Актуально
24152 перегляди
|
Сергій Мельничук (фото НТН) |
Далі почалися несподівані речі.
Мельничук виграв суд (хоча ідея отримати за свої страждання лише 1000 гривень йому не дуже сподобалася). Університет, де якраз вирощують молодих двомовних юристів, не зволікав із відповіддю і теж подав скаргу – до апеляції.
Очевидно, відчуваючи, що судитися доведеться довго й нудно, університетське начальство вийшло до громади з руками, котрі нічого не крали: зібрали прес-конференцію, аби доповісти і про оцінки студента Мельничука, і про рівень державномовності у закладі, граблі викладачів якого ревно зорюють просвітянську ниву Сходу України.
І хто ж це намагається обляпати грязюкою кольори наукового горнила? На їх чистоту зазіхає злісний двійкар Мельничук! Саме той Мельничук, що його, за твердженням декана, відрахували за валову неуспішність. За українську мову, зокрема. Та й звідки знати українську, коли народився він у шахтарському містечку і доля нічого йому не залишала, окрім добрячого кайла, неумитого хайла і сумних гитів гурту «Лісоповал», що записали офіційний гімн «Луганщина, пєсьня мая!».
«Сам Мельничук досить посередньо володіє українською мовою. Він походить з російськомовного містечка Суходольськ Краснодонського району, але сім років тому він прийняв рішення вивчати українську. Та мова у нього й досі слабенька», – запевняє декан факультету масових комунікацій Тетяна Міронова.
Уже колізія. Мельничук, так і не навчившись співати «солов’їною» і зрозумівши, що справа ця у стінах Східноукраїнського університету не вигорить, вирішив, щонайменше, приробити грошенят. І це йому вдалося. Майже. В придатних умовах націоналістичного загострення. Тетяну Міронову, принаймні, гризуть чималі підозри, що суд прийняв рішення на користь Мельничука, зважаючи саме на загостреність мовного питання в суспільстві. Де лишень 15 років прищеплюють «державну».
Але не такий наш народ. Перший проректор університету Михайло Смирний запевняє, що квантову механіку українською хотів би вивчати лише кожен з десятьох абітурієнтів «маша» (так у Луганську називають Університет ще з часів, коли тут отримував освіту Саша Єфремов, майбутній губернатор). Бо ж у луганських школах викладають переважно мовою багатонаціональної Луганщини. Який з цього вихід? Створювати українські групи для національно озабочєних?
Та на це ж розходи неабиякі, – і, завважте, в умовах помаранчевої руїни. В університеті клавіатур комп’ютерних на всіх не вистачає. З українською розкладкою. Сергій Мельничук нагадав нам, як жах його огорнув, коли не побачив він на розкладці улюблені літери «ї» та «є»: «Я зайшов до комп’ютерного класу, щоб попрацювати на комп’ютері, та, як виявилось, клавіатури з українською абеткою немає. Я запитав, чому немає клавіатури з українською абеткою?» Це глузливе питаннячко викликало щире здивування викладача, котрий, либонь, уперше побачив щирого. «Чому з українською мовою поводяться так, наче я запитав про якусь китайську, чи арабську мову?!», – дедалі більше розпалюється Мельничук (це й призводить до неполіткоректних натяків щодо мешканців багатонаціональної Азії).
А ще правдобора засмучує сума винагороди за мовні мордування: 200 доларів замість омріяних 4 000: «Я з цим не згоден принципово, оскільки втратив рік життя. А скільки нервів мені довелося втратити для того, щоб домогтися розгляду моєї скарги! Судитися з владою – це однаково, що плювати проти вітру. Тому я буду наполягати на збільшенні відшкодування моральної шкоди».
Але Міронова дає тавтологу гідний відлуп. Він не отримає ані шелягу, бо суд, як ми вже зазначали вище, викривив картину дійсності. У бік вуйка Сема в смугастому циліндрі.
«Усі наші сили спрямовані на те, аби студент володів українською мовою, – присягається декан. – Позиція університету – студент, що закінчує національний університет, зобов'язаний володіти державною мовою: і в рамках своєї спеціальності, як майбутній фахівець, і в рамках суспільно-політичних. І ця робота ведеться».
Бачте: нє користі раді, а «работа вєдьотся». Щоб запанували ми у рідній сторонці.
Мельничук же, як виявилося, до судових перипетій людина звикла. Він уже намагався потягати по судах чиновників, що на його запити відповідали мовою інтернаціональної єдності.
«Луганський міськвиконком надіслав мені відповідь на заяву, яка була написана українською мовою, – мовою російською. В 2002 році я звернувся до Ленінського суду Луганська з позовом про відшкодування мені моральної шкоди (ІЗТ). Я прохав офіційно вибачитися в письмовій формі. Відповідач відмовився. Тоді я змушений був подати заяву про притягнення до кримінальної відповідальності за дискримінацію за мовною ознакою», – говорить Сергій Мельничук.
Ач, як ріже! – а Міронова каже, що студіозус до української нездатний, бо ж виріс серед диких териконів.
Ми, до речі, чули мову мельничукову: балакає він жваво, та частенько язик його пручається, як доходить до чогось неживого – приміром, латинських канцеляризмів. Але, у цілому, не такої вже й кепської мови набув потенційний гірник.
Так у Луганську розмовляють судді Кам’янобрідського районного суду, тридцятирічні працівники держадміністрації, викладачі університетів.
І таке інше.
І та даліє.
Та, чесно кажучи, нам рівень мовних намагань Мельничука цілком паралельний.
А от метушня, що вчинилася серед зграї ректора Голубенка, видалася трошки несподіваною. І навіть не трошки. Бо звикли ж до прозаїчної донбаської відповіді Чемберленові – марити про братерство народів, згадувати про специфіку спецпоселень і поминати проведення фестивалю «Зорі пісень волошкові». А люди ж які кремезні – не однією кампанією загартовані!
Як Олег Скрипка начитував: «Гик! Злякався! Вагітної жінки злякався! Ну хіба розум є?»
Невже правда злякалися, що в України Національний університет прищучать за якісь погані розкладки і волання затятого чудака, що ніби хоче вчитися на «мертвій мові»?
Публiкацiї за темою «Людина і влада»:
