- в містечку Бердичів (Житомирська область) в костьолі Святої Варвари 14 березня 1850 року місцева красуня Евеліна Ганська була повінчана з Оноре де Бальзаком. В цьому ж містечку тривалий час жив Фредерік Шопен, окрім написання музики, він також керував роботами по реставрації тамтешнього органу...
Станом на сьогоднішній день українська державність зруйнована. А чи була вона насправді українською?
Станом на сьогоднішній день українська державність зруйнована. Відновити довіру громадян до державних інституцій, які повністю себе дискредитували - практично неможливо і недоцільно. Після Януковича потрібно буде створювати нову українську державу, яка стане правонаступницею України-91.
Необхідність такого кроку продиктована дискредитацією всіх органів влади новітньої України. Система органів влади, яка покликана втілювати функції держави - зруйнована. Через це держава зараз паралізована і не може виконувати свого соціального призначення.
1. Як руйнували українську державність
Держава - організація політичної влади, головний інститут політичної системи суспільства, який спрямовує і організовує за допомогою правових норм спільну діяльність людей і соціальних груп, захищає права та інтереси громадян. (Юридична енциклопедія)
Реалізація функцій держави покладена на систему органів державної влади. Влада, наділена державі народом, поділяється на три гілки - законодавчу, виконавчу і судову. Це був маленький екскурс в Теорію держави і права.
Руйнація державних органів почалася не вчора і не сьогодні. Візьмемо за точку відліку Президентство Віктора Ющенка - 23 січня 2005 року. Після Помаранчевої революції ми "перезавантажили" українську державу. Довіра народу до влади була відновлена, що давало карт-бланш на необхідне реформування органів під нову модель державного управління.
У спадок дісталася "хвора" прокуратура, яка у часи Кучми заплямувала себе справою Гонгадзе і політичними переслідуваннями. Тим не менш, шанс на оздоровлення у неї був, - це "справа сепаратистів". Пригадуєте з'їзд депутатів всіх рівнів у Сіверськодонецьку 2004 року? Ото воно. Сьогоднішні міністри і депутати від Партії Регіонів тоді хотіли утворити Південно-Східну Українську Автономну Республіку (ПіСУАР).
В нормальних здорових державах такі речі не вибачаються. Бо це основа безпеки. Спочатку в Генпрокуратурі заходилися працювати, близько року тягали на допити учасників того зборища. До суду жодної справи так і не довели, а Генпрокурор пізніше отримав прохідне місце у списку Партії Регіонів.
Це був серйозний удар по ГПУ, який визначив її діяльність, а точніше бездіяльність на найближчі чотири роки. Люди побачили, що є механізми, які дозволяють робити протизаконні речі і при цьому уникати справедливого покарання. Бо ж органи прокуратури займають спеціальний статус в системі органів державної влади. З одного боку, вони здійснюють наглядову функцію за міліцією, що дає їм змогу гальмувати їхні кримінальні справи. З іншого боку, прокурор представляє державне обвинувачення в суді. Тобто без волі прокуратури ні найчесніший суд, ні найчесніша міліція не зможуть довести серйозні кримінальні справи до логічного кінця.
Така "яловість" органів прокуратури значною мірою посприяла імпорту з Росії технології рейдерства.
Наступною жертвою стала судова гілка влади. Тут великий вклад зробила бютівська "група Портнова", яка розгорнула свою діяльність проти Президента у судах. Вагомим інструментам у цій боротьбі став Конституційний суд. Його захоплювали, суддів купували, залякували, потім відряджали у судді своїх перевірених бійців. В результаті діяльність Конституційного суду підірвано, як і його легітимність, ще в 2007 році. Суд, який повинен бути над процесом, виявився під процесом. З того часу і до сьогодні КСУ тільки імітує свою діяльність, мімікруючи під політичну кон'юктуру.
Верховний суд України з 2006 року очолює політик-бютівець Василь Онопенко. Він за замовчанням не міг бути об'єктивним суддею, бо його зять Євген Корнійчук продовжував працювати у БЮТі. Тобто до приходу Януковича "на трон" судова система в Україні вже була зруйнована. Все що він зробив, так це "добив" її реформою того ж самого Портнова. Тепер місцеві і господарські суди дуже рідко ухвалюють рішення без хабаря. Навіть якщо все чесно і законно, все одно доведеться платити.
Комерціалізація роботи прокуратури і судів перетворила їх на неформальні приватні фірми. Ви можете прийти і замовити собі рішення, кримінальну справу на конкурента, "маски-шоу" чи щось інше відповідно до комплексу послуг. Звичайно, що в такому вигляді ці органи не здійснюють функції держави.
А коли немає відповідальності за порушення законів, тоді їх можна не дотримуватись. І це вже серйозно б'є по виконавчій гілці влади. Можна прийняти дуже гарний і потрібний закон, та втілювати його в життя буде нікому. Почався саботаж виконавчими органами рішень центральної влади. Зараз Президент намагається вибудувати владну вертикаль. Але ця вертикаль не є державницькою. Це клуб "засланих козачків" від великого бізнесу, які обслуговують інтереси своїх хазяїв. Також там присутні чиновники, які працюють на сусідню державу. Вони підривають фундамент нацбезпеки України і потім отримують за це нагороди від сусідньої держави.
Залишилося пригадати про нашу законодавчу гілку - парламент. Певно про нього треба писати найменше, бо всім і так все видно: як голосують "мертві душі", як Чечетов керує процесом, як відбуваються бійки і конституційний заколот. Думаю, ні в кого не виникає сумнівів, що парламентаризм на даний момент у нас зруйнований. Зазначу тільки, що почалося це теж не вчора і не сьогодні. Картки забирали в депутатів ще раніше, так само як і скуповували їх (депутатів).
Висновок:всі три гілки державної влади, які покликані виконувати функції держави - приватизовано, їх основні напрямки діяльності - знівельовано, довіра народу до них - втрачена. В наслідок цього держава втратила здатність спрямовувати і організовувати спільну діяльність людей і соціальних груп на благо суспільства. Ми повинні визнати як факт, що станом на 2011 рік українську державність зруйновано. Бо визнання хвороби - перший крок до оздоровлення.
2. Діагноз поставили. А як лікувати?
Відповідь проста - ніяк. Новій владі, яка прийде після Януковича, значно простіше і правильніше буде відхреститися від цієї держави. Проголосити у межах існуючої України нову українську державу, яка стане правонаступницею України-91. Але в нову державу не повинні потрапити люди, які руйнували її попередника. Тому над Україною "пост-януковича" потрібно працювати вже зараз.
Українці втратили свою державу через прорахунки в інституті громадянства
Як вже зазначалося, у нову державу не повинні потрапити люди, які руйнували її попередника. Частина експертів бачить вирішення цієї проблеми шляхом проведення процедури люстрації. Так, це правильно. Але на мою думку, питання лежить у більш широкій площині і стосується в першу чергу неправильного формування інституту громадянства, яке було закладено на початку існування новітньої України. Власне, зараз виправити ті хиби уже неможливо, люстрація виглядатиме як напівміра. Вона усунить від влади певних осіб, але не поміняє ситуацію по країні в цілому. Грубо кажучи, ми люструємо комуністів та бандитів, натомість ті, хто їх обирав, знайдуть собі нових придурків і будуть за них голосувати. По різним причинам: за гречку, за сало, через власну психічну хворобу або щоб зробити гірше сусіду. Якщо ви зараз скажете, буцім-то це ой-як недемократично забирати право голосу у бомжів, алкашів і українофобів, які своїм голосуванням вирішують нашу долю, тоді давайте уважно розглянемо "історію успіху" - формування інституту громадянства в Латвії.
Латвійський досвід
Проголосивши незалежність 21 серпня 1991р. (за три дні до України), латвійські державотворці зіштовхнулися з важкою демографічною ситуацією. За час перебування республіки у складі СРСР частка латишів у ній зменшилася із 75,5% до 52% громадян. При цьому в країні проживало близько мільйона росіян, що становило майже 34% усього населення. Якщо врахувати той факт, що частина етнічних латишів була змосковщена, виходила парадоксальна ситуація: корінний латвійський етнос був меншістю у власній державі! Однак вихід із цієї ситуації був знайдений. І полягав він у формуванні інституту громадянства.
11 грудня 1991 року в Латвії був прийнятий Закон про реєстрацію проживаючих в країні осіб. Метою цього закону був відбір людей, яким надавалося право голосу на майбутніх виборах. Латвійські паспорти отримали колишні громадяни Латвії, котрі проживали в республіці до 1940 року. Їм також була надана можливість обиратися. Також був створений Національний Реєстр постійних жителів.
В перелік осіб, котрі не могли отримати латвійське громадянство, входили учасники антиконституційної діяльності, військовослужбовці Збройних сил СРСР, особи, які працювали в органах державної безпеки, особи, направлені до Латвії після 17 червня 1940 року в якості партійних функціонерів Комуністичної партії і комсомолу, а також наркомани, хронічні алкоголіки, особи, які не мають законного джерела доходу.
Згідно Закону про громадянство громадянами Латвії можуть стати особи, які:
- постійно проживали на території республіки протягом останніх п'яти років;
- не мають громадянства іншої держави;
- успішно здали екзамени зі знання латвійської мови, основних положень конституції, конституційного закону про права та обов'язки людини і громадянина, державного гімну та історії цієї країни.
Таким чином латишам вдалося вирішити проблему із власною меншістю у своїй державі. Після формування інституту громадянства вони перетворилися на більшість. Серед латишів громадянство мають 99,6 % людей, натомість серед росіян - 42% (1). Хто ж не отримав громадянства, той має статус постійного жителя. Він може користуватися всіма правами, що і громадяни, окрім декількох, які пов'язані з правом формувати державну владу. На сьогоднішній день у Латвії проживає близько півмільйона осіб без громадянства.
В результаті Латвії вдалося убезпечити свою державу від впливу іноземних і антидержавницьких угрупувань. Внаслідок цього влада республіки захищала латвійські інтереси, що призвело до покращення рівня життя громадян і вступу до Європейського союзу і НАТО. Станом на 2009 рік згідно дослідження Світового банку Латвію віднесено до країн з високим рівнем доходів на душу населення. Її ВНП на душу населення становить 12 390 доларів США на рік.
Чому Україна не стала Латвією
Помилки у формуванні власного інституту громадянства є однією з вагомих причин сьогоднішнього занепаду української держави. Однак на власних помилках треба вчитися. Тому розглянемо їх детальніше.
На відміну від латишів, українським державотворцям дісталася краща ситуація з національним складом. Так, згідно даних 1989 року, українці становили 72,7% населення України, а росіяни - 17,3%. Можливо це і стало причиною нехтування розробкою ефективного інституту громадянства. Згідно українського закону громадянами України стали:
- усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
- особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
- особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України.
Перед вами усім відомі мапи президентських виборів 2004-го і 2010-го років.
Такий псевдодемократичний підхід до надання особам українського громадянства виходить нам боку до сьогоднішнього часу. Парадоксально, але громадянами України поставали люди, які докладали всіляких зусиль, аби такої держави на мапі світу не було. Гебня, зеки, наркомани, військові пенсіонери (які приїхали в Україну на пенсію) і просто випадкові люди, яких примха долі занесла в Україну - отримали українське громадянство. Їх не цікавила і не цікавить до сьогодні українська культура. Вони принципово зневажають українську мову. Це люди, які на відміну від Латвії, уникли процедур люстрації і натуралізації. Натомість їм подарували право формувати владу, вирішуючи долю народу, який вони люто ненавидять. Тому, хоч і сумно це констатувати, в такому вигляді українська держава була приречена з самого початку ухвалення Закону "Про громадянство".
Вибори Президента в Україні відрізняються від виборів керівних осіб в інших державах. Бо у нас основні кандидати різняться цивілізаційно. Один (В.Ющенко, Ю.Тимошенко) пропонує українські цінності, а інший (В.Янукович) - російські. Нам зараз не важливо те, що, наприклад, Тимошенко на ділі не захищала права українців. Для нас важливо, за що в даному випадку голосував народ. Із цих мап прослідковується тенденція підтримки українських цінностей західним і центральним регіонами, а російських - південним і східним.
Тепер подивимося на наступну мапу, яка теж давненько гуляє по блогах:
Кількість людей, для яких рідна мова - українська.
Кількість людей, для яких рідна мова - українська. Співставляємо дані з мапами голосування і отримуємо: більшість з тих, для кого рідна мова неукраїнська, голосували за російський вектор. Як бачимо, невключення в порядок надання громадянства іспиту з української мови стало однією з причин обрання частиною громадян антиукраїнських політиків у владу.
Наступні мапи показують частки населення, яке народилося відповідно в Україні і Росії:
І знову знайомий розподіл. Тут ми бачимо, що за проросійського Януковича (ще раз повторюсь - справа не в персоналіях) голосувала більшість уродженців Росії. Цього можна було б уникнути, аби в процедурі отримання громадянства був прописаний ценз осідлості.
Загальновідомо, що наркоманія є однією з основних причин поширення ВІЛ-інфекцій. Давайте поглянемо на наступну мапу:
Хоч і не так явно, але прослідковується та ж сама тенденція із південно-східними регіонами. На відміну від латишів, Україна усім своїм наркоманам подарувала права обирати і бути обраним . Тепер ці люди вирішують нашу з вами долю на виборах. І не тільки на виборах, а і у владних кабінетах!
Результат прорахунків у Законі "Про громадянство" вам відомий. Якщо - ні, то сходіть в магазин і купіть кіло гречки. Станом на 2009 рік згідно дослідження Світового банку Україна віднесена до країн з рівнем доходу населення нижче середнього. Валовий національний продукт України на душу населення у чотири рази менший за латвійський і становить 2800 доларів США на рік.
Що робити?
Довгостроковий план. Готуватися до революції, потім прощатися з януковичами і проголошувати нову українську державу. Спираючись на латвійський досвід, прийняти новий закон про громадянство, який би передбачав застосування процедур люстрації і натуралізації колишніх громадян України, а також вводив поняття "особа, яка постійно проживає на території України" для тих, хто не пройшов вищезазначених процедур.
Короткостроковий план. Вже зараз потрібно чинити соціальний і моральний тиск на тих людей, які наступають на українські цінності чи права людини. В той же час, патріоти і непристосуванці потребують підтримки у суспільства, коли переслідуються владою за свою державницьку позицію. Готуватися до майбутньої люстрації потрібно тут і сьогодні шляхом створення такого квазісудового органу, як Громадський суд і ведення "чорних списків" ворогів українства та "білих списків" репресованих.
Актуально
26733 перегляди
Публiкацiї за темою «Державність»:
