Що ж було на Майдані зранку 14 жовтня. Погляд очевидця.

Автор/джерело -  © Олена Каганець, "Аратта-Україна" 



Дата публiкацiї - 16.10.2006 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=412

13 жовтня рішенням Шевченківського суду Києва були скасовані всі заходи, які мали відбутися на Майдані Незалежності 14 жовтня. Але вони відбулися, хоча за іншим сценарієм.

На Майдані Незалежності в Києві. 14 жовтня, 9:00 за київським часом, приготування до святкування 64-річниці створення УПА.

Українські націоналістичні сили планували на Майдані провести святкування Покрови, Української зброї і Українського війська, а також відзначити 64 річницю створення Української Повстанської Армії, для чого ще 13 вересня подали відповідну заявку до Київської міськдержадміністрації.

Натомість комуністи і проросійськи сили України вирішили провести свою акцію і також на Майдані Незалежності, аби завадити націоналістам. Свої заявки вони подали 10-11 жовтня. На місце біля арки дружби народів вони не погодилися, а націоналісти не погодилися на проведення своєї акції на Софійській площі. До того ж в Київ їхали хлопці з Євразійського Союзу молоді і вже відомої антиукраїнської організації “Прорив”, аби не допустити проведенню маршу ветеранів УПА, хоча такий марш і не планувався.

Як напередодні заявили самі упівці, вони відмовилися від маршу Хрещатиком, бо не хочуть, щоб топтали і спалювали їхні прапори, як це було минулого року. Як відомо, минулого року на Покрову, коли вояки УПА зібралися провести марш Хрещатиком, для провокацій і бійок в Київ приїхали молодики з “Прориву”, були спеціально запрошені молоді люди від іншіх антиукраїнських сил. Тоді відбулися зіткнення і Київська влада вирішила цього року скасуватим всі акції в центрі міста, для чого і звернулася в Шевченківський суд столиці.

 

Збори на Майдані. Підготовка до святкування Покрови і свята Українського війська

Але відмовлятися від свого наміру націоналісти не збирались і вже вночі вирішили зайняти Майдан, аби не допустити туди молодих найманців комуністів і вітренківців. Так все й сталося. Окрім хлопців з “Патріота України” на Майдані вночі вже була міліція, і ніч минула спокійно.

Вже з 8-ої ранку на Майдані Незалежності замайоріли прапори – державні прапори України, червоно-чорні прапори визвольних змагань, прапори ВО “Свобода”, УНА-УНСО, КУНу, "Патріоту України" та інших націоналістичних організацій. Там вже були представники вояків УПА, зокрема, Братство вояків ОУН-УПА Подільського краю.

 

На огороженій щитами ділянці біля арки з архангелом Михаїлом, що на Майдані Незалежності, збиралися прихильники партій “Свобода”, КУН, УНА-УНСО, Організації Українських Націоналістів та інших громадських організацій націоналістичного спрямування.

Вояки УПА співали патріотичних і повстанських пісень, а з протилежного боку, з Жовтневого палацу з динаміків лунала стара радянська пісня “Идет война народная, священная война”. О 9-ій ранку біля Києво-Печерської лаври мали зібратися проросійськи сили і йти на Майдан “хресною ходою”. Але всі підступи на Майдан були блоковані міліцією і ОМОНівцями. Щільною стіною стояли міліціонери біля будівлі Головного поштамту, аби запобігти будь-якому фізичному контакту націоналістів і комуністів.

Під червоними прапорами КПУ зібралися люди на Хрещатику – на тротуарі вздовж будівлі Головного поштамту. Там були також, прапори ЗУБРу (організації, що виступає за союз України, Білорусі і Росії), прапори Комуністичного Союзу молоді України і півтора-два десятка молодих хлопців від цієї молоді, два державних прапора Російської Федерації, транспорант “Русской общини” і навіть пропор Військово-морського флоту СРСР та прапор КПРС, яка не існує вже 15 років.

 

Я відчула, що потрапила в минуле або в антикварний салон, де можна купити всі ці атрибути минулої епохи. Окрім цих атрибутів минулої епохи можна було побачити скупчення живих атрибутів тої епохи – старих комуністів, декількох “професійних ветеранів Великой Отечественной” і численних бабусьок, що тужили за Радянським Союзом. Напевне, це жінки компартійної номенклатури, яким, дійсно, комфортно і сито жилось за часів СРСР, або жінки і діти тих окупантів, яких партія Леніна-Сталіна прислала в український Київ насаджувати ідеали комунізму і Радянського способу життя.

Вони повторювали штампи про те, що не допустять пройти Хрещатиком “посібникам фашистів”. Про вояків УПА казали, що “они стреляли в освободителей Києва” і що “вони вбивали людей”. Дійшли навіть до того, що вояки УПА вбивали в Бабиному Яру "наших людей"(?) і що влада в нас фашистська і націстська!

 

Я не имею в виду Януковича, а имею в виду власть на местах и Президента и все СМИ”, - каже жіночка, що тримає плакат “Ні – катам ОУН-УПА”, а поруч її подруга – “Киевская Русь – не Західна Окраїна”. “Ніякої демократії у вас немає, це не демократія, це произвол”, - каже інша і додає, що “Ваша демократія дала свободу матерному слову”. Вони кляли демократію і бандерівців, яких чомусь називають "бендеровцами". Може, вони мають на увазі містечко Бендери, що у Молдові, як я колись думала 25 років тому, коли була маленькою і жила в одному з південних міст України? Тоді у нас в місті всіх, хто ризикував говорити українською, з презирством називали "бендеровцами".

Зрозуміло, що ці жінки історії того періоду не знають і не хочуть знати, живуть лише минулим, а все хоча б трохи українське викликає в них люту ненависть.

Якесь наївно-дитяче захоплення в них викликала поява лідера КПУ Петра Симоненка, ще одного україноненависника і професійного демагога, який заявив своїм прихильникам, що головний провокатор – це Президнент України, який (цитую) “вчера заявил, что готовый своим Указом реабилитировать тех, кто был пособником фашистов в годы Великой Отечественной войны”. Далі Петро Симоненко сказав, що які ж погані ті, хто “будоражит народ” і “пытается разрушить нашу память” (читай – хто докопується до істини, не сприймає стереотипів, що створювалися за часи Радянського Союзу, хто читав і вивчав не тільки “Історію КПРС”).

 

Політичний оргазм Петра Симоненка

Петро Симоненко подякував старим комуністам за те, що вони небайдужі і “пришли не допустить, чтоб по святому Крещатику прошли предатели українского народа”. Боже, знову штампи! Але ці штампи і годують Петра Симоненка, це його робота. І він прекрасно розуміє, що за десять, а то й менше років ці апологети комунізму просто вимруть фізично, а разом з ними вмре і він як політик.

Хоча це ще питання. Як відзначав пару тижнів тому народний депутат минулого скликання Ігор Юхновський, комуністів в теперішній ВР немає. Нинішні комуністи у Верховній Раді – це всього лише додаток до Партії регіонів, яка їм добре заплатила і тепер тримає у себе на повідку. Ці “комуністи” вже не пропадуть – і як політики зможуть працевлаштуватися.

Оці представники комуністів у Верховній Раді – Адам Мартинюк, Катерина Самойлик і Петро Симоненко з невеличкою купкою якихось людей “потусувалися” трохи біля колони, яку в народі називають “Баба на палі”, на протилежній стороні від своїх прихильників. І тільки Петро Симоненко зробив короткий “вихід в народ”, сказав коротку “обличительную речь” тими трьома реченнями-штампами, які подані вище, потиснув руки кільком своїм прихильникам. Але всі його дії, інтонація і слова були такими, ніби він сюсюкає з дітьми.

Його “вихід в народ” нагадав ситуацію, коли старший товариш (наприклад, комсомолець) прийшов ощасливити своєю присутністю дітей (наприклад, жовтенят) і вилив на них порцію завчених пафосних словесних шаблонів. З боку це виглядало навіть комічно, а трагікомічним – з того ж театру абсурду – мені видався наступний епізод.

Міцненький дідок – певно, що комуніст старої закалки, а вірогідніше за все, якийсь політрук – захотів спецефектів. Він наказав за його командою підпалити газету “Бандерівець”, яку роздавали в таборі націоналістів, аби сфотографувати це “дійство”. Цікаво, чи отримав він задовоення від цього кількасекундного процесу.

Серед антикварних бабусь і дідусів комуністичного минулого кидалися в очі дві групки молодих чоловіків з товстими древками, на яких були почеплені невеликі куски дешевої червоної тканини, типу ситця чи сатина. До того ж вони тримали свої “прапори” у згорнутому стані. Не вступали в контакт ні з ким, навіть на питання старих комуністів, що в них за прапори, відповіді не давали. Лише зауважили, що вони проти буржуїв і що “бендеровщина – это уже забытая история”.

Думаю, що навпаки. Ця історія лише відкривається для вивчення. І той, хто хоче знати правду, тільки тепер і може вповні її отримати. Зараз з’являються об’єктивні дослідження того періоду, піднімається безліч архівних документів, які дають змогу зовсім по-іншому інтерпретувати національно-визвольні змагання минулого століття. В Інтернеті з’являюється безліч вартих уваги публікацій, з яких можна дізнатися про те, що воякі УПА воювали не з Червоною Армією, а з внутрішніми військами НКВС. До речі, тільки у Львівській області діяли 78 спецгруп НКВС під виглядом бандерівців.

Напевне, тому у вояків УПА і старих націоналістів ОУН і є молоді послідовники – хлопці з таких молодіжних організацій, як “Патріот України”, Молодіжний Націоналістичний Конгрес, Національний Альянс, УНА-УНСО, молодого КУНу, ОУН (революційної) та інших, яких я, можливо, і не знаю.

А чи піде хтось за комуністами і тією брехнею, яку вони й досі намагаються нав’язати суспільству? Чому вони, а також вітренківці і всілякі антиукраїнські організації типу “Русского блоку” і “Русской общини” змушені запрошувати чи наймати хлопців іншої держави (знаємо, якої) на кшталт Євразійського Союзу молоді на свою підтримку. Тільки от у цього Євразійського союзу інші цілі. І поки вони збігаються з цілями антиукраїнських сил, вони й будуть їх “захищати”.

І все ж таки треба надати належне міліції. Вони не допустили бійок, провокацій, фізично розділивши два ворогуючих табора, а також приїзду в Києв 200 молодиків чи то з Євразійського Союзу молоді чи то з якихось інших, може, і не громадських, а бандитьських організацій.

 


 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.