За всіма ознаками українцям має урватися терпець і це чудово розуміють ті, хто тяжко завинив перед мирними, гостинними, добрими українцями. Не варто пояснювати хто і як завинив перед українцями в Україні, бо все давно відомо. Повторюватись не варто, бо на просте слово справедливості вже чигають сотні найманих професіоналів, готових на кількох фразах українського відчаю вибудувати потужну технологію боротьби з нетолерантністю, антисемітизмом, ксенофобією і націо-фашизмом. В парламенті зареєстрована пропозиція розглянути питання протидії проявам фашизму і націонал-шовінізму на одному з найближчих засідань Ради національної безпеки і оборони України. Хтось в Україні смертельно боїться українського націоналізму, який є всього лиш діяльним патріотизмом.
Чимало молодих українців, які поклали голови за одну лиш причетність до націоналізму, хоч насправді вони всього лиш понад усе любили Україну. А скількох ще заріжуть у вуличних сутичках обмануті чи оплачені найманці?
Смерть Максима Чайки – лиш епізод, але вже пора робити висновки тим, хто намагається говорити про сучасний націоналізм. Легко бути ідеологом націоналізму, оперуючи цитатами сотень розумних і щирих українських патріотів минулого століття. На превеликий жаль, двадцять перше століття вимагає сучасного націоналізму без зайвих слів, тобто розумної дії всієї української громади. Не можна не рахуватись з тим, що в Україні непогано живе занадто велике число людей, які відчувають на собі тягар непрощенних минулих і сучасних гріхів перед етнічними українцями.
Домінуюча присутність таких людей фізично відчутна без жодної статистики – достатньо увімкнути телевізор, радіо, взяти в руки газету. Ці люди чудово розуміють, що в будь-якій іншій державі світу рано чи пізно за таке буває відповідальність. Вони добре влаштувались в Україні, хоч могли б від гріха подалі виїхати в інші краї і там проживати набуті статки. Але їх занадто багато і чимало з них люди впливові і небідні. Вони при силі і їм не хочеться втрачати перспективи майбутніх зисків, тому вони з відчаєм зачаєного звіра смертельно бояться появи українського націоналізму.
Ні, вони не бояться діючих націоналістичних організацій та партій – проти організованого традиційного націоналізму успішно діють випробувані інформаційні технології. Вони бояться націоналізму без слова націоналізм, коли українцям урветься терпець. Тому вбивають таких як Максим Чайка – українців, які розуміють, що коїться з Україною і люблять її не словами, а всім своїм життям до останку. Вбивають зі страху перед майбутньою відвагою українців, намагаючись залякати молодих, бо старше покоління українців давно залякане і напевно вже не зможе подолати своє застрашення. Одних залякують, інших одурманюють псевдомодою, телебаченням та інтернетом. Про фальшування термінів і підміну понять можна говорити багато, але це не є «неграмотністю», а звичайною технологію побудови в головах українців дивних псевдо-логічних схем: «українець - ксенофоб - націоналіст - фашист», «українець - антисеміт - націоналіст-фашист», «українець - нетолерантний екстреміст - терорист - націоналіст - фашист».
Працює та сама ідеологія минулого режиму, хоч дуже добре пристосована до умов ХХІ століття. Діє та сама комуністична теза про те, що український націоналізм є найлютішим ворогом українця. Всупереч логіці незалежної держави це діє, передає новому поколінню український історичний переляк - острах від вголос сказаного не в своїй компанії слова «націоналізм», обережність у вигляді неоковирної російськомовності, щоб не мати проблем. Російська мова знову стимулює мімікрію українців під хохлів, але то вимушено, бо колись увірветься терпець. Якщо хтось з українців не витримає і не в зручний час, не в безпечному регіоні скаже вільно про своє право бути українцем в Україні, він повинен знати – його сприймуть як націоналіста чи фашиста і наслідки можуть бути різні. Це не від ненависті до українців, а більше схоже на неадекватну реакцію великих грішників. Так можуть реагувати тільки ті, хто смертельно боїться українського націоналізму, як великий грішник боїться суду Совісті.
Боротись силою чи помстою з подібними «грішниками проти української нації» марно і тому не варто. Вони зачаєно готові до цього і з нетерпінням очікують акту відсічі чи навіть слова осуду, щоб жорстоко нанести удар. Це дає поживу їхній фантазії для обґрунтування самовідчуття жорстокої правоти уявної жертви, щоб забути про власну вину чи вину батьків. Слова докору українців дають їм чергові оправдання, щоб боротись… Проти кого? Проти українського націоналізму, який вони зневажають за слабкість, але все одно бояться, бояться націоналізму в головах українців. Це містичний страх і самовиправдання грішника, якому нема спокою на цій землі і йому лячно покаятись, щоб жити надалі між українцями за законами братньої любові. Вони не вірять, що таке можна пробачити, бо вони б не пробачили.
Тому українцям не варто їх провокувати на акти самовиправдальної безвихідної жорстокості, а по-християнськи пробачити усім, хто колись та й тепер зневажає їхню мову, не поважає національність і обзиває хохлами, кепкує з можливості українців мати національну державу і по-сучасному полює на український націоналізм чи то на любов до України. Більшість з нас ще не розуміє сенсу такого християнського акту, вважаючи куди ефективнішим протистояння із загнаними в кут неповернення « грішниками проти українців». Приклад минулих збройних змагань за волю і боротьби УПА підказують логічну відповідь націоналіста – непримиренна справедлива боротьба.
Ця боротьба, на жаль, відбувається під впливом ілюзії швидкого встановлення справедливості для українців в Українській державі… Що живить цю ілюзію?
Перше – факт формального існування незалежної держави. Друге – формальні конституційні гарантії мови і самобутності. Третє – віра дієвих українців в Божу справедливість. Здається все. Тепер про стартові умови цієї боротьби на цей момент.
Держава фактично не може забезпечити конституційні гарантії етнічним українцям. Отже в структурах влади українці мають замало присутності і впливу. Більшість ЗМІ російськомовні і працюють на згадані вище технології боротьби проти українського націоналізму. Про телебачення та Інтернет і говорити зайво. Тому відверте протистояння в домаганні українських прав, яке в цих умовах може бути успішним передовсім як інформаційна перемога, не має шансів на швидкий успіх. Водночас такі спроби не на жарт перелякають доволі потужні антиукраїнські сили, які можуть агресивно активізуватись ще до того, як націоналістичний рух почне реально організовуватись.
Наразі єдиного громадського українського націоналістичного руху як дієвої і сучасної громадської організації не існує та й організовувати його трохи складно, адже вже працюють на випередження численні фальшиві псевдоукраїнські організації, які перебирають собі нормальні гасла українців про Сильну Україну і Велику Україну, лише для того, щоб сказати це першими і ввести в оману молодих українців. Тому про сильний громадянський націоналізм з відповідальною роллю українського етносу в умовах реальної інформаційної поразки України говорити ще зарано.
Громадянський український націоналізм, як свідома дія патріотів, починає розвиватись швидкими темпами тільки тепер і переважно не завдяки діяльності інформаційно ізольованих націоналістичних організацій, а як нормальна реакція на брутальний тиск з боку тих самих «грішників проти українців». Після вбивства Максима Чайки чимало молодих учасників інернет-форумів запитували як записатись у «СІЧ». В цих умовах будь-який патріот, навіть не етнічний українець, схильний діяти як український націоналіст.
Саме час українцям піднятись вище традиційної ідеології українського націоналізму, на нейтралізацію якої давно налаштований весь інформаційний простір і лиш чекає прецеденту, щоб обізвати українських лідерів фашистами. Між репресивно вихованим на боротьбі з українським буржуазним націоналізмом пострадянським суспільством і громадянським суспільством Вільної України існує величезна світоглядна прірва, яку політики і національні діячі намагаються якнайшвидше перестрибнути. Дехто з еліти вже давно на тому боці і дивується, чому так багато етнічних українців залишились в полоні старих згубних стереотипів.
Там, на другому березі, вони ведуть боротьбу за право українців бути українцями, не розуміючи як то можна українцеві не бути самим собою на своїй землі і не говорити українською мовою. Все одно доведеться повертатись назад і довершити ті зміни в українських головах, які на думку демократів-ринковиків повинні були статись самі собою як чудо капіталізму і свободи. Наша еліта заради політики і грошей злегковажила цією безкорисливою працею для національного порозуміння, але без цієї праці кожен українець не відчує єдності і не сприйматиме власний націоналізм як рідноплемінну любов та громадянську взаємопідтримку. Невже не зрозуміло, що при наявній чисельності етнічних українців в Україні зайво говорити про страшні утиски мови, преси, літератури…
Треба діяти, як українець, говорити скрізь, як українець і вимагати до себе поваги, як до українця, підтримувати в усьому і обирати в структури держави українців. Інакше, як через християнське прощення і віру цього досягнути неможливо. Дискусії між Сходом і Заходом, навіть дуже конструктивні і обережні, не приведуть до порозуміння. Неминуче в розмову втрутиться третя сторона зі своїми вже налаштованими технологіями провокування і роздмухування ворожнечі. Тому українцям треба пройти самоочищення і самозцілення через християнську віру і акт прощення, що зовсім не означає здачу українських позицій. Адже пробачити кривдникові – це зрозуміти причину власної слабкості і мотиви дій сильнішого. Тому батьки Максима Чайки просили не мстити за смерть сина. Кара закону - то справа держави.
1. Сильніший завжди має спокусу скористатися добром і працею слабшого – не спокушай його власною слабкістю! Розмови про національну дружбу чи ворожнечу покликані обслуговувати тільки інтереси сильного, відволікаючи народну увагу від матеріальних цілей колонізаторів.
2. Сила нації в однаковій традиції мови, взаємоповаги і взаємопідтримки, коли природна поведінка кожного являє єдність без жодних політичних закликів. Потрібна віра в першість українського начала в Україні, одномовність і молитва українською мовою в єдиній церкві, надавання переваги у справах та при обранні у владу ріднолемінникові і українцю за духом. Якщо українець не підтримуватиме українця, то хто ж тоді? Згідно з християнською заповіддю любові для українця ближнім є переважно українець.
3. Пробачити може українець, який має українську віру і знатиме правду історії. Тільки усвідомлене прощення дає перспективу потужного розвитку нації, адже думка про помсту отруює людське життя і позбавляє перспективи. Про українську віру сказано перед цим, а знання історії і називання історичних подій власними іменами ще попереду.
Зрозуміти власну історію – це найголовніше і означає повернутись із світу ілюзій в стан притомності, від неосвіченої емоційності прийняття рішень – до спокійного розумного життя виключно національними інтересами. Якщо ми це зможемо, одержимо максимальну за світовими мірками стійкість проти чужих інформаційних впливів, тобто будемо по-справжньому самостійними і задоволеними життям та своєю владою. Не буде причини ненавидіти сильних конкурентів, які б хотіли колонізувати Україну, адже ми не провокуватимемо їх власною слабкістю і будемо непереможними в інформаційному змаганнні, яке буде визначальним в новому тисячолітті.
На жаль ні еліта, ні окремі патріоти не в силі переломити дух протистояння і спрямувати українське суспільство до акту прощення і розуміння власної української суті. Це під силу тільки українцям на найвищих посадах державної влади, які знають свій обов’язок перед нацією і готові нести свій хрест. Будь-хто з державних діячів чи національних лідерів, який працюватиме для впровадження принципів національного порозуміння безумовно опиниться в епіцентрі інформаційного тиску. Він терпітиме брехню, ганьбу і приниження на рівні агресивного хамства, на нього накинеться немислима зграя вишколених інформаційних кілерів і оракулів. На це не пожаліють мільйонів саме ті, що дуже грішні перед українцями і бояться справедливого осуду. Хоча програма християнського прощення помстою їм не загрожує. Вона дає правду і прозріння, після чого ніхто і ніколи вже не зможе маніпулювати українцями. Їхня зоологічна лють до національного лідера, який закликає до прощення і порозуміння викликана страхом остаточної втрати можливості тягнути живильні соки з України, маніпулювати людьми і жити коштом обкрадання українських громадян без огляду на їхнє національне походження.
До честі українців, ми маємо найвищого державного діяча, який послідовно пробуджує історичну пам’ять, як може дбає про мову і закликає українців до єдності у вірі і слові. Він перший став на цю дорогу і зробив ще дуже мало. Це особиста жертва, бо його місії не розуміє чимало українців і саме від одноплемінників він почув найбільше докорів і гірких образ. Саме проти українського Президента направлене вістря технології превентивного інформаційного поборювання ще не існуючого в силі українського націоналізму. Він свідомо не відповідає на це блюзнірство силою, хоч пост Президента дає велику владу. Це мудрий шлях уникнення протистояння і тому ми на вірному шляху до духовної єдності, до повної свободи, державної сили і достойного життя. Треба лиш не звертати з цього шляху.
Українці повинні стати сильними духом, тоді їхні недоброзичливці кудись пощезнуть, як «роса на сонці», не сміючи подати голос проти правди. Більшість з неприятелів звичайні кон’юнктурники і з появою української сили перші побіжать записуватись щирими українцями в надії одержати посади і якусь з того користь. Тому дуже важливо не сходити з шляху національного порозуміння, бо чимало тих, хто дуже грішний перед українцями і пропащі одноплемінні грішники намагаються повернути Україну на манівці. Вони ніяк не дочекаються завершення терміну президентства Ющенка, щоб разом з цим зупинити його справу. Саме пора запитати вічно невдоволених і балакучих українських патріотів чого вони хочуть. Якщо хочуть кращого і сильнішого президента, то нехай шукають між себе українця, здатного під кпини своїх і насмішки чужих понести далі отой важкий хрест праці для порозуміння нації. На великий жаль, більшість з названих претендентів на найвищий пост держави не готові до такої самопожертви, або добряче завинили перед українцями сущими, а перед майбутніми і поготів! Якщо на думку «сильних», «всеперемагаючих» українців - критиків президента Ющенко заслабкий, то хай беруть свічку в руки і шукають, але не серед політиків, а між достойними українцями!
Актуально
20889 переглядів
Публiкацiї за темою «Національна безпека»:
