18 квітня 2024, четвер

Головна

Новини

Публікації

Згадай себе!

Книги

Соціоніка

Оберіть рубрику:
Тест »
Статті »
Книга »

Медіа-банк

Генератор QR-кодів

Актуально

Українські мультфільми

Хто ти?

Чи знаєте Ви, що:

- першою Українською конституцією вважається документ «Пакти і Конституція прав і вольностей запорозького війська», складений гетьманом Пилипом Орликом у 1710 році. Історики мають різні думки щодо того, чи був цей документ Конституцією у сучасному розумінні цього слова або прогресивним твором, який випередив свій час, адже перші Конституції в Європі і США з’явилися лише за сімдесят років потому. Реальної сили Конституція Пилипа Орлика так і не набула, оскільки складалася вона на чужині та її укладачі не мали змоги повернутися в країну. Але в історії вона залишилася як оригінальна правова пам’ятка, яка вперше в Європі обгрунтовує можливість існування парламентської демократичної республіки.

Курс валюти:

Погода в Україні:

Наш банер

Статті, публікації, лекції

Не «війна символів», а відновлення національної та історичної справедливості

Національне питання 27850 переглядів

Опубліковано - 19.09.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Богдан ЧЕРВАК, «Українське слово»

Українська письменниця Олена Теліга, страчена фашистами 21 лютого 1942 року у Бабиному Яру.

У Бабиному Яру свій останній спочинок знайшли не просто українці, а передусім активні учасники національно-визвольного руху, який 24 серпня 1991 року завершився утворенням незалежної Української держави.

Схоже, що стаття Олександра Бураковського «Бабин Яр: лише війна символів?», розміщена в Інтернет-виданні «Телекритика», знову повертає суспільство до дискусії стосовно спорудження у Києві меморіалу, який мав би символізувати пам’ять про десятки тисяч людей, що були розстріляні німецькими окупантами під час Другої світової війни.

У даному разі залишаю поза увагою морально-етичний аспект статті, пов’язаний із менторським тоном автора. Громадянин навіть такої країни, як США, мав би бути стриманішим, видаючи «наряд» українцям на спорудження пам’ятника жертвам Бабиного Яру.

Проте не можна залишити без коментарів окремі сентенції, висловлені у статті, оскільки автор вважає їх принциповими, коли йдеться про оцінку такого трагічного явища в історії людства, як Бабин Яр. Зокрема, читачам наполегливо нав’язуються думка про «цинічність і лицемірність» людей, які твердять, що у Бабиному Яру «загинули не лише євреї», та застереження щодо можливої «війни символів», яка може завершитися громадянським протистоянням. Мало того, Бураковський на підсилення своєї позиції витягує на світ жупел «антисемітизму», яким чи то лякає українців, чи то вкотре намагається підкреслити власну безгрішність.

Звичайно, сьогодні ні для кого не є секретом, що у Бабиному Яру розстріляні та поховані не лише євреї, а й десятки тисяч українців. Однак не лише цей історичний факт слід брати до уваги при спорудженні меморіалу. Бабин Яр — це передусім місце, де обірвалося життя сотень українських патріотів, учасників національно-визвольного руху за здобуття Україною своєї незалежности.

Тут доречно пригадати, що вже у перших числах вересня 1941 року до Києва нелегально прибули перші члени Організації Українських Націоналістів. А вже на четвертий день після зайняття німцями Києва вони створили Міську управу, яку спочатку очолив професор О. Оглоблин, а згодом інженер В. Багазій, і яка невідкладно розпочала організацію в столиці «українського життя».

У складі перших похідних груп ОУН до Києва прибула визначна українська поетеса Олена Теліга, яка стала редактором мистецького альманаху «Літаври» та очолила Спілку українських письменників. З ініціативи керівника націоналістичного підпілля О. Ольжича у Києві на початку жовтня 1941 року було створено Українську національну раду як важливий політичний інститут поневоленої України.

Яскравий спалах національного життя в українській столиці не могли не помітити німці. А тому вже у грудні 1941 року розпочалися арешти і розстріли учасників українського підпілля. Історик Сергій Карамаш, старший науковий співробітник відділу інформації та використання документів Державного архіву м. Києва, вважає, що загалом у Бабиному Яру розстріляно лише членів ОУН — 621 особу. Серед яких, до речі, — Олена Теліга, чий столітній ювілей відзначаємо у цьому році.

Як стверджує С. Карамаш, за підрахунками, які ґрунтуються на аналізі найновіших досліджень і джерел архівів, за роки німецької окупації у Бабиному Яру загинуло 100 тисяч осіб, більшість з яких — українці, росіяни, представники інших національностей, а також близько 40 тис. євреїв.

Уже з висоти часу відомий літературознавець, безпосередній учасник відродження українського Києва, Олег Лащенко цей кривавий період охарактеризував так: «Зовні трагедія лютого 1942 року може видаватися лише епізодом війни, коли потоками точено українську кров, проте коли розкриємо цю трагедію, то побачимо, що вона — одна з кривавих вершин не тільки нашого культурного процесу, а й усього спротиву під час останньої війни».

Нехай вибачить читач за цей невеликий історичний екскурс, але він потрібний, щоб збагнути історичну правду: у Бабиному Яру свій останній спочинок знайшли не просто українці, а передусім активні учасники національно-визвольного руху, який 24 серпня 1991 року завершився утворенням незалежної Української держави. А тому обов’язком нинішнього покоління громадян України, й передусім української влади, є гідне вшанування пам’яті героїв. Їхній подвиг неодмінно має бути віддзеркалений у майбутньому меморіальному комплексі.

Існує ще один аспект проблеми, яку практично оминає у своїй статті О. Бураковський. Різні єврейські громади вже не раз робили спроби фактично «явочним порядком» збудувати у Бабиному Яру відповідний меморіальний комплекс. Один із найскандальніших проектів був озвучений напередодні 60-ї річниці трагедії Бабиного Яру. Опис споруди, який був опублікований у вересні 2002 року в газеті «Хадашот», починається словами: «Общинний центр повинен представляти життя, смерть і відродження єврейської громади Києва та України, чиї історичні корені знаходяться в Києві і занурюються у ґрунт Бабиного Яру, над яким нове життя розквітатиме серед гілок, листя і птахів, немов не усвідомлюючи того, що тут відбувалося». Зокрема, планувалося спорудити величезний розважальний центр, складовими частинами якого мали б стати театр, кафе та оздоровчий комплекс. Як кажуть — «без коментарів». З цього приводу «найм’якшою» була реакція Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовности, який заявив, «що спорудження єврейського культурного центру саме в Бабиному Яру, на місці масових розстрілів людей різних національностей, є неприйнятним і з морально-етичного погляду, і враховуючи норми чинного законодавства про заповідні території».

Очевидно, що маючи такий «досвід» із спорудженням меморіалу, треба бути вкрай обережним і виваженим щодо інших ймовірних ініціатив.

Сьогодні ж можна констатувати, що, на жаль, Бабин Яр і надалі залишається місцем політичного, соціального, етнічного та міжконфесійного напруження. Так буде доти, доки не відновимо у повному обсязі історичну та національну справедливість. Для цього слід негайно вжити заходів щодо гідного вшанування пам’яті усіх, хто загинув у Бабиному Яру, і насамперед українських патріотів, борців за незалежність України.

Богдан ЧЕРВАК, директор Департаменту інформаційної політики Державного комітету телебачення і радіомовлення,
провідник Київської міської організації ОУН

Facebook Коментарі