Актуально
19241 перегляд
 |
«Розкажіть щось про вашого кандидата», - питаю у хлопця-агітатора з намета Партії регіонів, який роздає перехожим агітпродукцію місцевого мажоритарника. Він розгублено дивиться навсібіч. Підказка поруч: на заваленому передвиборчою макулатурою столику напевно має знайтися і біографія кандидата... але хлопець розгубився остаточно.
«А він з Партії регіонів!» – радісно повідомляє його колега, кмітлива дівчина-агітаторка.
«І давно він в Партії регіонів?» – питаю перше, що спадає на думку. Агітатори перезираються. «Може, наш прапорець візьмете?» - жалісно просить дівчина. Ситуацію рятує поява напівбомжуватого вигляду чолов’яги з початою пляшкою міцного пива в руках. Новоприбулий упевненим жестом згрібає зі столику з півсотні партійних газет.
«Нормально, я своїм зараз роздам», - заспокоює він дівчину, що вже підхопилася з місця. Чолов’яга відкриває пакет, в якому можна помітити стопку газет партії «Україна – Вперед!» місцевої уродженки Наталії Королевської, і кладе туди синьо-білий агітпроп.
Радісно розмахуючи клунком, він біжить до своїх товаришів, котрі саме вийшли з місцевого продмагу і почали розкладати випивку й закуску прямо на траві. На переході через вулицю чолов’ягу ледь не збиває білий «Лексус», опускається тоноване скло, щасливий власник макулатури отримує від водія порцію лайки добірною регіональною мовою.
Перше враження – мешканці Луганська абсолютно безкомпромісні у своїх автомобільних смаках, і пересуваються або на «Лексусах», або на розбитих «Жигулях». Принаймні перший десяток побачених в Луганську автомобілів належав саме до цих двох марок.
Потім, звичайно, почали траплятися і автомобілі умовносереднього класу, насамперед «Ланоси» та «Сенси».
На тому ж переході одягнена у популярному серед місцевої молоді стилі «гоп-гламур» (спортивна куртка із золотистими вставками, мікроспідниця зі стразами та кросівки) дівчина піднімає руку, ловлячи таксі. Таксиста, в салоні якого можна розгледіти прапорець Компартії, підрізає та на секунду обганяє конкурент у футболці Партії регіонів.
Обоє вискакують з машин, згадується знаменита сцена лайки з «Діамантової руки» - про «гру слів з використанням місцевих ідіоматичних висловів»... Насамкінець «комуніст» дістає з салону пакет з символікою партії Королевської та погрожує «регіоналу»: «Наступного разу надіну тобі його на голову!».
Сторонній спостерігач міг би подумати, що у Луганську в бюлетені будуть внесені лише дві партії – ПР та комуністи – і десь внизу дрібним шрифтом буде дописана «Україна – Вперед!» Інші політсили Луганськ ігнорують повністю, зокрема й опозиціонери усіх кольорів. За час прогулянок містом вдалося помітити один білборд «Свободи», та, вже на самій окраїні, два – Об’єднаної опозиції, чомусь розташовані поряд, фактично посеред чистого поля. Про вуличну агітацію опозиціонерів немає й мови.
За майже вісім років після перемоги Помаранчевої революції нинішня опозиція так і не спромоглася завоювати бодай трохи симпатії жителів Донбасу. Як розповідають місцеві, «у нас уже двадцять років регіонали керують, в якій би партії вони не числились».
- А чому ви за когось іншого не голосуєте? – питаю у луганців.
- За кого?! За Юльку?! – дивляться як на інопланетянина.
- А хоч би й за Юльку.
- Та ну, оті ще бандерівці прийдуть, страшно, а так хоч свої…
Пауза.
- Юлька газ вкрала!
- Який саме газ?
Після довгої паузи: «А ви так добре українською розмовляєте, мабуть, зі Львову…»
Така інертність як верхів, так і низів за двадцять років незалежності створила в Луганську ідеальний зразок «совка», в найгіршому розумінні цього терміну. Центральна вулиця, Совєтская, типова для великого провінційного міста: з десяток кварталів досить сучасних крамничок, ресторацій, кав’ярень, кілька торгових центрів тощо. От тільки двісті метрів у будь-який бік – і на дворі десь 1985-й.
Ближче до околиць – кілометри індустріальних джунглів: зарослі деревами руїни колись потужних підприємств, доведених до «ручки», як стверджують місцеві, нинішніми луганськими топ-регіоналами.
В центрі міста зберігся і такий рудимент радянської епохи, як вуличне оповіщення. На багатьох стовпах прикріплені гучномовці, які працюють за придуманою ще Геббельсом технологією промивки мізків.Цілий день звідти лунають розповіді місцевих регіоналів про покращення, минуле, теперішнє, а особливо майбутнє, перебиваються хіба що короткими музичними вставками.
Але навіть прийшовши додому, пересічні луганчани не врятуються від пропаганди покращення, якщо увімкнуть телевізор. Вечірній ефір усіх трьох місцевих телеканалів (один – державний, два – приватні, різниця, втім, ніяк не відчувається) – це безперервний потік синьо-білої пропаганди. Таке собі УТ-1, доведене до абсолюту.
Стандартна сітка мовлення виглядає так. Місцевий регіонал півгодини розповідає з екрану про створення нових робочих місць. Його змінює інший регіонал – цей мовить про зростання пенсій. Далі – агітаційний ролик місцевих регіоналів: кандидати-мажоритарники на чолі з лідером облорганізації і головою синьо-білої фракції у ВР Олександром Єфремовим по черзі виходять на сцену під мелодію пісні «Команда молодости нашей» (символічно, якщо врахувати, що одному з членів команди, Віктору Тихонову, 63 роки, іншому, Юлію Іоффе - 72).
Далі – коротке звернення когось з «центральних» регіоналів – наприклад, Вадим Колесніченко розповідає про «помаранчеву руїну». Потім – знову інтерв’ю посадовця місцевої ОДА, розповідає про ремонт доріг. Далі – ролик з «мочиловом» комуністів, яких регіонали цілком справедливо вважають своїми єдиними серйозними суперниками в області (як вдалося дізнатися, ПР і КПУ на Луганщині йдуть ніздря в ніздрю, набираючи плюс-мінус 30%, «Україна – Вперед!» далеко позаду з 4-5%).
Боротьба регіоналів з місцевими комуністами виглядає досить кумедно – як розповідали луганчани, не лише на вищому, але й на середньому щаблі місцевого чиновництва навряд чи знайдеться хоч один, у кого в закутках шухляди не зберігся комсомольський значок. Винятки – ті, кого геть не брали в комсомол: двієчники та хулігани.
На екрані тим часом місцеві теленовини – розповідь про зростання соцстандартів, після неї «проблемний» сюжет – в селищі прорвало водогін, але місцевий регіонал все швидко відремонтував. По завершенні – ще кілька разів «Команда молодости нашей» і повтор інтерв’ю з місцевим регіоналом – тим самим, першим, який розповідав про робочі місця.
Перемикаю на інший канал – там теж цей самий регіонал, і теж про робочі місця. Місцеві колеги пояснюють це так: державна ТК знімає продукт, а потім розсилає його двом приватним, які його безвідмовно транслюють. На третьому каналі ситуація не краща – там один депутат облради від ПР, який працює телеведучим, бере інтерв’ю у свого колеги по фракції, який займається бізнесом.
Власного контенту місцевому телебаченню катастрофічно не вистачає, доводиться багатократно повторювати свій та купляти чужий.
Особливою популярністю користуються пізнавальні передачі каналу Discovery про тварин. На екрані – безкрайня пустеля, на середньому плані звивається якась рідкісна змія, про яку і йде розповідь... Але Партія регіонів дісталась і сюди – раптово в нижній частині екрану з’являється плашка з гаслом ПР «Переможемо разом!»
Впродовж одного тільки вечора синьо-білі збираються також «перемагати разом» зі слонами, морським котиком, жирафами та ховрашком.
Ховрашка на екрані раптово змінює регіонал, який явно страждає на зайву вагу, але не має жодного сумніву у перемозі на виборах – про що й розповідає виборцям. Що ж! Як ідеться в першому рядку тієї ж «Команды молодости нашей», таки «со спортом мы расстанемся нескоро».
Публiкацiї за темою «Людина і влада»:
