Хто «замовив» Танкоград?

Автор/джерело -  © “Робітнича газета” 



Дата публiкацiї - 26.12.2006 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=552

Уже незабаром Україна могла б отримати чергове замовлення від Пакистану на велику партію бронетехніки. Та ось невдача....

Невідомо, що буде з підписанням угоди після кадрових змін на ДП «Завод ім. Малишева», де і виробляють українські танки.

Прощай, зброя!

Укладення контракту з Пакистаном на 200 млн. дол., запланований на початок січня 2007 року, може бути відкладений через те, що пішов один із головних фігурантів переговорного процесу - генеральний директор ДП “Завод ім. Малишева” Геннадій Гриценко. У цього керівника ще влітку закінчився термін трудової угоди з Мінпромполітики, підприємством, що керує заводом. Міністерство довго не давало відповідь на питання: чи має намір воно і далі довіряти керівництво заводу директорові, при якому були і зльоти, і падіння в танковому виробництві?

Геннадій Гриценко очолив ДП “Завод ім. Малишева” восени 2001 року. Його попередника, що називається, “з'їли” київські чиновники і політики, що причетні до експорту зброї. Вони хотіли мати повний контроль над підприємством, що вийшло із затяжної кризи завдяки великому пакистанському замовленню в 650 млн. дол. Але керівництво танкового заводу опиралося цьому, добивалося самостійності на зовнішніх ринках, спираючись на статус спецекспортера.

Ставши генеральним директором ДП “Завод ім. Малишева”, Геннадій Гриценко намагався вести зважену політику: боровся за інтереси колективу, але в той же час враховував і думку столиці. При нім на підприємстві розвивалися всі виробництва - танкове, тепловозних дизелів, устаткування для вугледобувної і нафтогазової промисловості.

Замовником на ці види техніки була держава в особі Міністерства оборони, “Укрзалiзницi”, НАК “Нафтогаз України”. І лише невелика дещиця договорів доводилася на зарубіжних партнерів, основними з яких, були російські залізниці і пакистанська армія.

Проте доводиться констатувати: урядова політика відносно заводу ім. Малишева як гіганта ВПК була непродуманою. Не даючи повноцінних оборонних замовлень, держава вимагала від підприємства збереження мобілізаційних потужностей, необхідних для випуску техніки військового призначення. А утримування таких потужностей щорічно вганяло підприємство в багатомільйонні збитки. Зрозуміло, що фінансові показники поволі, але вірно повзли вниз.

На всі руки - з голоду і нудьги

Розуміючи, що колишніх замовлень на танки, яких раніше виробляли до тисячі на рік, вже не буде, на заводі ім. Малишева узялися за створення великогабаритної цивільної техніки. Одним із її видів стали зернозбиральні комбайни. Їх випуск на підприємстві ВПК почали в 1999 році з крупновузлового складання польських комбайнів “Бізон”. Потім освоїли машину своєї конструкції - комбайн ККЗ-7 “Обрiй”.

Проект просувався дуже важко. З одного боку, у більшості українських аграріїв немає коштів на оновлення машинно-тракторного парку, а з іншої - заможні господарі віддають перевагу імпортним комбайнам, які потужніші й економічніші в роботі. Крім того, сільськогосподарська техніка з маркою заводу ім. Малишева дуже дорога. Вона коштує 350 тис. грн. без ПДВ. Харків'яни продавали в рік не більше півтора-двох десятків зернозбиральних комбайнів. У результаті, через збитковість, їхнє виробництво довелося згорнути.

І знову зробили ставку на військову техніку. Точніше, на модернізацію наймасовішого танка української армії Т-64 у різні модифікації. Два роки тому підприємство мало держзамовлення на перебудову 17 танків у бойову машину “Булат”. Харків'яни, яких надихнуло це замовлення, звернулися до уряду з проханням виділити в 2005 році на виробництво спецтехніки 123 млн. грн. Сума можливого замовлення була зменшена до 40 млн. грн., а потім в бюджеті і зовсім нічого не передбачили на ці цілі.

У 2006 році Кабмін планував завантажити завод військовим замовленням на 71 млн. грн. До осені підприємство отримало трохи більше половини цієї суми. Але потім фінансування було припинене. Через це виникли проблеми як у колективу заводу ім. Малишева, так і у більш ніж 20 суміжників. На всіх підприємствах накопичилися незавершені роботи за програмою модернізації танків, ростуть борги по заробітній платі. Сам Танкоград, як ще називають завод за масштаби з невелике місто, “накопичив” заборгованості по заробітній платі майже 5 млн. гривень.

І, як завжди, потрібний стрілочник

За такого стану справ на заводі ім. Малишева, Мінпромполітики ухвалює кадрове рішення. Прямо скажемо, неоднозначно сприйняте багатьма не тільки в Харкові. Виконуючим обов'язки генерального директора призначений 52-річний Олександр Тарасенко. На підприємстві він майже 20 років. Послужний список нового керівника - від учня майстра до заступника головного інженера заводу. Працював і директором бази відпочинку, і заступником директора по постачанню...

В обласній адміністрації, щоб не видати свого враження, говорять, що їм не відомі причини звільнення колишнього генерального директора. Міністерство промислової політики з держадміністрацією це питання не погоджувало.

“Ми рекомендували міністерству продовжити контракт з Гриценко, оскільки при підписанні угоди з Пакистаном важлива особа, з якою працюють іноземні державні структури”, - сказав журналістам перший заступник голови Харківської облдержадміністрації Володимир Бабаєв. Він повідомив також, що ініціюватиме зустріч з міністром, на якій хоче обговорити проблеми, що виникли навколо керівництва заводу ім. Малишева, а також подальші перспективи підприємства.

А ось голова обласної ради Василь Салигін, головний опонент “помаранчевої” виконавчої влади в регіоні, задоволений зміною на заводі ім. Малишева. Зміну керівництва підприємства ініціював саме він. На посаду гендиректора висунув кандидатуру, рекомендовану йому соратником по Партії регіонів, що недавно працював на заводі ім. Малишева головним інженером заводу і який пішов звідти при колишньому генеральному директорові. Під час представлення колективу підприємства нового керівника він не приховував, що ідея змінити топ-менеджера на танковому заводі належить йому. “Я дзвонив у всі дзвони, - стверджував голова обласної ради. - Звертався не тільки в профільні міністерства, писав листи віце-прем'єрові по паливно-енергетичному комплексу, прем'єр-міністрові”.

Сам же “порушник торжества” Олександр Тарасенко був небагатослівний. Пообіцяв виплатити борги робочим вже найближчим часом. Звідки візьмуться гроші, не уточнив. Сказав, лише, що в осяжному майбутньому багатопрофільне підприємство буде реструктуризовано, після чого на базі державної структури з'явиться декілька нових заводів, ймовірно дизельний, інструментальний і агрегатний.

Буквально наступного дня після представлення колективу нового керівника журналісти стали цікавитися планами підприємства, градоутворювального для Харкова. Колись там працювало близько 60 тис. чоловік. Нині - в 10 разів менше. Та й і ті не завантажені роботою. Виконуючий обов'язки генерального директора не знайшов нічого кращого, як оголосити бойкот представникам ЗМІ. А заявив він буквально наступне: “Ну, трохи спотворили інформацію... І я дав собі обітницю: поки переді мною не вибачаться, я розмовляти з пресою не буду”.

- Хто спотворив, коли, який телеканал Вас не так показав? - зашуміли відразу мої колеги.

- Не знаю, який канал, самі розбирайтеся! - сказав, як відрізав, Тарасенко.

Журналісти послухалися поради. Розібралися... Виходить, не знав новоспечений начальник, що слово не горобець. А роботяги стали вимагати свої кровні після того, як почули з екранів телевізорів обіцянку про погашення заборгованості по зарплаті через кілька днів після вступу директора на посаду.

Наша відповідь не Чемберлену

Але справа-то, загалом, не в цій образі керівника. До журналістів дійшли чутки, що на ДП “Завод ім. Малишева” плануються ще кардинальніші кадрові перестановки. Зокрема, планується звільнення головного інженера і заступника генерального директора по виробництву. Чим це викликано? Тарасенко не захотів пояснити...

За роки незалежності України на заводі ім. Малишева змінилося вже п'ять перших керівників. Ця кадрова чехарда ніяк не йде на користь харківському Танкограду, що є не тільки найбільшим підприємством українського ВПК, завод входить до переліку найпотужніших світових виробників військової техніки. І його бронемашини можуть давати країні великі дивіденди на світовій арені.

Ринок військової техніки унікальний. Це перш за все традиції. І позиція України на ньому унікальна. Щоб котируватися у світових споживачів озброєнь, треба робити дві речі. В першу чергу, Україна повинна стати ефективним замовником на своїх підприємствах ВПК. Образно кажучи, одягти цей кітель на себе. І всім показати, який він значущий і за формою, і за рангом. Потім уже пропонувати свій товар на міжнародних тендерах. Лише такий підхід може забезпечити успіх країни на світовому ринку озброєнь.

Від редакції “Робітничої газети”

Вважаємо цю публікацію офіційним запитом Міністерству промислової політики. І хоча трудовий колектив заводу ім. Малишева і так уже скоротився вдесятеро, просимо відповісти: чи прораховані наслідки дроблення єдиного виробничого комплексу і які перспективи у підприємства, що стало фактично розмінною монетою в грі потужних учасників ринку озброєнь?

Найбільшими експортерами озброєнь в світі є Росія, США, Франція, Німеччина й Великобританія. На них у сукупності доводиться 81% всіх постачань. Згідно даним щорічника Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру, в період 2000-2004 років Росія поставила на ринок звичайних озброєнь на суму $26,9 млрд., США - $25,9 млрд., Франція - $6,3 млрд., Німеччина - $4,8 млрд., Великобританія - $4,4 млрд.

За оцінкою Центру досліджень армії, конверсії й роззброєння, в Україні експорт озброєнь в 2005 році склав $680 млн. Найбільше реалізованими в 2005 році були авіатехніка, бронетехніка, їхня комплектація, системи ППО і засобу радіолокації. Основні покупці українських озброєнь - країни Південно-східної Азії, Ближнього Сходу, Африки. На експорт негативно впливає невеликий об'єм держзамовлень для потреб української армії, що склав в 2005 році близько $50 млн. Для порівняння: у Росії сума замовлення власній армії дорівнює сумі експорту озброєнь, а в Германії в шість разів перевищує суму експорту.

Від “Аратти”. Для забезпечення необхідної обороноздатності держави в сучасному світі, у будь-якому випадку потрібне сучасне озброєння. Враховуючи подібність військового озброєння зі своєю північною сусідкою, питання лише за тим, чию економіку (у частині ВПК) буде підтримувати вітчизняний платник податків – власну, чи російську. На жаль, уряд проФФесіоналів по-своєму рахує свій “прОцент”, хоча ще зовсім недавно, міністр промислової політики Анатолій Головко щиро заявляв, що збереже танкобудівництво.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.