Актуально
Регіон: 
 |
Таємниці козацького рушника |
Український вишиваний рушник з'явився приблизно п'ять сторіч назад. Унікальний за символікою, він став обов'язковим атрибутом більшості родинних обрядів, починаючи від народження людини — аж до її смерті: під час пологів, на хрестинах, на весіллях, під час зустрічі, проводжаючи в дорогу чи військо; навіть труну в могилу спускали на рушниках.
Вишивка — як ужиткове та релігійне мистецтво — багата символікою, яка вимагає певних зусиль для розуміння. "Ми привезли з собою різні рушники, здебільшого козацькі. Такі рушники вишивалися для наречених, братів, коханих, котрі вирушали в походи чи на війну. У боях рушники були оберегом, якщо ж козак потрапляв у полон — доброю згадкою і надією на повернення, а в разі смерті — останнім покровом. Виконані вони у традиційній для нашого краю кольоровій гаммі: жовтими, червоними та синіми барвами. Це кольори випаленого степу та суворого Дніпра. На відміну від галицької — геометричної вишивки — ми використовуємо рослинні мотиви, до чого спонукає багата рослинність Півдня України", — відкриває таємниці козацького рушника Валентина Юхименко, заступник голови Запорізького творчого об'єднання "Мальва".
За словами майстрині, в рушнику навіть деталі, які, на перший погляд, можуть здатися незначними, несуть виразне смислове навантаження. Наприклад, птахи, вишиті на весільному рушничку, завжди дивляться одне на одного, а на рушнику, що виносився дівчиною при сватанні для відмови — у різні. Якщо зображена одна похнюплена птаха чи звір — рушник вишивався одинокою людиною.
Є давні канони вишивання рушників. Так, кожен виріб ділиться на три частини. Дві третини — краї рушника — вишиваються, а одна — середня — обов'язково залишається чистою. Вільна від візерунку частина уособлює зв'язок з космосом. У вишиваному рушнику також обов'язково повинен бути хрест, який вишивають окремо або вносять у композицію. Хрест є оберегом для самого виробу.
Довжина рушника, за словами Валентини Юхименко, не має принципового значення. "Колись рушник був своєрідним доказом працьовитості та вмілості господині, показником її достатку. Чим заможніша була жінка, тим довші рушники з'являлися в її скринях. А вже від розміру та складності візерунку залежало, як довго вона його вишиватиме". В самої ж пані Валентини на вишивку одного нескладного рушника йде місяць, а більш складна та клопітка робота вимагає близько року.
Для вишивання рушників запорізькі майстрині використовують найрізноманітніші, характерні для їхнього регіону техніки та шви: гладь, лиштву, тамбур, різноманітні мережки тощо. За словами Валентини Петрівни, не виключено, що після перебування на Франківщині колекція запорізької "Мальви" поповниться роботами, виконаними хрестиком.
Більше новин за темою «За межею віків»:
