Актуально
46226 переглядів
 |
“Может ли слеп в доме своем
быть прозорливым на рынке?”
Григорій Сковорода
Видатний український філософ Г.С.Сковорода добре знаний не лише спеціалістами, але й широким загалом як автор роздумів про природу людини, суть Бога, душевну етику. Значно менше відомий суспільно-політичний бік творчості філософа. Водночас, окрім власне суспільно-політичних творів "De Lіbertate", "Сон", "Всякому городу нрав и права", Сковорода неодноразово звертався до питань, пов’язаних, зокрема, з економічними відносинами у іншиx роботаx, листах до друзів. Виявляється, що деякі морально-етичні погляди Г.Сковороди досить легко можна перекласти сучасними категоріями економічної науки. Безперечно, найбільш показовою в цьому плані є філософія праці Г.Сковороди.
Великим досягненням Г.Сковороди було те, що він відкинув середньовічну ідею про працю як кару за першородний гріх і розглянув працю як внутрішню потребу людини, як, власне, спосіб її існування.
"Труд же всякому благу отец" (ІІ-122),- пише Сковорода.
Віддаючи свої вміння у процесі праці, людина отримує засоби існування: "всякое изобиліе оскудеть и высхнуть... может, а честное ремесло есть неоскудевающий родник не изобилнаго, но безопаснаго пропітанія" (І-116). Таким чином, на думку філософа, джерелом існування є саме чесна праця, в першу чергу, умовно кажучи, секторі матеріального виробництва. Перш за все це - сільськогосподарська, хліборобська праця, в чому Сковорода тяжіє до теорій фізіократів: "здоровий хлібороб щасливіший від хворого царя. Ні, він навіть кращий і від здорового царя" (ІІ-284). Потім йдуть "чесне ремесло" та торгове посередництво, кероване чесними правилами [1], що очевидно за умов тодішнього нерівномірного розвитку регіонів та необхідності їх тісних економічних зв’язків.
Таким чином, дійсно продуктивною та ефективною соціально та етично є "чесна праця". Намагаючись віднайти передумови саме такої поведінки працюючих суб’єктів, Сковорода торкає таке важливе питання сучасної економічної науки, як примус до праці. Економічна теорія змальовує довгий шлях, яким проходить потреба до втілення у діяльність. Так, конкретна потреба виводиться з положення людини у суспільстві, яке визначає її можливості, потім потреба модулюється наявними економічними відносинами в інтерес, який відбивається у свідомості як стимул, що породжує зацікавленість як рушійну силу діяльності.
Приблизно таким був шлях роздумів Сковороди, який писав: "Голова делу то, чтоб узнать, отсюду родится желаніе, от желанія иск, потом полученіе; вот и благополучіе..." (І-326). Філософ чудово розуміє, що без бажання, яке у приведеній вище системі, очевидно, знаходиться на рівні стимула, праця не буде продуктивною. "Откуду же уродится труд, если нет охоты и усердія?" (І-418). Але звідки візьметься це бажання? Що повинен узнати економічний суб’єкт, щоб його інтерес втілився у діяльність як джерело "полученія"?
Економічна теорія знає дві форми примусу до праці: економічний та позаекономічний. За першого інтерес до дії викликається грошовим стимулюванням, за другого - загрозою покарання чи обіцянням моральної винагороди.
Г.Сковорода вважає, що примушувати до праці повинна сама природа людини, яка народилася здатною до конкретного виду "сродної" праці. Цим він відкриває ще одну, зовсім нову, маловизнану ще й досі форму примусу до праці - внутрішній примус, за якого інтерес викликається без впливу ззовні, природженим прагненням кожного суб’єкта.
"Кратко сказать, природа запаляет к делу и укрепляет в труде, делая труд сладким"(І-418). Потреба у матеріальних благах у Сковороди замінена потребою у діяльності як самореалізації людиною власного "я". Людина, яка зайнята працею, що відповідає її здібностям, не потребує спеціальних стимулів, вона отримує задоволення від праці, "должность наша есть источником увеселенія"(І-120), зростає соціально-економічна ефективність праці.
Якщо праця супроводжує людину все життя, значить, для спокою та здоров’я душі, щастя людини потрібно знайти цю "сродну" працю. Оскільки спосіб діяльності кожного економічного суб’єкта обумовлений існуючими суспільними відносинами, пізнавши свою "сродність", індивід пізнає себе як частку суспільства, знайде своє місце у суспільно-економічній системі.
Керуючись теорією "сродності", можна також визначити, що Сковорода сам неодноразово робив, розбіжність між фактично виконуваним видом діяльності суб’єкта та його справжніми здатностями. Щоправда, не можна не відмітити, що Сковорода не згадував про можливість багатогранної "сродності" людини, зміни "сродності" у процесі формування людини та зміни зовнішніх обставин, зокрема, якщо "сродне" заняття не є прийнятним з економічної точки зору.
Якщо людина зайнята улюбленою справою, гонитва за прибутком відступає для неї на другий план. "Многія, презрев природу, избирают для себе ремесло самое модное и прибыльное, но вовсе обманываются. Прибыль не есть увеселеніе, но исполненіе нужности телесныя, а если увеселеніе, то не внутреннее; родное же увеселеніе сердечное обитает в деланіи сродном" (І-430). Вважаючи, що нещастя людські - від надмірних претензій, філософ пропагує помірність у всьому: "Больш спокоен домик малый, естли в нужных сыт вещах"(І-82).
Незадоволеність, прагнення багатств, на думку Сковороди, відволікають від головного - пошуку "сродної" праці. "Так вот сей же час видна бедности нашей причина: что мы, погрузив все наше сердце в приобретеніе мира и в море телесных надобностей, не имеем времени вникнуть внутрь себе, очистить и поврачевать... душу нашу" (ІІ-398).
Щоправда, Сковорода залишає відкритим питання про природу вказаних прагнень - очевидно, виникнення їх пов’язане з впливом навколишнього середовища, інакше кажучи, розбіжністю між економічно детермінованими можливостями суб’єкта та його соціально детермінованими бажаннями. На думку філософа, марне прагнення скасувати цю розбіжність (сребролюбіє) є причиною всього зла, "отсюду выросли тяжбы, войны, отравы, убійства, воровскіе монеты, затеи, вражды..." (ІІ-402).
В той же час, Сковорода зовсім не пропонує відібрати майно у багатих, він розглядає надбане багатство як кару, оскільки воно завдає власникові клопоту, "безпокойство": "жалію багатих: хай володіють собі, чим хочуть"(ІІ-268).
В цьому, фактично, проявилась "несродність" Г.Сковороди до, кажучи сучасною мовою, підприємницької діяльності, яка, власне, і полягає у постійному піклуванні про примноження багатства.
Якщо людина працює за "сродністю", вона вкладає усі свої здатності до праці. Постає складне питання визначення винагороди за працю, яка повинна відбивати трудовий внесок кожного і задовольняти потреби відтворення робочої сили.
За теорією Сковороди, це питання вирішується за принципом "неравного равенства": "Меншій сосуд менее имеет, но в том равен есть большему, что равно есть полный" (І-435). Це означає, що мірилом оцінки потреб кожного є його "природа".
Оскільки "природа" виявляється у "сродній" праці, значить, мова йде про оплату за працею. Цим філософ розв’язує з своєї точки зору вказану проблему: якщо людина працює за "сродністю", її потреби визначаються її трудовим внеском.
Для довершення змальованої стрункої теорії Григорія Сковороди залишається розглянути останню ланку: у який спосіб індивід має визначити свою сродність.
Для цього, вважає філософ, людина потребує свободи. Свобода дає змогу кожному ретельно вивчити власні здатності, пізнати свою "сродність" і стати творцем власного щастя. Ця потреба свободи і є головною перешкодою втілення теорії Сковороди.
Якщо політичну, духовну та ін. свободу певною мірою вдається досягти, то економічна свобода як незалежність від постійного тиску необхідності підтримання умов існування на сьогоднішній день практично недосяжна, людина приречена жити у складному плетиві економічних відносин.
Таким чином, філософія Г.Сковороди допомагає осягти суттєвий парадокс, у якому сьогодні знаходиться людство: щоб отримати економічну свободу та позбавитися ваги праці як необхідності, потрібна "сродна" кожному праця.
Щоб кожний знайшов свою "сродну" працю, потрібна економічна свобода.
Зараз, коли наша країна знаходиться у скрутному становищі, філософія Г.С.Сковороди подає з глибини століть руку допомоги. Багато хто бачить у його теоріях заклик змиритися, відійти від світу, пасивно споглядати. Це - помилкове враження.
Головне у філософії Сковороди - активна діяльність суб’єкта, людини, яка шукає своє тверде місце у мінливому житті. Цей пошук, наголошує Сковорода, нерозривно пов’язаний з етикою людського співіснування: "если любишь прибыль, ищи ее приличным путем"(І-445).
Філософ зневажав тих, хто грабує інших заради власного добробуту, змалювавши добре знайому нам сьогодні психологію "как не тронуть чужого, если само в глаза плывет?" (ІІ-121), зокрема, в образі Тетерева в "Убогому Жаворонку". Саме Тетерев висловлює думки, характерні для сьогоднішньої "ринкової" ідеології: "Ныне, когда нищ, тогда и беден, и дурак..."(ІІ-122).
Сковорода у творі закликає не оцінювати людину по її прибутку, а цінити по її здатності займатися тим, до чого "сродна".
Економічна ситуація в Україні сьогодні веде до стрімкого скорочення економічної свободи. Прагнучи вижити у такій ситуації, індивід не має можливості обрати собі "сродне" заняття - він шукає прибуткове, і це - не його вина, а його біда. Гонитва за прибутком для багатьох є вимушеним способом виживання.
Попередження Сковороди "ганяться в званіи за доходами есть неложный знак несродности" (І-435) застерігає від страшної моральної катастрофи, яка загрожує Україні вже сьогодні, коли все більше число людей буде змушене відмовитися від своєї "сродної" (або близької до неї звичної) праці через те, що "ринкові" відносини дуже часто не розглядають певний вид праці як економічно необхідний.
Не зрозумівши себе, "сродність" України до певних суспільних відносин, ми кинули націю до хаосу невизначеності. Забувши про просту та глибоку думку, висловлену більше двохсот років тому українським мислителем з невеличкого містечка Чорнухи, що на Полтавщині - "Может ли слеп в доме своем быть прозорливым на рынке?"(І-167).
Стогній І.П. Праця і мораль у спадщині Г.С.Сковороди//Сковорода Григорій. Дослідження,розвідки,матеріали. Ред.В.М.Нічик.К.:1992.
До теми:
