- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО
Україна - дуже трагічний регіон всесвітньої історії. Мабуть, важко знайти інший приклад, коли така велика нація втратила все, навіть свою самоназву та свою культуру, яка була вписана до іншої культури. В цих умовах іде пошук ідентичності, іноді дуже драматичний.
Немає і не було жодної форми релігії, яка б виступала "у чистому вигляді", тобто на своєму ортодоксально-канонічному рівні.
(Г.Кулагіна)
Християнство на Україну прийшло не одним актом і не в одну якусь епоху. Ми знаємо, що християнські вірування тут були і в V столітті, адже готи були християнами. Ми знаємо і про Аскольда, і про Ольгу, які вводили християнство. Ми знаємо, що офіційно Русь було хрещено за Володимира. Але вже у "Слові о полку Ігоревім" (ХІІ століття!) ми спостерігаємо, що як тільки ослабла центральна влада, знову виплили усі дохристиянські вірування. Світле-Трисвіте Сонце та Вітер у "Плачі Ярославни" - не просто природні сили, а божества, до яких вона звертається. Більше того, у цій літературній пам'ятці слов'ян названо "онуками дажбожими". Там діє весь пантеон язичницьких богів.
Фактично, на Україні до XV століття включно було двовір'я. І іноді бували такі поєднання, де важко розрізнити, де ж християнське, а де - дохристиянське. Ну, скажімо, був звичай побиття батогом ікони, якщо вона не виконала прохання. Це ж язичницьке у християнському культі! Крім того, християнство могло зберегти свої позиції лише використовуючи дохристиянські, язичницькі початки. Тому храми будувались на місцях старих капищ, а старі боги перетлумачувались. Перун перетворився на Іллю-пророка (і саме йому було присвячено перший храм - Іллінський), Велес - на святого Власія і т.п.
Була і ще одна обставина. Київ був центром відьом. Відома Лиса гора у Києві і в демонологічній, і в спеціальній містичній літературі вважається головним центром відьом у світі. Брокен у Німеччині - це другий центр після Лисої гори. Хома Брут у "Вії" М.Гоголя каже, що він абсолютно точно знає, що кожна київська баба - відьма. І що цікаво - у Наддніпрянській Україні не було жодного процесу над відьмами.
Після Другої світової війни англійські історики почали вивчати процеси над відьмами за збереженими церковними протоколами. І виявилося, що 90% жінок давали показання про зв'язок із дияволом. Спочатку такий великий відсоток цих показань пов'язували з дією тортурів. Але в Англії у процесах над відьмами тортури було заборонено! А відсоток відповідних показань той же самий, що і в інших європейських країнах. Після цього стало зрозумілим. Це таємні жіночі культи.
Жінка усвідомлює себе як особистість тільки у середні віки, коли вона стає господинею в хаті, коли вона починає успадковувати майно за законом. Все це приводить до формування специфічних жіночих культів, які зберігаються і досі.
Україна - дуже трагічний регіон всесвітньої історії. Мабуть, важко знайти інший приклад, коли така велика нація втратила все, навіть свою самоназву та свою культуру, яка була вписана до іншої культури. В цих умовах іде пошук ідентичності, іноді дуже драматичний. Нині ми спостерігаємо пошуки якоїсь своєї української "ідеології", хоч ще у Маркса вона названа "ілюзорною свідомістю". У нас уже була ілюзорна свідомість за часи Радянського Союзу. До чого вона нам? Нам духовність потрібна.
Всім відомі символи Великодня - давні і дохристиянські
Отже, у процесі пошуку ідентичності багато людей звертаються до дохристиянських часів. Тим більше, що всі пам'ятки язичництва на Україні було знищено. І тому заповнюється ця потреба в міфологізації свого минулого, яка часто виливається у поганські форми.
Така міфологізація минулого може бути двох типів.
Перший тип - радикально-реакційний, який ґрунтується на уявленні, що християнство - це те ж саме, що і марксизм на Україні. А насправді ж українська цивілізація - християнська. Коріння української культури сягає глибокої давнини, багатьох тисяч років. Але трипільці, як і арійці, - не українці. Тоді виникає питання, чому ж при таких давніх коріннях - раптом тисячолітнє мовчання такого потужного пласту культури? Справа полягає у тому, що ця давня культура починає вголос казати тільки після ІХ століття. Тоді потрібно було створити свою державу в умовах тиску степу. Тому український етнос виникає саме на християнській основі. А прибічники радикально-реакційного напряму хочуть повернути від християнства, а значить, і від, власне, української культури.
Коментар “Аратти”: Український етнос виник на основі кількох чинників - хліборобської культури трипільців і, отже - прадавніх вірувань, які перейшли і отримали подальший розвиток у арійців; більш пізньої культури кочових племен - скотарів; інших культур і цивілізацій що прокотилися територією України аж до часів утворення Київської Русі, коли і було насаджене християнство. Теза "трипільці, як і арійці, - не українці" - помилкова, і це доводять останні дослідження науковців - як антропологів і археологів, так і генетиків. Див. статтю Сергія Сегеди “Найдавніші історичні витоки слов’янства за даними антропології”, і Михайла Відейко - “55% українців походять від трипільців”
Другий тип міфологізації базується на використанні органічного двовір'я. Маються на увазі архетипи української культури та української ментальності. Причому, це має не релігійний, а національний відтінок. У національному бутті як національні ознаки випливають старовинні елементи, в тому числі і дохристиянські. Скажімо, ставлення до природи. Перша частина ланцюгу таких старовинних елементів - це уявлення про землю як материнський початок буття. Друга частина - це розуміння природи як дзеркала людської душі, природи, яка акомпанує людині. Як у пролозі до "Гайдамаків" Шевченка: кобзар грає, море хвилями ходить, вітер із степом розмовляє і Висока могила розкривається. Або як Мавка у "Лісовій пісні" (утілення природної стихії), яка закохується у людину. Ці уявлення ґрунтуються на дохристиянських віруваннях і мають національні ознаки, а не культові.
У ставленні до жінки в Україні не було жорстокості - ніякого "Домострою". Це відтворилося навіть у мові: жінка - це дружина чоловікові, який не женится на ній, а одружується з нею. Шлюб був дуже вільним. Так, якщо чоловік йшов ловити рибу на 2-3 роки, то всім господарством за його відсутності займалася його дружина. А як він приходив, вона його била й приймала назад. Така воля жінки йде ще від фракійського культу Великої Матері, який злився з національними рисами поваги до жінки, а потім - і з християнським культом Оранти. Адже православ'я вводить ідею жіночого опосередкування стосунків людини з Богом. Символ Оранти стає подвигом вічного тримання рук перед Богом на захист людства.
Якщо проаналізувати народні пісні, то вибудовуються дуже цікаві смислові ланцюги, де у жіночому культі ми бачимо дохристиянські риси. Наприклад:
Актуально
43693 перегляди
Публiкацiї за темою «Духовність»:
