Актуально
31800 переглядів
 |
Адже ми всі добре пам’ятаємо, що саме декларував публічно Президент після розпуску парламенту минулого скликання і за кого він, як громадянин, закликав нас віддати свої голоси.
Не приховували намірів створити демократичну коаліцію й БЮТ та блок НУ-НС. Всі добре пам’ятають, що саме ці політичні сили безліч разів обіцяли нам, виборцям, що у разі перемоги на виборах – вони утворять саме демократичну коаліцію та активно реформуватимуть все, що заважає нам, маленьким українцям, вільно й заможно жити у власній державі.
Однак, тільки-но було сформовано парламент, де більшість набрали ті, хто обіцяв нам демкоаліцію, – одразу ж почалися спроби піддати ревізії результат нашого волевиявлення. І ми добре пам’ятаємо, хто саме до останнього моменту відтягував, по-суті формальний акт оформлення передвиборчих обіцянок. Із здивуванням ми побачили, що всі непідписанти чомусь є «своїми людьми» в апартаментах на Банковій.
Не менш дивним видалося й те, що особисто Президент чомусь вмовляв цих народних обранців, аби вони спромоглися бодай формально виконати свої передвиборчі обіцянки. А Іван Плющ, який до того очолював апарат РНБО, так і не підписав коаліційної угоди взагалі. Натомість він абсолютно публічно й відверто першим почав ревізію нашого волевиявлення, пропонуючи так звану широку коаліцію. Головне, що гарант жодного разу так й не пояснив, чому саме колишній його підлеглий і, наразі, близький товариш так швидко, за ніч підрахунку наших голосів, змінив свою позицію. Скромно не вдавався до пояснень й сам Плющ.
Що було далі, – ми теж добре пам’ятаємо. Далі був хронічно не працюючий парламент: так звана опозиція тупо блокувала пленарні засідання, а із Банкової майже щоденно розпочала лунати критика щойно створеного демократичного уряду, як показало життя, із абсолютно надуманих приводів. При чому, одразу ж стало помітним, що ініціатором шоу нечуваного критиканства був сам Президент Віктор Ющенко. Хоча гарант кожного разу публічно повторював, що є принциповим прихильником демкоаліцію та створеного нею уряду Тимошенко. Тим не менше, саме Президент Ющенко, а не лідер ПР Янукович, фактично очолив опозицію і демкоаліцію, і демократичному уряду.
А далі – процес не тільки пішов, а й команда гаранта опустилася до прямих особистих образ та тиражування відвертої брехні.
Зрозуміло, що в наших очах це не тільки не додало авторитету Главі держави, а й викликало відчуття сорому за таких хамуватих підлеглих вищої посадової особи, та й його особисто. Проте, все це абсолютно не відповідало ні тим обіцянкам, які ми чули на виборах, ні нашим сподіванням, які ми мали, йдучи до виборчих урн.
А головне, абсолютно не зрозуміло було, чому декілька нардепів, які знаходяться у близьких стосунках із главою президентської канцелярії Віктором Балогою, фактично валять голосування їхньої ж фракції та демкоаліції в цілому? Чому Президент Ющенко це не тільки сприймає спокійно, а й жодним чином не намагається вплинути на членів пропрезидентської фракції, які фактично стали опозицією?
От тоді й з’явилися перші здогадки про те, що насправді Президент, публічно брехав, кажучи про свою підтримку демкоаліції. Брехав нам, виборцям і В’ячеслав Кириленко, який на той час очолював НУ. Хоча є підозра, що вони брехали не тільки нам, а й своїм колегам по виборчому блоку.
Бо тільки так можна логічно пояснити причину внутрішнього розколу в лавах пропрезидентського блоку НУ-НС.
Втім, брехати – вже, очевидно, стало традицією серед нашоукраїнців. Наприклад, про неприпустимість коаліції із ПР. Як публічно наголошував не один раз В’ячеслав Кириленко, колишній лідер НУ, ця причина полягає у ідеологічній несумісності НУ та ПР. А що ж було насправді?
Насправді, найгірші здогадки підтверджує розповідь очевидця нещодавньої зустрічі фракції НУ-НС із гарантом. Зустрічі, яка була з офіційно задекларованою метою: подолання політичної кризи.
Ось що розповів журналістам народний депутат Олесь Доній:
"Я не впевнений, що зможу приходити на наступні зустрічі до Ющенка," — заявив народний депутат, член "Народної самооборони" Олесь Доній. Сталося це після зустрічі Президента з депутатами-луценківцями, що відбулась на початку тижня, саме тієї, яка передувала драматичним вівторковим подіям у Верховній Раді.
- Що ж тоді відбувалося на Банковій?
- На зустрічі з Президентом були присутні 15 із 17 депутатів від "Народної самооборони". Ті, хто висловлювався, 12 осіб — чітко стояли на позиції коаліції у складі НУНС, БЮТ і Блоку Литвина. Президент категорично не сприйняв такого підходу. Він схиляв нас до створення коаліції з Партією регіонів. А на наше пряме питання: "То з ким нам створювати коаліцію — з БЮТ чи ПР?" він різко відповів: "Тільки не з БЮТ!".
- Чому ж?
- Мета Ющенка зрозуміла: його надто турбує проходження на другий президентський термін. Тож Тимошенко на цій дистанції він сприймає за конкурента в помаранчевому середовищі. Президент розповідав нам про негативні наслідки для країни і для політиків у разі творення коаліції у складі БЮТ та Партії регіонів. Я особисто аргументував необхідність відновлення демократичної коаліції і попросив Президента не підштовхувати нас до створення неприродного союзу з Партією регіонів. Я йому толерантно пояснив, що створення такої коаліції не приведе до дискредитації БЮТ і перевиборів, як, імовірно, переконує його Секретаріат. Вибори можна заблокувати, а наслідки змін до Конституції можуть бути не прогнозованими і навіть жахливими для країни. Реакція Ющенка мене просто вразила: він знову перейшов на особисті образи щодо мене. У грубій формі (яку я публічно й не повторю ніколи) заявив, що я йому зобов'язаний тим, ким став.
- Кажуть, не вперше?
- Так, кілька місяців тому таку поведінку з боку Президента я стерпів. На такій же зустрічі він мене емоційно перебив і зауважив, що... знайшов на смітнику. Я тоді сприйняв цю образу за нервовий зрив і просто промовчав. Подумав, кожен має право на помилку.
Цього разу мені довелося Президентові читати нотації на тему "коректність-некоректність". Я змушений був нагадати йому, що історія України почалася не з 2004 року, і свою роль у ній варто оцінювати більш адекватно. Тому питання про те, що, хто, кому і чим має завдячувати у своїй політичній кар'єрі, є суперечливим і навіть недоречним. Як народний депутат і як громадянин, я не можу терпіти образ від будь-якого чиновника будь-якого рангу, тим паче, коли це переростає в систему. Навіть більше, маю право на свою думку і вільні висловлювання. Прикро одне: я не впевнений, що мені вдалося переконати Президента. Правда, його поведінка враз стала коректною, образи припинилися.
Публiкацiї за темою «Під ковдрою влади»:
