«Дівчина з обкладинки» або Pin-up («пін ап») – боротьба з кризою по-американськи

Явище, яке отримало назву Pin-up, розбурхувало Америку на початку XX століття, і, за заявою деяких критиків, саме воно поклало початок американським виданням, що спеціалізуються на тому, що в побуті носить ім’я «порно». Наскільки справедливе це твердження ми зараз спробуємо розібратися.

Перші згадки про Pin-up з’явилися ще початку ХХ століття, в далекій країні Америці. Саме тоді рекламні майстри компанії Coca-Cola та Lucky Strike застосували дуже простий спосіб для створення рекламних ілюстрацій - вони перемальовували один до одного фривольні і еротичні фотографії. А іноді просто малювали фарбами поверх на фото.

Розквіт моди на Pin-up припав на 30-ті роки, відразу після відомої біржової кризи, в якій перебувала всі Сполучені Штати, - коли в повітрі великих міст дзвеніли прощальні крики банкірів, що викидалися зі своїх контор. Вихід зі складної ситуації, першими винайшли видавці журналу Life. Саме тоді хтось із редакції популярного часопису додумався прикрасити обкладинку чергового номера зображенням дівчини, що елегантно вигнулася, з виразним натяком на сексі. Журнали з красунями розходилися величезними накладами.

На обкладинках інших світських журналів теж почали з’являтися життєрадісні і елегантні дівчата з оголеними до середини стегон ногами, дівчата, що оголюють плечі і злегка відкривають погляди на груди. Правда на щось більше консервативна американська культура поставила найсуворішу заборону. Ідея фривольної юної красуні на обкладинці видання приносила останньому неймовірний успіх.

На обкладинки журналу в стилі PinUp прокотився видавничий бум. Хоча, дуже часто, зв’язку між красунею на обкладинці і змістом журналу не було. Тож невдовзі з’явилися шанувальники, які купували журнали тільки через обкладинки. Спеціально для них були створені журнали, що публікують зображення дівчат в стилі Pin-up - Eyeful, Beauty Parade, Titter, Flirt, Wink, Whisper.

Сторінки з еротичними дівчатами вирізалися з журналів і служили прикрасою стін холостяцьких жител, машин у далекобійників і т.д. Такі красуні отримали прізвисько Pin-up Girls (Pin-up - від слів - приколоти, прикріпити до стіни).

Решта ж вмісту видань часто відправлялася в кошик для сміття. Нічого не нагадує?

Кар’єра Pin-Up Girls стала ставати престижною. Деякі видавці платили до $1000 за намальовану з натури картинку, а це були величезні на ті часи гроші! Багато дівчат дуже скоро з’явилися на обкладинках журналів в якості реальних фотомоделей, ставши пізніше справжніми зірками, як Ріта Хейворт (справжне ім’я — Маргарита Кармен Кансіно), Бетті Пейдж і Мерілін Монро - великі Pin-Up Girl американської культури. Популярність пін-ап дівчат балансувала на межі загальнонаціональної істерії. Сказати, що дівчата з обкладинок журналів стали об’єктами культу - нічого не сказати.

Але не варто думати, що перші Pin-up-дівчата були зовсім вже голі. Нічого подібного!

Америка не дозволила б відкритої розпусти, але м’які натяки на різницю статей зустрічалися з повним схваленням. Дівчата в сукнях, що розвіваються, які витягають ноги майже до середини стегон, усміхнені лукаві красуні, що дозволяють ліфу сукні оголити плечі і зісковзнути майже до грудей - на більше тоталітарна американська культура дозвіл дати не могла.

Не варто забувати, що в кіно саме в цей час лютувала цензурна комісія психопата Хейса, що обожнював дряпати цвяхом плівки фільмів в тих місцях, де, за його припущеннями, знаходилися геніталії актрис. Більшість американців вголос засуджували будь-які відкриті прояви сексуальності, але за зачиненими дверима ніхто з них не відмовлявся насолодитися веселим малюнком дівчини із задертою спідницею.

Найбільший розвиток Pin-up отримав завдяки запальничкам Zippo, на яких були зображення дівчат. У 40-х ці запальнички були у кожного американського солдата, і вже тоді дівчата з’явилися скрізь, де тільки можна.

Але справжній розквіт The Great American Pin-up припав на буремні 40-ві, коли величезна кількість американських чоловіків пішла на фронт і відірвалося від живих принад протилежної статі.

Мистецтво на озброєнні

Мало не на вищому армійському рівні було вирішено для підтримки гетеросексуальних настроїв постачати солдатів порнографією, - але порнографією особливого ґатунку...

На картинках з солдатських календарів і журналів не було «голих баб», там сміялися і жартували звичайнісінькі «дівчата з сусіднього будинку». Жодних повій, жодних таємничих дам півсвіту, навіть богиня Хейворт щосили намагалася здаватися простою і доступною. Блиск білозубих посмішок, персикова бархатиста шкіра, тугі груди, крохмально-білі блузони в обтяжку, що заманливо випинають, - і вся ця розкіш тут, на тлі млосно-блакитного моря і бездонного синього неба, чекає лише тебе, все тільки для тебе одного!

Кумедні сценки розігрувалися в добре знайомих декораціях маленьких американських міст, живі й точні деталі фону підкреслювали «реалізм» пікантних ситуацій. Все це породжувало ностальгію і бажання якомога швидше розбити ворога і повернутися додому, до жовтих таксі, до червоних поштових скриньок, до завзятої блондиночки з сумкою для пікніка.

Популярність Pin-up Girls балансувала на межі загальнонаціональної істерії. Сказати, що дівчата з обкладинок журналів стали об’єктами культу - нічого не сказати.

На бортах літаків, на баштах танків, на бомбах і на гільзах снарядів красувалися лукаві блондинки. Можна сказати, що дівчата з листівки теж внесли свій вклад у підтримку бойового духу солдат-союзників і багатьом допомогли стоїчно пережити кошмар окоп! Навіть на атомну бомбу, що впала на японське місто Нагасакі, якийсь армійський жартівник наліпив розфарбовану фотографію Ріти Хейворт, голлівудського секс-символа того часу. Дуже по-американськи, але що поробиш - така ціна популярності!

У чому ж така колосальна популярність цих невигадливих, на перший погляд, малюнків і в чому таємний, але без сумніву явно притягає еротизм Pin-up?

Зовнішність сексуальної блондинки, тендітної, чуттєвої і витонченої, поставав перед чоловіками в не менш спокусливій «упаковці»: це не були химерні дами, елітні і неприступні. Лиску в їхньому образі, безумовно, не бракувало, але це був лоск, доступний і податливий. Податливий, як віск. Pin-up girls були інтимними подружками служивих, найбільш звичайними і простими, яких можна було б побачити на вулицях славного Нью-Йорка або трохи менше галасливого Х’юстона. І ця пікантна деталь образу мальованих красунь підкреслювалася проектуванням зображення pin-up-красуні на побутову ситуацію: ось сексапілка миє підлогу, а нахабний вітерець тріпає її коротеньку спідничку, виставляючи на загальний огляд апетитні ніжки дівчини, ось чарівна блондиночка зачепилася спідницею за цвях, а та зрадницьки явила світу її сексапільні трусики

Протягом декількох десятків років розтиражовані красуні посміхалися глядачеві широкою безтурботною посмішкою незалежно від «складності» і пікантності ситуації, в якій їх застиг художник. Ні спадаюча нижня білизна, ні різкий порив вітру, що оголяє досі приховану, але настільки притягальну «родзинку», не могли збентежити пін-ап дівчину. Це було своєрідне еротичне лоскотання - воно не обіцяло глядачеві нічого конкретного, але все-таки запрошувало його пофантазувати.

Можливо, залучення красуні в добре знайомий глядачеві побутової контекст допомогло цьому жанру зберегти баланс між романтичними мріями і вульгарною еротикою і зробити його настільки популярним серед американців і не тільки. Крім того, Pin-up культивував цілком певний жіночий тип - сексапільної дівчини, що цілком відповідало жіночочому ідеалу того, та й мабуть, теперішнього часу.

Майстри Pin-up

Скінчилася Друга світова війна… Коли солдати повернулися до своїх подружок, Pin-up Girls на певний час втратили своє значення. Джіл Елвгрен (про нього більш докладно йтиме мова далі) і його винахідливі колеги Едвард Д’Анкона, Ерл Лоран і Едвард Ранчо спробували привернути увагу публіки, різко загостривши сексуальний аспект Pin-up.

В число Pin-up-віртуозів увійшов Рольф Армстронг, який здогадався додати своїм красуням риси голлівудських зірок Бетті Грейбл і Ріти Хейворт.

Приблизно в цей же час пролунав Норман Роквелл, який малював простих чесних американців в їхньому простому чесному американського життя.

Певне уявлення про шалений реалістичний стиль простого чесного Нормана Роквелла дає його радянський аналог - простий чесний Федір Решетніков (наприклад, картина «Знову двійка!»).

З робіт Роквелла на нас дивляться усміхнені обличчя людей, що ведуть моральну, повну прекрасних ритуалів, життя. Вони урочисто розгортають газети, наливають молоко в стакан, закурюють, і все це так життєво, що хочеться плакати від щастя і «вірити, що кисляк насправді корисніше і смачніше бридкого вина».

Цей майстер кічу чинив найпотужніший вплив на Pin-up. Довгоногі дівчата без трусиків гралися в детальному й переконливому світі американської повсякденної культури, надаючи йому неймовірну і привабливу дивину. Ніколи, жодного разу за весь нескінченно довгий золотий вік Pin-up культури не було продемонстровано те, що є у кожної дівчини.

Трусики, що впали, спідниця, що б’ється на вітрі, світло каміна, яке наскрізь пронизує легку тканину пеньюара, не відкривали пухнастого лобкового трикутника, але тільки натякали на його присутність.

Пози дівчат завжди були природні, але для малюнка завжди вибирався момент, коли нічого не можна побачити.

Прийом, доведений до досконалості Джілом Елвгреном, найкращим малювальником Pin-up Girls за весь час існування Pin-up, перекочував в сучасне еротичне кіно Голлівуду.

У фільмах, подібних до «Дев’ять з половиною тижнів» і «Стриптиз», повно ризикованих ситуацій і хвилюючих діалогів, але глядач може бути впевнений, що продемонструють тільки те, що можна показати без шкоди для моральності: шматочок стегна, животик і оголене плече…

Але справжньою зіркою Pin-up стала все ж не Ріта Хейворт, а Бетті Пейдж.

На початку своєї кар’єри вона фотографувалася в купальнику, але швидко зрозуміла, по текстиль сковує свободу самовираження, і скинула тісні ганчірки дуже ефектним жестом.

Поступово сама Бетті (її особистість, не тільки тіло) ставати культовою фігурою. У підпільних журналах «для чоловіків» з’являються фото-романи, що розповідають про її побут і любовні пригоди.

До того ж вона знялася в декількох безсюжетних фільмах, де показала себе з кращого боку. Ті, кому це було цікаво, дізналися, що вона дружить не тільки з чоловіками, але і з жінками, що любить зв’язувати та бути зв’язана сама.

Кілька разів Бетті брала в руки батіг - а чому б і ні? Сексуальний кругозір шанувальників Pin-up невблаганно розширювався. Уявити собі американську і західноєвропейську культуру 50-х років без цієї суперзірки Pin-up - неможливо. Фатальна брюнетка Банні Іджер, що шаленіла в 1955-57 роках на сторінках Movie Star News, тільки повторила прийоми, знайдені Бетті. Хоча віддамо Банні Іджер належне: білизна з леопардової шкури - її винахід.

Художник Джіл Елвгрен – один з найяскравіших представників жанру Pin-up

Джіл Елвгрен (Gil Elvgren) (1914-1980) народився в містечку С.-Пол, штат Мінесота, США. Можливо, він один з найбільш чуттєвих художників в жанрі Pin-up.

Героїні його малюнків завжди представлені в пікантних ситуаціях, які звільняють жінку від почуття удаваної скромності. Стиль його робіт пронизаний особливою елегантністю того часу.

За часів Джіла Елвгрена колготки ще не з’явилися, і всі жінки ходили виключно в панчохах. Наскільки чуттєвими здаються нам його роботи зараз! 60-ті роки багато чого змінили. З винаходом колготок популярність Елвгрена пішла на спад.

Джіл переїжджає в Чикаго. Він робить успіхи на новому терені, що наштовхує його на думку повернутися в С.-Пол і відкрити студію. Однак все склалося не так, як він припускав, і Елвгрен знову повертається в Чикаго, де влаштовується на роботу у солідне рекламне агентство, в число клієнтів якого входить компанія Coca-Cola. Зрозуміло, в той час Джіл не мав права підписувати свої ескізи, що виконуються для агентства, але зараз цілком очевидно, що саме він став основоположником знаменитого стилю Coca-Cola.

Джіл Елвгрен не давав приводу критикам звинувачувати себе в аморальності. На щастя, подібні звинувачення відносили на рахунок його попередників у цьому жанрі, що лише викликало додатковий інтерес до подібних роботами значно збільшило число шанувальників творчості Елвгрена.

Роботи Елвгрена завжди відрізнялися своєю родзинкою. Здавалося б, класична поза - жінка, що сидить на стільці: Але те, як вона сидить, вираз її очей, вигин спини і видніються підтяжки, що підтримують панчохи, - все це і створює красу, сприйняту нашим оком.

Відомий цікавий факт з біографії Джіла: на одному з малюнків він зобразив жінку з двома лівими ногами. Це підтверджує, що над ним завжди тяжіла комерційна сторона замовлення, і він не міг собі дозволити бути абсолютно вільним, як справжній художник.

Тим не менш, багато хто вважає Джіла Елвгрена справжнім художником. У кожній своїй роботі він створював ідеал жіночої краси, чуттєвості, при цьому всі його роботи були наповнені пустощі і життєвістю.

Вічно живий Pin-up

Весь пін-ап умовно ділиться на три категорії. Це власне «Pin-Up», «Glamour Art» та «Pretty Girl». Pin-Up, напевно, єдиний напрямок цього жанру, який несе в собі сюжетність. Це була, як правило побутова сценка, де зображувалася дівчина, легковажно одягнена; це міг бути купальний костюм, костюм для загоряння, коротка спідниця. Найбільш провокаційним варіантом одягу була нижня білизна. Іноді дівчина була оголена, однак це було швидше виняток, ніж правило.

«Glamour Art» культивував романтичний жіночий тип. Часто це був портрет. Ця «чарівна жінка» була одягнена у вечірню сукню або в химерний одяг, однак значно менш відкритий, ніж власне пін-ап.

«Pretty Girl» - термін, що означав по суті те ж саме, що і «гламур», проте застосовувався тільки стосовно до робіт відомих художників-ілюстраторів. Цей жанр був популярний серед читачів таких відомих журналів, як «The Satarday Evening Post» і «Cosmopolitan».

Мальований Pin-up існував і розвивався паралельно фотографічному і довгий час ці два напрямки не становили один одному конкуренції. Компанії, які робили калeндарі, охоче використовували як фотографії, так і мальований Pin-up для оформлення своєї продукції. Вирішальним поворотом від мальованого Pin-up до фотографії став 1964 р., rоли фабрикант Піреллі зробив перший фірмовий календар своєї компанії, що виробляє автомобільні шини. Роберт Фріман (працював фотографом з The Beatles) спільно з арт-директором фірми розробили календар, що поклав початок фотографічному Pin-up.

Результатом їхньої роботи став культовий календар Pirelli, видаваний досі невеликими тиражами і призначений в якості ексклюзивного подарунка, який користується величезною популярністю і став предметом колекціонування. До фотосесій для календаря запрошувалися і запрошуються зірки світової величини - Софі Лорен (Sophia Loren), Наомі Кемпбелл (Naomi Campbell), Моніка Беллучі (Monica Belluci), Жізель Бундхен (Gisele Bundchen), Наомі Уоттс (Naomi Watts), Пенелопа Круз (Penelopa Cruz), Хіларі Суонк (Hilary Swank), Дженніфер Лопез (Jennifer Lopez) - список дуже і дуже великий, що, укупі з високохудожнім стилем і талантом визнаних фотомайстрів, зробило його шедевром еротичного жанру…

Але мода на Pin-up, що зійшла нанівець, тільки підтвердила культ Pin-up серед справжніх шанувальників химерних і дивних явищ культури. Тепер «дівчатами з обкладинки» зацікавилися знавці і цінителі, а не просто задушливі споживачі моди. Нью-йоркський фотограф Елмер Баттерс розвинув естетику капронових панчіх і цупкої нижньої білизни до немислимої досконалості, його колега Річард Керн створив фотосюіти з повіями, застиглими в позах Pin-up, в той час, як фетишист Ерік Кролл, один з авторів суперсучасної естетики «шкіра і латекс», свідомо стилізував своїх fetish girls під класичних Pin-up.

Вся ця розкіш розвивалася в глибокому підпіллі і лише в середині 80-х знову зійшла на пік моди. Перелякані естети платили шалені гроші за колекційні набори журналів 50-х років і фотознімки Банні Іджер. На відео вийшли всі фільми з Бетті Пейдж, а в кінопрокаті знову можна було побачити ранні роботи Расса Майєра, близькі до Pin-up.

Пін-ап - суцільне захоплення мистецтвознавців і головний біль колекціонерів поп-арту. Сьогодні, коли іміджмейкери і стратеги моди з усіх сил намагаються відродити стиль 80-х, увага публіки не затримується на їхніх зусиллях і ковзає далі, в 50-ті, коли чоловіки були мужні, а жінки звабливі, коли, Елвіс ще не став Королем, коли Бетті Пейдж, посміхаючись, знімала свої мереживні трусики для нас, тільки для нас...

Парадоксальна, все-таки, річ! На хвилі сексуальної революції. що стрімко набирає темпи, коли гіпертрофоване відкрите декольте перестало викликати бурю емоцій, коли секс з собі подібним (або подібною) вже вийшов з рангу «статеве збочення» і гордовито зайняв нішу «постільна родзинка», ми часто ловимо себе на думці: «Хочеться чогось збудливо-загадкового, такого собі пряно-еротичного!» І це зрозуміло: сексуальний фаст-фуд гарний тільки тим, що він fast-food. Однак не варто забувати про те, що сексуальна їжа все-таки повинна бути здоровою і різноманітною. І, до речі, шеф-кухар ніколи повністю не оголює секрети свого фірмового блюда, - вірно?

Але справа навіть не в цьому. За метушнею буднів ми, на жаль, забуваємо про те, що краса жінки це не тільки довжина її ніг або повнота її бюста. Ми забуваємо, що повністю оголене тіло найлютіший ворог творчого сексу та еротичних витребеньок. Ми втрачаємо Таємницю, Загадку, Магію еротики, і це, друзі, сумно.

Окинувши поглядом історію одного з найбільш культових і довгоіснуючих стилів епохи, з упевненістю можна сказати, що перший, а нині так улюблений нами, «глянець» з’явився тоді, в країні, що пережила Велику Депресію і біржову кризу 30-х років, і населену жителями, що ненаситно вбирали всі принади життя, а разом з тим і «принади» не народженого ще поп-арту. Ну та й годі, - короткий вік сучасної квітчастої макулатури нам відомий, чого не скажеш про дівчат Pin-up, які і нині випромінюють свій позитив.

«Дівчині з календаря» навіть пісні присвячували -

Ніде, крім Штатів, нічого схожого на вибух пін-апу не відбулося. І не дивно, - де ще красуні починали кар’єру з титулів на кшталт «Місс пляж Бей 1956» або «Оклахомська королева кукурудзи 1949», а гігантські корпорації розуміли, що для реклами сигарет і моторних масел немає нічого кращого за напівроздягнену білявку. Нашим пін-апом були радянські експортфільмівські календарі з кінозірками в хутрі, що оголяють краєчок комбінації, «ендеревіські» малюнки-перебивачки з білявими і не дуже німкенями, дикого виду і неясного походження постери, на котрих відретушовані кореянки спиралися на нові автомашини. Творчість сучасного російського художника Валерія Барикіна – лише відголосок того самого, «справжнього», пін-апу та пародія на радянський агітпроп. І тим цікавіше гортати пін-ап альбоми середини минулого століття саме зараз: усміхненим дівчатам у коротеньких спідничках витримка виявилася тільки на користь, немов елітному коньяку…

18 квітня 2024, четвер

utmx_section("Headline")«Дівчина з обкладинки» або Pin-up («пін ап») – боротьба з кризою по-американськи

«Дівчина з обкладинки» або Pin-up («пін ап») – боротьба з кризою по-американськи