19 квітня 2024, п`ятниця

Головна

Новини

Публікації

Згадай себе!

Книги

Соціоніка

Оберіть рубрику:
Тест »
Статті »
Книга »

Медіа-банк

Генератор QR-кодів

Актуально

Українські мультфільми

Хто ти?

Чи знаєте Ви, що:

- серед найдавніших та найважливіших символів Великоднього яйця (писанки) є символ Сонця. Найпростішим зображенням Сонця є коло з промінням або без нього. На Великодніх яйцях, незалежно від релігії, що існують на Україні, також зображено восьмиконечну зірку, що в минулому була символом Сонця. Свастика (сварга, свастя), або як її називали “нерівний хрест” або “гусячі шийки”, в язичницькі часи була символом Сонця. В ті часи, вважалося, що яйце було талісманом, що мав значну силу, оскільки воно захищало власника від хвороб, невдач або злого ока. Символічна сила Великоднього яйця пояснювалася не лише тим, що воно захищало власника від злого, але й тим, що воно захищало людей та зберігало людський рід.

Курс валюти:

Погода в Україні:

Наш банер

Статті, публікації, лекції

Чому неминучі релігійні війни? Віра і агресія

Психологія та стосунки 40258 переглядів

Опубліковано - 11.04.2012 | Всі публікації | Версія для друку

Ігор Поляков

Прикриваючись іменем Бога, множиться агресія...

Відповідь на це питання я спробую дати з психологічної точки зору. Причому релігійну війну я буду тлумачити дуже широко - це не тільки військові дії між державами, але й особисті відносини між людьми, а також ставлення людини до самої себе.

Мій досвід і священика, і психолога показує, що в особистих відносинах, і особливо у відношенні людини до самої себе, може міститися неймовірна кількість ненависті. За моїми спостереженнями, у релігійних людей, - я маю на увазі православних, - рівень агресії значно вищий, ніж у звичайних людей.

Цілком впевнено можна говорити про те, що релігійність сприяє розвитку агресії людини. Ця думка далеко не нова. Відомий російський і радянський психіатр П.Б. Ганнушкін ще в 1901 році в статті «Хтивість, жорстокість і релігія» писав про пов’язаності цих почуттів і релігійності. Отже, спробуємо з’ясувати, як пов’язані між собою агресія і релігійне почуття, як одне підживлює і підтримує інше.

Для людини природно відчувати гнів, лють, коли ці почуття є реакцією на агресію і приниження. Багато релігійних вчень засуджують і забороняють прояв цих почуттів, тим самим ставлячи людину в двозначне становище: зіштовхуючись із агресією, несправедливістю і приниженням, людина повинна, згідно релігійним приписам, не випробовувати природних в цьому випадку почуттів, але, з іншого боку, ці почуття є і з ними треба щось робити. Тому залишається тільки одне - використовувати психологічний захист від «недозволеного» почуття.

Найбільш поширені захисти - витіснення і придушення. Неприємне переживання витісняється зі свідомості, людина мовби говорить сама собі: «Це не моє». Але витіснене зі свідомості, це переживання продовжує жити в психіці, постійно нагадуючи про себе у вигляді нав’язливих думок і нав’язливої поведінки. Тут я змушений засмутити вірян, сказавши, що їхня психіка підпорядковується тим же законам, що й психіка звичайних, невіруючих людей. В цьому випадку віруюча людина, як і невіруюча, намагатиметься звільнитися від неприємних вмістів своєї психіки у вигляді проекцій. Наприклад, проектуючи свою пригнічену агресію на іновірців, невіруючих або просто сусідів: «Це вони погані». Напевно, багато хто відзначав замкнуту і агресивну поведінку релігійних людей. Доброю ілюстрацією є коментарі віруючих до моїх публікацій.

Навіть проявлена агресивна поведінка не звільняє людину від внутрішньої агресії, скоріше навпаки - її посилює, так як людина починає ще більше докоряти собі і карати за це.

На сповіді єдине, на що можна розраховувати сповідникові, - так це тільки прощення його поганої поведінки, а як жити, щоб не відчувати «заборонених» почуттів - про це ні слова...

У релігійній культурі, - я маю на увазі православ’я, - немає механізму вираження агресії. На сповіді єдине, на що можна розраховувати сповідникові, - так це тільки прощення його поганої поведінки, а як жити, щоб не відчувати «заборонених» почуттів - про це ні слова. По-перше, це в принципі неможливо для нормальної людини, а по-друге, цим можна маніпулювати, змушуючи людину постійно каятися і молитися, молитися і каятися. Тому головним у релігійному житті стає постійне відчуття власної вини і пошук покарання, що тимчасово полегшує це почуття провини. Справедливості заради треба відзначити, що таке життя багатьом вірянам подобається.

Існує ще одна можливість вираження пригнічених негативних почуттів - це літературна творчість. У православ’ї це житія святих. Візьмемо найбільш авторитетні й шановані «Житія» Димитрія Ростовського (1651-1709). Автор творчо переробив відомі в його час «Житія», звів їх в чотири томи, доповнивши їх своєю фантазією. Ось тільки дві цитати.

Св. мученик Василь Анкірський (пам’ять 1 січня.): «...був повішений на дереві і тіло його немилосердно стругали залізними знаряддями... Після того мучителі стали витягати тіло страстотерпця з такою силою, що його кістки вийшли зі своїх суглобів, при цьому з воїна Христового зрізали шкіру у вигляді ременів і кололи тіло його розпеченими залізними спицями».

Св. мучениця Татіана (пам’ять 12 січня.): «Тоді він наказав оголити святу і бритвами різати її. Незаймане тіло її було біле, як сніг і коли стали різати його, то з ран замість крові, пішло молоко, причому поширилися великі пахощі, немов би від посудини з ароматами. Потім її хрестоподібно розпростерли на землі і довгий час били жезлами. ...Повели святу Тетяну в претор, підвісили її там і терзали залізними гаками і навіть вирвали їй груди. ...Святу Тетяну знову повісили і знову почали стругати її тіло ...тоді святу вкинули у вогонь».

Ілюстрація з Біблії XІV століття.

Не треба бути психоаналітиком, щоб здогадатися, що автор в створенні цих моторошних сцен висловлював свою сокровенну, глибоко витиснену агресію. Особливої уваги в «Житіях» Димитрія Ростовського заслуговують його фантазії з приводу жінок. Як правило, їм усім рвуть кліщами соски і відрізають білі груди. Коли читаєш такий текст, виникає думка про те, що якщо святитель писав правою рукою, то його ліва рука при цьому не байдикувала. По-справжньому з рукою майстра можна познайомитися, читаючи оригінальний текст, з якого добре видно, що через релігійні обмеження автор свою сексуальну потребу задовольняв в такій збоченій формі. Як тут не згадати професора П.Б. Ганнушкіна.

Підіб’ємо підсумки. Отже, - релігійність пригнічує природні людські почуття, перш за все, гнів, агресію і сексуальний потяг. Не маючи вираження, ці почуття накопичуються в психіці людини, роблячи її агресивною. Агресивність виражається або у формі зовнішньої агресії, або у формі аутоагресії - в різних формах самокатування або просто власних життєвих обмежень.

Релігійна культура, найчастіше в неявній формі, несе в собі досвід пригніченої агресії, тим самим залучаючи схильних до цього людей. Занурюючись в релігійність, людина все більше відчужується від самої себе, стає агресивною по відношенню до самої себе або по відношенню до не таких, як вона сама. Інакше кажучи, веде релігійну війну або з самим собою, або з іншими людьми.

Facebook Коментарі