Чи можна було врятувати пораненого морпіха в “сірій зоні”?

Автор/джерело -  © В'ячеслав Шрамович, BBC 



Дата публiкацiї - 24.07.2020 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=4359

Морпіх Ярослав Журавель лишився пораненим на полі бою після того, як групу евакуації розстріляли на підходах до тіла іншого розвідника.

Його так і не змогли евакуювати. Він стік кров’ю.

Чому так сталося та які загалом правила дій у подібних ситуаціях у "сірій зоні"?

Хронологія: скільки було груп

Для того, щоб розуміти, що відбулося, варто відтворити хронологію подій 13 липня під Зайцевим.

Зранку там на "нічийній землі" між позиціями ЗСУ і проросійських формувань підірвався на міні й загинув на місці командир розвідувального взводу морпіхів Дмитро Красногрудь.

Як розповів згодом командир його 35-ї бригади морської піхоти Микола Палас, група, якою керував загиблий, розвідувала можливість підходів до своїх позицій зі сторони ДРГ супротивника.

Після цього, як твердить комбриг, через СЦКК та ОБСЄ домовилися про режим тиші, щоб забрати тіло Красногрудя. Інша сторона підтвердила перемир’я, наполягає комбат.

Сформували евакуаційну групу, куди увійшли також сапери і представники СЦКК - принаймні частина з них була у білих касках і з білими пов’язками.

На підходах до тіла по цій групі відкрили вогонь, внаслідок чого поранили сержанта Ярослава Журавля, який йшов першим.

Решта група змогла відійти, а він залишився на полі бою.

У проросійських формувань риторика про розстріл групи змінювалася.

Спочатку там заявляли, що це була диверсійна група, пізніше - що домовленостей з українськими військовими не було, а самі вони були без білих касок.

Але аргумент про білі каски заперечує відео з дрону, на якому видно, як поранений сержант Журавель повзе у білій касці.

 

Це може бути доказом того, що домовленості все ж існували. Навряд чи б група з дев’яти людей у білих касках, які дуже демаскують у "зеленці", просунулася б так далеко у "сіру зону" без будь-яких гарантій. Тим більше - з членами СЦКК.

На каналах сепаратистів розстріл групи пояснюють і тим, що вона надто близько підійшла до позицій так званої "ДНР".

За даними журналістів "Бабеля", обстріл групи стався за 100-200 метрів від їхніх позицій.

"Конкретної відповіді у нас немає: чому не дотрималися режиму "Тиші" і влаштували засідку", - розповідав потім керівник СЦКК Микола Левицький, який був у тій групі.



Після цього постало питання евакуації сержанта Журавля, який все ще був живий.

Для цього сформували ще одну групу, куди увійшов розвідник, кілька інших морпіхів та військовий медик Микола Ілін.

Ця група справді вже була без білих касок, судячи з відео блогера Анатолія Шарія, який опублікував запис з камери Миколи Іліна (сам Шарій не каже, звідки взяв відео, проте уривки з нього вже кілька днів є на Telegram-каналах, пов’язаних з "ДНР" - відео могли отримали ті, хто забрав тіло і шолом медика).

За даними "Бабеля", вони були без білих касок, тому що не було підтвердження режиму тиші, а розстріл сержанта показав, що і попередній не діяв.

Друга група також потрапила під обстріл зі стрілецької зброї та гранатометів - її частина відійшла. Залишився медик Ілін з розвідником, які спробували пробігти далі і все ж дістатися до пораненого Журавля.

На згаданому відеозаписі з камери Іліна видно, як медик сидить у посадці, потім починається ще один обстріл, медик біжить.

Далі чути вибух, камера падає і більше вже не рухається.

Скоріше за все, Микола Ілін підірвався на міні, утім, загинути він міг і від влучання з гранатомета.

Встановити точну причину смерті неможливо навіть після того, як його тіло повернули. Всі уражені органи та кістки, а також осколки вирізали у морзі Горлівки.

Так роблять, коли не хочуть, щоб встановили, яким саме боєприпасом вбили бійця.

Інший розвідник був контужений, але зміг повернутися.

Так поранений морпіх Журавель залишився на полі бою.

Стік кров’ю

Після цього українська сторона кілька днів зверталася до проросійських формувань через СЦКК та моніторингову місію ОБСЄ з тим, щоб евакуювати пораненого сержанта Журавля та забрати тіла медика Іліна і розвідника Красногрудя.

Про дозвіл на такі дії після завершення бойових дій йдеться у протоколах Женевської конвенції.

Утім, гарантій тиші супротивник не надавав.

Не допомогла й політика - президент Зеленський на наступний день після розстрілу групи направив в зону ООС головнокомандувача ЗСУ Руслана Хомчака та заступника голови свого офісу Романа Машовця.

Відбувалося все на тлі підготовки до переговорів безпекової підгрупи Тристоронньої контактної групи.

Чи проводила в ці дні пошуки пораненого українська розвідка, невідомо - це закриті дані.

У командуванні Операції об’єднаних сил розповіли BBC News Україна, що морпіхів шукали проросійські формування так званої "ДНР" і для цього затягували переговорний процес.

Зрештою всі три тіла - Красногрудя, Іліна та Журавля - опинилися у них.

Їх повернули лише за кілька днів, передача кожного тіла весь час затягувалася, а стан свідчив про те, що їх не тримали у морзі.

Ярослав Журавель помер від втрати крові.

Скільки він прожив після поранення - невідомо.

Врятувати сержанта можна було двома шляхами: військовим - ще раз спробувати дістатися до пораненого під обстрілами, або ж політичним - домовитися про гарантії для евакуації.

Не спрацював жоден.

Чому не врятували: військовий спосіб

"Ставити питання "чому не врятували?" може лише командир чи особовий склад, залучений до тих подій безпосередньо", - каже BBC News Україна колишній командир 95-ї бригади та ДШВ, а нині депутат "Європейської Солідарності" Михайло Забродський.

"В бою все може бути. Можливо, не було можливості його врятувати. Можливо, щоб його врятувати, потрібно було ризикувати життями ще двох-трьох бійців. І тоді б втрати були б зовсім іншими", - додає Забродський.

Аналітик групи "Левіафан" Микола Мельник також каже, що про це питання, перш за все, мають говорити офіцери 35-ї бригади - по всій вертикалі до комбрига.

Які були в них накази від найвищого керівництва щодо порятунку пораненого - невідомо.

У соцмережах традиційно багато пропозицій, про те, "як треба було діяти", зокрема, й про застосування артилерії.

"Ідея "розвалити ворожі ВОПи артою" має своїх симпатиків - можливо, вона і мені ближче до серця, тому що є принцип - своїх завжди треба витягати", - відзначає Микола Мельник.

"Але треба розуміти, що у такому випадку ескалація була б взаємною. Ворог би не дивився, як ЗСУ просто виводять свою артилерію - він б вдарив по українських ВОПам. Був би не один загиблий, а десять", - пояснює він.

"Тут питання, чи готовий Зеленський ховати десять замість одного?" - запитує аналітик.

І додає, що це питання і до українського суспільства загалом: "Чи готові українці до ескалації конфлікту? Наприклад, чи готові вони до мобілізації? Я вам скажу - ні".

Як би там не було, на ескалацію з використанням артилерії біля Зайцевого Об’єднані сили так і не пішли.

І все - на тлі переговорів у Мінському форматі.

Чому не врятували: політичний спосіб

Політики також не змогли допомогти пораненому морпіху. Попри задекларований прогрес у переговорах по Донбасу на різних рівнях, аж до Єрмака і Козака.

"Якби була політична можливість врегулювати це питання, то це відбулося б. Якщо ж цього не сталося, значить, не було порозуміння однієї зі сторін. На Київ навряд чи можна грішити. Вочевидь була чітка позиція зі сторони Москви не дати цього зробити", - вважає Микола Мельник.

За його словами, зробити це було вигідно для дискредитації української влади і деморалізації ЗСУ.

Тим не менше, через день після того, як повернули тіло сержанта Ярослава Журавля, в Офісі президента Зеленського заявили про "прорив у Мінському процесі".

З 27 липня має початися нове "повне та всеосяжне припинення вогню".

Воно передбачає, зокрема, й заборону на використання дронів, а також будь-яку диверсійну-розвідувальну роботу під ризиком "дисциплінарних санкцій".

У тематичних пабліках пишуть, що на Донбас додатково викликають вищих офіцерів, які будуть стежити за дотриманням умов.

У Генштабі про це офіційно нічого не повідомляють.

Тобто, якщо перемир’я дійсно буде діяти, то виходи розвідки у "сіру зону" просто припиняться й вона перетвориться справді на "нічийну землю".

Утім, невідомо, як буде діяти українське військово-політичне керівництво України у випадку порушень "з того боку".

Під час розведення сил на трьох ділянках фронту минулого року президент Зеленський та інші керівники запевняли - якщо будуть порушення режиму тиші на ділянках розведення, українські військові одразу повернуться на свої позиції.

Такі порушення згодом справді були й не раз (під Золотим, наприклад, навіть були летальні втрати), однак на позиції так ніхто і не повертався.

Водночас, як кажуть в Офісі президента, нинішній мирний "прорив" відкриває двері до втілення інших домовленостей, серед яких - можливе подальше розведення сил.

Яке фактично є розширенням "сірої зони".

"Сіра зона" в окопній війні

"Сіра зона" в умовах позиційної війни, що триває на Донбасі з весни 2015 року, може мати і тактичне, і стратегічне значення.

Особливо, якщо мова йде про "нейтральну зону", яка утворена не через природні перешкоди, як то річки, а внаслідок домовленостей і розведень сил.

"Штучно створена "сіра зона" може мати великий вплив на перебіг подій - як на вогневі контакти і короткі бої, так і на масштабні операції", - пояснює Михайло Забродський.

"Сіра зона" на Донбасі різна з огляду на відстані між сторонами.

"Може бути відстань до супротивника кількасот метрів чи навіть десятки метрів, як в Авдіївці, де можна гранатою докинути до траншеї супротивника. А можуть бути і кілометри, особливо зараз, після розведення", - пояснює колишній комбриг 95-ї бригади.

"Це все підвищені вимоги до пильності і до розвідки. І до системи вогню, тому що треба постійно реагувати", - додає він.

При цьому, залишатися зовсім без розвідки у "нічийній землі", за його словами, може бути не найкращим рішенням.

"Можна спиратися на угоди, сидіти у своїх траншеях і взагалі не зважати на те, що відбувається перед тобою. Але якщо ти командир і хочеш володіти ситуацією, зокрема, щодо загроз для свого особового складу, то у "сірій зоні", безперечно, треба працювати", - говорив Михайло Забродський ще до оголошення умов чергового перемир’я.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.