Актуально
43910 переглядів
 |
Мельника було затримано 27 липня прямо у його робочому кабінеті під час отримання хабара в загальній сумі 120 тис. грн. Операцію здійснювали співробітники головного управління внутрішньої безпеки Міністерства доходів і зборів спільно з головним управлінням боротьби з організованої злочинністю МВС.
Як відомо, на момент затримання Мельник був членом Політради Партії регіонів, нардепом ІІІ, V, VI скликань. Спостерігачі відносять його до кола впливу чинного прем’єра Миколи Азарова. Отже, затримання посадової особи такого рівня відбувалося вперше.
1 серпня Печерський райсуд Києва визначив Мельнику запобіжний захід – домашній арешт. Водночас, за рішенням суду у нього мали вилучити закордонний паспорт.
Слід зазначити, що на суд затриманий прибував у кареті «швидкої», у залу засідання – його заносили санітари. За словами адвоката Олександра Назаренка, затриманий тяжко хворий і, навіть, потребує термінової операції на серці. При тому, зазначена «тяжка хвороба», дивним чином співпала саме з отриманням хабара і подальшим затриманням. Втім, суд врахував і цю обставину і Мельнику було дозволено відвідувати лікувальні процедури.
7 серпня на Мельника надягнули браслет, який мав передавати на пульт МВС його місцезнаходження. Але, вочевидь, в арештанта були інші плани. Тим більше, 9 серпня слідчий скерував до суду подання про заміну запобіжного заходу на арешт і тримання під вартою.
На сьогодні не відомо, чим саме слідство аргументувало в суді зміну запобіжного заходу, оскільки згодом «тяжкохворий» Мельник, який самостійно не міг потрапити до зали суду, втік. При тому, як встановили міліціонери, які з запізненням майже добу, прибули до будинку арештанта, екс-депутат пробіг лісом декілька сотень метрів до дороги, на якій його чекала машина. Як з’ясувалося потім, вірогідно, там стояла машина такого собі Петра Гриневича, а державний кордон арештант перетнув із паспортом брата, який, за його словами, не відав, куди ж поділися брат Петро разом із його закордонним паспортом.
Виникає питання: яким чином арештанту вдалося самостійно позбутися браслету? Фахівці стверджують, що зняти пристрій неможливо навіть тоді, коли повністю розрядиться акумулятор. В цьому випадку він подає сигнал тривоги на пульт спостереження. Більш того, як стверджують його виробники, самостійно, без допомоги фахівця, позбутися браслету не можна ні в який спосіб, в тому числі – навіть механічним впливом. Між тим, факт, – очевидний, бо найсучасніший прилад було знайдено у вбиральні будинку Мельника. Пізніше службовим розслідуванням було встановлено, що браслет таки подавав сигнал тривоги, але чергові міліціонери його «не почули». Але пульт чітко зафіксував час «старту «марафонця»: 8 серпня приблизно о 21.30. Тепер проти міліціонерів порушено кримінальне провадження і незабаром почнеться судове слідство у Броварському суді. Можливо тоді ми дізнаємося якщо не правду, то офіційну версію того, як найсучасніша техніка виявилася безсилою проти національного нехлюйсива і корупції.
«Параолімпійський «марафонець»
Після «дивовижного зцілення» «тяжкохворого» ректора кузні кадрів податкової адміністрації містичні події не скінчилися.
Отже, як було зазначено вище, Мельник втік з-під арешту 8 серпня, а 12 серпня Печерським судом столиці було змінено запобіжний захід на тримання під вартою. А вже 13 серпня, його оголошено у міждержавний розшук. Хоча подання слідчого було 9 серпня. Тобто суд, який оперативно, не тільки у вихідні, а й навіть іноді вночі, виносить рішення про заборону мирних акцій протесту громадян, явив неабияку пасивність, у розгляді подання слідчого – відпочивши у законні вихідні. Тобто, арештант фактично отримав три доби «фори». А у міждержавний розшук його об’явили тільки 13 серпня, тобто на четверту добу розшуку, точніше кажучи, імітації розшуку. Наступного дня МВС повідомило про те, що Мельника оголошено у міжнародний розшук. Виникає логічне питання: чи були вжиті формальні заходи, які передбачені чинною нормативною базою у таких випадках? Зокрема, чи була сповіщена прикордонна служба про можливість незаконного перетину державного кордону громадянином Мельником, який порушив вирок суду про запобіжний захід? Чи були поінформовані прикордонники Білорусі, Молдови і РФ про вірогідну спробу нелегального перетину кордону особою, яка ухиляється від правосуддя? Чомусь на ці логічні питання ні МВС, ні прокуратура не надала чіткої відповіді й донині.
16 серпня в українських ЗМІ був оприлюднений документ, згідно з яким повідомлялося, що «тяжкохворий» арештант покинув межі України вже 9-го серпня. Згідно з цим документом о 03:15 9 серпня до українського автомобільного пропускного пункту "Городище" під’їхав ВАЗ — 2105. За кермом був власник Петро Гриневич. Екс-ректор був на пасажирському сидінні. До лінії контролю проїхали «зеленим» коридором. Чоловіки отримали контрольний талон і за 3 хвилини пройшли митний контроль. О 3:20 були вже на лінії паспортного. Там Петро Гриневич показав свій паспорт, Петро Мельник — паспорт брата(?). В українських прикордонників не виникло сумнівів у дійсності документів. О 3:25 ВАЗ з Петром Гриневичем і Петром Мельником виїхав з контрольно-пропускного пункту «Городище» в напрямку Республіки Білорусь. О 5.06 приїхали до білоруського пропускного пункту «Верхній Теребежів». Надали необхідні для в’їзду документи інспекторам Пінського прикордонного загону. Обоє — вже власні паспорти. На той момент Петро Мельник ще не був оголошений у розшук. Але, за словами білоруських прикордонників, вони його затримали і передали українській стороні.
Втім, українська сторона категорично заперечила інформацію білоруських прикордонників: мовляв, ніхто нікого не затримував і, тим більше, – не передавав. Але питання, які природно виникають, залишилися. Зокрема, на скільки відомо, Петро Мельник і його брат – не близнюки, звідси не зрозуміло, як українські прикордонники перевіряли документи? По-друге, інформація про те, що стосовно екс-нардепа суд застосував запобіжний захід, мала бути відома тим самим охоронцям кордону і, враховуючи ту обставину, що він неабияк відомий політик, не зрозуміло, як він зміг «просочитися»? Гіпнозом Мельник не володіє. Врешті, очевидно, що білоруські прикордонники не могли мати жодного мотиву давати українським журналістам неправдиву інформацію. Інша справа, що спростування виглядає якось, м’яко кажучи, не щиро. Тим більше, перед тим «джерела» МВС публічно припускали, що втікач, вірогідніше за все, попрямував або в Білорусь, або в Росію.
Приблизно через десять днів після «білоруського» скандалу Міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко повідомив журналістів, що місце знаходження Мельника встановлено і його відомство вживає заходів щодо його екстрадиції. Водночас «джерела» у МВС доповнили загадковий вислів міністра уточненням: мовляв екс-нардеп в Австрії. Адвокат Мельника Місюна «спростував» головного міліціонера, впевнено заявивши журналістам, що його підзахисний на лікуванні в Україні.
Вже за два дні по тому міліцейські «джерела» стали ще більш відвертими з пресою. За «новітніми» даними Мельник перебуває в «європейській країні, з якою немає договору про екстрадицію». Більш того, було підтверджено, що білоруські прикордонники сказали правду: втікач «просочився» в Європу саме білоруським шляхом. Окрім цього, «джерело» повідомило, що прокол з розшуком стався через традиційну «недосконалість» чинного законодавства і наявність у Мельника декількох закордонних паспортів. «Хоча Печерський райсуд 1 серпня зобов’язав Мельника здати свій закордонний паспорт, з’ясувалося, що їх у нього кілька. Враховуючи, скільки у Мельника місць проживання, вилучити їх усі (закордонні паспорти - ред.) було складно», - сказало «джерело».
Власне, нібито, нічого дивного – враховуючи факультативність вітчизняного права. Особливо в частині правової культури народних обранців, наближених до влади. Хоча, якщо виходити з букви закону, то ним визначено, що громадянин України, може мати тільки один закордонний паспорт, чи то звичайний, чи то службовий, чи то дипломатичний. У разі, якщо з якихось причин особа втратила зазначений документ, то він має бути визнаним недійсним з відповідними правками у базах даних. Отже, виникає питання: яким чином у Мельника виявилася «колекція» дійсних закордонних паспортів і чому цей факт не став предметом ретельного розслідування? Адже за словами одного з нардепівських ветеранів, таких «колекціонерів» не один і не два.
Але справжньою сенсацією виявилася інформація, яка була озвучена 9 вересня. Як з’ясувалося з одкровень чергового «джерела», Мельник благополучно перебрався у США і без жодних турбот читає українську пресу, а надто про те, якими неймовірними зусиллями його розшукують. При чому, про те, що він саме у Америці керівництву МВС і прокуратури було добре відомо ще з середини серпня. «Місцеперебування Петра Мельника було встановлено ще в середині серпня, після чого його затримала американська поліція», - повідомило джерело. Нагадаємо, що саме в цей час очільник МВС Захарченко публічно заявляв журналістам, що втікач «знаходиться у європейській країні». Або у нього зовсім кепсько з географією, або він відверто дезінформував громадян. Навіщо? Адже між Україною і США немає договору про правову допомогу у кримінальному судочинстві і практично немає підстав сподіватися на його екстрадицію: адже екс-нардеп нібито не скоїв жодного злочину проти цієї країни.
До речі, було оприлюднено досить дивну інформацію: у Мельника є справжній паспорт (а відтак і громадянство) однієї з прибалтійських країн. Саме ця інформація явно розрахована на «пролетарську» аудиторію. І ось чому.
Правила набуття громадянства Литви, Латвії і Естонії є досить складними і чітко виписані чинним законодавством цих держав. У випадку Мельника можливий лише один варіант – так званої процедури «натуралізації». Оскільки він не народився у жодній з них, і тим більше не міг там проживати до совітської окупації, тобто до 1940 року.
За чинним законодавством Литви, кандидатом на отримання громадянства за допомогою натуралізації може бути особа, яка відповідає низці умов. Перш за все, треба довести факт проживання в країні впродовж 10 років або більше. Крім того, необхідно надати докази наявності стабільного і легального джерела доходу на території країни. Для отримання громадянства Литви кандидату необхідно довести, що він не має іншого громадянства або відмовився від попереднього громадянства або підданства. Окрім цього кандидат на отримання литовського громадянства повинен здати екзамен з литовської мови і з основ Конституції країни. Порядок проведення тестів встановлюється урядом Литви. Від екзаменаційної перевірки звільняються особи старші 65 років, інваліди, а також люди з психічними відхиленнями.
Згідно з чинним законодавством Латвії, натуралізованими можуть бути особи, які постійно проживають на території Латвії понад 5 років (з 04.05.1990), що мають стабільне джерело заробітку і відмовилися від попереднього громадянства. Процедура натуралізації включає в себе перевірку на знання латиської мови, тексту гімну Латвії, історії Латвії і Конституції країни. Після проходження всіх перевірок також необхідно буде дати клятву вірності Латвійській Республіці. Шукачі латвійського громадянства повинні заплатити державне мито в розмірі 20 Лат з низкою пільг для ветеранів, сиріт та інвалідів.
Згідно з законодавством Естонії, спочатку потрібно отримати посвідку на проживання, причому постійне. Людина, що отримала посвідку на проживання, зобов’язана придбати медичну страховку на п’ять років. Крім того, кандидат повинен практично цілий рік проживати в країні безвиїзно і, відповідно, платити податки на користь держави. Після того, як претендент прожив в Естонії не менше 5 років, він набуває право подати клопотання на отримання громадянства і паспорта. Крім документів і клопотання знадобиться свідоцтво про здачу іспиту з естонської мови. Але якщо кандидат отримує вищу або хоча б середню освіту в будь-якій естонській освітній установі, він може не здавати іспит на знання мови. Крім хорошого володіння естонською мовою, шукач повинен володіти знанням законів держави, зокрема закону про громадянство і Конституції Естонії. До моменту подачі клопотання про громадянство кандидат повинен або придбати власне житло, або орендувати в когось і завірити договір оренди в мерії міста.
Отже, як відомо, Мельник весь цей час: не виходив з українського громадянства і не проживав постійно у жодній з країн Балтії. Отже, він не мав і не міг мати документу про вихід з громадянства України, оскільки відповідного Указу Президента України не існує в природі. Прикордонні служби країн Балтії аж ніяк не мали змоги надати документальне підтвердження про постійне перебування Мельника на території будь-якої з цих країн тощо.
На цій підставі можна припустити, що якщо він і має якійсь паспорт іншої держави, то є обґрунтовані підозри, що це фальшивка. За чутками, які циркулюють у ЗМІ, у Мельника нібито паспорт громадянина Литви, де, до речі, найсуворіша процедура натуралізації. І в цьому сенсі дуже дивно, що українська прокуратура досі й не намагалася обґрунтовано, через міграційні служби США, порушити процедуру перевірки паспорту Мельника на справжність. При тому, що немає жодних проблем довести, що він ніколи не подавав заяв про вихід із українського законодавства, не проживав роками на території жодної прибалтійської держави. При чому, всі ці докази може легко підтвердити міграційна служба кожної з цих країн.
Отже, практично не має сумнівів, арештант-«марафонець» перетнув кордон США із підробленим документом, що є достатньою підставою для порушення американськими міграційними органами судового процесу щодо його депортації. Наприклад, у Литву, якщо він має фальшивий паспорт цієї країни. Або його мають передати правоохоронним органам тієї країни, документи якої він підробив, оскільки встановлений факт підробки документу про громадянство – є предметом кримінального провадження. Незалежно від того, чи підозрюваний виготовив фальшивку сам, чи десь придбав.
За останньою інформаціє від заступника генпрокурора Лілії Фролової, відомство робить все можливе, щоб притягнути Мельника до відповідальності. Але тут несподівано з’ясувалося, що у ГПУ досі не володіють інформацією, як саме втікач перетнув кордони. «Ми відправили туди міжнародно-правове клопотання для того, щоб нам надали відомості про те, на якій підставі, за якими документами Мельник перетнув кордон, а також в якому статусі сьогодні перебуває на території США сам Мельник», - розповіла заступник Пшонки.
І знову виникає питання: чому, за наявності чинного договору про взаємодопомогу у розслідуванні кримінальних злочинів з Білоруссю, ГПУ досі не поцікавилася, за якими документами він потрапив на її територію і куди «помандрував» далі? Відповідно, навіть по лінії Інтерполу не становить проблеми з’ясувати з якого аеропорту відбував у США Мельник і з яким саме документом перетинав кордон цієї країни чи декількох країн…
Спостерігаючи «серіал» з розшуками «параолімпійського «марафонця» пригадується інша «епопея» – з розшуку вбивці Георгія Гонгадзе, міліцейського генерала Олексія Пукача. Пам’ятаєте історію, як СБУ шукала його у Ізраїлі? В той час, як генерал-втікач спокійно жив в Україні і займався фермерством в одному із сіл. Навіть користувався службовим мобільним зв’язком. І «дивним чином» знайшовся саме напередодні чергових виборів.
Хотілося б помилитися, але щось підказує, що й Мельника «готують» до виборів-2015. Щоб, наприклад, мати «аргумент» для виправдання «ефективності» подальшого існування не реформованої системи сталінських правоохоронних органів. Тих самих, що хвацько знаходять громадських активістів, які виходять на мирні протести чи розповсюджують листівки, але, як бачимо на цих прикладах, – абсолютно безсилі щодо корупціонерів та сановних вбивць. Чи вже замовники вбивства Гонгадзе – на лаві підсудних? Або підозрювані у вбивстві журналіста Климентьєва вже в СІЗО і дають покази слідству?
Публiкацiї за темою «Людина і влада»:
