Актуально
5058 переглядів
 |
Поведінка радянської армії у Німеччині була огидною |
Бо ця правда потрібна передусім тим, хто воював, і майбутнім поколінням, вважає 88-річний фронтовик Василь Шпарик, який проживає у Львові. Фронтовик пригадує, як йому, західняку з Коломийщини, був закритий кар’єрний ріст, як радянські солдати і офіцери грабували Німеччину і який психологічний шок вони отримали від рівня життя німців. Василь Шпарик – автор численних публікацій, двох книг – спогадів фронтовика.
Українці мають усвідомити кілька уроків Другої світової війни, бо саме так її називає фронтовик Василь Шпарик. Це те, що війна велась в інтересах великих держав; у відносинах між державами не буває вічних ворогів, а є вічні інтереси; на хід війни вплинули політичний і економічний терори, як методи; війна супроводжувалась глибоким падінням моралі, а перебування радянських військ на Заході змінило їхню психологію сприйняття реалій; етнічні чистки були способом заволодіння територією; армію потрібно оснащувати новітньою технікою; найважливіша для держави система колективної безпеки; чимало архівних документів зумисно сфальсифіковані. Про це докладно пише у своїй книзі «Друга світова війна: спогади і погляди фронтовика» Василь Шпарик.
«Поки не було допомоги союзників, радянська армія відступала і солдати здавались у полон цілими арміями, не хотіли воювати, пам’ятали Голодомор і репресії. Але була неправильна національна політика Гітлера, бо не треба було так морити людей у полоні і солдати потім уже боялись попасти у полон. Воювали кількістю», – розповідає Василь Шпарик.
На фронт забирали примусово
Народився за Польщі, навчався у купецькій гімназії у Львові, закінчив торговельну школу у Коломиї, а у 15 років Василь Шпарик залишився без батька. Тоді був 1940-й. Серед п’ятьох братів і сестер був найстаршим. У 1944 році вдруге прийшла радянська влада і вже всіх молодих хлопців примусово забирали на фронт. Василеві Шпарику було 19 років.
«У радянській армії була контррозвідка «Смерш», яка шукала людей і поодиноко пропадали молоді хлопці. Але потім зрозуміли, що діла не буде і оголосили загальну мобілізацію народжених 1894-1926 років. Якщо не явився у військкомат, тут же ж під’їжджала підвода по твою родину і її – на вокзал і на Схід. Стояла дилема – йти на фронт або наразити свою сім’ю. Ми були напівсироти тоді, і я пішов у радянську армію».
«Що я побачив? Старався багато побачити, був зв’язковим, телефоністом, освіту мав із 13 років, відтак був грамотний. Звісно, що ніякого кар’єрного росту не міг мати, бо був «западніком». Але мені трапились людяні офіцери і навіть генерали. Я був сержантом, але мав справу з вищими офіцерами не кадровими, а це були викладачі університетів, – пригадує Василь Шпарик. – У 1945 році була оголошена демобілізація для тих, хто навчався у вищих закладах. Мене демобілізували, але коли прибув для відправки у збірний пункт у Вроцлаві, а там контррозвідка «Смерш», фактично, перевіряв усіх, щоб не потрапили у Радянський Союз окремі люди, тобто «вороги». Мене затримали, я був два тижні, і щовечора викликали на допити і я розповідав, де вчився, перевіряли, що я робив під час німецької окупації».
Більше новин за темою «Імперія «Совок»»:
