Тільки угруповання військ вказаних трьох російських військових округів, тобто тих, що розташовані поблизу українських кордонів, за своєю потужністю дорівнює всім сухопутним військам Збройних сил України разом взятим. Це не кажучи про російські стратегічні озброєння та наступальні частини російських військ, зокрема чотири повітряно-десантні російські дивізії, що дислоковані на кордоні з Україною...Ніколи б не подумав, що моя стаття
«Неоголошена війна» опублікована в газеті «Галичина» за 17.02.2009 р., викличе протест представників офіційної Росії, адже жодного слова неправди я не писав.
У своїй статті я апелював до російської інтелігенції, вказуючи на прояви шовінізму владної верхівки Російської Федерації, на формування антиукраїнських настроїв у середовищі пересічних росіян.
Та замість того, щоб визнати наявність войовничого ставлення до України з боку російських політиків та влади, визнати факти розпалювання ворожнечі між двома сусідніми народами, до обласної ради надійшов лист за № 239 від 18 лютого ц. р. за підписом генерального консула РФ у м. Львові, добродія Є.Гузеєва, де останній заявив протест Івано-Франківській обласній раді стосовно моєї нібито антиросійської статті, котра, на його думку, суперечить положенням Договору про дружбу, співпрацю та партнерство між Росією й Україною, фактам і здоровому глуздові, завдає шкоди стосункам між нашими країнами та народами. Про відхід нашого північного сусіда від демократії свідчить те, що добродій Гузеєв пише: «Данная позиция Совета Ивано-Франковской области противоречит...» Але звідки він довідався про позицію обласної ради? Я її не висловлював і не уповноважений висловлювати, це моя позиція. Складається враження, що в Росії доступ до засобів масової інформації можливий тільки з дозволу влади. Тож, шановний, хочу звернути Вашу увагу на те, якщо Ви помітили, що в Україні вже з 2005 року існує свобода слова.
Відрадно, що російська влада так швидко моніторить українську пресу, моя стаття з’явилась 17.02, а протест направлено 18.02.2009 року, але я дуже прошу добродія Гузеєва перейти до конкретики: які факти в опротестованій ним статті не відповідають дійсності? На кожне речення в статті я маю підтверджувальні документи. Чи це правда очі коле?
Я вказував, що проти України розв’язано війну: інформаційну, економічну, політичну. Наводжу приклади:
22 липня Нацрада з питань телебачення і радіомовлення спеціальною заявою попередила російські телеканали, що розгляне правомірність їх присутності в кабельних мережах України, якщо вони «продовжать дезінформувати глядачів і навмисно спекулювати на темах, які провокують політичні протистояння і шкодять добросусідським відносинам України і Російської Федерації».
Що ми почули в російських ЗМІ? Приміром, нам загрожували, що Росія будуватиме свої ретранслятори на кордонах з Україною та покриватиме своїм телебаченням всю українську територію. Хіба це не оголошення інформаційної війни? Між іншим, зверніть увагу, українців у Росії — близько 10 млн. чоловік. І уявімо собі, що Україна (чи Грузія, чи Прибалтика) почала будувати свої ретранслятори для безконтрольної для Москви телетрансляції на російську територію...
Відключили Україні газ. Офіційно нам сказали, що це чисто економічні проблеми і ніякої політики тут немає. і раптом, ні сіло ні впало, ми почули слова російського прем’єра Путіна, котрий на зустрічі зі ЗМІ почав ображати українську владу...
То це не політика, це не втручання у внутрішні справи України?
Очевидно, що на протести заслуговую не я, а російські політики та влада. Зокрема, російський професор та ідеолог Олександр Дугін в статті «Украина без империи — это ничто!» пише: «Без русских даже нет украинской нации. Лишь благодаря великому русскому соседу, благодаря нам, этот народ образовался, выжил и существует ныне. Даже теперь у нас есть выбор: мы можем создать украинскую нацию, а можем её и не создавать». Щось я не можу зрозуміти логіку пана консула — то хто ж розпалює ворожнечу?
Чи керувався прем’єр РФ Владімір Путін Договором про дружбу, коли говорив: «Украина — вообще сложное очень государство. Украина в том виде, в котором она сегодня существует, она была создана в советское время; она получила территории от Польши после Второй мировой войны, от Чехословакии, от Румынии, и сейчас еще не все решены приграничные проблемы на Черном море с Румынией. Значит, от России огромные территории получила на востоке и на юге страны». А що буде, як почнеться згадування, коли і від кого Росія отримала Курильські острови, Кенірсберр, Краснодар чи Ставропілля?
А заяви посла РФ Черномирдіна? Глава МЗС України Володимир Огризко висловив протест у зв’язку з його недружніми і вкрай недипломатичними оцінками, коментарями і висловленнями на адресу України та її керівництва.
Чи, може, дружньою була заява міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова, в якій він заявив: «Пора прекратить бояться воплей о «вмешательстве во внутренние дела Украины» (воплей, особенно комичных в устах «оранжевых», получавших помощь с Запада). У Украины нет и не может быть никаких «внутренних дел», отдельных от России...»
Так, я писав, що проти України використовуються російські інформаційні агентства, ЖЖ-сфера та блогосфера, які займаються поширенням інформації в ru-секторі Інтернету та ua-секторі Інтернету. Для прикладу, ось
один такий «Живий журнал» (ЖЖ- сфера), де в статті «Россия—Украина: если завтра война» пишеться: «Способен ли современный русский человек на самопожертвование и ради чего? Я думаю, что русские способны на самопожертвование во время войны. Как ни парадоксально, большая война с Украиной вернула бы русским способность к самопожертвованию и сформировала бы современное русское самосознание. Более того, такая война не означала бы конец имперской парадигмы, потому что часть Украины вернулась бы в «русский мир». В случае такой войны крови прольется много, но надо признать, что нации всегда строятся на крови. В то же время уверен, что мы должны определиться: мы русские и наследники Древней Руси («Киевская Русь» — термин советских историков). Украина — это наша русская земля. Украинцы, создавшие свою нацию, суть предатели общего русского корня. Нация предателей».
То це називається дружбою, «сотрудничеством и партнерством»? Очевидно, що українцям треба стерегтись, аби з такою «любов’ю» нас випадково не задушили. А може, «сотрудничеством» називається той факт, коли 1991 року з Росії прилетіли «спецназівці» і, підірвавши в с. Старому Угринові пам’ятник Степанові Бандері, чергою з автомата поранили молодого юнака? Так, тоді були непевні часи, але чомусь російська сторона дотепер не хоче співпрацювати з українською, щоб знайти цих злочинців.
А згадаймо конфлікт з Грузією і зокрема публікації в російських ЗМІ. Хто уповноважував начальника протиповітряної оборони сухопутних військ Росії генерал-майора Михаїла Круша заявляти, що у них є незаперечні докази, що в бойових діях під час російсько-гузинського конфлікту брали участь громадяни України? Адже вже 18 серпня з’явилась заява Едуарда Кокойти, що: «По нашим данным, все летчики практически были с Украины, экипажи танков были с Украины... Среди убитых очень много граждан Украины». Зрозуміло, що на такі серйозні звинувачення українська влада змушена була реагувати. Та на запит української сторони жодних підтверджувальних документів не надійшло. Хоча ні, українці дійсно брали участь у бойових діях під час цього конфлікту. В судових журналах російських плавзасобів записано, що екіпажі плавзасобів забезпечення ЧФ РФ укомплектовані громадянами України.
Наприклад, на «Генералі Рябикові» екіпаж 47 чоловік. З них 40 є громадянами України, на плавучій майстерні ПМ-138 із 62 осіб екіпажу — 58 громадяни України. На танкері «Иван Бубнов» із 66 — 65 мають українське громадянство, на судні «Пётр Градов» із 33 — 30 українці. Приблизно так само виглядає картина на інших суднах забезпечення.
«Проти України здійснюється цілеспрямована інформаційна кампанія для створення негативного іміджу нашої держави з використанням сфабрикованих документів», — заявила на брифінгу чільник прес-служби СБУ Марина Остапенко. Серед численних прикладів вона, зокрема, навела такий: знімальна група одного з російських телеканалів намагалася зняти сюжет у Криму про буцімто існуючі тут бази підготовки чеченських терористів: «З цією метою журналісти за матеріальну винагороду найняли осіб, які імітували під час відеозйомки процес навчання так званих бойовиків і надавали свідчення про розміщення баз чеченських терористів на півострові».
Остапенко повідомила також про викриті СБУ провокації, в ході яких російські спецслужби намагалися завербувати українських громадян для участі у війні на Кавказі. За її словами, за відправлення в зону бойових дій українцям пропонували по 200—500 доларів добових, а метою була фабрикація доказів того, начебто Україна бере участь у грузинсько-російському конфлікті. Як застерігають у Службі безпеки, з України штучно ліплять образ ворога.
Шановний добродію генеральний консуле, сьогодні вже можна відверто говорити, що російські спецслужби та їх агенти впливу працюють на порушення територіальної цілісності України та дискредитацію її авторитету серед світової спільноти. і це не просто слова. В своєму виступі перед співробітниками ФСБ 29 січня цього року президент РФ Медведєв сказав: «В ряде соседних государств сохранялась нестабильная социально-политическая обстановка, не прекращались попытки расширения НАТО, в том числе и за счёт так называемого ускоренного вступления в альянс Грузии и Украины. Всё это, разумеется, потребовало чёткой и слаженной работы всех специальных силовых структур, правоохранительных органов и весьма высокого уровня координации их деятельности. Должен сразу сказать, что Федеральная служба безопасности в целом успешно выполнила поставленные перед ней задачи». Чи не повідомите Ви, пане генеральний консуле, що мав на увазі Ваш президент? Чи не те, що зрив інтеграції України в Північноатлантичний альянс — це цілком заслуга російських спецслужб, результат проведених ними спецоперацій? Якщо так, то ми чуємо пряме визнання того, що російські спецслужби проводять спецоперації проти України та на її території, спрямовані на підрив її суверенітету й незалежності. Адже навіть з нагороджень співробітників спецслужб можна зробити висновки та судити про розмах і успіх цієї спецоперації. А цей виступ Медведєва стоїть на офіційному сайті президента РФ. Для українців з виступу Медведєва стало зрозумілим, що перешкоди Україні на шляху до НАТО — це не наслідок громадської думки в країні чи позиції деяких членів альянсу. Головна причина — це діяльність ФСБ та «п’ятої колони» в Україні, котру ФСБ використовувало як свою агентуру. Бо, думаю, Ви не скажете, що працівники ФСБ самі приїхали в Україну та проводили акції АнтиНАТО.
А чи не суперечить положенням Договору про дружбу, співпрацю та партнерство між Росією й Україною, чи не завдає шкоди стосункам між нашими країнами та народами той факт, що завдяки масованій пропаганді більше половини росіян зазомбовано, з українців створюється образ ворога. і це «заслуга» імперських амбіцій Ваших політиків. Це стверджують соціологи аналітичного центру «Левада», які торік у вересні провели дослідження в Російській Федерації. На запитання «Як ви зараз ставитеся до України?» 53% опитаних обрали відповідь: «погано» або «дуже погано». А тим часом українці аж ніяк не плекають до Росії недобрих почуттів. Як засвідчило паралельне дослідження, проведене у вересні в Україні, до російського народу тут і далі відчувають симпатію. За даними Київського міжнародного інституту соціології, на запитання: «Як ви зараз ставитеся до Росії?», «добре» і «дуже добре» відповіли 88% опитаних, а «погано» і «дуже погано» — лише 9%.
То чим пояснити спад взаємної любові до України з боку росіян? Щось односторонньою виходить ця любов, складається враження, що вона може нам вилізти боком.
Звідусіль ми чуємо, що Україна загрожує Росії, плануючи зосередити свої війська біля її кордонів! Під таким гаслом разпалюється інформаційна кампанія проти озвучених планів Міноборони України щодо збільшення в південних та східних регіонах сил протиповітряної оборони, перебазування з інших областей зенітно-ракетних комплексів та авіачастин, модернізації діючих ракет і зенітно-ракетних комплексів. Але, якщо проаналізувати дислокацію російських військ, якщо поглянути на карту, побачимо, що коли б Росія боялась НАТО, то війська зосереджували б там, де Росія безпосередньо межує з цим «агресивним блоком», тобто у Ленінградському військовому окрузі. Та чомусь російські війська зосереджені прямо навпроти України. Реально ж ми спостерігаємо картину, котру, з російської сторони «дружелюбністю» аж ніяк не поясниш. Для загальної орієнтації, що на сьогодні являє собою угруповання російських збройних сил, котре межує з Україною: не рахуючи Чорноморський флот РФ на території України (кращого плацдарму не придумати), з Україною в Росії безпосередньо межують два загальновійськові оперативно-стратегічні територіальні з’єднання — Північно-Кавказький (ПКВО) та Московський (МВО) військові округи і Ленінградський військовий округ (ЛВО).
Тільки угруповання військ вказаних трьох російських військових округів, тобто тих, що розташовані поблизу українських кордонів, за своєю потужністю дорівнює всім сухопутним військам Збройних сил України разом взятим. Це не кажучи про російські стратегічні озброєння та наступальні частини російських військ, зокрема чотири повітряно-десантні російські дивізії, що дислоковані на кордоні з Україною. А це 7-ма гвардійська десантно-штурмова (гірська) дивізія, 98-ма та 106-та гвардійські повітряно-десантні дивізії, 76-та гвардійська десантно-штурмова дивізія ЛВО. Кожному зрозуміло, що десант в обороні ніхто не використовує, це чисто наступальні сили. Очевидно, що ці війська розміщені на наших кордонах з великої братської любові.
То, пане генеральний консуле, чи можете Ви пояснити: моя стаття чи дії російських політиків та влади суперечать положенням Договору про дружбу, співпрацю та партнерство між Росією й Україною, фактам та здоровому глуздові, завдає шкоди стосункам між нашими країнами і народами? Чомусь це нагадує слова з байки: «А виноват ты в том, что хочется мне кушать».
Я розумію, що як в Україні, так і в Росії є частина радикально налаштованих політиків, від яких часто звучать образливі вислови стосовно будь-якого народу. Та до конфліктів, історичних «розборок», історичного добра і зла треба ставитись неупереджено. Коли ми триматимемо в душі образу, намагатимемось відплатити «оком за око», конфлікти між нашими народами не закінчаться. Хочеться застерегти політиків від імперських амбіцій, від злості у серці, від сваволі мстивого розуму, від сліпоти. Господь Бог дав кожному народові свою землю, свою мову та культуру. І ми можемо жити в дружбі, а можемо дійти і до точки неповернення. Ми не претендуємо ні на чиї землі, не говоримо, що інтереси України закінчуються там, де перестає лунати українська мова. Ми поважаємо інші народи, визнаємо їх право на незалежність та невтручання у їх внутрішні справи. Але цього вимагаємо і від інших.
Актуально
43781 перегляд
До теми:
