Окупація України. Час «ікс» наближається!

Автор/джерело -  © «Персонал Плюс» 

Недавно колишній депутат Верховної Ради, поет-академік Борис Олій­ник сказав, що у Верховній Раді 5-го скликання було, за різними даними, від 80 до 180 нардепів — українців за національністю. Звідси резонне запитання шанованого поета: чи може парламент, у якому лише третина представників державотворчого етносу, захищати інтереси справді Української держави?

1. Віртуальна реальність

На перший погляд політичний пейзаж в Україні упродовж останніх тижнів не змінюється. Пани, які при владі, граються у подолання політичної кризи, яку, власне, самі й спричинили. У мужиків (вони ж — електорат або барани, залежно від ситуації) від тих ігрищ тріщать чуби і хумко порожніють гаманці. Тічка вузькомовно-гаркавих псевдополітологів натхненно жне там, де не сіяла, благаючи подумки небо (чи пекло), аби цей безлад тривав якомога довше.

Але насправді те, що бачимо, відрізняється від ПРАВДИ настільки, наскільки, приміром, комп’ютерна «стрілялка» «Сталінград» відрізняється від реальної битви на Волзі.

Складається навіть не враження, а переконання, що тирлище найнятих псевдопротестувальників, що загиджують київські майдани, як і взаємне обливання словесним брудом на засіданнях розпущеної Верховної Ради та посиденьках «робочої групи» — то лише грандіозний камуфляж, що прикриває і справжніх ляльководів, і їхні справжні наміри.

Журналістське розслідування, яке має підтримати цю версію, базується на реальних фактах, зафіксованих у відкритих інформаційних джерелах. Ніякої тобі «джеймсбондівщини». Сама реальність. Справжня!

2. Магія чи містика?

Цікава обставина впадає у вічі: всі події, що стали об’єктами нашого розслідування, відбулися протягом одного дня — 16 травня 2007 року. Збіг? Але будь-який нумеролог помітить, що число 16 в сумі становить 7, а 16.05.2007 — 21 або тричі 7, магічної сили число. А якщо врахувати, що таємничим режисерам згаданої вище «політичної кризи в Україні» притаманне — на рівні генетичної пам’яті — замилування юдейською кабалою цифр, то цей збіг дуже невипадковий.

3. Інформаційна «дрібничка», яка дорогого коштує

Саме 16 травня київська міліція, пославшись на «наказ начальства», розігнала з Майдану Незалежності продавців, що торгували сувенірами з національною символікою, книжками і періодикою українською мовою. Характерно, що працювали на цьому невеликому затишному ринку переважно літні люди, серед яких чимало жертв репресій юдо-більшовицького режиму. Кожен мав відповідну ліцензію і договір на підприємницьку діяльність до 31 грудня 2007 року.

Напередодні троє співробітників Шевченківського УВС столиці звинуватили колишнього політв’язня Івана Кислюка у «торгівлі забороненою літературою, яка розпалює міжнаціональну ворожнечу». Забороненою літературою виявилася насправді дозволена книга професора МАУП Яременка «Євреї в Україні». Наступного дня до списку «забороненої літератури» втрапили всі видання українською мовою, що їх продавали на Майдані Незалежності в центрі Києва.

4. «Спопелити Україну!» — таке гасло сучасного сіонізму

16 травня на інтернет-сайті «Центральний єврейський ресурс» (www.sem 40.ru), що позиціонує себе як сайт російськомовних євреїв усього світу, з’явилася публікація «Марш живих». Формально її присвячено перебуванню групи ізраїльської молоді у По­льщі, зокрема на території колишнього Освенціму. Але насправді «російськомовний ресурс» виклав програму діяльності організованого єврейства на найближчий час.

Ось два основні постулати цього сіоністського маніфесту:

«Тільки прийняття Бога зробить євреїв євреями. І тоді вони стануть сіоністами, бо справжні євреї завжди були сіоністами».

Від авторів: а як же тоді з такими фундаментальними правами людини, як свобода совісті, себто право сповідувати обрану релігію або залишитися атеїстом і право на свободу переконань? Виявляється, це лише для гоїв. А якщо ти — етнічний єврей, то, незалежно від громадянства, ти зобов’язаний бути віруючим юдеєм і водночас розділяти ідеологію сіонізму. І тільки!

Наступний постулат згаданого маніфесту дає вже практичні настанови до дії. Вчитайтеся в кожне слово:

«Наші брати (євреї — жертви Голокосту), помираючи, думали тільки про одне: «Некоме, іден!» — помстіться за нас, євреї! Вони хотіли бачити знищення самого зла, себто тих, хто гнав їх до газових камер, знущався над ними, вишукував їх, витягав із них усе до останнього, а потім віддавав їх німцям.

Вони про це мріяли, але цього не здійснилося! Жодна країна не зазнала кари за злочини, здійснені над євреями! Ані ті країни, які належить спалити на попіл: Німеччина, Польща, Англія, УКРАЇНА, Естонія… та інші, ані ті, яким належить м’якіше покарання.

Все попереду! Нагорі зважують безпомилково!»

На закінчення автори сіоністського маніфесту погрожують згаданим вище країнам і їхнім народам, що невдовзі замість «жалюгідного белькотіння про толерантність» одержать удар єврейського кулака в обличчя, а замість мирних маршів-екскурсій над місцями скорботи пройдуть на бриючому польоті бойові ізраїльські винищувачі. Коментарі потрібні?

Суттєве уточнення, особливо під кутом зору політичної кризи в Україні. У переліку країн, які, на думку вузькомовних сіоністів, підлягають цілковитому знищенню, не фігурує Росія. А не секрет, що і Російська імперія, і СРСР завдали чимало реального зла пересічному єврейству. Доречно нагадати, що і Голокост є результатом таємної змови між Сталіним і Гітлером, відомої як «пакт Молотова — Ріббентропа».

Так ось — нарвані сіоністи закликають знищити Німеччину, Польщу, Україну, держави Балтії і навіть Англію. А російського ведмедя смикати за хвоста не наважуються. Чи може, вже підписано новий пакт: ви нам віддаєте Україну, а ми вас бачимо білими і пухнастими? У цьому божевільному світі, де за єврейські гроші розв’язуються війни і провокуються різнокольорові революції, можливо, на жаль, усе.

5. За рибу гроші

Ще одна знакова подія: після півторарічної перерви на сайті єврейської організації ВААД знову з’явилася інтернет-версія газети «Хадашот». Якраз перед 16 травня. А в ній — публікація за підписом самого голови ВААД Йосипа Зісельса. До речі, його організація є офіційно визнаною структурою міжнародного сіонізму в Україні. Єдиною! Про що ж пише колишній штатний радник Віктора Ющенка? Звісно ж, про реституцію єврейської власності в Україні.

Здавалося б, про це вже говорено-переговорено. Так ні ж! Те, що повідомив Зісельс — навіть не сенсація. То політичний скандал, після якого у відставку має йти не лише парламент, а й Президент і уряд.

Стисло і конкретно:

У березні цього року в Україні плідно попрацювала делегація керівництва т.зв. «Всесвітньої єврейської організації з реституції» (ВЄОР). Зісельс зізнався, що його ВААД співпрацює з ВЄОР з 1994 року і є його офіційно уповноваженим представником в Україні.

На відміну від попередніх візитів представників ВЄОР нинішній визнано дуже вдалим. Адже досягнуто домовленості щодо так званого компромісного проміжного варіанта реституції». У чому ж він полягає? У цілковитій таємниці від української громадськості нинішня влада домовилася з єврейськими реститутками розбити процес на три етапи. Згідно з першим буде повернуто або компенсовано майно колишніх релігійних громад Російської імперії, довоєнної Польщі та СРСР, які були розташовані на нинішній території України. Про те, що амортизаційний термін цього майна, даруйте, давно гавкнувся — анічичирк! Міжнародне право, як ви розумієте, пишеться не для богообраних.

За словами Зісельса до списку номер один увійшло дві з половиною тисячі об’єктів нерухомості. На тисячу чотириста з них уже підготовлено документацію. Залишається під запитанням порядок компенсації земельних ділянок колишніх єврейських цвинтарів. Бо тут список сягнув уже 15 тисяч адрес. Усі ці ділянки сьогодні мають своїх законних власників. Але це Зісельса і його хазяїв не бентежить.

А тепер — увага! Для передачі «єврейської власності» до рук єврейських організацій в Україні (а не нащадкам конкретних колишніх власників) буде створено спеціальний комітет: 50% членів комітету — представники ВЄОР, 50 — Зісельс та інші самопроголошені лідери українського організованого єврейства. За своїми функціями комітет буде наддержавною структурою з широкими повноваженнями. Як мінімум — матимемо в Україні ще один уже відверто єврейський уряд.

Промовиста подробиця: далеко не всі єврейські громади України поділяють апетити всіляких там зісельсів. Вони вважають, що для невеличкої громади нинішніх українських євреїв забагато навіть тих 50 синагог, що вже повернуто безкоштовно в їхнє розпорядження. Як мінімум вдвічі забагато. Окрім того, з боку євреїв, які вважають себе передусім громадянами України, лунають тверезі голоси, що реституція у версії Зісельса — то відверте підбурювання до стихійних єврейських погромів. Адже більшовицький режим конфіскував приватну й особисту власність не лише у євреїв, а в усіх, у кого можна було хоч щось конфіскувати. Скажімо, та ж українська громада втратила непомірно більше. То хто їй поверне втрачене? А як щодо реституції кримськотатарської власності? Чи майна польських релігійних громад? Перелік вийде величезним. Відповідь Зісельса вразила нас своїм цинізмом: якщо хтось не згоден з нашою концепцією, то він у результаті не одержить ні-чо-го!

Отже, компромісний варіант полягає в тому, що на першому етапі Зісельс одержить монопольне право на подальший розподіл і перепродаж двох з половиною тисяч об’єктів нерухомості разом із земельними ділянками, на яких вони розташовані, а в найближчій перспективі — компенсацію за принаймні частини з 15 тисяч «місць єврейського поховання». Але це лише початок. Член делегації ВЄОР американський рабин Ендрю Бейкер сказав, що апетити його організації виходять далеко за межі власності тільки релігійних громад. Адже євреї мали і свої світські організації, приміром, видавництва, редакції, шпиталі, підприємства тощо. Мовляв, готуйтеся, гої, до жебрацтва!

А що влада? Реститутори побували і в Президента, і в Кабміні, і у Верховній Раді. Цитуємо Зісельса: «Всі поставилися до проблеми реституції з розумінням і обіцяли підтримку».

Відомо, куди юдейський кінь з копитом — туди Мороз із законопроектом. Саме 16 травня прес-служба колишнього спікера повідомила, що відповідний законопроект, який має забезпечити «компромісний варіант реституції», ВЖЕ перебуває на обговоренні у комітетах ВР. Шанси на прийняття великі. Особливо якщо дострокові вибори відбудуться і ми, мов ті барани, знову оберемо тих самих індивідумів у старо-новий парламент.

Зовсім маленьке уточнення: недавно колишній депутат Верховної Ради, поет-академік Борис Олій­ник в інтерв’ю на сайті «Народне слово» сказав, що у Верховній Раді 5-го скликання було, за різними даними, від 80 до 180 нардепів — українців за національністю. Звідси резонне запитання шанованого поета: чи може парламент, у якому лише третина представників державотворчого етносу, захищати інтереси справді Української держави?

6. Пані посол визначила пріоритети

Зіна Калай-Клайтман — нова повноважна представниця Ізраїлю в Україні — прибула до Києва менше місяця тому. І саме 16 травня дала свою першу прес-конференцію. У журналістів одкровення пані Зіни викликало стан ступору. Виявляється, чи не єдиною темою українсько-ізраїльських стосунків з усього спектра є сам факт наявності в Україні Міжрегіональної Академії управління персоналом.

Коли читаєш виклад виступу ізраїльського дипломата, складається враження, що це озвучує горезвісні тексти «від Рабиновича» хтось із його шмаркатих співробітниць: «Одіозна організація… скандально відомий вуз… ректор-фашист… махрові і брудні антисемітські нападки на державу Ізраїль і на єврейський народ…». Нагадаємо, що за ці тексти, згідно з рішеннями українського суду, Рабинович мусив неодноразово публічно вибачатися перед МАУП та ще й виплачувати чималу фінансову компенсацію. Ось що означає — співати з чужого голосу.

Зрозуміло, що керівництво МАУП виступить, якщо вже не виступило, з відповідними різкими демаршами проти цих справді махрових і брудних наклепів на Академію, а якщо ширше, то й на всіх національно свідомих українців. Бо пані посол, яку відрекомендували «дуже досвідченим дипломатом», звинуватила Україну та її владу за те, що тут махровим цвітом цвіте ксенофобія, що ми впритул цього не бачимо і бачити не хочемо.

Кажуть, дипломатам даровано мову, аби ті приховували свої справжні думки. Зіна Калай-Клайтман у своїй професії не новачок. Працює в структурі ізраїльського МЗС понад 20 років. І якщо вона вдалася до лексикону писак з найбруднішої жовтої преси, то це свідомий хід. Симптоматично, що переважна більшість присутніх на прес-конференції залишили антимаупівські наклепи поза рамками своїх репортажів і звітів. Радів лише Вадим Рабинович та його ЗМІ. Ну, тут усе зрозуміло.

Як і у випадку з реституторами, пролунало запевнення посла в тім, що вона вже встигла поспілкуватися з усіма найвищими державними достойниками й отримала від них запевнення… ви правильно здогадалися, «у повному розумінні і підтримці».

7. Ті ж самі й «ожидовілі»

Того ж безрадісного для України 16 травня прес-служба Міністерства освіти і науки в терміновому порядку розкидала по ЗМІ заяву щодо ситуації навколо Запорізького імені гетьмана Петра Сагайдачного інституту МАУП. Чому саме 16-го? Бо саме цього дня у маупівському щотижневику «Персонал Плюс» з’явилася стаття під заголовком «Каламутна вода — для МОН риболовля». У ній висувалися обгрунтовані звинувачення у свідомо злочинних діях не лише колишнього керівництва Запорізького інституту, а й нинішнього шефа МОН Станіслава Ніколаєнка.

Зупинимося на офіційній позиції міністерства, висловленій, до речі, з дуже великим поспіхом. Ситуація виглядала начебто так: 16 травня міністерство отримало колективне звернення до С.Ні­колаєнка від викладачів та студентів Запорізького інституту МАУП. Автори зі сльозами на очах благали порятувати їх від негарного київського керівництва Академії. Чому «негарного”? За версією прес-служби МОН, МАУП гарантує випускникам свого запорізького підрозділу «лише» високоякісну освіту. А що ж до стовідсоткової гарантії одержати диплом, то тут, мовляв, треба звертатися до Міністерства освіти. Це перше.

Друге — авторів згаданого вище звернення (цитуємо) «ображає критика перших осіб держави та керівників МОН, яку вони мусять (???) читати у газетах «Персонал Плюс» та «За українську Україну». Яка цнотливість! Запорізьких святенників чомусь не ображають публікації у ЗМІ Рабиновича на взірець «Оральний секс як засіб політичної стимуляції виборців». Їх не пересмикує від стовідсотково патологічної українофобії в щотижневику «2000» та схожих взірцях найчорнішого піару. А от виважена, а головне — обгрунтована критика дій міністра Ніколаєнка, підтверджена, до речі, рішенням Верховного Суду, їх, бачте, ображає. Одне з двох: це або свідома підлість, або гостре психічне захворювання.

Тепер щодо аргументу стосовно гарантій. Вони теж вилами по воді писані! Дипломи для всіх випускників українських навчальних закладів, незалежно від форми власності, не тільки видає, а й навіть друкує саме Міністерство освіти і науки. Така у нього монополія. І вписувати до тексту договорів зі студентами гарантії, що виходять за межі повноважень, керівництво жодного ВНЗ не стане. МАУП у цьому сенсі не виняток. Тим більше, що вона має гіркий досвід минулого року, коли політикани з МОН скористалися своїм правом на видачу дипломів для грубого тиску на керівництво ВНЗ і його колектив.

Третє — конфлікт в Інституті імені Сагайдачного вибухнув набагато раніше, ніж прес-служба міністерства гарячково розіслала згаданий реліз. Схоже, цю акцію чиновники Ніколаєнка за недоброю комуно-соціалістичною звичкою спеціально приурочили до інавгурації в Україні нової ізраїльської хазяйки — пані Зіни Калай-Клайтман. Насправді ж 16 травня значна частина, якщо не більшість, студентів, які підписали згадане звернення, відкликали свої заяви, а в інституті відновився нормальний навчальний процес. До того ж за вірогідними даними директор ВНЗ В’ячеслав Толок та всі його заступники кинулися з чолобитною до Ніколаєнка ПІСЛЯ ТОГО, як комісія з київської бази МАУП звільнила і Толока, і його команду з роботи за грубе порушення трудової дисципліни.

І нарешті, зверніть увагу: Міністерство отримує «сигнал» із Запоріжжя. І замість перевірити правдивість фактів, викладених у скарзі, діє, як у тому анекдоті: «А отут ми його й чекали!» Себто негайно скликає атестаційну комісію з єдиним питанням порядку денного: про позбавлення Запорізького інституту МАУП ліцензії.

Ми впевнені, що дії Толока і К0 були заздалегідь сплановані і скоординовані і на рівні обласної влади в Запоріжжі, і на рівні Міністерства.

У цьому сенсі постать В’ячеслава Толока заслуговує окремого грунтовного дослідження. Чого вартий, приміром, такий щонайменше дивний факт з його біографії. 1980 року він — доктор технічних наук, заступник директора серйозного наукового центру в Горькому (нині — знову Нижній Новгород), що має статус, прирівняний до базового інституту Академії наук СРСР. Для сорокарічного доктора наук то неймовірно вдала кар’єра. І раптом Толок все те залишає і терміново втікає до тоді глибоко провінційного Запоріжжя, де обіймає посаду завідувача кафедри у третьорозрядному технічному ВНЗ. Є інформація, що до такої панічної втечі спричинили підозри у плагіаті. За 40 років наукової кар’єри В’ячеслав Толок написав 140 праць (не густо). З них лише 4 монографії, разом з кандидатською і докторською. Решта — тільки у співавторстві. А як це співавторство робилося в радянські часи, можна не уточнювати.

Наразі повернемося безпосередньо до акції на знищення Запорізького інституту МАУП.

В’ячеслав Толок очолив цю філію 2003 року, після того, як тодішній міністр освіти Кремень звільнив його з посади ректора Запорізького Національного Університету. Сам Толок стверджував, що постраждав за політику. Мовляв, дозволив тоді опальному опозиціонеру Ющенку виступити перед студентами. Але виступ відбувся 2001 році, а звільнення — наприкінці 2003-го. Ми віднайшли в інтернеті чимало цікавих публікацій запорізької преси, в яких йдеться про неполітичні причини ректорської відставки. Саме 2003 року правоохоронці встановили, що хабарництво в ЗНУ гуляло, аж гай шумів. На базових юридичному та економічному факультетах існувала практика, за якої студенти цілими групами взагалі не складали іспитів і заліків. Староста збирав заліковки з вкладеними до них купюрами і за годину повертав уже заповненими. З’ясувалося, що чимало студентів не тільки не відвідували лекції, а й не знали точної назви курсу і прізвища викладачів. А один з притягнутих у справі юних хабарників не зміг назвати слідчому… адресу рідного ВНЗ!

Хто ж вивів В’ячеслава Толока з-під очікуваного удару? По-перше, він, як і чимало пройдисвітів такого ж штибу, вчасно вскочив до «помаранчевого» потягу. По-друге, допомогли ще старі компартійні зв’язки. По-третє, що важливо, з появою в Запоріжжі Євгена Червоненка як нового голови ОДА завершився ще один глибоко прихований регіональний конфлікт. Йдеться про підпорядкування місцевої ортодоксальної єврейської релігійної громади секті «Хаббад-Любавич». Це теж окрема тема, тому зазначимо лише, що «єврейські фашисти», як їх назвав Едуард Ходос, окупували Запоріжжя звичним методом: притягнувши на свій бік місцеву владну еліту. А що ж до Червоненка, то, як відомо, він є адептом саме хаббадівської гілки юдаїзму. Характерно, що єврейська інтелігенція Запоріжжя взагалі виступала і виступає проти тотальної юдеїзації своєї етнічної громади. А от В’ячеслав Толок, який у всіх анкетах пише, що він росіянин, сам однозначно підтримує хаббадівських зайд.

Тепер про, як кажуть слідчі, склад злочину. Запорізький інститут МАУП — один з найкращих і найсучасніших навчальних закладів не лише в області, а й в Україні. Три тисячі студентів мають виняткові умови для здобуття високоякісної освіти європейського рівня. На відміну від більшості державних ВНЗ комп’ютер в інституті імені Сагайдачного не розкіш, а засіб повсякденного користування.

У розпал війни міністра Ніколаєнка проти МАУП газета «Індустріальне Запоріжжя» (3 жовтня 2006 року) опублікувала інтерв’ю з В’ячеславом Толоком під назвою «Ми нічого не боїмося». Ось цитата: «До списку філій МАУП, яким загрожує закриття, ми не входимо. Більше того, у нас є своя власна ліцензія. Наш вуз не перевіряла жодна комісія з Міністерства. Тільки вісім наших випускників ще не одержали дипломів, але я гарантую, що невдовзі вони їх одержать. Ми нічого не боїмося!»

Зверніть увагу: на початку жовтня 2006 року директор Толок говорить лише про вісім дипломів, невиданих тільки з технічних причин, а не через репресії Ніколаєнка проти МАУП. А в процитованій прес-службою МОН заяві 16 травня 2007 року вже колишній директор Толок пише про 200 випускників, які начебто залишилися без дипломів, та ще й тільки з вини київського керівництва МАУП.

То що ж насправді сталося? А ось що. Після відомого рішення Верховного Суду України щодо незаконності дій МОН проти МАУП товариш Ніколаєнко дійшов висновку, що методика дії «йдучи назустріч побажанням ізраїльського уряду» потребує кардинальних корективів. Не думаємо, що він сам детально розробив усю аферу навколо Запорізького інституту — тут відчувається робота професіоналів високого рівня. І ймовірно не українських.

Ось справжня схема дій:

— Вибір об’єкта. Запорізький інститут — не звичайна філія МАУП. Це предмет гордості Академії, один з найкращих її підрозділів. Додатковий чинник — місце дислокації. Запоріжжя, Хортиця — то серце України, символ козацької волі і звитяги.

— Приспання пильності. У роботу інституту Міністерство і місцеві органи влади не втручаються. Водночас у решті філій ведеться безперервний вогонь наїздів, перевірок, погроз закрити, відібрати ліцензії тощо. Серед потерпілих від незаконної відмови видати дипломи запорізьких випускників теж немає.

— Підбір кандидатур зрадників. Ними мають бути фігури із заплямованою репутацією. Таких легко шантажувати або купити. Або і перше, і друге. В’ячеслав Толок має як мінімум два скелети в шафі. Один — скандал навколо масованої корупції в ЗНУ, який він очолював протягом 18 років. Другий — таємнича історія втечі з Горького до Запоріжжя в розпал, здавалося б, вдалої кар’єри. Ситуацію полегшило те, що разом з Толоком до Запорізького інституту МАУП перейшли люди з його колишньої університетської команди.

— Сприяння місцевої влади. Цілком можливо, що місцева влада в особі губернатора Червоненка не лише сприяла, а й підказала потрібний об’єкт для знищення. У Червоненка подвійні порахунки з МАУП. Він хаббадівець і один із закулісних режисерів сіоно-американської вистави «Ющенка — в президенти!». Червоненко був і залишається об’єктом гострої критики з боку «Персоналу Плюс», «Української газети» та «За українську Україну».

— Після грунтовної попередньої підготовки розпочинається масована обробка свідомості основної маси студентів і викладачів, невтаємничених у справжню суть того, що діється. Спочатку всіх приголомшують інформацією: торік кожний третій випускник не одержав диплом, а цього року не одержить ніхто! В усьому винне київське керівництво МАУП! Нас обманули, нас покинули напризволяще! Плакали ваші (наші) гроші.

— Наступна стадія — потопаючому кидають навіть не соломинку, а рятівну колоду: «Нас згоден прийняти у повному складі Запорізький Національний технічний університет. Бєліков нас врятує! За ті ж самі гроші, що ви платите за навчання в структурі МАУП».

— Далі — загальна ейфорія, яка штучно підігрівається тепер уже корумпованою місцевою владою. І мало хто з батьків та студентів замислюється: з якого ж це дива у ректора Бєлікова та ще й наприкінці навчального року виявилося аж 3 000 вільних навчальних місць? Це надто гарно, щоб бути виявом самаритянського милосердя керівника державного ВНЗ. Не кажемо вже про такі дрібнички, як отримання ЗНТУ ліцензій на нові спеціальності тоді, як Ніколаєнко погрожує скоротити перелік уже нинішніх мало не вдесятеро.

— Останній пункт: батькам і студентам терміново вручають заздалегідь роздруковані бланки заяв — до керівництва МАУП про розрив контракту і до ректора ЗНТУ з проханням зарахувати тощо. Усе це підписується блискавично.

— Фінал — міністр Ніколаєнко, одержавши колективну заяву викладачів і студентів, негайно візує всю акцію і рішенням ДАК ліквідовує Запорізький інститут МАУП, не маючи на це законного права, але хто з влади в Україні зараз на ті права зважає?

— У перспективі: відпрацьовану в Запоріжжі схему буде застосовано для знищення спочатку філій МАУП, а згодом і базового київського центру.

8. Підіб’ємо підсумки.

Нині ставлення до МАУП є фактичною перевіркою на українськість. Йдеться вже навіть не про плани тотального одержавлення української освіти міністром-соціалістом, і не про традиційну практику «організованого єврейства» випрошувати у зарубіжних благодійників гранти на боротьбу з неіснуючим антисемітизмом в Україні, а про те, що, як показав досвід так званої демократичної балканізації колишньої Югославії та деяких інших держав, світовий сіонізм та його агентура завжди діють в один і той самий спосіб. Спочатку купується (наймається) політична опозиція, яку приводять до влади або через різні кольорові революції, або через пряму військову агресію (Ірак, Афганістан та ін.). Паралельно знищуються справді незалежні ЗМІ, а ті, що залишаються, потрапляють у руки продажній владі. І нарешті — увага! Продажна влада разом із зарубіжними, в українській версії — сіоністськими, чинниками фізично знищує лідерів та інституції націонал-патріотичного спрямування. В Україні найпотужнішим ідеологічним та навчально-виховним цен­тром справжнього українського патріотизму є Міжрегіональна Академія управління персоналом.

Отже, десь там, у сіоністському закуліссі, час «ікс» для України вже визначено. Майбутнього генерал-губернатора призначено, вже прибула до Києва з конкретними інструкціями. Залишилося хіба що втихомирити політичних шабес-гоїв, які, здається, вже загралися в подолання ними ж створеної кризи. І знищити осередок сучасного вольного козацького духу — МАУП. Що ж далі? Складне питання…