"Біла" і "чорна" археологія. Колекціонування. Музейна справа. Археологічні експедиції. Клуби. http://www.aratta.com.ua/phorum/list.php?6 Fri, 30 Jul 2010 10:02:04 +0300 Phorum 5.2.6a http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?6,7474,7474#msg-7474 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?6,7474,7474#msg-7474 Почему: потому что – у нас ДО СИХ пор все перевернуто с «ног на голову» -
Что такое «белая археология» - это бородатые и вечно поддатые дядьки, которые копаются в земле ЗА КОПЕЙКИ, на которые НЕЛЬЗЯ ЖИТЬ, а тем более НЕЛЬЗЯ выкапывать вежи, цена которым МИЛЛИОНЫ денег.

Что такое «черная археология» - это такие же бородатые и вечно поддатые дядьки, которые копаются в земле ЗА КОПЕЙКИ – потому что – не за копейки, а за РЕАЛЬНЫЕ деньги ничего выкопанное и НЕ СЕРТИФИЦИРОВАННОЕ – продать нельзя!!!!!

- в Крыму, где я живу – спросил однажды у мужичка – сколько стоит вон та тарелочка (очень старая на вид) – тот сказал – 2000 ГРИВЕН (!!!!) – а ткнул я в РЕАЛЬНО – древнегреческую тарелку, много которых еще можно в Крыму выкопать… - это что, ЦЕНА??????
Нет.
НО, без СЕРТИФИКАТА – такая тарелка никому не нужна…

То есть. Имеем «замкнутый круг» - то, что копают «белые» - оседает в ЗАПАСНИКАХ музеев (НАВСЕГДА!!!), - то, что копают «черные» - в частных коллекциях, и тоже, (НАВСЕГДА!!!) – нельзя ни вывезти ни продать…

Есть, конечно, РЕАЛЬНО – правильные путь – Археолог – выкопал ОПИСАЛ –ДАТИРОВАЛ – искусствовед – оценил художественную ценность – и – НА АУКЦИОН – кто имеет деньги и ЖЕЛАНИЕ – КУПИТ - :-) через время – захочет продать – НО, у него будет ЦЕНА покупки – и, думаю, продаст ДОРОЖЕ – вместе с сертификатами… :-) вот и РЫНОК…

С ТАКОГО – ПРАВИЛЬНОГО рынка (первого аукциона) может НОРМАЛЬНЫЙ процент получить АРХЕОЛОГ – как зарплату – и тогда – горе «черным» - думаю, реальная з/п будет «приятной» - черные и переведутся.

МЫ получим НОРМАЛЬНОЕ движение исторических ценностей по частным коллекциям, и, кстати, в мире, экспонаты частных коллекций ОЧЕНЬ часто ВЫСТАВЛЯЮТСЯ в музеях и на выставках – от этого их ЦЕНА только РАСТЕТ… вот…

На вырученные же деньги и копать будет приятно, и «приводить в порядок уже раскопанное… - например, как в Крыму – укрепление Фуна – прекрасный комплекс получился. или, Чуфут-Кале

А СКОЛЬКО еще ЖДЕТ – и Мангуп, и Эски-кермен…

я, конечно, немного утрировал с "поддатостью дядек" - простите меня, Господа Археологи...

с Уважением,
Александр.]]> Golibroda Охорона культурної спадщини Wed, 01 Jul 2009 15:29:55 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?6,7337,7337#msg-7337 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?6,7337,7337#msg-7337 п. В.ЮЩЕНКУ
ГОЛОВІ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
п. А.ЯЦЕНЮКУ
ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРОВІ УКРАЇНИ
п. Ю.ТИМОШЕНКО

ШАНОВНИЙ п. ПРЕЗИДЕНТЕ!
ШАНОВНИЙ п. ГОЛОВО!
ШАНОВНА п. ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРЕ!
Звернутися до вас спонукало нас глибоке занепокоєння й обурення з приводу того, у який спосіб здійснюється забудова столиці України м. Києва.
За часи свого існування Київ неодноразово піддавався цілеспрямованій, заздалегідь спланованій руйнації та спотворенню. 1169-го року таке вчинив князь Андрій Боголюбський, 1240-го місто зазнало страшних втрат під час окупації татаро-монгольською ордою. Проте з цього, 1240-го, року й до тридцятих років ХХ-го століття (тобто протягом практично семисот років) цілеспрямованого руйнування й спотворення Київ не зазнавав. Адже за такі не можна визнати ані пожежі, що час від часу спалахували в місті й завдавали йому чималої шкоди (бо немає жодних доказів того, що підпали робилися навмисне), ані навіть обстріл Києва частинами Червоної Армії, яка була послана урядом більшовицької Росії для придушення Української Народної Республіки.
Системне, цілеспрямоване нищення й спотворення історичного обличчя міста (тобто принципове, докорінне змінювання його) розпочалося у тридцяті роки ХХ-го століття, коли більшовики поставили за мету "преобразовать город церквей и монастырей в социалистический город фабрик и заводов". У ті роки були знищені 52 окремі культові споруди й цілі культові комплекси. Саме тоді в архітектурне обличчя Києва були внесені перші принципові, докорінні зміни. І цей процес, попри те, що культових споруд більше не руйнують, триває й до сьогоднішнього дня.
Слід зазначити, що цивільних споруд у довоєнні роки було зруйновано відносно небагато. Але серед знищених – садиби князів Урусових та родини Бунге, ще 1919-го – поляками будинок генерал-губернатора, споруджений у 1830-му, тощо. Масове нищення цивільних споруд розпочалося 1941-го року, коли, відступаючи з Києва, частини Червоної Армії заклали вибухові пристрої у величезну кількість будівель. І ми, учасники бойових дій та їхні нащадки, маємо дякувати німецьким саперам, яким вдалося частину тих пристроїв знешкодити, тобто врятувати частину тих будівель, які, за вказівкою влади, мали бути стерті з лиця землі. Що стосується культових споруд, то за час війни їх було знищено три...
Після війни постало питання, яким бути Києву. І якщо поляки історичні центри Варшави (Старе място) й Гданська камінь до каменя відродили у довоєнному вигляді, то у Києві переважну більшість зруйнованих у роки війни будинків визнали як такі, що не підлягають відбудові. Відповідати на запитання "Чому?" тогочасна влада вважала як таке, що нижче її гідності. Точнісінько так само, як нинішня вважає за таке, що нижче її гідності, реагувати на звернення громадян, занепокоєних тим, що коїться з містом.
У повоєнні часи не те що не відбудовували, як поляки, зруйнованих споруд, а й нищили ті, що вціліли. З площі, яка зараз має назву Європейська, зникли Будинок Слов'янського хору (комуністи знесли будівлю, у якій 1919-го року відбувся Установчий з’їзд комсомолу України) - на тому місці зараз незграбний готель "Дніпро". На тій же площі припинив існування і готель «Європейський», завдяки чому звільнилося місце для зведення "храму" керманича жовтневого перевороту й першої у світі соціалістичної тюрми народів. Цей будинок, що за своєю архітектурою не має анічогісінького спільного з українською, зараз чомусь назвали Українським. Та саме такі будівлі дуже полюбляє нинішня українська (чи й справді українська?) влада, розкошуючи у будинку Центрального комітету Комуністичної партії України й приводячи усілякі заходи у псевдоУкраїнському домі. Коли дивишся на ці будинки та ще й на той, у якому зараз розміщується Міністерство закордонних справ, а в недалекому минулому – Київський міськком КПУ (цей будинок був споруджений на місці знищеної у 30-ті роки Трьохсвятительської Василівської церкви, зведеної у ХІІІ столітті на честь князя Володимира Хрестителя – його церковне ім’я було Василь), то з глибин пам’яті мимовільно виринає рядок з поеми співця революції Володимира Маяковського: «Я себя под Лениным чищу!»
Майдан Незалежності, мабуть, єдиний у світі центральний столичний майдан, з якого влада свідомо, цілеспрямовано прибрала геть усе, що залишили пращури (у тому числі – будівлі міської думи та губернського дворянського зібрання). Натомість звела школу комунізму – Будинок профспілок (це «преподобний» Владімір Ільїч казав: «Профсоюзы – это школа коммунизма»). За двома ознаками – прибиранням спадку, залишеного предками, й за абсурдністю, недолугістю архітектурного вирішення – майдан Незалежності слід зареєструвати у Книзі рекордів Гіннеса.
З приводу будинків, зведених замість зруйнованих на непарному боці Хрещатика між вул. Архітектора Городецького та Бессарабкою, час від часу точаться дискусії: чим вони є – видатним архітектурним ансамблем чи недолугим рядком «пряничкових» будинків? Зі свого боку ми вважаємо саму постановку подібного питання аморальною. Це те саме, що замалювати частину полотна якогось живописця (до того ж, у центрі полотна), намалювати щось інше, що навіть не гармонує з рештою зображеного, й питати: коли картина була краща – до того, як її домалювали, чи після того? Особливо огидно виглядає тут ділянка Хрещатика між вул. Б.Хмельницького та бульваром Т.Шевченка: по один бік вулиці – затишні київські будинки XIX століття (на цей квартал вже неодноразово зазіхала влада, намагаючись його знищити й звести хмарочоси), по інший – стилістично абсолютно не сумісні з ними величезні її антиподи. Це ніщо інше, як типова радянська гігантоманія, яка у найбільш рафінованому вигляді представлена велетенським будинком №25 на пагорбі навпроти вул. Б.Хмельницького, будинком й досі увінчаним шпилем із п'ятикутною зіркою! А неподалік й до сьогодні шлях до комунізму вказує Ільїч! Цілковита гармонія та ідилія! І в це в незалежній Україні!
До речі, чому вулиця, що простяглася від Театру ім. І.Франка до Хрещатика, носить ім’я Городецького? Адже її від початку й до кінця у стилі віденського модерну спроектували два австрійські архітектори - Брадтман та Шлейфер (вони ж не винні, що злочинна влада спотворила й цей архітектурний шедевр). Ось їхніми іменами й слід назвати цю вулицю. А ім'я В.Городецького присвоїти вулиці Банковій, на якій розташований найоригінальніший його витвір – Будинок з химерами.
Спочатку поміж старими будинками нові намагались будувати таким чином, щоб останні не дуже впадали в око: хоча вони стилістично й не гармонували з оточуючими, проте не вирізнялися серед них ані висотою, ані довжиною (прикладом такого може слугувати будинок №І4 по вул. Великій Житомирській). Проте з часом хам нахабнішав і нахабнішав: навпроти Оперного театру зводять довжелезний й у рази півтора вищий за театр житловий монстр. Театр перестає бути домінантною спорудою Театральної площі, а хам йде у наступ, як мовиться, широким фронтом: недолугі нові будинки, які зводили поміж старими й на місцях старих, що руйнували, почали з’являтися на кожному кроці. Друга, хрущовська, хвиля боротьби з "опієм для народу" змела ще 35 культових споруд міста й ще більше спотворила чарівне й неповторне обличчя стародавнього Києва.
Останнім часом, за влади незалежної України й до того ж – помаранчевої, становище не лише не поліпшилося, а й катастрофічно погіршилося: знищені військовий телеграф та ще одна споруда старої Київської фортеці, нижня брама Києво-Печерської Лаври, шість з тринадцяти будинків у Святошині, що мають історичну цінність, та багато-багато іншого. На сподівання киян на те, що горезвісний житловий монстр навпроти Національної опери таки демонтують, влада відповіла знесенням ще одного старого будинку, що стояв поруч, й зведенням ще одного монстра – офісного. На вулиці Пушкінській, біля Театру ім. Лесі Українки, ви не знайдете більше будинку, у якому мешкав й перекладав на українську мову Святе Письмо Іван Нечуй-Левицький. Зараз на тому місці – забігайлівка «Бергонье». Не інакше як святотатством слід розцінювати побудову церкви у вигляді Золотоординського Батиєвого намета Московського патріархату біля решток Десятинної церкви та готелю "Свята Софія" навпроти Софійського собору.
Завдяки злочинним діям влади в Києві знищені безцінні творіння таких видатних архітекторів, як Й.Старцев, С.Ковнір, І.Григорович-Барський, А.Меленський, і італійських архітекторів батька та сина Беретті, В.Ніколаєв, О.Шилле, Е.Брадтман, Г.Шлейфер, В.Городецький та інших.
Споруджені останнього часу будинки набагато об'ємніші за своїх старих «сусідів». Лише в центральній частині міста з'явилося 30 недолугих хмарочосів. Хіба будівельники те роблять? НІ! Те роблять руйнівники!
В результаті скоєного владою злочину історичний центр Києва, та й місто загалом у класичному його розумінні вже припинили існування. Шаленими темпами Київ втрачає своєрідність, унікальність, неповторність, власне те, чим й може приваблювати, зацікавлювати кожне місто, регіон, країна.
Щойно на бульварі Т. Шевченка неподалік від Володимирського собору знищена садиба родини архітекторів Беретті й почалося будівництво висотного готелю. Невдовзі на Європейській площі розпочнеться спорудження 40-поверхового монстра-готелю, а під площею – паркінг на 2000 автомобілів. Завдяки неоковирним й гігантським новобудовам спотворюється такий чарівний-куточок Києва, як Поштова площа; планується прибудова до величезного Будинку Уряду, який з Печерських пагорбів нависає торцем над Європейською площею (зокрема, над Національним художнім музеєм); у планах влади – зведення І8-поверхового житлового будинку над Аскольдовою могилою (мабуть, того, що вже сьогодні спотворює дніпровські пагорби – вул. Івана Мазепи, 9-а – замало) та п’ятизіркового готелю на місці будинків №35 та 37 по вулиці Великій Васильківській. Приклади можна ще наводити й наводити.
Останнього часу набирає обертів воістину єзуїтський спосіб отримання майданчиків для зведення хмарочосів: хмарочоси будують якомога ближче до старих будинків. Під час будівництва старі будинки руйнуються, їх мешканці отримують квартири за рахунок міського бюджету, самі будинки зносять – й майданчики для спорудження хмарочосів нуворишами готові.
Своє хиже око влада накинула й на унікальний київський шматок живої природи – Жуків острів: левову його частину вона має намір забудувати.
Нещадно винищуються кущі й дерева, невпинно зменшуються площі парків та скверів. Життя у кам’яних джунглях перетворюється для киян на справжнісіньке пекло!
Величезних втрат зазнає Київ й з археологічної точки зору: з приходом в місто нових господарів-товстосумів розпочався новий етап руйнування перлини східного слов'янства, його духовної столиці, що має стати археологічною Меккою Європи. Під удари нуворишів підпадають найцінніші з археологічної точки зору території Києва. На Звіринецьких пагорбах, місці дачної резиденції сина Ярослава Мудрого Всеволода, котеджною забудовою (більше 50-ти будинків, жоден з яких не позначений на кадастровому плані) знищені не досліжені у повному обсязі печери. Відбулося рейдерське захоплення й водночас розпродаж злочинною владою місця найбільш потенційно багатого, значущого на археологічній мапі Києва. 80% Звіринецької гори знищено, а за 20%, що залишились, йде боротьба. З боку вул. Глибочицької разом із печерами зрізаний до материка південний схил гори Щекавиці. Тепер, замість гори, – котлован, з якого мають вирости кілька висотних будинків-монстрів, які закриють літописну гору. Нищаться схили Кудрявця, Старокиївської, Володимирської, Михайлівської, Замкової гір (по останній прокладена вулиця), лівий, ніколи не досліджуваний берег літописного Скомороха та інші київські святині, знищуються забудови, які несуть національні традиції, мотиви та елементи те що притаманне саме Києву (необароко та київський модерн). Й це далеко не все... Владу не обходить, що у культурних шарах, які КРАЗами та КАМАЗами вивозяться на смітники, зберігались безліч свідчень нашого минулого, нашої історії.
Ще 18 травня 2005 р. у газеті "Культура і життя" за підписами дев'яти знаних мистецтвознавців, архітекторів, архітекторів-реставраторів на Ваше, п. Президенте, та на Ваше, п. Прем’єр-Міністр, ім’я було надруковано відкритого листа під заголовком: "Про порушення в забудові історичного центра Києва". Наведемо деякі фрагменти з нього:
"В нашому місті народився і був сформульований екологічний принцип охорони пам’яток, який вимагав безумовного збереження не тільки споруд, взятих під охорону, а і їх історичного оточення, обгрунтована принципова доцільність та допустимість відновлення споруд, визначені критерії цієї допустимості й доцільності.
На превеликий жаль, цей досвід в останні десять років повністю ігнорується київською владою. Історичний Київ почали «оновлювати»… нове покоління чиновників та проектувальників, з великими амбіціями і відсутністю поваги до своїх попередників, прагне перетворити Київ на торгівельно-розважальний та офісний заповідник, де для духовного життя не лишається місця.
Над унікальним природним феноменом – схилами київських гір – теж нависла загроза забудови. Саме ця ландшафтна компонента є найбільшою окрасою української столиці. Заводь Дніпра з багатьма островами, з придніпровськими кручами сприймається як єдина водно-паркова зона. ЮНЕСКО пропонує узяти цей неповторний комплекс під свою охорону як пам'ятку світового значення. Але замість створення необхідних умов для включення комплексу до світової спадщини київська влада надала інвесторам будівельні майданчики і зараз розробляє плани забудови Набережного шосе завдовжки 2800 м від мосту метро до Поштової площі житловими та торгівельно-розважальними спорудами».
Якщо більшовики нищили й спотворювали Київ з ідеологічних міркувань, то сучасні нувориші роблять це з інших міркувань – якомога більше напихати у свої гаманці.
Те, що коїться із забудовою Києва, - ніщо інше, як зневага до минулого, виклик йому, врешті-решт - цілковите його заперечення. Для невігласа, варвара, дикуна немає нічого святого! Місто переживає період цивілізаційної катастрофи.
Хто цим займається? Морально деградовані особи – від тих, хто дозволяє зносити старі будівлі й споруджувати на їх місці нові, від архітекторів, які ці нові споруди проектують, до тих, хто своїми руками руйнує старі споруди й зводить на їхніх місцях нові.
Відомий радянський письменник Ілля Еренбург свого часу писав: "Напередодні 1914-го року Київ нагадував Париж". Сьогоднішня міська влада будує анти-Париж.
Сучасний польський художник Валдіс Лаковські стверджує: "Ті, хто нищать пам’ятки архітектури й спотворює архітектурне середовище, що складалося впродовж віків, крадуть у народу його історію". Київська влада краде у киян та в українського народу його історію не покладаючи рук. Тобто позбавляє народ історичної пам'яті. Краде безкарно й за цілковитого потурання з боку вищого керівництва держави. Хіба не про це, Вікторе Андрійовичу, свідчить скасування Вами Вашого ж Указу про заборону висотного будівництва в центральній частині Києва?
Ми не можемо змиритися із тим, що місто, яке дало світові незліченну кількість інтелектуалів, раз-по-раз очолюють люди, рівень загальної культури яких, як кажуть у народі, нижчий за табуретку. Як і з тим, що один із цих діячів, який добряче попрацював на спотворення історичного обличчя Києва, за списками виборчого блоку НУ-НС потрапив до Верховної Рада й до того ж очолив в ній один з комітетів, а установа, яка має офіційну назву містобудівна рада, за суттю є місторуйнівною.
Шановні керманичі держави!
Наполягаємо на тому, щоб з вашого боку були зроблені наступні кроки:
1) створення експертної комісії з авторитетних фахівців - архітекторів, істориків, археологів, києвознавців. Мета діяльності - аналіз стану будівництва у місті Києві;
2) на підставі висновків комісії, про яку йдеться у п. 1., усім особам, причетним до спотворення історичного обличчя Києва, заборонити займатися на території України будь-якою діяльністю, пов’язаною із будівництвом та архітектурою. У тих випадках, коли комісія дійде висновку, що у діях певних посадових осіб може міститися склад злочину, матеріали направляти до прокуратури;
3) обговорити стан справ із будівництвом у м. Києві на пленарному засіданні Верховної Ради України та на засіданні Кабінету Міністрів України;
4) негайно призупинити будівельні роботи на усій території міста Києва (будівельникам надати відпустки) й через деякий час продовжити їх лише на тих об'єктах, на яких це можна буде робити а дозволів міської влади. Дозволи ж міської влади мають грунтуватися виключно на висновках комісії;
5) стратегічним курсом у забудові Києва має бути повернення місту його історичного обличчя. Для цього комісії разом із громадськістю необхідно скласти перелік тих втрачених споруд, які доцільно й можливо відродити. Під контролем комісії й професійної громадськості скласти новий Генеральний план забудови Києва, який би враховував зазначену вище вимогу – повернення місту його історичного обличчя, й здійснювати будівництво в Києві виключно у відповідності до цього плану.
В разі ухвалення пропонованого нами стратегічного курсу у забудові Києва на повернення місту його історичного обличчя ми готові запропонувати шляхи його реалізації без використання державних коштів, тобто не закладаючи на цю справу жодної копійки у Держбюджеті.
Якщо на наше звернення ми не отримаємо відповіді або відповідь не задовольнятиме нас, нам не залишиться нічого іншого, як звернутися по допомогу до ЮНЕСКО й з пропозицією до УЕФА не проводити Чемпіонат Європи з футболу 2012 року в Україні.
Навряд чи це допоможе Україні приєднатися до ПДЧ в НАТО у грудні ц.р.
ЗВЕРНЕННЯ ПРИЙНЯТЕ НА ЗАСІДАННІ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. С.ПОДОЛИНСЬКОГО 17 КВІТНЯ 2008 РОКУ.
ЗВЕРНЕННЯ НАДРУКОВАНЕ В ГАЗЕТІ «ЛІТЕРАТУРНА УКРАЇНА» 12 ЧЕРВНЯ 2008 РОКУ.

Голова Правління Товарства
д.е.н., професор В.О. Шевчук

Головуючий на засіданні
публіцист, баготорічний
в’язень сумління В.В. Овсієнко

Текст Звернення підготував
пенсіонер, колишній журналіст
та екскурсовод Ю. М. Стадніченко

ЗВЕРНЕННЯ ПІДТРИМАЛИ:

Скрипник Г.А., академік НАНУ, директор Інституту мистецтвознавства фольклористики та етнології ім. М.Рильського

Дмитро Степовик, доктор мистецтвознавства, професор, ІМФЕ ім. М.Рильського

Гончаренко М.З., архітектор, ІМФЕ ім. М.Рильського

Тригубова Т.О., ст. наук. співробітник, ІМФЕ ім. М.Рильського

Лосєв І.В., к.ф.н., завідуючий відділом Інституту філософії НАНУ

Олійник Б.І., поет, голова правління Українського Фонду культури

Жадько В.О., д.ф.н., професор, зав. кафедри журналістики Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова

Кочержинський Ю.О., д.т.н., голова Українознавчого клубу «Спадщина» будинку вчених НАНУ

Березанський Ю.М., академік НАНУ, Інститут математики НАНУ

Самойленко А.М., академік НАНУ, директор Інституту математики НАНУ

Отрощенко В.В., д.і.н., професор, Інститут археології НАНУ]]> Анатолій Охорона культурної спадщини Thu, 16 Oct 2008 12:31:18 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?6,6608,6608#msg-6608 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?6,6608,6608#msg-6608 users.livejournal.com]

Ітаг,
АНОНСІЩЄ!!!
Гайда на розкопки з історичним клубом "Холодний Яр"!!


Коли: 30 травня - 1 червня (вихідні на цьому тижні)

Де: Трипілля, куток Заброди

Що: Розкопки сподіваємось-що-нарешті-знайденого-поховання Отамана Зеленого

Шо? магіли раскапивать?!

Отаман Зелений загинув 30 жовтня 1919 року. є три версії його загибелі:

1. його вбив у розвідці отаман Дьяків, так і не пробачивши колишнього нальоту на рідний Кагарлик.

2. Його вбив Дмитро Кравченко за постанової невідомого кола чи то повстанців чи невідомо кого. Витяг жереб, убив отамана, а потім застрелився сам.

3. його вбило осколком гарматного стрільна

У будь-якому випадку, але він загинув... Козаки відвезли його важкопораненого до сестри, де він і помер. А поховати відкрито не могли - бо комуністи могилу б його сплюндрували. Тому, домовились таємно зі священниками, які правили службу, щоб могилу не "запечатували", а вночі підклали в могилу померлогов ті дні місцевого пришелепкуватого Косенка Головатого. Самі ж перепоховали його вночі. Увесь куток бачив вночі, як переносили отамана, та ніхто не видав. Довгі роки не було відомим місце останнього спочинку отамана. Однак, зібравши і записавши відомості нащадків свідків тих подій, історичний клуб "Холодния Яр" знайшов можливе місцепоховання. З метою уточнення 30 травня розпочнуться розкокпи, що мають на меті з*ясувати вірність припущення. Розкопки провадяться на численні похання родичів отамана з*ясувати місе його поховання та з дозволу сільського голови.


Програма: П*ятниця - заїзд, розбиття табору, розбиття площі на сектори для робіт, організаційні та господарські роботи. лекція для охочих про Отамана Зеленого. Спілкування з археологами. Ввечері - козацькі забави, ватра. Субота - розкопки. Увечері - козацькі забави, ватра. Неділя - робота до обіду, від*їзд.

Увага! Ваше перебування в таборі при потребі поїхати раніше чи прибути в табір пізніше - не лімітоване. Якщо можете приїхати тільки на день - приїжджайте.

Що з собою брати:
1. Карімат, спальник(ковдру), намет з розрахунку на себе чи вашу компанію.
2. Шанцевий інструмент. Лопати в першу чергу. В крайньому випадку - саперні.
3. Харчі з розрахунку на приготування страв на вогнищі(тобто, крупи, консерви ітд), а також харч для перекусів.
4. табірне начиння: казанки, сокири, мотузки, господарські ножі і так далі.

Табу: будь-який алкоголь до вечора(в т.ч. пиво); нерозумне вживання алкоголю після робіт; неадекватна поведінка; приїзд з метою "повисіти"; приїзд з метою пошуршати на тему чорної археології.

Кого раді бачити: усіх охочих, рівно зацікавлених у важливій роботі і хорошому дозвіллі на природі.

Якщо прокинулась спонсорська чи меценатська жилка, бажання допомогти чимось більше, ніж просто взяти участь: дзвоніть, обговоримо. 80675971997. транспорт, бензин, можливість проанонсувати, контакти археологів, шанцевий інструмент, металошукачі, намети і так далі - останні три пункти, звісно ж в оренду на три дні.

Журналістам: приїжджайте)

Доїзд: організований + якщо не підходить час - добираєтесь самі, це не складно, нижче розклад маршруток і електричок.

Що треба зробити, якщо прочитали цей анонс і захотілось їхати?
1. Якщо немає ніяких питань і все ясно - дзвонити чи скидати смс 80675971997 і реєструватись на вранішній (10:00) чи вечірній(19:30) організований від*їзд у п*ятницю(транспорт наш). Розчехлитись бажано до середи вечора, а ще краще - раніше=)

2. Якщо є якісь питання чи уточнення - дзвонимо 80675971997 - питаємоі уточнюємо.

3. Якщо вирішуємо добиратись поза основним організованим доїздом до місця - все одно дзвоним чи скидаєм смс на 80675971997 і кажемо, коли будемо і скільки вас.

4. В будь-якому випадку - їдете ви чи ні - розповідаємо своїм знайомим про цю тему і поширюємо інформацію.


Як добиратись самостійно:
Трипілля, куток Заброди, вул Тюленіна.
маршрутки:
витачів - 7.15, 9.40, 10.40, 12.25, 14.20, 16.30, 17.15, 19.00, 19.45
стайки - 9.00, 13.10, 15.45, 18.00, 20.25
халеп"я - 8.30, 11.15, 15.10, 18.50, 21.20
всі - йдуть через трипілля; з автостанції видубичі 6 платформа
електрички (з київ-пас.) Київ-Миронівка
7.00, 7.31, 8.40, 12.57, 15.52, 16.55, 17.52, 20.27

Наостанок:
1. чекаю на курганну публіку)
2. у кого є великий казн літрів на 10-15? дуже треба=)]]> Valery Охорона культурної спадщини Thu, 13 Aug 2009 09:56:13 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?6,2057,2057#msg-2057 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?6,2057,2057#msg-2057
І, як було вже раніше, знову не повернеться, бо хтось знову на ній нагріє власні руки.
Анатолій

]]> Анатолій Охорона культурної спадщини Sun, 17 Jun 2007 03:34:49 +0300 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?6,2013,2013#msg-2013 http://www.aratta.com.ua/phorum/read.php?6,2013,2013#msg-2013 Стаття з "Української правди", що останнім часом перетворилася на "українофобну" :-G

Трипільська культура, політика і політики

Петро Нежурін, для УП, 20.10.2005, 15:39

[www.pravda.com.ua]

Трипільська культура, не в останню чергу через увагу, що їй приділяє український політикум на чолі з президентом Ющенком, сьогодні чи не найпопулярніша політико-історична тема в мас-медіа. Фактично суть усіх публікацій зводиться до двох тез.

Перше - Україна, українці та вся європейська цивілізація походять від трипільців.

Є інші свідчення?

Друге - трипільська культура збережена тільки завдяки титанічним зусиллям приватних колекціонерів.

Маячня - культура існувала 7,5 тисячоліть тому протягом 2-3 тисячоліть. І збереглася у традиціях, побуті і архітектурі українців; в приватних колекціях (як і в державних) зберігаються лише раритети-докази існування цієї цивілізації. Раніше чи не кожний шкільний музей в Черкаській, Вінницькій, Київській областях мав колекцію трипільської кераміки - і це не вважалося кримінальним злочином.

Обидві ці тези є хибними і дуже небезпечними.

В трипільську проблему масово занурюються політики, і ситуація навколо етноісторичних інтерпретацій перетворюється на трагікомедію.

Які політики, таке і вирішення проблеми. [X]

В жовтні 2004 Київ зібрав провідних спеціалістів-археологів з багатьох країн. Конгрес "Трипільська цивілізація" був дійсно першим за багато років науковим зібранням високого рівня.

І от, серед праць поважних учасників-вчених, з’являються нотатки, зроблені нардепом Черняком, який спромігся надрукувати свої тези як учасник першого всесвітнього конгресу.

Пан Черняк зазначив, що трипільці знали гончарство, ткацтво, вирощували пшеницю, розводили худобу, мали духовний світ тощо. Тобто звичайна реферативна курсова робота першого курсу. Серед найвідоміших вчених!

Серед учасників того ж конгресу "Трипільська цивілізація" з’явився ще один провідний "трипілезнавець" – народний депутат Заєць. У своїх тезах він чесно зізнається, що останнім часом йому вдалося прочитати "кілька десятків наукових праць та газетних публікацій".

Після такої заяви автор без вагань приєднується до погляду, який "дає нам, врешті-решт, відчуття єдності, відчуття національної гордості". І погляд цей викладений Зайцем дуже конкретно: "Трипілля – не просто одна з культур, а засаднича для європейської цивілізації культура. Трипілля важливе не тільки як прабатьківщина українців. Трипілля – значущий корінь, засадниче цивілізаційне вогнище становлення всієї індоєвропейської спільноти".

Один зарубіжний учасник конгресу в кулуарах іронічно запитав свого колегу з України: "якщо ви такі древні та найкращі, чому ви так погано живете?".

Поступово теза щодо походження українців від трипільців перетворюється на суто політичну. (Історія науки вже знає приклади такого використання археології. Під час Другої світової війни це було притаманно Третьому Райху).

Варто було б подумати й вітчизняним політикам – чи не є доведення первородства одного етносу спробою водночас довести другосортність усіх інших.

Опаньки! "І тут Остапо понесло!" Хто і яким чином доводить другосортність усіх інших? Нічого домішувати до теми трипільської цивілізації своїх шовіністичних і ксенофобських мух.

Приватне колекціонування теж, як не дивно, зведено до протистояння професіонал – любитель. Утім, колекціонери переконані, що рятують трипільську культуру від розкрадання, від знищення "чорними археологами" та популяризують її унікальність.

Визначення "чорна археологія" насправді включає в себе не тільки нелегальні розкопки. Складовою частиною цього явища, що перетворилося на національну трагедію, є нелегальний обіг предметів, отриманих внаслідок нелегальних розкопок. Перше не існує без другого, попит стимулює пропозиції.

Ані в радянські часи, ані зараз археологічна знахідка приватною особою не могла і не може бути одержана в законний спосіб. Предмет, що перебуває не у державній власності є краденим або з музею, або з землі.

Якщо ці речі викуплені у посередників і поважні колекціонери не самі організували таке "вилучення", то ця діяльність є скупкою краденого.

Конвенція про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності була ратифікована Президією Верховної Ради УРСР ще 1988 року і є частиною нашого національного законодавства.

Вона передбачає, що кожна країна – член конвенції повинна ухвалити необхідні заходи, задля попередження незаконної передачі права власності на культурні цінності.

Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини, що ратифікована Верховною Радою України у грудні 2003 р., вимагає: "обмежити … обіг об’єктів археологічної спадщини, отриманих в результаті приховування або здійснення нелегальних розкопок, або незаконного вилучення під час санкціонованих розкопок".

Тож купуючи трипільські знахідки колекціонери фінансують грабіжників. Не маючи відповідної реставраційної освіти та знань про умови зберігання – знищують раритети. А посилання на стан вітчизняних музеїв з вуст впливових та й небідних людей шокують відвертим цинізмом.

Кількість трипільських раритетів набагато перевищує фізичну можливість їх утримання у державних музеях, яких, по-перше, не так вже і багато, по-друге, не дуже-то вони і фінансуються належним чином. Для прикладу, можна відвідати обласний археологічний музей безпосередньо у с.Трипілля, що під Києвом - яку кількість раритетів він ще може розмістити, і наскільки це потрібно, вважаючи його відвідуваність?


Варто згадати історію з львівським архівом. Показово, що реально займатися цією брудною справою почали лише після того, як з нею пов’язали певних осіб, що опинилися серед тих, хто програв вибори.

Показово те, що що серед них опинилися ті, хто представляв цю владу (на рівні не нижче АП), і навіть "захистив" наукові ступені (то, певно, була платня за викрадені раритети)). І сліди зниклих раритетів теж, якимось дивним чином, ведуть до Тель-Авіву.

Ніхто поки що не побачив, як ця історія нагадує ситуацію з археологічними колекціями. У 2002 та 2003 роках Верховна Рада приймала дві постанови де, зокрема, йшлося про необхідність термінової перевірки фондів інституту археології та зарахування колекцій з цих ніколи не облікованих фондів до державної власності.

Робота ця так і не була розпочата, стан фондів ніхто не перевіряв й не збирається. А приватні колекції поповнюються (начебто тільки з базару) і вже відкрито виставляються.

А запитайте у Петра Толочко, чому так? - він також стоїть на позиції того, що Трипільська цивілізація - то щось таке похідне, мимолітнє, і нікому не цікаве. Чи не тому, що Торі сказано "ДО ТОРЫ НЕ БЫЛО НИЧЕГО!"? І Трипілля, яке існувало за кілька тисячоліть до виникнення іудейства, за цим правилом не має право на існування?

Бажання красти самому заради того, щоб не крали інші – геніальний та простий винахід. Великого попиту на трипільську культуру серед колекціонерів поза межами України поки що не існує. Хоча, в разі розвитку ситуації за сценаріями наших горе-збирачів, може з’явитися.

Кілька тижнів тому в "Дзеркалі тижня" з’явилася стаття Мойсеєнко, де автор з гордістю повідомив про те, що у жовтні цього року трипільська складова колекції "Платар" буде презентована в Лондоні, Берліні, Афінах, Каїрі, Анкарі, Тегерані та Пекіні дружиною українського президента.

Натомість офіційний сайт президента повідомив: "під час зустрічі, що відбулася у штаб-квартирі ЮНЕСКО, Катерина Ющенко та Коїчіро Мацуура обговорили питання відкриття у Парижі під егідою ЮНЕСКО спеціалізованої виставки, присвяченої Трипільській цивілізації".

Цікаво, як автори ідеї презентації в Європі приватної археологічної колекції уявляють собі реакцію цивілізованих країн? Чи відомо їм, що в тій самій Франції пошук скарбів за допомогою детекторів металу вважається кримінальним злочином?

А як автор пояснить, чому цивілізація, відкрита Вікентієм Хвойкою, знаходиться на інформаційних задвірках? І "прорив" самотужки здійснюють саме приватні особи, бо державна політика і далі будується на інформаційних засадах лише християнської епохи?

Там у приватній власності знаходяться лише предмети знайдені ще у 19 столітті або завезені з таких країн як, наприклад, Сирія, Афганістан чи Україна. Утім, здається, цей вивіз зупинити не вдасться.

Схему вже було випробувано у квітні цього року, коли на виставку ЕКСПО-2005 в Японію вивезли частину колекції Поліщука. Цю аферу спробувала викрити СБУ.

Було з’ясовано, що археологічні раритети вивозяться під назвою "предмети побуту, Україна". Запрошені експерти з національного музею історії України та державної служби охорони культурної спадщини підтвердили незаконність вивезення.

Не треба уводити в оману читачів - всі раритети були повернуті в Україну. Та ще й, як стало відомо від хлопців з митниці, - деякі були пошкоджені під час транспортування.

Проте раптом (протягом одного дня) з’явилося рішення суду, причому його засідання відбулося без участі правоохоронців та експертів. Суд визнав дії правоохоронців незаконними. Кажуть, до цього був причетний ще один народний депутат – Петро Ющенко, брат президента України, помічником якого, пан Поліщук, і є власник цієї колекції.

А що мала виставляти держава на міжнародній виставці? Воскових "скажених бабок" з Печерської лаври, яка фактично приватизована Московським патріархатом?


Продовженням відпрацювання такої нахабної схеми мала стати виставка "Трипільська культура", організована Львівським історичним музеєм в польському місті Стальова Воля, що її було відкрито 7 жовтня.

Процедуру вивезення нелегальних раритетів розробили майже ювелірно. Речі, що належать тому самому помічнику народного депутата Ющенка Поліщуку, були передані на тимчасове зберігання до державного музею, який далі і організовував виставку, не повідомляючи польську сторону про нюанси з правом власності.

Віддамо належне працівникам Мінкультури та СБУ – дозвіл на вивезення незаконно здобутих приватних речей у складі цієї виставки вони так і не підписали.

Ситуація виходила з під контролю, запахло скандалом. З’ясувалося, що директор Львівського історичного музею Чайковський має неабияку "громадянську" позицію – на знак протесту проти рішення міністерства він подав у відставку.

Утім, Львівський музей має одну з найкращих в Україні колекцій трипільської культури, яка не потребує ніяких приватних "доповнень". На щастя приватна колекція не виїххала до Польщі, бо в іншому разі наслідки цієї виставки стати б серйозним ударом по іміджу України.

Польща це країна високої громадської свідомості та ще й один з лідерів європейської археології. Ставлення до грабіжництва пам’яток археології там відповідне, а вплив преси та інтелігенції надзвичайно великий.

Окрім загальних юридичних та моральних питань, виникає і питання доцільності такого вчинку – адже в різних українських музеях зберігається безліч унікальних трипільських знахідок.

Той самий Львівський історичний музей. А крім нього ще й Кам’янець-Подільський краєзнавчий музей, Національний музей історії України (колекція самого Хвойка!), Одеський археологічний музей, Черкаський краєзнавчий музей, Переяслав-Хмельницький музей-заповідник, Вінницький краєзнавчий музей, це тільки найбільш відомі збірки. Проте країну мають презентувати чомусь приватні, невідомо як здобуті, зібрання.

У часи, коли представники нинішньої влади знаходилися в опозиції, ідея колекціонування заради порятунку культурної спадщини, з великими перебільшеннями, мала право на існування. Дійсно, та, стара влада на проблему знищення пам’яток археології заплющувала очі.

Сьогодні ж ситуація мала би змінитися. Якщо президент цікавиться археологією, якщо він розуміє в якому становищі знаходиться культурна спадщина, він мав би відразу оголосити жорстку боротьбу з грабіжництвом. Цього не тільки не зроблено, навпаки, приватним археологічним колекціям дали зелене світло на найвищому рівні.

А в чому проблема - "приватна - державна"? Чи покійний Платонов з Тарутою зробили недосяжною свою колекції "Платар"? Чи Поліщук розпродує наліво і направо свою колекцію? До речі, він разом з товаришами за власні кошти побудував ще один музей в Трипіллі - скоро має відкритися експозиція для перегляду.

Влада в Україні залишається малокультурною та малограмотною. Свої бажання та інтереси вона ставить вище інтересів суспільства, а критичне ставлення до себе часто ігнорує.

Суспільство ж, за виключенням невеликої кількості роз’єднаних індивідів, на жаль, не може визначити загальнолюдські культурні цінності як свій пріоритет.

Перспектива збереження нашої культурної спадщини через призму інтересу до трипільської культури виглядає сумно. Скоріш за все, найближчим часом ми матимемо офіційну ідею первородства української нації над якою сміятиметься весь світ.

Ця ідея, між іншим, підкріплена доказовою базою. А сміються лише ті, кому вдовбали в голову, що цивілізація на території України почалася лише після впровадження християнства, а до цього тут лише мисливці за мамонтами бігали, в той час як "передова" Європа будувала феодальний лад.

Для довідки: нині
- 7513 рік за календарем рідновірів, або як його ще називають "від Трипілля" (співпадає з візантійським календарем)
- 5766 рік за іудейським календарем
- 4703 рік за китайським календарем
- 2548 рік за буддістським календарем
- 2122 рік за тібетським календарем
- 2005 рік за григоріанським календарем

А проблема охорони культурної спадщини відімре, оскільки з кожною пограбованою пам’яткою все менше і менше залишається потреби щось охороняти.

Якщо крадуть з музеїв - це одне, а якщо я викопав на городі глечик, що належав моїй пра-пра-пра-бабусі, в якій вона молоко зберігала, то що, я маю віддати його до музею чи то пак, - до держави, а вже вона зробить оцінку його історичній, культурній і музейній цінності і виплатить мені належну долю? Як за скарб?

Чому приватні картинні галереї можуть існувати, а приватні колекції старожитностей - ні?

Автору слід проїхатися Кримом - і подивитися як працюють справжні чорні археологи, з озброєною охороною (часто цю роль виконує "непідкупна" міліція), які шукають ювелірні прикраси, раритети часів Кримської війни та ВВВ. А потім подивитися як ДЕРЖАВА тракторами переорює арійські та скіфські кургани, козацькі могили, ті ж самі трипільські поселення...

Так що варто задуматися - шкода чи користь від приватних колекціонерів, що змогли зберегти те, від чого відвернулася держава, ще й демонстративно чоботом розтоптала. ]]> Анонімний користувач Охорона культурної спадщини Thu, 03 Sep 2009 14:34:20 +0300