Актуально
21031 перегляд
 |
...ВІН навчався в інституті на ‘“відмінно””. Списував товсті зошити лекціями та конспектами першоджерел. Був відрадою викладачів “Історії КПРС”, “Політекономії”, Марксистсько-ленінської філософії ”, “Наукового комунізму”. Його настільки любили ці викладачі, що інколи самі ходили домовлятись, аби йому підтягнули до максимальної оцінку з інших дисциплін. Він був членом комітету комсомолу і мав підвищену стипендію.
ВІН став асистентом кафедри історії КПРС. Вступив до аспірантури , вибрав тему кандидатської дисертації. ЙОГО відвідували думки про трансформацію свого прізвища на нове, із закінченням -ов, а далі – й повну зміну національності, відповідно до прізвища. ВІН вже бачив себе незабаром доцентом, по тому – завкафедри, а може й секретарем райкому чи, - навіть, - обкому.
…1991 рік… Доля майже зламана. Навколо – тисячі людей, котрі не думають про закінчення –ов у своєму прізвищі… Котрі говорять “не городською” мовою. Котрі радіють Незалежності, не розуміючи, що це слово існує тільки тоді, коли діють три чинники – розум, праця й любов до рідної землі.
…ВІН викладав “Політологію”, його товариш по аспірантурі – “Історію України”.
ВІН вважав себе росіянином, практично корінним москвичем, просто тут він – на все життя… І, навіть не виправивши закінчення у прізвищі – на -ов, був іншим. Він викладав студентам їхню меншовартість і розповідав про “тридев’яте царство” зі “стольним градом” на Півночі.
Його товариш – розповідав студентам про “зламану калину” й “надкушений каравай”. І теж викладав меншовартість.
Їхні голови були повернуті у минуле. Вони його не аналізували, а вихваляли. Вони вчили людей кричати імена вождів. Ними керували емоції. Ними керував заробіток на волевиявленнях громадян. Вони знали відповіді на усі питання, крім одного – що далі?
Публiкацiї за темою «Політика»:
