, ціаніди, закисні солі заліза та інші. Вважають, що на мілководних ділянках дніпровських водосховищ густі зарості очерету можуть виконувати роль біофільтра, що очищає воду від всілякого забруднення.

Продовжуємо...]]> Яромир Згадай себе! Sun, 12 Jul 2009 15:02:29 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,7465,7465#msg-7465 Будда і Христос: між Гебельсом і Візенталем (Бебик В.В.) (нема відповідей) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,7465,7465#msg-7465
Видається правдоподібною версія, що Будда належав до скіфського/сакського народу будинів, що проживали у ІІ—І тисячоліттях до н. е. (за Геродотом) на території Давньої України. Ім’я цього народу збереглося в назвах населених пунктів Середина-Буда (Сумщина), Буда (Чернігівщина) тощо, вважає голова правління Всеукраїнської асоціації політичних наук Валерій Бебик. З етнічної точки зору — все ясно. Будда належав до скіфів-аріїв і, зокрема, до народу будинів, нащадки якого донині проживають на території Сумської, Чернігівської областей і прилеглих до них білоруських і російських землях...

Ми вже наводили факти, які ставлять під сумнів офіційну (церковну) версію етнічного походження та біблійних дат життя пророка Ісуса (Їсуса) Христа та історичної епохи, в якій сформувалися основи християнства. Схоже на те, що Христос насправді жив за три тисячі років до свого «канонічного» народження й розмовляв (як і Нефертіті) коптською мовою, наближеною до мови предків сучасних українців...

Назва головного єгипетського храму Хет-Ка-Птах звучить надто вже по-українському: «Хата-Птаха». Судячи із зображень на єгипетських пірамідах (поховання дружини фараона Хеопса та його матері Хетепхерес, поховання Тутанхамона), єгипетські цариці на той час були блондинками із блакитними очима. Крім того, варто зазначити, що там у чималій кількості зустрічається тризуб (нині — малий Державний Герб України).]]> Бо Бо Згадай себе! Mon, 11 May 2009 13:47:27 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,7296,7296#msg-7296 Украинский язык - это русско-польский диалект (6 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,7296,7296#msg-7296 Як вам ця тупа пропаганда?

http://forum.korrespondent.net/read.php?2,28212

...Заранее прошу, "національно-свідомим" это не читать, а то головка может заболеть а то и начнуться приступы депрессии...хи-хи...


.....Если мы обратим взоры в сторону научного разрешения проблемы двуязычия, то увидим, что современные украинские историко-филологические изыскания буквально узурпированы псевдоучеными, которые именно сейчас, отрабатывая свои «тридцать заокеанских сребреников», заняты «научным» обоснованием необходимости срочного возведения глухой стены между украинским и русским народами. Эти паны пишут целые трактаты, в которых доказывают на полном серьезе древнейшее происхождение украинского языка, ставшего будто бы прародителем всех европейских языков, а украинской нации отводится исключительная роль в развитии всей мировой цивилизации1.

Существующая на Украине проблема двуязычия имеет многовековые корни. Двуязычие возникло не вчера, не в эпоху Советского государства и даже не в эпоху Империи. Возникло оно задолго до воссоединения Украины с Россией, произошедшего в XVII веке.

Чтобы объективно понять основы двуязычия, посмотрим сначала, чем отличается современный украинский язык от современного русского. Оставим в стороне не очень существенные в данном случае фонетические признаки, такие как способ произношения некоторых звуков, и констатируем лишь главное: основные отличия заключаются в том, что в украинском языке для обозначения некоторых предметов и понятий используются другие, не похожие на русские слова. Вот для примера несколько таких слов: порцеляна - фарфор, цукерка - конфета, страва - еда, дзьоб - клюв, гвалт - насилие, гречкосiй - провинциал, чекати - ждать, жалоба - траур. Подобных примеров существует очень много.

Спрашивается, откуда, из какого источника и когда попали все эти слова в украинский язык и почему совершенным образом они миновали русский? Человеку непредвзятому, ставящему научную добросовестность выше конъюнктурных соображений, ответить на этот вопрос нетрудно, ведь сразу обращает на себя внимание то, что почти все специфически «украинские» слова, то есть те, которые принципиально отличают украинский язык от русского, имеют польское происхождение. Вот как выглядят на польском языке вышеперечисленные слова: porcelana, cukierek, strawa, dziob, gwalt, hreczkociej, czekaс#, zaloba. Так, мы ясно видим, чем обернулось почти трехсотлетнее польское господство над отторгнутой от Русского государства его юго-западной частью. Именно в этот исторический период, а не в эпоху становления Киевской Руси (как любят утверждать националистически настроенные украинские филологи) образовались значительные лексические отличия украинских (малороссийских) говоров от великорусских. Это и был тот самый механизм или процесс, который можно назвать «украинизацией» славянорусского языка (по сути же - элементарным ополячиванием). Исследователь проблемы двуязычия на Украине А.И. Железный считает, что «появление и развитие украинского языка нельзя датировать ранее начала действия механизма (процесса) ополячивания славянорусского языка. Несколько столетий польского господства не могли не оставить ощутимого следа в языке покоренного народа. Если бы украинские языковеды не испытывали ложного стыда перед этой объективной исторической реальностью, они легко могли бы установить этапы и темпы украинизации славянорусского языка»2. Если взглянуть на письменные памятники Западной Руси, то выявляется четкая закономерность: чем старше рукопись, тем менее язык источника напоминает украинский. Из этого становится ясно, что «украинизация» (а точнее, полонизация) русского языка протекала во времени довольно медленно и незаметно, а сами люди, которые уже разговаривали на сформировавшемся «суржике» - украинском языке, по-прежнему считали и называли его русским (руським).

Итак, возникновение украинского языка - это следствие ополячивания славянорусского языка. Но почему получилось так, что он распространился преимущественно в сельских местностях, в то время как в городах продолжал сохраняться русский язык? На это украинские националисты обычно отвечают, что это случилось вследствие русификации. Но постоянно твердить о мнимой «русификации» и полностью замалчивать предшествующую ей действительную полонизацию нашей речи - значит вполне сознательно отказываться от реальной действительности, от правдивого освещения истории возникновения украинского языка в угоду новомодным пропагандистским штампам.

Для того чтобы четко уяснить, почему украинский язык распространился преимущественно в сельских местностях, придется вспомнить некоторые вехи нашей истории - начиная с того момента, когда земли Древней Руси оказались разорванными между татаро-монголами, литовцами и поляками. Юго-западная часть державы, получившая впоследствии название Малой Руси и затем Украины, оказалась вначале под литовским, а позже под польским господством. Исследователь вопроса А.Я. Ефименко отмечает: «Русская народность сразу же попала в тяжкую зависимость от польской народности... Эта Русь подчинилась польским законам, а следовательно, и влиянию польской культуры. Объединение с Польшей вызвало глубокие изменения в жизненном укладе южнорусского общества. Южнорусское население края почти полностью превратилось в зависимых, крепостных земледельцев... Самым характерным было то, что из Польши на Украину настежь распахнулись двери и сюда хлынула шляхта, как и два столетия тому назад она хлынула на Галичину... На начало XVII столетия заселение Украины так усилилось, что польские писатели называют ее «добычей польского плуга»3.

Таким образом, русский крестьянин оказался в полной зависимости от польского пана. Именно с этого времени и началось активное формирование всех тех характерных признаков, которые постепенно сделали украинский язык отличающимся от великорусского языка. Профессор Гарвардского университета (украинец по происхождению) Омелян Прицак пишет: «Когда нет письменности, люди скорее меняют язык, чем когда она есть»4.

Естественно, русский крестьянин тех времен ни читать, ни писать не умел. Польский землевладелец общался с ним через свою многочисленную челядь на польском языке, так как наивно было бы предполагать, что надменные польские хозяева специально стали бы изучать русский язык для лучшего взаимопонимания с крепостным, бесправным и неграмотным русским крестьянином. На оккупированных русских территориях польский пан никогда не опускался до общения с psiаkrew'ом («собачья кровь» - так «ласково» назвали поляки местное население) на своем языке. Польские власти на оккупированных территориях проводили политику откровенной языковой дискриминации, в результате чего русские крестьяне вынужденно искажали свой язык. Несчастные люди под страхом репрессий вынужденно видоизменили свой язык, засоряя его польскими словами и понятиями. И вот эта практическая, насущная необходимость употребления польского языка способствовала его усвоению и, в конце концов, подсознательному смешиванию с русским языком. Так постепенно формировался язык украинских (то есть изначально русских) крестьян.

В городах картина была иной. Там обитало много грамотных людей, читать и писать умели даже низшие слои городского населения. Известный историк Николай Костомаров писал: «Народ образованный крепче стоит за свое прежнее, упорнее хранит свои обычаи и память предков».5 Поэтому польская языковая и культурная экспансия в крупных русских городах наталкивалась на сопротивление. Здесь русский язык продолжал удерживать свои позиции, а книжные связи с другими регионами прежде единой Руси способствовали унификации и дальнейшему развитию русского литературного языка на Украине. Процесс ополячивания языка (и устного, и литературного) шел, конечно, и здесь, но несоизмеримо более медленными темпами, чем в сельских местностях, где ополячиванию не было никаких препятствий.

Все вышесказанное подтверждает, что существующее сейчас на Украине двуязычие имеет глубокие исторические корни. Возникло оно не в результате «русификации», как упорно твердят фальсификаторы и вульгаризаторы нашей общей истории, а как следствие длительного польского господства и сопротивления образованной части русского общества польской культурной и языковой экспансии. Предпринимаемые на современной Украине упрямые попытки это двуязычие во что бы то ни стало ликвидировать и всем навязать один лишь украинский язык есть ничем не оправданное покушение на право человека разговаривать и получать образование на своем родном языке. А родной язык для двух третей населения Украины - русский.

Современные гонители русского языка обосновывают свои действия тем, что русский язык, якобы навязанный Украине «русификаторами-шовинистами», является для каждого национально сознательного украинца «Iноземною, чужою мовою», «мовою сусiдньої держави». Поэтому, мол, необходимо срочно вернуться к истокам, то есть к тем временам, когда Украина еще не знала чужого, враждебного, иностранного русского языка.

Но ведь подобные утверждения есть не что иное, как наглая ложь. На Украине никогда не было даже самого кратковременного периода, когда бы русский язык считался чуждым и иностранным. Для подавляющего числа жителей Левобережья и большинства городов Правобережья русский язык, несмотря на польскую культурную и языковую экспансию, продолжал оставаться своим, местным, родным языком. И если кое-кому сегодня так хочется возвратиться к «истокам», то почему бы в качестве точки отсчета не принять те времена, когда наш славянорусский язык еще не начал подвергаться активному ополячиванию, то есть вместо губительной «дерусификации» украинского языка не начать его «деполонизацию»?

Но вот как раз об этих истоках враги русской речи вспоминать не любят. Полностью замалчивая факт сильнейшего ополячивания украинского языка, они предпочитают упорно твердить о некоей «русификации».

Рассуждения на эту тему сводятся лишь к одному: вначале царская, а затем Советская Россия всеми способами стремилась искоренить украинский язык, заменить его на абсолютно чуждый украинцам русский язык. ....



http://www.niurr.gov.ua/ukr/dialog_1999/zhelezny.html
Как известно, Пересопницкое Евангелие создано на Волыни в 1556-1561 гг., когда Южная Русь уже давно находилась под сильнейшим воздействием польской культуры и русский язык ее жителей уже успел в значительной степени ополячиться. Отсюда и встречающиеся в евангелии “украинизмы” (на самом деле полонизмы).





Під владою поляків була лише частина Західної України.
Закарпаття не перебувала під владою поляків(Угорці, австрійці)+Буковина(Молдавське царство, Румунія) та інші тереторії де коріним населеням були українці.

В кого ще які докази є?]]> Patriot Згадай себе! Wed, 24 Sep 2008 21:18:27 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,7209,7209#msg-7209 Андрощук Іван: поет, прозаїк, ТАЛАНТ... (2 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,7209,7209#msg-7209 _____________________________________________
народився тут:
[ic.km.ua]
_____________________________________________
це, схоже, про нього...
[dklg.kmu.gov.ua]
____________________________________________
і це про нього у Росії:
....Все, о ком сказал — костяк клуба. Они стояли у его истоков. Нет теперь с нами замечательного фантаста Ивана Андрощука. Он сменил гражданство и уехал на «ридну Украйну». Но дело его живет в наших сердцах! Нам его так не хватает! Пиши, Иван! И не только рассказы и повести. Пиши просто письма, нам в клуб....
....Но тянет сюда многих молодых поэтов и писателей. Потому как наслышаны о славных подвигах «Подводной лодки». В 2005 году проведены конкурс «Максим-А», III фестиваль актуальной литературы «Урал-Транзит», изданы книги членов клуба А. Петрушкина «Антология», Н. Деревягиной «Без твоих новостей», О. Синицына «Баллада о песне», М. Еременко «Ри-» (поэтические); В. Окунева «Бушлат лагерницы», И. Андрощука «Анатомия абсурда» (прозаические). Последние две книги через год стали дипломантами областного конкурса на лучшую прозаическую книгу. В 2006 году главным событием стал коллективный сборник «Город поэтов». Про участие «Подводной лодки» во всевозможных фестивалях, конкурсах, презентациях говорить можно долго и нудно! Опредмеченные итоги творческой семьи «подводников», конечно же, интересны, но славится «Подводная лодка» своей непримиримой борьбой за качество литературных произведений. В ней много сторонников авангарда, постмодернизма, верлибра. Тем не менее двери в клуб открыты для всех. Конечно, приверженцу классицизма и академизма будет труднее найти поддержку, но если его стихи высокого уровня, он спокойно приживется среди клубовцев. Поэтому авторы слабых произведений, получив хорошую взбучку, говорят примерно так: «Ох, уж эти постмодернисты! Для них форма важнее содержания. Ничего они не понимают…» А дело не в форме и содержании, дело — в качестве, силе воздействия, образности произведения......
[www.poruchiks.ru]
і ще:
[www.chelpress.ru]
[www.stihi.ru]
13. Иван Андрощук (Ч, проза, стихи)
___________________________________________________
Біографія у викладі уральців. Схоже сам писав...
[archivsf.narod.ru]

Украинский и российский поэт, писатель-фантаст и публицист. Родился на Украине в с. Михнов Изяславского р-на Хмельницкой области в крестьянской семье. Окончил Московский литературный институт им. А. М. Горького (семинар поэзии А. А. Михайлова, 1982-1987). С 1988 года в Челябинске. Работал дворником, слесарем аварийно-ремонтной службы, разнорабочим сельскохозяйственных работ на агробиостанции Государственного педагогического университета, редактором издательства «Урал-LTD» (1994-96), литсотрудником газеты «Работа для вас» (Челябинск, 1996-98). Пишет на русском и украинском языках. Первая публикация на украинском языке – подборка стихов в альманахе «Вітрила-83» (Киев, 1983), на русском – в журнале «Литературная учеба» (Москва, 1987). Автор книги стихов «Озимина» (Озимые, 1990, на укр. яз.). Стихи и проза были опубликованы в журналах и альманахах: «Жовтень», «Литературная учеба», «Украина», «Наука – Фантастика».
Оказавшись на Урале, продолжил литературную деятельность. Первая публикация этого периода – рассказ «Боюсь данайцев», была напечатана в переводе супруги писателя, Нины Александровны Ягодинцевой (1962), ныне известного уральского поэта. Публиковался в таких изданиях, как «Тверской бульвар», «Антология уральской прозы», «Форум», «День и ночь», «Шанс», «Уральский следопыт», «Уральская новь», «Несовременные записки», «Золотой век». В 1997 году был принят в Союз писателей России. О себе Иван Андрощук в автобиографии 2004 года рассказывает кратко: «Родился – хоть своего волевого акта в этом не вижу, а значит – и считать это событием в моей жизни не следует. Сорок пять лет тому прошло. Мир не принимает меня – и я ему отвечаю тем же: сейчас уже не важно, кто первым начал. Были публикации, даже книги. Мир мстил мне моим же оружием – повергая меня в самые бредовые из созданных мною сюжетов. Одни называют это предвидением, другие – магией: я вижу за всем этим только уловку игрока в шахматы, который повторяет ходы соперников». В этих словах – вся сложная судьба человека. В начале писательства считал себя фантастом, затем – просто писателем. И, действительно, фантастика в его творчестве перемежается с мистикой и, символизмом, перетекает в жанр городской сказки.
Несколько лет назад уехал на Украину.
Публикации на русском языке
Отдельные издания

* Опоздавшие навсегда: Приключенческая фантастика: Повесть, рассказы. – Челябинск, 1993. – 96 с. (о)о)
Произнесенное вслух
Петров на грани провала
и др.
* Охотники за именами: Стихи и фантастические рассказы / Оформление И. В. Рыженкова. – Челябинск: Издатель Татьяна Лурье, 2004. – 124 с. 500 экз. (о) ISBN 5-89851-063-X
Попытка автобиографии – с.3
Есть дом заброшенный, в котором…: Стихотворение – с.4
Ханаида: Рассказ – с.5-16
Дорога – стрелой до горизонта: Стихотворение – с.17
Тень розы: Рассказ – с.18-23
Ночью стреляли: Стихотворение – с.24
Произнесенное вслух: Рассказ – с.25-30
Время лежит на мне пластами тяжелой глины…: Стихотворение – с.31
Аборигены библиотеки: Рассказ – с.32-40
Еще восхищенный холодной блестящей игрой…: Стихотворение – с.41
Он все время уходит: Рассказ – с.42-53
Большие деревья: Стихотворение – с.54
Охотники за именами: Рассказ – с.55-61
Кентавр: Стихотворение – с.62
Последнее дело комиссара Дежа: Рассказ – с.63-74
«Я назову ее Эвридикой»: Рассказ – с.75-81
Сквозь шторы крон из окон льется свет…: Стихотворение – с.82
Малеевский феномен: Рассказ – с.83-89
Мы с вами уже встречались…: Стихотворение – с.90
Третий дождь: Рассказ – с.91-104
В умершем мгновеньи, где быть мы живыми посмели…: Стихотворение – с.105
Солнечные зайчики: Рассказ – с.106-116
Мост: Стихотворение – с.117
Смерть Родриго Нуньеса: Рассказ – с.118-122
Пусть прочитана жизнь…: Стихотворение – с.123
* Анатомия абсурда: Фантастические повести и рассказы. – Челябинск: Издательский дом Олега Синицына, 2005. – 272 с. – (Серия «333»). 950 экз. ISBN 5-86626-080-8
Анатомия абсурда: Повесть – с.3-62
В лабиринтах Инфора: Повесть – с.63-142
Последнее дело комиссара Дежа: Рассказ – с.145-158
Малеевский феномен: Рассказ – с.159-166
Произнесенное вслух: Рассказ – с.167-173
Тень розы: Рассказ – с.174-180
Бестиарий: Рассказ – с.181-186
Охотники за именами: Рассказ – с.187-194
Аборигены библиотеки: Рассказ – с.195-204
Красная нить: Рассказ – с.205-229
Он все время уходит: Рассказ – с.230-243
Патриоты: Рассказ – с.244-253
Третий дождь: Рассказ – с.254-269

Публикации в периодике и сборниках

* Боюсь данайцев: Фантастический рассказ / Пер. с укр. Н. Ягодинцевой // Комсомолец (Челябинск), 1988, 20 августа – с.9
* Смерть Родриго Нуньеса: Рассказ // Морская черепаха: Машинописный журнал (Москва), 1988, №4 – с.15-18
* Щупальце: Рассказ // Комсомолец (Челябинск), 1989, 20 мая – с.10
* Дон Хуан мертв: Рассказ // Шанс (Челябинск), 1990, №1 – с.67-68
* Красная нить: Рассказ // Шанс (Челябинск), 1990, №1 – с.69-74
* Последнее дело комиссара Дежа: Фантастический рассказ // Форум: Свободный альманах: Проза, поэзия, эссе. Вып.1. – Челябинск: Форум-издат, 1992 – с.3-10
* Петров на грани провала: Фантастический рассказ // Форум: Свободный альманах: Проза, поэзия, эссе. Вып.1. – Челябинск: Форум-издат, 1992 – с.10-19
* Гербарий: Рассказ // День и ночь (Красноярск), 1995, №4 – с.
То же: Под названием «Охотники за именами»: Рассказ // Золотой век (Москва), 1997, №11 – с.102-104
* Произнесенное вслух: Рассказ // Золотой век (Москва), 1997, №11 – с.105-106
* Сравнительная друкерология: Рассказ // Лидер (Челябинск), 1999, 15-21 ноября – с.7
* Что может быть лучше плохой работы? // Работа для всех (Челябинск), 2000, 12 февраля – с.8
* История города Селявинска, его окрестностей, соседей и обывателей // Вечерний Челябинск, 2003, 4 апреля – с.
* Произнесённое вслух: [Рассказ] / Худ. Т. Кулешова // Уральский следопыт, 2004, №2 – с.38-40
* Третий дождь: [Рассказ] // Земляне. – Челябинск: Цицеро, 2004 – с.82-87
* Солнечные зайчики: [Рассказ] // Земляне. – Челябинск: Цицеро, 2004 – с.87-91

Публицистика

* О рецензии, «замуровавшей» мою книгу: Рецензия на рецензию [Владимира Лурье «Замурованные тексты Ивана Андрощука»] // Лидер (Челябинск), 2003, 14 июля – с.7

Творчество автора

* Владимир Лурье. Замурованные тексты Ивана Андрощука: [Рец. на сборник «Охотники за именами»] // Лидер (Челябинск), 2003, 23 июня – с.7

Публикации на украинском языке
Отдельные издания

* Озимина: Книга віршів. – Київ, 1990

Публикации в периодике и сборниках

* Бестіарій: Фантастичне оповідання // Україна, 1991, №4 – с.16-17
* Мацальце: Фантастичне оповідання / Мал. Т. М. Никитіна // Наука – Фантастика, 1991, №5 – с.17-19

_____________________________________________________________________
Якщо хтось має ці твори:
* О рецензии, «замуровавшей» мою книгу: Рецензия на рецензию [Владимира Лурье «Замурованные тексты Ивана Андрощука»] // Лидер (Челябинск), 2003, 14 июля – с.7
* Озимина: Книга віршів. – Київ, 1990
Публикации в периодике и сборниках
* Бестіарій: Фантастичне оповідання // Україна, 1991, №4 – с.16-17
* Мацальце: Фантастичне оповідання / Мал. Т. М. Никитіна // Наука – Фантастика, 1991, №5 – с.17-19

... саме шукаю...
____________________________________________________________
23-06-2003
Замурованные тексты Ивана Андрощука
Есть дом заброшенный, в котором
Пугает призраков сова;
Хватает за ноги трава,
Растущая по коридорам.
...
Заговоришь ли здесь едва -
В клубки таинственных историй
Тотчас сплетаются слова...

Сколько раз я видел это в молодости: опускаешь лист фотобумаги в проявитель, и в свете красного фонаря видишь, как постепенно проступают на ней бесформенные, бессмысленные пятна. Изображения еще нет, и почти невозможно угадать, каким оно будет, даже если знаешь сюжет снимка. Нужно ждать. И вот, напряженно вглядываясь, ты все равно всякий раз пропускаешь тот миг, когда на мокрой, отблескивающей поверхности возникает картинка, стремительно набирающая контраст, яркость, обрастающая деталями и полутонами. Сходное чувство я испытываю, перелистывая только что вышедшую из печати книгу Ивана Андрощука "Охотники за именами".

Рассказ, давший название этой книге, был опубликован в 1997 году в роскошном литературно-художественном журнале "Золотой векъ" стараниями его редактора-составителя Виталия Кальпиди. Рассказ несколько терялся на огромных страницах этого барочного издания, по-своему очень интересного (но это уже другая история). Сюжет - на первый взгляд, для журнала "Вокруг света" 70-х годов - немного этнографии, немного мистики. Издатели в предисловии написали: "По слухам, Иван Андрощук считает себя писателем-фантастом. У редакции нет оснований оспаривать мнение челябинского Уэллса".

Четырьмя годами ранее у Ивана вышел сборник околофантастических рассказов "Опоздавшие навсегда", в которых легко узнавались мотивы Г.Уэллса, Р.Киплинга ("Произнесенное вслух"), Р.Шекли ("Петров на грани провала"). В литературных кругах Челябинска сложилось мнение, что Андрощук пишет несколько вторичные по сюжету фантастические рассказы "под классиков". Что ж, мы были ленивы и нелюбопытны. Хотя и тогда было заметно, что многие фрагменты текста "не вписываются" в рамки сюжета, проступают сквозь него, Например, финал "Охотников за именами":

"И чем ближе смерть, тем все нестерпимее болит она, моя родина. Потому что то, чему мы приписываем эту боль и называем нашими корнями - на самом деле вовсе не корни. Это - щупальца, которыми, где бы мы ни были, это чудовище достает нас, хватает и втягивает в свою ненасытную черную утробу".

Даже в нарочито наивной "Ханаиде" со сказочным началом "Это было в те давние, давние времена, когда людей во Вселенной было так мало, что каждой женщине принадлежала целая планета..." есть странные печальные слова - о белой мыши, которая стремится выскочить из горла мужчины всякий раз, когда тот пытается соврать. И в "Последнем деле комиссара Дежа", где два одинаковых шрама на теле героя оставили злая собака и женщина - чистый ангел. Ощущение трагедии прорастает сквозь его сюжеты, как деревья-эвеланы в "Третьем дожде" - сквозь тела космонавтов. Иногда это трагедия безысходности, но чаще катарсис - очищение болью, как в рассказе "Назову ее Эвридикой".

Потребовалось расположить рассказы и стихи в определенном порядке, чтобы связь выпадающих фрагментов стала очевидной, чтобы проступила самостоятельная "печальная повесть", написанная не словами, а сюжетами рассказов. Жизнь в рассказах Андрощука предстала в пестром маскировочном халате, скроенном из кусков литературной традиции. Это совсем не игра, а, скорее, "заклинание демонов", попытка избавиться от них, пригвоздив к бумаге (этим путем шли Гойя, Акутагава и Борхес).

Все это время Иван Андрощук жил очень странной жизнью, иллюстрирующей борхесовский тезис о неразрывной связи автора и написанных им текстов. Поэтому так автобиографичны совершенно фантастические рассказы "Аборигены библиотеки" и "Он все время уходит" - жестокий анализ современного литературного процесса. Что ж, в самом деле, "Авторов по-прежнему убивали - но уже без помпы, при наспех состряпанных обстоятельствах... Нужны были хорошие писатели, а если их не убивать, они быстро портятся".

И еще: "писатель теперь даже может издать свою книгу - если ему удастся ее закончить".

На этой "оптимистичной" ноте я прерву дальнейшие литературоведческие попытки и добавлю, что книга издана Татьяной Лурье, которая отобрала рассказы и стихи в соответствии с этой спорной, но по-своему логичной концепцией, а крошечный тираж сразу делает эту книгу, оформленную художником Игорем Рыженковым, библиографической редкостью.

Владимир ЛУРЬЕ


И. Андрощук. ПОПЫТКА АВТОБИОГРАФИИ
Составление автобиографий - попытка обозначить точки соприкосновения с миром: поскольку у меня, по крайней мере, до сих пор, таковых практически не было, то и писать собственно не о чем. Родился - хоть своего волевого акта в этом не вижу, а значит, и считать это событием в моей жизни не следует. Сорок пять лет прошло. Но и это не имеет значения: какая разница, сколько, если неясно, куда и зачем? Мир не принимает меня - и я ему отвечаю тем же: сейчас уже не важно, кто первым начал.

Были публикации, даже книги - в девяностом в Киеве вышел сборник украинских стихов "Озимые", в девяносто третьем в Челябинске - фантастический (я тогда еще употреблял это слово) сборник "Опоздавшие навсегда". Первый шел пять лет, второй - три месяца. Но и это неважно - все равно "Озимые" покрылись большими снегами, "Опоздавшие навсегда" опоздали навсегда. Мир мстил мне моим же оружием, повергая в самые бредовые из созданных мною сюжетов. Одни называют это предвиденьем, другие - магией: я вижу за всем этим только уловку игрока в шахматы, который повторяет ходы соперника.
[www.chelpress.ru]
________________

Что-то знаю наизусть, что-то придется набирать-восстановить...
При мне Ваня стихи в основном писал. Что интересно, -- так это его феноменальное "чувство языка". Испанским языком он одно время занимался и недели через две занятий (знания он НЕ ВЫСИЖИВАЛ! -- на лету всё), ну и недели через две занятий уже шли у него на испанском языке стихи... Слышал.
На грудь принимал. Может больше среднего, но, те, с кем "принимал" в компании, -- о них же НИЧЕГО в инете НЕ ОСТАНЕТСЯ. А о нем вчера проверил (в очередной раз за много лет) и вот -- результат. Видать только появился материал в России.
Я в течении суток кое-что дам. Пока по памяти.
__________________________________________________
№1
ЗІРКИ КОЛИСЬ БУЛИ ЛЮДЬМИ
ЖИЛИ НА ГОЛУБІЙ ПЛАНЕТІ,
ВОНИ КОХАЛИ, ЯК І МИ
БОЯЛИСЬ СТАРОСТІ І СМЕРТІ
.....
пока не помню всё
...........
А МИ КОЛИСЬ БУЛИ ЗІРКАМИ
МОЖЛИВО, ЩО В ОСТАННЮ МИТЬ
КОЛИ ЗАКІНЧАТЬСЯ ДОРОГИ
У МЕНЕ В СЕРЦІ ЗАЩЕМИТЬ
ПЕЧАЛЬ СУЗІР*Я КОЗЕРОГА.

№2
На похмілля мисливцям
Боліли голови
мисливці як завжди були алкаші
З куреню повимлазили на-півголі
Бо ятрили їм совість пусті ягдташі
...
в общем, это о том, как охотники "расстреляли" Солнце...
на этом импровизация пока заканчивается. подготовлюсь.. ОК?
____________________
попробовал искать на русском (он ведь в России жил долго)
нашел прозу. Никогда его прозы не читал...
стихи искал по этим ключевым словам:
в+последнем+свете+гаснущего+дня Андрощук
(напечатаю позже стих весь)
А нашел вот что:
Царь-голос

Слово об уральском соловье
Многим кажется, что Бог, одаряя избранных, обделяет остальных. Это не так: через избранных Бог являет свой дар всему миру, они принадлежат не себе и не другим, они – сосуды, в которых для всех нас хранится этот дар Божий.
Тамара Шумакова родилась в 1945 году на Сумщине, у самой границы с Россией. Её мать, уроженку Урала, война застала на Донбассе. После освобождения она вышла замуж за украинца Миколу Ивановича Фоменко. Отец скончался в военном госпитале, не дожив двух месяцев до рождения дочери.
Мать, оставшись одна в чужом для неё краю, решила вернуться на родину. В Москве на Казанском вокзале, увидев, как она мается с вещами и маленьким ребенком на руках, кто-то "пожалел" молодую женщину. Её обокрали, забрали все – вещи, документы, деньги, оставили только самое дорогое. Так она и приехала к родителям – без всего, с маленьким живым сверточком на руках.
Здесь, в деревеньке Воронино Курганской области, прошло раннее детство Тамары Николаевны. Здесь она впервые была околдована песней – это были песни бабушки. "Меня первой учила петь бабушка, говорит Тамара Николаевна. Мама тоже пела, но бабушка пела как никто другой"
После школы Тамара училась в культпросветучилище, затем – в институте культуры. Не окончив его, вышла замуж и уехала с мужем к месту его службы в Казахстан. Родила дочь, затем сына. Но как только дочка пошла в школу, продолжила образование в музыкальном училище. Её педагогом по вокалу была украинка – солистка Тбилисской оперы.
У её голоса два царственных крыла. Первое досталось от бабушки-певуньи – крыло жар-птицы, переливающееся самоцветами русских песен. Второе – голос Родины, голос украинской крови отца. Много теплых слов говорит Тамара Николаевна об Украине, её природе, её неповторимых песнях. Однако об этой любви лучше говорят её творческие достижения. Это созданный по её инициативе коллектив украинской песни "Квітка", которым сегодня руководит муж-единомышленник Тамары Николаевны – Александр Шумаков; это звание лауреата международного конкурса украинской песни "Золотые трембиты", состоявшегося в Трускавце в 1991 году.
В творческой биографии Тамары Шумаковой множество достижений. Их открывает победа на фестивале народного творчества в Казахстане и далеко ещё не завершает звание заслуженного работника культуры РФ, которого она удостоена за работу с творческими коллективами города Еманжелинска.
Иван Андрощук Челябинск

нашел здесь:
[kobza.com.ua]
(спасибо, что подсказали ибо НАСТОЛЬКО привык к отсутствию РЕЗУЛЬТАТА в моих поисках, что пропустил!):

***********
Допоки між добрими
ходим людьми,
Дотоді встигаєм
дістатися отчого берега ми

Останнім трамваєм.
Ще можемо шепіт
Над силу – ковтнуть
і спити сльозину,

котрою освячено
завтрашню путь –
уже лебедину.

Іван Андрощук
Українського поета з Хмельниччини після закінчення Літературного інституту ім. М.Горького привели на Урал родинні обставини. В Челябінську він займався журналістикою, поезією, писав фантастичні оповідання... Друкуємо два його вірші із збірки "Озимина", що побачила світ у київському видавництві "Молодь” після перемоги на республіканському конкурсі.

Карпати, Карпати…

А ми все йшли. Валила з ніг утома,

Хитала ніч стихаюча гроза.

Попереду простерлось невідоме,

Та ми не озиралися назад.

Ми йшли. Вгрузали ноги в біль і гравій,

А ми все йшли, безмовні і глухі.

Позаду вже здіймалася заграва,

Та ми не озиралися на схід.

Неначе хтось ножа всадив у спину.

Я обернувся, глянув і застиг:

Глибока ніч. В задимлених долинах

Вже догорають пройдені мости.

************

Морок століть ховає тих, що дали наймення,

Гаснуть планетні кола колами на воді.

Я пам"ятаю те, що було після мене,

Тільки забув, здається, послідовність подій.

Гасить далекі зорі вічності чорний подих,

Спритний павук з галактик знов павутиння сплів.

Я пам"ятаю мови змовклих давно народів,

Тільки забув, здається, значення їхніх слів.

Спалахи на Урані й вихори на Венері,

Порвану свиту неба скинув Атлант з плечей.

Я пам"ятаю очі тих, що давно померли,

Тільки забув, здається, погляди їх очей.

В пам"яті ще вирують міжгалактичні війни,

Полум"я замерзає і спалахує лід,

Падають зорі в Лету. Я пам"ятаю мрії

Тих, що прийдуть на Землю через мільйони літ.
_____________
ну и это на всякий случай....
Олександр Аксьонов
Студент Златоустовського металургійного технікуму. Недавно приїхав від бабусі із міста Слов”янська, що на Донбасі, в Златоуст до батька. Великий патріот України, дуже нудьгує за нею, з нами говорить лише по-українськи, любить українські пісні, поезію, пробує сам писати. Пропонуємо його перші спроби –враження про наші зустрічі, свої роздуми, переживання.
**********]]> N_onE Згадай себе! Sun, 27 Jul 2008 21:50:01 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,7194,7194#msg-7194 Критично омсислити досвід предків. (нема відповідей) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,7194,7194#msg-7194
ДО ПРИРОДИ ДЕЯКИХ НЕГАТИВНИХ РИС УКРАЇНСЬКОГО СВІТОБАЧЕННЯ
Вступ
Триваюча криза українства. зумовлена, власне, внутрішніми причинами. І на-самперед - специфікою розуміння українцями світу та власного життя в ньому. Однак за багато років я так і не знайшов ні доказового опису структури українсь-кого світогляду, ні аргументованого пояснення суті негативних рис українців. Гірше того, я навіть не знайшов достатньо коректного формулювання цих питань як нау-кової проблеми.
Разом з тим на феноменологічному рівні є багато описів негативних рис украї-нців. Це і сумнозвісна їхня меншовартість, і негативне ставлення до ближнього і страх бути першим, і продажність, і т.п. Зрештою, нема потреби всі їх перерахо-вувати. Достатньо якось позбутися тільки згаданих рис, то і це вже гарантувало б незворотній соціальний прогрес.
Але, з іншого боку, якщо ці негативні риси панують серед десятків мільйонів українців століттями (!), то це означає, що вони зумовлені якимись надіндивідуаль-ними причинами. Отже, їх не можна відмінити за власним бажанням, в т.ч. і ука-зами Президента чи постановами ВР. Насамперед потрібне вияснення їхньої суті.
Постановка питання
За роки незалежності в Україні пройшли сотні, якщо не тисячі, конференцій, семінарів, з’їздів, дискусій, круглих столів тощо, так чи інакше пов’язаних із суспі-льною проблематикою. На них перебували всі бажаючі. І, за звітами, більшість із цих зібрань пройшла успішно, у всякому разі "мети досягнуто". Однак насправді як не було наукового пояснення нашого суспільства, так його і немає.
Навіть гірше, таке питання із певних причин навіть не ставиться. На жаль, після розпаду СРСР так і не було серйозних спроб провести науковий аналіз його тео-ретичних засад - адже не вся теорія тоді була хибною. Однак зробили висновок, що хибна вся. Бо, мовляв, суспільство настільки складне, що його неможливо на-уково пояснити як ціле. Та й не існує воно як ціле, а так, шматочками. Отож віднині керуймося плюралолібералізмом (ПЛ), тобто, множинністю істини та абсолют-ною рівноправністю будь-яких тверджень на суспільну тематику, в т. ч. і найдикі-ших.
І ще одна сталася прикра річ. Здавалося б, якщо вже неможлива наука про суспільство, то не може бути і спеціалістів з неї. Але тут якраз навпаки (бо дуже ефективно спрацював колективний егоїзм радянських суспільників - професійних брехунів та плагіаторів) - хоч суспільствознавство і неможливе, та самі суспільни-ки є. Числом многі і конче потрібні. Причому, ті ж самі, котрі вказували нам шлях до комунізму та формування радянського народу як спільноти без етнічних рис за часів СРСР (звичайно, з урахуванням вікових змін).
Зрозуміло, що їхні писання і наука - несумісні. Але поки їм платять за брехню та махінації, доти вони із задоволенням множитимуть свій "плідний доробок" та заду-рюватимуть ним суспільство.
Через те і всі зібрання із суспільної проблематики проходять у нас традиційно по-радянськи. Спочатку йдуть розлогі просторікування носіїв офіційних істин чи, як кажуть, осіб із високим суспільним статусом. Хоч багато років перевірки практи-кою офіційного розуміння наших проблем однозначно довели принципову не-спроможність цього розуміння. Та й, до речі, воно навіть ніде не описане в ціліс-ному тексті. Однак саме ці особи, за мовчазної згоди присутніх, балакають про що хочуть та скільки хочуть. Після них скоромовками (бо мало часу) йде бурмо-тіння "сірої маси". Та й то тільки щасливчиків, а решта марно намагається сказати хоч щось "з місця".
Однак всі учасники такого дійства звертають увагу не на те, що сказане чи на-писане, а на те, хто сказав чи написав. І більшістю голосів ухвалюють заздалегідь написані підсумкові документи даного зібрання. Звісно ж, написані з офіційних позицій, що вкотре підтверджує правоту наших "достойників".
Вже один цей порядок обговорення гарантує наукову безплідність всіх подібних зібрань. Бо таким чином тільки консервується наявне хибне розуміння наших сус-пільних проблем. А жодна варта уваги думка, висловлена "якимось там" чи й вза-галі "невідомо ким", при цьому і наблизитися не може до порогу усвідомлення науковою громадськістю. І так триває принаймні 10 років (!).
Чому ж ніхто навіть не поставить питання про необхідність якихось інших критері-їв оцінки та відбору матеріалів цих зібрань?
Ось тут якраз всі наші біди і коріняться! Бо всі радянські люди (а українці – о тим більше) безпідставно та безсумнівно впевнені, що так і треба. Тобто, українці на-віть гадки не допускають, що може бути якесь інше пояснення їхнього життя та їх самих. Тож наші проблеми починаються ще від неможливості розпочати корект-не їхнє обговорення навіть з тими людьми, хто цілком щиро намагається їх обду-мувати.
Та ще й на лихо, але цілком закономірно, керівники радянської педагогіки сво-го часу швиденько вилучали формальну логіку із освіти взагалі. Тому зараз майже ніхто і не розуміє, що ж це таке - результативне мислення.
Поширена думка, що комусь це вигідне, Мовляв, населенню, яке не вміє мис-лити самотужки, легше нав’язувати всілякі дурниці та необгрунтовані ідеології. На перший погляд, ніби й так. Але з іншого боку - керувати безтолковим населенням теж не велика втіха.
Проте головна причина бездумності (на сьогодні вже добровільної) радянських людей полягає у властивостях нашого суспільного ладу - командно-адміністративної системи (КАС) та державного устрою - неправової держави (НД). Саме КАС та НД формують людину спочатку бездумним та слухняним ви-конавцем, а з часом - вузькоегоїстичним пристосуванцем та махінатором.
На жаль, ніде навіть не згадується, що Україна успадкувала КАС та НД, від СРСР практично без змін. При цьому ніхто і не подумав вияснити, чи можна наші про-блеми вирішити в рамках КАС та НД, чи для цього треба змінювати наявний суспі-льний лад та державний устрій. Через те, наприклад, зараз із бадьорим виглядом здійснюють чергову заздалегідь суспільношкідливу метушню під назвою "адмініст-ративна реформа". Але як можна намагатися зменшувати чисельність держуп-равлінців без вияснення суті того, чому вона зростає?!
Однак для радянських людей це навіть не питання. Бо для них суті не існує як та-кої. Адже за 4 покоління дії КАС та НД, населення намертво застрягло на стадії конкретно-емоційного мислення (КЕМ). Причому якраз намертво, бо і в безгра-мотно задуманому ще більшовиками суспільстві діє зворотній зв’язок. А саме: безглузде життя формує таке ж саме безглузде мислення. І, у свою чергу, безглу-зде мислення змушує населення послідовно та цілеспрямовано доводити власне життя до повного абсурду, аж по самознищення включно. Адже за своєю приро-дою КЕМ - це досоціальний, тваринний рівень розуміння життя. Тож зрозуміло, що ним не можна ні адекватно описувати суспільні проблеми, ні, звісно, їх задовільно вирішувати,
Гірше того, носії КЕМ різко негативно ставляться до найменших проявів мислен-ня інакшого. А коли ще врахувати те, що КАС та НД діють на тлі споконвічної укра-їнської меншовартості, то цілком зрозуміло, що українці просто мусять вороже ставитися до новизни як такої і, особливо, - до новаторів-одноплемінників. Тому практично вся діяльність по створенню, зокрема, науково-технічної новизни в Укра-їні перебуває в умовах підпілля, адже кожен новатор-українець існує фактично у ворожому (у кращому разі - байдужому) оточенні.
Однак новаторство - це у значній мірі вроджена особливість людини. Тому, хоч і з великими особистими бідами та збитками для рідних і близьких українці-новатори все-таки створюють новизну. Хоч і в десятки разів повільніше та менше, ніж це можна було б робити у соціально сприятливих умовах.
Воно й зрозуміле. Адже в умовах КАС та НД особисто прибутковою є тільки су-спільношкідлива діяльність. Вона є і офіційно пріоритетною, і престижною. Неда-ремно ж наші т.зв. олігархи, які збагатилися нетрудовим шляхом, є найшановані-шими людьми та перебувають на найвпливовіших посадах. А якщо вже у нас в пошані суспільношкідлива діяльність, то до творців суспільної користі, новаторів, ставлення і мусить бути поганим.
Про науковий підхід до суспільства
За багато років послідовної праці, на основі великого масиву наукових робіт (котрі суспільники із зрозумілих причин обминають десятою дорогою), мені вда-лося в загальних рисах розв’язати проблему верифікації (істинності). Адже істина таки одна, хоч і відносна. Звичайно, перед цим мені прийшлося над власним, ти-повим для всіх радянських людей КЕМ, надбудувувати абстрактно-логічне мис-лення (АЛМ). Бо якраз АЛМ людство і змушене було створити для гностичних про-цедур із абстракціями, котрі виражають суть всього сущого. На жаль, з цілого ряду причин навіть випускники вузів у нас в кращому разі про АЛМ тільки "щось чули".
Звісно, насамперед постало питання про методологію дослідження. Такою до-казово обрав діалектичний матеріалізм. На його основі вдалося створити і метод дослідження для адекватного опису активних систем (живе, соціум, штучний інте-лект) як цілого. А вже одержаним методом зміг пояснити суспільний лад та люди-ну як біосоціальну істоту. Доказав принципову тупиковість КАС та НД. Описав не-ринкові і ринкові мислення та методи діяльності, в т.ч. і підсистему виховання та освіти. Розробив стратегію і тактику усвідомленого та узаконеного переходу від КАС та НД до інформаційної стадії ринкового суспільства та держави правової Для гарантованої безконфліктності суспільних змін запропонував механізм реалі-зації реформ. Розробив також критерії вибору керівників на посади всіх рівнів.
Вдалося також проаналізувати панівний на сьогодні управлінський алгоритм, стосовно КАС - це централізована регламентація. Показав її принципові вади та запропонував якісно новий управлінський алгоритм, адекватний управлінським властивостям активних систем.
На основі наукового пояснення суспільних проблем вказав ефективні шляхи та методи переучування населення, починаючи із впливових груп, з неринкового (ра-дянського) на ринкове мислення. Описав закономірності переходу від ідеї до тех-нології та дав ескізи близько 10 суспільних технологій, насамперед, для України. Одержав ще чимало новизни, придатної для негайного впровадження у громад-ську думку. Однак закономірності КАС та НД і меншовартість українців є дуже ве-ликою перешкодою для оприлюднення наукової новизни, в т. ч. і моєї.
Про етнічне
Звичайно, своя сорочка до тіла ближча. Тому для мене найактуальніші про-блеми саме українства. Тим більше, коли українці цілеспрямовано (але аж ніяк не усвідомлено!) знищують себе як етнос.
Але перед дослідженням конкретних етносів треба мати доказове та загально-визнане пояснення суті етнічних особливостей взагалі. На жаль, переконливого опису останніх я не знайшов. Правда, я в цих пошуках користувався переважно методом експертних оцінок, а не рився в горах літератури. Зрештою, сам факт реального занепаду українства свідчить про відсутність його наукового пояснення.
З моїх досліджень виходить, що етнічне - це модель способу життя у вигляді ін-формаційної системи
для прогностичної адаптації даної сукупності людей в конкретному природному та соціальному оточенні. Причому на ранніх стадіях етнічного розвитку, напри-клад, племені, ця інформація на рівні індивідуального світогляду в основному не-усвідомлена і має характер імперативних (безальтернативних) регуляторів пове-дінки - табу, звичаї, забобони тощо.
Однак в процесі соціального та економічного розвитку певним чином зростає і освіченість даного етносу на рівні як громадської думки, так і індивідумів. Причому освіченість як світоглядна грамотність і етнічний розвиток взаємозумовлені. До того ж, дана взаємозумовленість наростає на всьому протязі етноеволюції: плем’я ? союз племен ? народність ? народ ? нація. І хоч при цьому регулятори поведін-ки ускладнюються кількісно та якісно, але вони все більше стають усвідомленим знанням на індивідуальному рівні. Тож на стадії нації даний етнос вже в масі своїй свідомо застосовує знання про ці регулятори для управління суспільними проце-сами. Тому й виходить, що етнічне є одночасно і метою, і засобом її досягнення. Бо якраз етнічне оптимізує життя.
Разом з тим та чи інша міра розуміння етнічного дає можливість даному етно-сові в тій чи іншій мірі свідомо змінювати свій етнічний спосіб життя відповідно до вимог соціального та економічного прогресу. Наприклад, економічна значущість проблем екології в передових країнах (націях!) шляхом свідомого виховання та освіти приводить до появи у них такої національної риси як екологічність.
Хоч можна сказати, що екологічність в неусвідомленому на індивідуальному рі-вні вигляді була етнічною рисою ще тих далеких наших предків, які користувалися виключно дарами дикої природи. Тільки у них ця екологічність мала вигляд ком-плексу звичаїв, яких треба було дотримуватися без обдумування. Звичайно, потім, у зв’язку з поділами праці аж до спеціалізації та кооперації, та безумовним пріо-ритетом економічного та адміністративного регуляторів первісна екологічність бу-ла відкинута як бездоказовий забобон. Однак після промислової революції з’явилися дуже відчутні докази важливості екологічних проблем. А вже їхнє науково обгрунтоване розуміння і стало основою для діалектичного відродження такої етні-чної риси як екологічність на вищому, національному рівні.
У зв’язку з цим можна очікувати, що свідомі етнічні зміни (розвиток!) ставатимуть все більше випереджальними стосовно змін соціальних та економічних.
Деякі результати щодо українців
В першому наближенні можна говорити, що етнічний розвиток українців спо-творений причинами кількох рівнів (сторін) їхнього буття.
Зокрема, сприятливі природні умови дозволяли нашим далеким предкам при осідлому типі життя розмножуватися та поширюватися навіть на базі низькопроду-ктивного натурального виробництва, А для такого способу виробництва цілком достатньо і КЕМ. Тобто, для розвитку АЛМ у наших предків не було гострої потре-би.
До того ж, географічна доступність (без природних бар’єрів) території наших предків дозволяла агресивним сусідам, переважно кочівникам. а значить - і кра-щим воїнам, мати військову перевагу. Власне, вони тому і проявляли агресію, що не відчували належної відсічі від наших предків-землеробів. Разом з тим низька продуктивність натурального виробництва не дозволяла нашим предкам належ-ним чином розвивати також і військову справу. Тому вони зрушені були вибирати менше із двох зол - і відкуплялися від нападників частиною результатів власної праці. Така ситуація на протязі тисячоліть і сформувала етнічну меншовартість корінного населення території України, Цей шлях давав змогу землеробам більш-менш мирно співіснувати з кочівниками.
На жаль, оце саме "більш-менш" якраз і гальмувало розвиток серед наших предків виробництва товарного, а з ним - і започаткування АЛМ (адже перед тим, як виробляти щось для когось іншого, то треба спочатку обдумати цього іншого як споживача - а це вже неабияка абстракція).
Тому панування нетоварного виробництва та КЕМ навіть за часів Київської Русі залишало наших предків не більше, ніж на стадії союзу племен. До того ж, вна-слідок власної меншовартості можновладці наших предків добровільно прийняли чужу монотеїстичну релігію. Це при тому, що. вже мали власну релігію (багато-божжя) з очевидною тенденцією розвитку до бога одного (Перун), У свою чергу, християнство, як релігія чужа, цю меншовартість тільки зміцнило, замінивши у сві-тобаченні звичні реалії палестинськими картинками та сюжетами (чужим життє-писом як ідеалом). Тож у наших предків і не було (не усвідомлювали!) потреби в консолідації, в подальшому етнічному розвитку. До того ж, нагадаю, кожна насту-пна стадія етнічної еволюції проявляється щораз повнішим усвідомленням насе-ленням регуляторів своєї поведінки (економічного, адміністративного, морально-го, звичаєвого, релігійного тощо).
А тому настав час, коли населення Київської Русі з архаїчним розумінням регу-ляторів власної діяльності опинилося в оточенні держав (Польща, Литва, Туреччи-на), серед населення яких статус адміністративного регулятора був значно ви-щим. Ця обставина помітно впорядкувала тодішню громадську думку згаданих країн, а на індивідуальному рівні заклала основи особистості. Це означає, що сусіди наших предків і, насамперед - їхній панівний прошарок, стали світоглядно розвинутішими. А тому населення Київської Русі підкорялося своїм сусідам май-же добровільно у всьому Це, знову ж таки, тільки збагачувало (якщо можна так сказати) меншовартість наших предків.
Ситуацію ще погіршило монгольське нашестя. Проте від монгольського шоку змогли швидше відродитися якраз наші сусіди, у котрих був традиційно виший рі-вень усвідомлення адміністративного регулятора. Тож наші предки знову покори-лися їм без особливого внутрішнього спротиву. А так як основною світоглядною цінністю на той час були релігійні догмати, то українці легше та швидше схилялися перед "братами у вірі", тобто, московитами.
Потім були століття у статусі "малоросів" в умовах виразного примату адмініст-ративного регулятора Російської імперії, що також блокувало етнічний розвиток українців. Хоча відоме й таке. В XIX ст, однією з передових галузей господарства було цукроваріння. І якраз лідером у цій галузі була українська родина Симирен-ків. Тому не випадково ця родина робила чи не найбільший матеріальний внесок в етнічний розвиток українців. Хоч значення етнічного фактора як джерела додат-кового прибутку (на рівні всього суспільства) члени цієї родини відчували хіба що інтуїтивно, на рівні ще словесно не сформульованих здогадів.
Потім естафету позаекономічного примусу українців підхопив СРСР. При цьо-му нехтування основним, матеріальним регулятором сягнуло вершин при безпід-ставному (внаслідок безграмотності) завищенні ролі адміністративного і, особли-во, ідеологічного (на рівні догм - замість релігії) регуляторів. Зрозуміло, що і в цих умовах в українців не було ні спільного матеріального інтересу (бо не було това-рно-грошових відносин між ними), ні спільної (власної) території, ні спільної (бо ж русифікація!) мови.
Все це в незмінному вигляді Україна успадкувала від СРСР. Тому й зараз украї-нці є носіями КЕМ. А на основі КЕМ неможливо в принципі формувати власні сві-тоглядні цінності та стати народом-суб’єктом історії. Світоглядною основою украї-нців залишається тотальна меншовартість. А на індивідуальному рівні КЕМ не до-зволяє сформувати особистість, спроможну створювати власну мету та власні ж стратегію і тактику досягнення цієї мети.
Отже, склалося замкнене коло: нерозвинутість ринкових (товарно-грошових) відносин блокує формування в українців АЛМ та становлення їх народом, а потім і нацією зі спільним реалістичним світобаченням. А вже без АЛМ просто немож-ливо зрозуміти самих себе та свідомо вирішувати власні суспільні проблеми.
Тому потрібне просвітництво на основі сучасних просвітницьких те¬хнологій. Такі є. І є необхідні знання. А починати, мабуть, доцільно із тих в Україні, хто хоча б сумнівається у правоті та вичерпності наявного (хоч навіть не описаного у ціліс-ному тексті!) світобачення.
Висновки:
1. На сьогодні немає опублікованого наукового пояснення суспільства як цілого та людини як біосоціальної істоти, а без цього не можна зрозуміти суть етнічного.
2. Внаслідок закономірностей КАС та НД і нетоварного виробництва мислення українців зупинилося на етапі КЕМ, а етнічний розвиток не сягає і стадії народу.
3. Закономірності КАС та НД формують у носіїв КЕМ пріоритети власної право-ти та суспільношкідливої діяльності (замість пріоритетів власної вигоди та суспіль-нокорисної діяльності у суспільстві ринковому).
4. Меншовартість як світоглядна основа українців формує у них психологічне неприйняття наукової новизни одноплемінників.
5. Характер оплати праці держслужбовців та офіційних теоретиків не орієнтує їх на суспільнокорисну діяльність.
6. КЕМ українців не дозволяє їм раціонально обирати власних керівників та створювати суспільнокорисні схеми доходів керівництва.
Пропозиції:
1. Пояснити інтелектуально найактивнішій частині українців наявний прогрес у науковому розумінні суспільства, в т.ч. і етноеволюції.
2. Опублікувати та пропагувати раціональний підхід до процесу виборів україн-цями власного керівництва.
3. Оприлюднити та обговорити концепцію Закону "Про пряму залежність прибу-тків держуправлінців від добробуту населення на підпорядкованих їм територіях".
4. Реалізувати розроблені проекти поширення наукового пояснення суспільст-ва.



5 жовтня 2001р. Клець Дмитро Васильо-вич
Адреса: вул..Шевченка, 102 с.Рачин
Дубенський р-н, Рівненська обл., 35609
т. (ненадійний): 03656-52-261]]> dmytro_kl Згадай себе! Thu, 24 Jul 2008 16:43:55 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,7165,7165#msg-7165 Харків, 1 липня 2008 року (нема відповідей) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,7165,7165#msg-7165

1 июля 2008, 12:33

Сегодня харьковчане были удивлены необычными биг-бордами по городу. Непривычно видеть что-то отличное от рекламы тютюна и алкоголя.

Харьков помнит…

[slavs.org.ua]

(tu)]]> Яромир Згадай себе! Fri, 04 Jul 2008 00:24:03 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,7088,7088#msg-7088 Чи є шось з відео? (нема відповідей) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,7088,7088#msg-7088 Наследие предков. (аж 16 серій) або Игры Богов і т.д.

Чи є щось подібне з української спадщини у відео-форматі?]]> Круть-верть Згадай себе! Mon, 23 Jun 2008 19:34:18 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,6894,6894#msg-6894 Ще раз про Велесову Книгу! (7 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,6894,6894#msg-6894 rodovarta@ukr.net arsenia_artpol@interia.pl
+ 38 (044) 284-33-83
+ 38 (044) 289-53-39
м. 8-067-905-51-65

ВЕЛЕСОВА КНИГА – ОДІССЕЯ І РАМАЯНА СЛОВ’ЯН

Колись, кожен пересічний грек знав твори Майстрів слова, які для античних греків були давніми і уособилися в імені Гомер: Ілліада і Одіссея. Ці твори вивчалися у грецьких школах, сюжети з них надихали митців – оживали у мармурі і на сценах, а сьогодні є дорогоцінною часткою культурної спадщини людства. Вже давні греки сприймали описане в Ілліаді і Одіссеї, майже, як казки. Але, прийшов час, і з-під землі дісталися нащадкам руїни Трої. І тепер всі знають – те, що в Гомерових казках – правда: історія мітичних народів, які берегли пам'ять про себе піснею, із вуст в уста, боянню легенд.

ВЕЛЕСОВА КНИГА – Слов’янська Ілліада & Одіссея
ВЕЛЕСОВА КНИГА – Рамаяна і Махабхарата Слов’ян

На початку травня цього року в тижневику «Глваред» з’явилася стаття під назвою «Початок кінця «Велесовщини» за підписом Ю. Рудницького. У нього «луснуло терпіння» і він вважає, що цю травму може загоїти вилучення з шкільних і вузівських програм згадок про давньослов’янський епос, відомий під назвою «Велесова Книга» (ВК). Пан Рудницький вирішив, що тексти «Велесової Книги» підробка. Окрім нього, своє категоричне прагнення позбавитися «Велесової» висловлює пані Наталія Яковенко, доктор історичних наук, завідувачка кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія». Вона «вважає ганьбою впровадження в шкільні та вузівські навчальні програми «Велесової книги» – тексту невідомого походження, який наукова академічна спільнота визнала підробкою». При тому, вже у наступному рядку статті «пані Наталя звинувачує в «легалізації» «Велесової книги» Інститут літератури імені Т. Шевченка НАН України». І виникає питання, а що, цей наш вельмишановний флагман вищої освіти вже не відноситься до категорії «наукова академічна спільнота»?
Інший вилучений у статті із кола «наукової академічної спільноти», вочевидь через визнання текстів Велесової Книги автентичними, – Науководослідний інститут українознавства при Міносвіти. При тому, вже через три рядки після невтішного для НДІУ вердикту, автор допису свідчить співробітників цього наукового закладу академічними світилами. Текст статті в цілому – стос алогізмів, що і не дивно, оскільки автор відверто (прямо в підзаголовку) солідаризується з Голохвастовим, беручи те за підставу озирати світи наукових і політичних еліт, як мишей «з висоти Лаврської дзвіниці». Дісталось на горіхи всім підряд: і Президенту, і Левку Лукяненко, і Борису Яценко, і Дмитру Табачнику, і Миколі Жулинському… – воно і зрозуміло: «міші, або ж кріси».
Однак повернемось до суті:
Твердження пані Яковенко щодо не автентичності текстів Велесової Книги від імені «академічної спільноти» некоректне. В дійсності, пані Яковенко і пан Рудницький мають свою думку щодо Велесової (негативну), а фахівці інших наукових закладів – іншу (позитивну), але негативно налаштовані панове вважають за можливе ототожнювати своє особисте ставлення до ВК із думкою «академічної спільноти». Крім того, як добре видно із статті, «луснувший терпець» негативно налаштованих нині несеться вихором по владних кабінетах: із висот «Лаврської дзвіниці» б’є дзвін на сполох щодо Велесової Книги.
Моє відношення до цього переполоху – я є одним із перекладачів ВК і належу до числа тих, хто каже: тексти Велесової Книги справжні, прийшли до нас із давніх часів. І прошу зауважити: жоден із супротивників Велесової, не зробив переклад. Чому? У них зазвичай прекрасний, суто «науковий» аргумент: вони вважають нижче своєї гідності займатися цією «велесовщиною»… - ! Тому, вибачайте, але здебільшого т. зв. «фахові» репліки з приводу Велесової Книги чимось нагадують авторитетні судження радянських громадян про американські фільми, яких вони ніколи не бачили, натомість прочитали критику в газеті «Долой Капитализм».
Тому, я вважаю за втішне «погрозу» Голови міністерства освіти Івана Вакарчука «розібратися» з «Велесовою Книгою»: «пан Вакарчук запевняє «Главред», що рішення з цього питання він прийматиме лише на підставі висновків фахівців. «Я потребую експертів високого рівня, і ми це робитимемо», – сказав міністр». Бажаю успіхів у цьому починанні!
А поки що, бачу за необхідне лиш одне: най на свою користь висловиться сама Велесова. Я, як перекладач, гарантую адекватність кожного слова у цьому перекладі і можу поділитися досвідом роботи з текстами ВК з будь-яким зацікавленим фахівцем. Не має значення хто нині «за», хто «проти». А слід задуматися всім, над чим здіймається рука.
Давайте заспокоїмось і….

ВК_Д30 Живич і Палач

Переймемось живильним діянням, як особливим,
що материнському напротивіч.
Це так, як би спрагла криниця здійняла руки, кличучи дощ,
і дощ пішов – води їй приніс.

Ми живицею маємо Славу.
І її врожаїв ми женці.
Противіч спрагла Матір-землиця
і ми маєм живити її, як і наші Отці.

Тож повінчаємо Небо і Землю, свадію справим о них,
бо кожен чоловік – творець, від Неба Живич,
і віч-на-віч Земля – жона його.

І най шануємо цю нашу даність – мужнє й жіноче,
бо ми діти обох.

І мовимо так: будьте здраві й щасливі!
Майте багато дітей і пишайтеся тим!
Глядіться в них, як на себе у водах криниці – будете велеплодні,
бо мужності могуть у плідності своїй живиться
а відтак – не початий край надбанням: і насіння, і плід.
Радітимемо з того і скористаємось як слід,
аби во горазд нам до останнього дня йшлося.
І вірною є та молитва,
за якою нам буде відміряно днів скільки слід,
а що понад міру – то зайве.
Натомість,
най буде дерзенність – наш водоспад,
що парує співпадним і несеться во лад.
Молімось за те.

І маємо від’ємця, що є інакший парунець.
Він кладе враже на лопатки, голови зніма,
йде Палачем від Неба – на смерть в пустелі приріка.
Вслід за ним Пустка поспішає і обійма чужинства край.
І так триває до тоді, як Живич завітає в ті краї.
Могуть оспівується, а вражинське тліє.
І на межі могуття й тліну стоять Боги.
Сварог, небес держитель, – на чолі.

Сварг здійме руки від бради
і за велінням з під його руки в гомілці пустки потечуть дощі.

І повінню божої волі сповняться всохлі перса
і злаки припадуть до тверді тої, коло якої Палачем – Сур’я.

Це Сур’я живить ниву,
буянням зелені і злаків сповнює краї
і поле оживає, рясно плодить.
А ми ростим ті врожаї
і оберемками несем до житниць наших.
І віно урожаю каже нам,
як нищівний Палач нас горнеться – нам ростить врожаї.

І маючи ці істини їмо хліби свої.]]> Анатолій Згадай себе! Wed, 24 Dec 2008 11:22:57 +0200 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,6564,6564#msg-6564 Правда-матка від Коробової (1 відповісти) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,6564,6564#msg-6564 НУ, ЧОГО СТОЇМО? КОГО ЧЕКАЄМО?

Слышь, страна. На свадьбе тамада развлекает народ: «А теперь конкурс, кто страшнее скорчит рожу!».

Все кривляются минут пять. Тамада: «Ну что ж, победила невеста!». Невеста: «Так нечестно! Я в это не играла…».

И скажи, чего я ту байку вспомнила, когда Лёня после «конкурса» в телевизоре победителем нарисовался?

Не, ну красавец, мало что нецензурное выражение лица. У него вся банда, все казбеки такие.

Кроме девушки. То особый случай. «Девушка, вы, наверное, из салона красоты? — Да! — Наверное, было закрыто?».

Да ладно, блин, с фейса воду не пить. И гречку не с фейса кушать.

Не, только без демократических истерик. Хотя ясен хрен, что ни хрена не ясно: замутили дело — и укрепили доверием народа Космоса с бригадой?

Ну, маладес-с, пилять, демократы! Не-не-не, никаких объяснений, кроме самокритики. Что не достругал, то яйцами не дохлопаешь.

По большому счету — никаких неожиданностей. Почти. Жизнь продолжается.

Конечно, если это жизнь, то что такое катастрофа? Но ведь продолжается?

Вон кандидат Катеринчук — красавчег. На самообслуживании: «Прекраснее его не встречал я мужчины: красив, обаятелен, очень умён. И каждое утро без всякой причины из зеркала мне улыбается он».

Вот так Катя со своими пятью (плюс-минус) процентами и вылупился на экране. В тихом восторге: я состоялся, я вышел на новый уровень, меня заметит вся страна!

Что характерно, никто не сказал этому «нашеукраинцу»: Катя, сука, пососи лимон, не брызгай кипятком, твое персональное «сю-сю, пу-сю» пятипроцентным собой — неприлично, саморазоблачительно, ты ж дурил избирателя рекламой — идем, чтоб освободить город от Черновецкого, а сознательно тянул голоса от реального оппонента Космоса и от выдвиженцев твоего же — нунсовского — блока.

Не, у Катеринчука даже справка от суда есть, что он не технический проект…

Ага. Ну кандидат Катеринчук — он прям так хотел «освободиться» вместе с городом от Черновецкого — чисто, как справжня Катя: «Ты подонок, чудовище, мерзавец! Ты испортил мою жизнь! Испоганил все самые светлые чувства! Ничтожество! Видеть тебя не могу! Поцелуй меня!!!»

Не стоило б это «европейское» лицо долгих разговоров, но оно ж — «новые лица», «смена элит». А говна на лопате?..

Теперь ясно, почему не должно было быть единого «демократического» кандидата? Потому что он мог опрокинуть Космоса. И, не исключено, легко. А, Кличок?

Теперь понятно, почему Президент «пресек» выборы в два тура? Потому что не было бы Черновецкого.

Юля сделала почти невозможное, так кажется, и не поняв, что оно невозможное, хотя Турчинов действительно, сейчас это видно, имел шанс…

Шансов, как выяснилось, не имел НУ-НС… «К сожалению, наши союзники из НУ-НС оказались заложниками авторитета Виктора Ющенко, — считает Турчинов, — Киев поставил оценку Президенту».

Да и фиг бы с ним, лететь ему с одним Крилём. Я по Юрасе скорблю. Но и тут, увы, своя закономерность.

Хотя, в общем-то, нет худа без добра. Оно и так понятно: в стране надо начинать всё с начала.

Вот, Юра почти свободен (если, гы, не посадют), не сегодня-завтра Юля освободится…

Какая-какая там программа, какой сценарий на Банковой?

Балогины крили голосуют вместе с «оппозицией» за отставку правительства, после этого неприкаянные «нашеукраинцы» дозревают до ширки, Яценюк наперегонки с Балогой танцует вокруг премьерского кресла, дон Левочкин наперегонки с доном Клюевым торгуются за первого вице, Янукович усаживается на спикерское место, красный Мартынюк к нему правой рукой...

Лепота! Скорее бы! Полный стабилизец, и даже доллар стоит — дай, Бог, всем такого перпендикуляра.

О, к слову. Просыпается Бандерлог утром. Мац-мац левой рукой по кровати, никого. Мац-мац правой — никого. Поднимает одеяло и говорит: «Ну, чого стоїмо? Кого чекаємо?».

Потом идёт на работу. С этим. И пишет исполненные страстной эротики заявления и даже подписывает где-то полные порнографии статьи — типа, тудыть-растудыть и так-растак эту Юльку.

Сублимация, однако. Президент читает и тоже испытывает чувство глубокого, ни с чем не сравнимого удовлетворения.

Не, ну слышь, ход Истории украинской через это вспять попер.

Пошли процессы имени Леонида Данилыча. Токмо еще уёбистей. Как там Луценко говорит красиво: «Свет выхода из туннеля кучмизма оказался входом в закарпатскую берлогу».

Не, ну как по мне, то можно еще много чего проиграть, если драть только закарпатского упыря, но никак не хоружевского.

Да, так про процессы.

Ах, ты, Боже мой! Телевизор включаю — там Коля Рудьковский сидит. Давно не видели. Бонжур, Николя!

Ну да, тот самый, который неудачно слетал в Париж с нашей первой красавицей.

То есть, в город любви тогдашний минтранс слетал удачно, но кончил плохо. В смысле, и кончил, наверное, хорошо, но за государственный счет в 400 тыс. грн.

А это плохо. Плохо, когда трахаешь Президента на голубых митингах «за Януковича» и одновременно коронованную попку Украины, доставленную в парижскую койку на средства украинского налогоплательщика.

Фильтровать надо желания. Хочешь тянуть из госказны — люби Президента, и оттягивайся по парижам в полное изнемождение. Тем более, если с твоей легкой руки… не, при чем тут рука… короче, из-под тебя наши красавицы идут сразу взамуж к иноземным миллионерам.

Не все? Нет? Ну, на нет — и суда нет.

Ой, суд-то как раз и назначен — скоро. То есть, Коля, чью изнеможденную спину злостно терзала безжалостная СБУ, тягавшая его из клиники в «крытку», внезапно внял призыву своего копчика: не хочу, типа, на нары! Хочу, мол, жить дома! Ну, по крайности, с новыми девками!

И, я так думаю, Коля понес свою усравшуюся задницу к подруге по социализму, имеющей нынче плотную политико-интимную связь с Банковой и Президентом по причине общего сопротивления Юльке, посягающей на общенародную собственность и прочее госимущество.

Что еще, кроме задницы, понес Коля транзитом через Валюшку на Банковую — не знаю. Не, ну он же не Космос, не Лесик какой-нибудь, чтоб с чемоданом в штаб «чистых рук» пертися.

Может, газовую скважину понес, а, может, нефтяную вышку.

Короче, Коля сидел на пресс-конференции, как на колу, и послушно каялся, что зазря трахал Президента, и СБУ, и всех, кто еще под язык попадался.

Заметь, народ, он накануне суда не каялся, что летал с родного аэродрома на дальний сексодром не за свои.

Он знает, он понял — для Банковой не это главное. Главное — это нагнуть Колю прилюдно, показательно, и через это пуганое лицо, опущенное ниже вибрирующей жопы, через свой кайф от его унижения всем преподать урок высокой морали а-ля Ющенко: «не укради» — то херня.

Главная заповедь — «не пизди». А случился грех — покайся. На колени, сучий потрох! Руки за голову, язык на плечо!

Не то — сядешь. Именно за неприятный президентскому уху этот самый!

А крадёж — он же в стране традиционную гармонию не нарушает. Если б нарушал, так разве б Банковая вместе с Президентом так радела за гранд-вора Космоса?

Или б загоняла страну в «газовую камеру» через «РосУкрЭнерго»?

Или б сторговывала хрен знает кому «черноморский шельф на предъявителя»?

Между нами говоря, рядом с этими масштабами «раздевания» государства жлобский секс-тур на казенные — ну просто пальчик в носу на фоне взрослой оргии «в особо извращенной форме».

Но отраханный трахальщик — он уже даже не расхититель, он — миссия…

Ты прикинь, народ, твой Президент после специально созванного именно в Донецк совещания, куда пригребли под тысячу чиновников со всей страны (за средства местных бюджетов) вдруг срывается в сауну к Ахметову, в ту самую «резиденцию» на оттяпанной у Ботанического сада земле, и — хер навыпуск — изучает лучшую релакс-баню, потому как у себя в Безрадычах тоже сауну затеял.

Ахметке — особое доверие в виде голого Президента, Колесникову — орден, Кивалову — грамоту…

Ясен пень, «бандитам — тюрьмы». Там по Луценко, кстати, дела уже доспели? Генпрокуратура шьет-строчит по заказу?

Не, ну заказчик от Банковой с делом по лишению гражданства Давида Жвании показал нам, что мозгов — комару на раз пописять. Так ведь и стыда, и совести — не больше.

И разговоры о политических репрессиях — совсем уже не просто разговоры.

Когда и Жвания, и другие небедные нанайцы содержали Ющенку, его семейство, закутывали в шубы Катерину, а самого — в «Бриони», оплачивали их размножение в заграничных роддомах, помогали его брошенной семье, подымали его на своих карманах, держали его на своих плечах — Ющенку не интересовали детали их биографии?

Не, ну сегодня оно гребет с других спонсоров, текут не десятки тысяч, а миллионы.

А Жвания демонстративно ушел из президентской «Нашей Украины», когда она еще знаменем была, а не подтиркой (классно ушел — «отдайте шляпу и пальто, ебал я ваши именины») и всеми последующими действиями являет глубокое понимание — «Боже, яке гімно мы подняли на своей холке!»

А в ответ — такое меленькое вонючее паскудство?

А не фиг, в самом деле. Как сказал один умный мальчик — у каждого украинского Президента свой «грузин, бля, грузин».

Такая намечается национальная традиция. С непредсказуемыми, кстати сказать, финалами.

Куда, между прочим, делась у нас тема с многомиллионными вкладами Березовского в президентскую кампанию Ющенко? Может, «грузин, бля, грузин» теперь, наконец, вспомнит чего-нибудь увлекательное?

Не, только не надо про то, как Жвания недотравил Ющенку в пользу Тимошенко. Тема, конечно, важная и актуальная. И генпрокурор Медведько — способен на всё. На любую медвежью услугу. Но лучше не надо.

Куда перспективнее — про миллионы Березовского. Не импичмент — так хоть разогреемся.

Пора, народ, пора. Посмотри на Киев — мы теряем страну.

Проигранные выборы в Киеве закрыли последнюю страницу уже будто стыдливых воспоминаний о Майдане.

Спасение от боли — в забытье. Мы сегодня будто стесняемся себя тех — чистых, открытых, безоглядных, смелых, верящих… Наивных!

Но самых лучших, самых красивых, самых честных, самых счастливых за всю историю независимой Украины, а, может, и за всю свою жизнь.

И это можно простить? Простить никчеме, смахнувшему наши надежды, как пот со лба в ринаткиной сауне?

Ну-у, не знаю… Тогда мы не нация, а эта… по объявлению: «Очаровательная молодая женщина согласна на всё ради мира на Земле».

P.S. Интересно, эшелоны с гречкой уже пошли по стране?

[durdom.in.ua]]]> Яромир Згадай себе! Sat, 26 Jul 2008 19:25:33 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,6284,6284#msg-6284 Гої мають мати за головного кагана, а не отамана? (14 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,6284,6284#msg-6284 www.aratta-ukraine.com]]]> Яромир Згадай себе! Fri, 23 May 2008 13:18:06 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,5211,5211#msg-5211 Оце прогулявся по українським форумам... (7 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,5211,5211#msg-5211 [forum.milua.org]
[forum.milua.org]

Але порадували "автомандрівники" - вони із задоволенням відкривають для себе "країну Аратта" (tu)
[autotour.com.ua]]]> Яромир Згадай себе! Fri, 23 May 2008 13:19:52 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,5060,5060#msg-5060 Читати всім!!! (2 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,5060,5060#msg-5060 Этруски произошли от славян, считает российский ученый

Корреспондент.net Украина - [korrespondent.net]

Этруски произошли от славян, заявил академик Российской академии естественных наук Валерий Чудинов во время встречи с читателями на Минской международной книжной ярмарке.
"С территории нынешней Беларуси полочане и кривичи по западному берегу Черного моря через нынешние Румынию и Болгарию пришли на полуостров Малая Азия, а затем морем приплыли на острова Крит и Корсику, с которой начали осваивать Северную Италию", цитирует информагентство БелаПАН слова Валерия Чудинова.

По словам академика, ему удалось дешифровать этрусский язык и выяснить его близость к белорусскому.

Чудинов утверждает, что "прочтя подписи под рисунками со сценами жизни этрусков, на их одежде я обнаружил русскоязычные слова-дублеры, близкие белорусскоязычным. Эти слова были зашифрованы в прядях волос, в бороде, в складках одежды и шнуровке ботинок. Таким образом, по этрусскому языку можно изучать древний белорусский язык".

Вообще, по мнению Валерия Чудинова, славянские языки являются диалектами единого русского языка, который "в северном полушарии" "был единственным до неолита".

Чудинов также утверждает, что в Западной Европе говорили по-русски до начала германской колонизации в конце XI века.

"Так что Европа была погружена в древнейшую русскую культуру, и мы обогатили многие языки, после чего каждый из них пошел своим путем", - заявил академик.]]> Spy Згадай себе! Thu, 14 Feb 2008 00:43:57 +0200 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,5059,5059#msg-5059 Цікава мапа (1 відповісти) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,5059,5059#msg-5059

Повний виклад статті (англійською).]]> Spy Згадай себе! Wed, 26 Nov 2008 21:12:47 +0200 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,4847,4847#msg-4847 Киіївська Русь (13 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,4847,4847#msg-4847 Недивлячись на те що, походження Рюриків достамено не відомо, це не дає права важати Київську Русь історією трьох народів, або варягів. Так само як росією правили правителі німецького походженя, її історію важають російською а не німецькою. Тому історія Київської Русі - це виключно історія українців(їх величи і могутності). Хтось можливо скаже, що назви України не було, але і росія до петра мала інші назви(тартарія, московське царство).]]> Patriot Згадай себе! Sun, 28 Dec 2008 18:57:02 +0200 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,4668,4668#msg-4668 Пояснення зверення пан до українців, а іноді і до представників інших націй. (2 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,4668,4668#msg-4668 В Українській мові є таке коротеньке, м’яке і лагідне слово-звернення – пан.
Колись воно було широковживане. За часів окупації, а також в радянські часи в нього, як і в деякі інші слова, було вкладено політичний зміст, вживалося у негативному значенні і воно трохи не зникло. Й зараз у спілкуванні начебто знаючих людей можна почути таке: „Мене назвали паном Миколою. Який я їм пан якщо я не Рокфеллер?” А мені сказали піні Антоніна Іванівна чому ви ігноруєте виконання основного закону на держслужбі!?” „Какая я ім панша если училась не для іхней незалежності???” Тобто, за словом „пан” стали розуміти лише багатія, або національно орієнтованого будівника держави, а для цієї категорії людей буржуазного націоналіста з якоїсь там України. Інші лжезнавці вважають, що це слово в Українську мову прийшло від Польщі. Не буду сперечатись, хто у кого яке слово перейняв бо це неможливо простежити при наявності здорового глузду та відсутності атласу переселення слів зі сторони опонентів, як і не буду сперечатися хто і навіщо це слово заполітизував це й так видно.
Істориками документально не встановлено, чи дійсно було плем’я під назвою „ пани”, але з народних оповідань, пісень, міфів та легенд, переказів, інших джерел відомо, що крім них були на Українських землях племена під назвами трояни, пелазги, краяни, галичі, ліди, попелі, лелеки, укри, орачі, трипільці, украяні й багато багато інших споконвічно проживаючих на своїх землях. Й не дивно що в недалекій історії України залишилось мало документальних свідчень, адже з часів монголо-татарської, а згодом трансформованої окупації Московщиною - єдиного нащадка тієї горе-орди і впитавшеї в себе всі традиції своїх братів по потребам багато разів знищувались на присвоювались архівні матеріали і нині часто-густо доводиться звертатись до різних зарубіжних свідчень. Дивно та неприродне те, що нерідко свої рідні Українські слова та позиції ми не пізнаємо, продаємо сторонимося їх та відхрещуємося...
Між тим, як бачимо, за словом „пан” криється багатотисячна історія, з Грецької міфології знаємо, що в число олімпійських богів, входив неперевершений Пан – лицар доброї слави, весельчак, жонолюб та винолюб володар найкращих тваринних стад лісів полів.
З давньогрецької пан означає „ той що подобається всім”. Однак лінгвісти стверджують що в цьому слові індоєвропейський корінь, що значить „ робити родючим, плодотворним”. Вчені вже кілька століть впевнено проголошують , що в основі індоєвропейських мов лежить древній санскрит, з якого виникла і давньоукраїнська мова, до речі найкрасивіша мова світу за визнанням більшості народів світу.
Озброївшись знаннями про свій родовід та ідентифікувавши себе до великої історії Українського народу треба винищувати на інформаційному рівні лжеповіствування, схеми глобалізації кількох націй які як показує досвід працюють не на нас , а задля підриву національної свідомості ( тобто боротьби за своє).
Цікаво і треба знати, як видно з вищенаведеної легенди що ПАНИ були дуже розумними людьми і необов’язково багатими на паперові гроші ( дякуючи Богові є ще цінності). Отже, звернення „пан”, „пані”, „панове”, - поважне і застосовується до людей розумних, інтелігентних, поважних. І до того є купа таких же народів як і ми, у яких є свої суто національні звернення задля підкреслення своєї приналежності до свого народу та ради поваги один до одного. Іспанське „дон”, англійське „сер”, німецьке „фон”,
американське „містер”, казахське „ джан” російське „гаспада” і багато багато інших прикладів. Висновок – поважаймо свою родословну. Не цураймось своєї минувшини свого нарешті народу. НЕ даром кажуть з пана пан вийде аз хама пан ніколи.
Швидь А.М.

]]> Швидь Андрій Миколайович Згадай себе! Fri, 16 Nov 2007 11:22:25 +0200 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,4568,4568#msg-4568 "Маленька земля" (15 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,4568,4568#msg-4568
[observer.sd.org.ua]
----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Забута велич "маленької" землі

© Коноваленко Ігор (м.Тернопіль) для «Народного Оглядача»

Територія Причорномор’я (як північного, так і південного) наповнена географічними назвами з епітетом "мала". Назва "Мала Русь" всім відома, і навіть у багатьох українців викликає певне почуття меншовартості. Проте (про це вже багаторазово згадувалось у різних джерелах) назва "мала" свідчить лише про її первинність відносно "великої" (з малого завжди виростає велике). Тим більше що за площею "Мала Русь" співрозмірна з площею "Великої Русі" (якщо від неї відкинути малозаселені і у наш час неслов’янські, неруські території).

Проте "Малою Руссю" справа не обмежується. "Малою Польщею" називали частину сучасної Західної України та прилеглі території сучасної Польщі. Прикладом може бути карта із "Атласу Россійского" 1745 року. На приведеному фрагменті зображено як "Малу", так і "Велику Полонію", причому "велика" не набагато більша за "малу". Із вказаної карти видно, що Мала Полонія безпосередньо прилягає до Волині (на заході) та Поділля (з південного заходу). Зрештою, і зараз у Польщі в тому ж місці є область, що називається "Малою Польщею". У цьому легко переконатися за допомогою географічного атласу.

Південний схід України на багатьох картах називається "Малою Тартарією". Прикладом може бути карта кінця XVII сторіччя (Якова Вилимовича Брюса і Георга фон Менгдена). На ній видно як Pars Russia Minoris (частина Малої Русі), так і Tartaria Minor (Мала Тартарія). На карті Московії Ніколя Сансона (видання 1692 року, Париж) там же позначено Petite Tartarie (Мала Тартарія). На відміну від "Малої Тартарії", "Великою Тартарією" називали величезний простір, що охоплює сучасну Росію, частину Китаю, Афганістану, Пакистану, Індії та деякі інші прилеглі території (наприклад, карта 1706 року Гійома Деліля чи карта Ніколаса Вітсена 1714 року).

Проте перелік "малих" земель на території України буде неповний, якщо оминути таке яскраве історичне явище в історії Причорномор’я, як Скіфія. У 18-19 столітті Скіфію також поділяли на "малу" та "велику". Наприклад, російський дослідник донського козацтва Є.П.Савєльєв у своїй книзі "Древняя история казачества" (Савельев В.П. Древняя история казачества. – М.: Вече, 2005. –432с.) часто згадує про Малу та Велику Скіфію, маючи на увазі під першою причорноморську територію, а під другою – північніші землі. Підтвердження можна знайти й на старих географічних картах. Так, на карті Європи Каспара Фопеля 1566 року між Кримом та Доном зображено Scythia parua, що з латинської означає "Скіфія Мала". Повністю ж Скіфія на давніх картах займає велику частину Східної Європи та прилеглу частину Західної Азії. При цьому інколи назва "Тартарія" використовується як новий синонім для старої назви "Скіфія". Так, карта Сарматії Себастьяна Мюнстера 1544 року містить підпис Tartaria olim Scythia (Тартарія, у давнину Скіфія). До того ж на деяких пізніших картах назви "козаки" і "тартари" перемішані і заміняють одна другу.

Подібні факти схиляють до думки, що творцями середньовічної "Малої Тартарії" був не той народ, який зараз зветься татарами, а нащадки скіфів. Сама ж назва "Тартарія" має більш глибоке походження, в той час як сучасні татари лише зберегли на собі цей давній етнонім, подібно до того, як румуни зберегли ім’я римлян. Ймовірно, і татари, і козаки стали в тій чи іншій мірі наступниками давніх скіфських традицій, зокрема військових.

Як бачимо, ВСЯ територія сучасної України складається з применшених назв: Мала Польща (захід України), Мала Русь (центр і північ), Мала Тартарія, Мала Скіфія (південь та схід). Ці регіони у різні історичні періоди частково перекриваються і повністю покривають територію України, а також включають регіони, в яких проживало багато українців: Галіцію в Польщі, Кубань у Росії та прилеглі райони Білорусі та Росії вздовж Дніпра на північ від Києва.

Звернімось тепер до південного Причорномор’я. На південь від Чорного Моря є півострів Мала Азія. Спочатку цю землю називали просто – Азія, але коли вказана назва поширилась на весь сучасний материк (який на деяких картах так і називається – "Велика Азія"), то початкову Азію почали називати "Малою Азією". І це ніколи не розглядалося як применшення чи другорядність території. Навпаки, саме у "Малій Азії" в свій час була могутня Візантійська (Східна Римська) імперія, потім – не менш могутня Турецька імперія.

До таких же полярних назв можна віднести і "Малу Вірменію", розташовану на сході півострова Мала Азія, та "Велику Вірменію" ще східніше від Малої. Про це свідчить, наприклад, карта з "Географії" Птолемея видання 1597 року.

Тепер нанесемо на сучасну географічну карту всі перелічені вище "малі" та "великі" назви, і проставимо вектори напряму від "малих" до "великих" територій. Як видно з малюнка, ці вектори чітко розходяться від Причорномор’я у різні сторони. На наш погляд, це однозначно вказує на первинну територію (а саме – Причорномор’я), початкову "країну-яйце", з якої потім в різні сторони поширювався вплив на навколишні землі. Інакше важко пояснити, чому в одному місці зібралося так багато "малих" назв, оточених ззовні "великими". Причому сама по собі територія нашої країни аж ніяк не справляє враження малої – величезні степи, ліси, одні з найбільших у Європі рік – Дніпро, Буг, Дністер, частково Дон та Дунай. Зазначимо також, що на дуже багатьох старих картах Чорне море називалось "Великим морем" – можливо тому, що звідси й розходився цивілізаційний вплив.

Згадані факти ще раз вказують на існування у давнину зв’язку між північним та південним Причорномор’ям, на який звертають увагу багато сучасних дослідників. При цьому північне Причорномор’я (пра-Україна) дало надпотужний культуротворчий імпульс і привело до виникнення таких могутніх держав як Скіфія, Русь (і Росія), Польське королівство тощо. Не можна залишити поза увагою і те, що й зараз, після великої кількості історичних трансформацій, в сукупності вся "мала" територія північніше Чорного моря (Мала Польща, Мала Русь та Мала Тартарія-Скіфія) є етнічно однорідною, культурно пов’язаною і входить до єдиної держави – України. Це, на нашу думку, зайвий раз підтверджує ту тезу, що в давнину саме тут існував великий цивілізаційний центр, який дав поштовх для всіх оточуючих земель.

Зауважимо також, що давня столиця Польщі – Краків – розташована саме у "Малій Польщі". Що й природно: якщо "Велика Польща" виникла з малої, то саме у "малій" повинен бути центр, із якого відбувалося початкове поширення культурного та політичного впливу. У наш час Краків називають культурною столицею Польщі. При цьому ряд дослідників відносять виникнення Кракова до тих часів, коли слов’янська спільнота була єдиною

Аналогічну картину бачимо й відносно Русі. Початкова столиця Русі – Київ – розташована саме у "Малій Русі". І лише з плином часу в результаті росту самостійності підкорених північних територій виник другий політичний центр у сучасній Росії.

]]> Radislav Згадай себе! Thu, 13 Sep 2007 12:47:07 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,4485,4485#msg-4485 Рідне.com.ua (нема відповідей) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,4485,4485#msg-4485 ridne.com.ua] для того щоб:

- Спільними силами наповнювати матеріалами про українську Традицію
- Наповнити каталог посилань тематично
- Купити книжку, вишиванку, рушник, незабаром буде чергове оновлення
- Прочитати вже наповнені матеріали

Прошу всіх небайдужих до Рідного долучатись! )]]> martiua Згадай себе! Wed, 15 Aug 2007 08:27:47 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,4367,4367#msg-4367 Про трипольскую культуру. Кто знает предмет? (18 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,4367,4367#msg-4367 письменность трипольской культуры? ]]> Ирокез Згадай себе! Fri, 13 Jul 2007 16:03:22 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,4308,4308#msg-4308 Про Будду (13 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,4308,4308#msg-4308 www.buddhism.org.ua]

В Киев эту сенсацию привез учитель одной из школ тибетского буддизма лама Оле Нидал. Кстати, по происхождению датчанин. На состоявшейся на днях пресс-конференции он сообщил, что украинские корни царского рода Шакьямуни (из которого появился Будда) авторитетно подтверждает великий лама Тибета 17-й Кармапа Тхае Дордже. По словам Оле Нидала, предки Будды жили в Украине в районе нынешнего Запорожья. Потом под давлением различных племен и материальных обстоятельств им пришлось отправиться на Восток. Так Шакьямуни оказались в Северной Ин-дии, где около 2500 лет будущий основатель одной из мировых религий. На территории Индии до сих пор проживают светлоко-жие, высокие и голубоглазые индийцы, потомки того самого рода Шакьямуни. Кстати, как заверил датский буддист именно такими, по преданиям и были первые изображения Великого Будды.


Ярослав КОЦЮБА «Сегодня», 16 сентября 2000
]]> server error Згадай себе! Thu, 04 Feb 2010 22:11:17 +0200 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,4237,4237#msg-4237 Українсько-Нідерландська акторка Галина Кияшко співає українську пісню у голландській виставі. (12 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,4237,4237#msg-4237 www.stichting-ooit.nl] ), яку було засновано після наслідків подій 11 вересня 2001 року. Фундація підтримує противоєнну політику (зокрема в Іраку), а її зброєю є слово та мистецтво. Адже за допомогою впливу мистецтва на думки людей і властивість змінювати переконання простих смертних, завдяки справжнім витворам мистецтва, існує можливість покращити світ та уникнути багатьох проблем.
Галина Кияшко виступає в ролі ведучої всієї вистави та дискусії з публікою. На плечах досвідченої акторки й телеведучої лежить неабияке завдання: спочатку “розігріти” глядача і викликати на дискусію, а потім тримати запальну дискусію під контролем і в етичних рамках, звичайно. Галина справляється із завданням чудово, а ще й до цього співає у виставі пісню “Сіла птаха білокрила на тополю…”. Різнонаціональна публіка сприйняла українську пісню із захватом і захоплено аплодувала.
Люди, які виходили на вулицю, подивившись “Інакше Разом”, несли додому переконання в тому, що кожна людина унікальна, - незалежно від походження, країни, в якій вона народилася, чи етнічних ознак, а також ідею, що наше співіснування у такому різнобарвному світі повинне насамперед грунтуватися на засадах поваги і розуміння до інших культур та звичаїв.

Додаткова інформація про Галину Кияшко (знайдено в інтернеті):
[www.ukrcenter.com]
[www.imdb.com]
[www.galyna.com]]]> Рома Згадай себе! Wed, 12 Sep 2007 11:45:45 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,4109,4109#msg-4109 «Гурби-Антонівці 2007» розпочинають мобілізацію (нема відповідей) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,4109,4109#msg-4109
Щоб отримати Анкету та Заяву учасника прохання звертатися за цією інтернет – адресою [www.ukrnationalism.org.ua]

Учасники з м. Києва, Київської, Сумської, Івано-Франківської, Рівненської, Вінницької, Запорізької, Дніпропетровської, Донецької, Миколаївської, Полтавської, Хмельницької областей та АР Крим зголошуються за адресою mnk_kyiv@ua.fm.

Учасники з Харківської, Львівської, Тернопільської, Волинської, Закарпатської, Чернігівської, Кіровоградської, Житомирської, Луганської, Одеської, Херсонської, Черкаської областей зголошуються за адресою mnk_kharkiv@ua.fm.

Історична довідка.
“Антонівці – Гурби”

Кому довелося побувати в лісовій місцевості між селами Антонівці, що на Тернопільщині, та Майдан Рівненської області, звернув увагу, що земля тут вкрита воронками від снарядів і бомб. Цього року минає 63 роки з часу найбільшого бою Української Повстанської Армії з військами НКВД. Для багатьох українців події понад 60-річної давнини залишаються невідомою сторінкою в історії. Дотепер існує нагальна потреба ліквідувати чергову „білу пляму” в нашій героїчній минувшині.

21-25 квітня 1944 року в урочищі Гурби, на межі сучасних Тернопільської та Рівненської областей в запеклій битві зійшлися відділи південної групи УПА-Північ “Богун” під командуванням командира Петра Олійника - “Енея” та з’єднання “Холодний Яр” УПА-Південь, очолюване командиром Миколою Свистуном - “Ясенем” (5 тисяч вояків, 2 гарматні батареї та кілька мінометних ланок) з внутрішніми військами НКВД та частинами Червоної Армії загальною чисельністю близько 35 тисяч, яких підтримувала авіація, танкові частини та навіть бронепоїзд.

Більшовики планували витіснити великі з’єднання УПА, що знаходилися в цьому районі, в болота, що оточують урочище Гурби, і знищити. Крім того, перед загрозою мобілізації у Червону Армію (а це загрожувало для жителя Західної України смертю в першому ж бою, бо новобранців кидали в наступ неозброєними і ненавченими – своєрідні спокута совєтському молохові за проживання під німецькою окупацією) кілька тисяч цивільних чоловіків в кінці березня – на початку квітня пішли в ліс під захист УПА, плануючи також влитися в ряди повстанців.

З початку квітня червоні частини почали оточувати район операції, поступово концентруючи сили на певних напрямках. 21 квітня розпочався наступ. Удари наносилися з півночі, сходу та півдня. 24-25 квітня розгорнулися найбільш запеклі бої.

Проявивши великий героїзм, знищивши понад 900 більшовиків і десь стільки ж поранивши, підбивши 5 танків, загони УПА прорвали вороже кільце на заході, в районі с. Буща та вийшли з оточення (власні втрати – 150 убитих та 60 поранених, більше 100 полонених; загинуло ще кілька сот цивільних, які були мобілізовані в УПА, але з яких ще не було сформовано бойових частин). У бою біля Гурб відзначилася повстанська ударна група, що складалася з вихідців із Чернігівської та Сумської областей.

Це був найбільший бій в історії УПА. Тому Молодіжний Націоналістичний Конгрес вирішив відзначити його найбільшою за всю історію молодіжного руху в Україні тереновою грою „Гурби-Антонівці”.

Цей захід, що вже став традиційним, проводиться з 2003 року і присвячений історичним подіям, які відбувалися на зазначеному терені у 1943-44 роках. Серед цих подій – діяльність Штабу „УПА-Південь”, проведення Конференції Поневолених Народів та найбільший бій загонів УПА. На місці боїв залишилося багато загиблих повстанців, яких поховали місцеві жителі.

Метою теренової гри „Гурби-Антонівці” є виховання у дітей, юнацтва та молоді, національної свідомості, історичної пам’яті, громадянської позиції, патріотизму, готовності захищати Батьківщину шляхом опанування духовної спадщини визвольної боротьби ОУН-УПА та налагодження міжрегіональної співпраці між молоддю різних областей України. Силами організаторів будуть сформовані два курені з числа учнівської, студентської молоді, активістів громадських організацій загальною. Між цими куренями відбудеться теренова гра, яка є найбільшим молодіжним щорічним заходом такого типу за всю історію молодіжного руху України.

Крім того планується вшанування пам’яті загиблих повстанців, загиблих у квітні 1944 р., впорядкуванням повстанських могил довкола каплиці, спорудженої на місці бойових дій.

Адреса в Києві: вул. Ярославів Вал, 9, ПОМЕШКАННЯ 4, тел. 234 70 20 або 270 54 02
]]> Julya Згадай себе! Mon, 09 Apr 2007 15:19:51 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,4062,4062#msg-4062 КАЛЕНДАР (13 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,4062,4062#msg-4062 кожен з яких завжди припадав би на той самий день тижня. Для узгодження його з тропічним роком наприкінці кожного року необхідно додавати "День світу" і один раз у 4 роки після 30 червня додавати "День високосного року").]]> ProViD Згадай себе! Sat, 13 Dec 2008 22:36:05 +0200 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,4037,4037#msg-4037 АТЛАНТИДА (65 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,4037,4037#msg-4037 Patriot Згадай себе! Sat, 24 May 2008 02:18:16 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,4000,4000#msg-4000 Історія індоєвропейських народів (нема відповідей) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,4000,4000#msg-4000 Patriot Згадай себе! Tue, 13 Mar 2007 19:35:31 +0200 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,3999,3999#msg-3999 Україна колиска індоєвропейських народів (19 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,3999,3999#msg-3999 Patriot Згадай себе! Sat, 24 Mar 2007 14:58:54 +0200 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,3954,3954#msg-3954 Чи має майбутнє українське характерництво? (41 відповіді) http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?4,3954,3954#msg-3954 Рекомендую оглянути прикладені ролики, а потім обговорити моє запитання.
Дякую.
[vision.rambler.ru]
[vision.rambler.ru]]]> Анатолій Згадай себе! Thu, 27 Nov 2008 01:49:41 +0200