- Київ був найбільшим містом Європи у ХІ сторіччі, в п’ятдесят разів більшим за Лондон, в десять – за Париж. Досяг свого розквіту за Ярослава Мудрого (1010-1054 н.е.), який поріднився з королівськими родинами Франції, Норвегії, Румунії та Польщі. Німецький церковний діяч XІ століття єпископ із Саксонії Титмар Мерзебурзький у своїй «Хроніці» у 1012 - 1018 роках, характеризує Київ як «велике місто, у якому більш 400 церков, 8 ринків, незліченна кількість жителів». На початку ХІ століття теперішня столиця України мала 50 тисяч населення. Для порівняння, у Лондоні на той час мешкало 20 тисяч жителів. Німецький хроніст XІ століття Адам Бременський називав Київ «суперником костянтинопільського скіпетра, найчарівнішої прикраси Греції».
Командир 43-го окремого мотопіхотного батальйону ЗСУ Олександр Водолазький
Інтерв’ю з командиром 43-го окремого мотопіхотного батальйону ЗСУ, який вже майже рік воює в зоні АТО.
43-ій окремий мотопіхотний батальйон Збройних сил України стоїть в одній з найгарячіших точок Донбасу - на горлівському напрямку, всього лише за декілька кілометрів від позицій бойовиків. Позаминулої суботи бійці відзначили свій перший фронтовий рік: батальйон був сформований у минулому серпні, а вже з початку жовтня воює в зоні АТО.
Командир батальйону, бойовий офіцер Олександр Водолазький в інтерв’ю розповів, де доводилося воювати його бійцям і як змінився характер бойових дій в Донбасі напередодні Дня Незалежності.
- Як формувався ваш батальйон, які завдання були перед ними поставлені?
- Формування батальйону розпочали 22 серпня минулого року - в той день в нього прибули перші мобілізовані військовослужбовці. Весь процес зайняв близько двох тижнів. З вересня у нас почалося бойове злагодження. А вже 4 жовтня ми були в зоні проведення АТО. Без заміни, без ротації ми знаходимося тут вже 11 місяців.
Спочатку ми називалися 43-им батальйоном територіальної оборони, але потім змінили завдання і назву на 43-й окремий мотопіхотний батальйон.
- А як ви потрапили в батальйон?
- Коли почалася перша хвиля мобілізації в березні минулого року, - прийшов до військкомату. Але мені заявили, що я поки Збройним силам не потрібен. Я записався в список, і коли проходила третя хвиля мобілізації, мене запросили. Так і потрапив.
- З якими проблемами довелося зіштовхнутися в зоні АТО?
- Рік тому проблем було дуже багато, починаючи від продовольства. А зараз головна проблема тільки одна - техніка. Вона у нас старенька. Транспортна база залишає бажати кращого. Ми намагаємося її підтримувати всіма силами. Хотілося б, щоб звернули увагу і допомогли не тільки нашому батальйону, а й взагалі ЗСУ, які потребують нової техніки.
- Ваш батальйон відвоював майже рік. Тобто, найближчим часом багато бійців демобілізується, і на заміну їм прийдуть військовослужбовці з шостої хвилі. Як це вплине на боєздатність?
- Мені здається, за цей час в батальйоні склалися стійкі традиції. Якась частина залишиться служити за контрактом, і традиції збережуться. А взагалі, зараз у нас в батальйоні близько 15% - це військовослужбовці четвертої хвилі мобілізації, які теж були покликані насильно. Багато хлопців були незадоволені, шукали будь-який привід, щоб піти із зони АТО, з армії. Але наші порядки поставили їх в стрій. І зараз вони воюють. Вони стали повноцінними бійцями, які можуть виконувати свої обов’язки.
Тут тримав оборону 43-ій окремий мотопіхотний батальйон Збройних сил України
- Де довелося воювати вам і вашим бійцям?
- Стояли ми в декількох місцях. Найпершою була ділянка від Світлодарська Донецької області до дороги Артемівськ-Донецьк. Це досить великий сектор, близько 40 кілометрів. Силами батальйону було важко утримувати такий рубіж. Нашим завданням була охорона й оборона: ми перебували по краю буферної зони. Крім того, у нас було кілька блокпостів. Потім нас перевели на іншу ділянку, в район Майорського (у чотирьох кілометрах від Горлівки, - ред.). Далі ми встигли повоювати в Авдіївці. І вже після Авдіївки передислокувалися сюди, в селище Новогородське (теж поруч з Горлівкою, - ред.).
- Втрати великі?
- Так, великі. Ми втратили вбитими 11 осіб - це і бойові, і небойові втрати. І близько 120 людей отримали поранення під час ведення бойових дій.
- Які точки в зоні АТО для батальйону виявилися найгарячішими?
- Найважче було в перші дні, коли ми тільки прийшли на війну. Бійці ще були необстріляні, трохи перелякані. Всі чекали чогось більшого, незрозумілого і страшного. Тому найважчий бій і найгарячіший час визначити складно. Були часи затишшя, змушених перемирий. Ми їх дотримувалися, а сепаратисти - ні. Коли ми перемістилися в район Курдюмівки (неподалік від Дзержинська, - ред.), то опинилися дуже близько від сепаратистських позицій. Між нами було лише триста-чотириста метрів. Там нас або обстрілювали здалеку з танків, мінометів, або йшли ближні бої. Але в основному працювала артилерія. Кілька разів нас крупно обстрілювали з гаубиць. В Авдіївці йшли щільні сутички і бої, - там дуже близько проходила лінія зіткнення, дуже тісно, воювали практично через “зеленку”. Бойовики до нас підбиралися досить близько: 150, 100, 70 метрів. І тоді починалися взаємні обстріли зі стрілецької зброї.
Найбільші втрати ми понесли біля Новогородського, де батальйон дислокується зараз. На цьому рубежі бойовики більш інтенсивно застосовують міномети, гаубиці, танки, - всю зброю, яка у них є. Коли у нас затишшя, вони завжди першими починають обстріли, а потім через ОБСЄ або координаційний центр запитують нове перемир’я - і через час знову його порушують. Ситуація різна: бували і дуже важкі часи, і більш спокійні.
- А яка обстановка зараз?
- Останні кілька днів, перед святами, перед Днем незалежності, вони начебто трохи заспокоїлися. Чи то готують якийсь неприємний подарунок, чи то дійсно щось спрацювало і вони йдуть на якісь домовленості.
- Коли, на ваш погляд, може закінчитися цей збройний конфлікт?
- Між цією частиною Донбасу та рештою України така напруженість, що це триватиме ще довгі роки. Навіть якщо ми і прийдемо до якогось перемир’я, злагоди, то все одно не забудуться ці тисячі “двохсотих”, десятки тисяч поранених. Кожна зі сторін зазнала втрат. Тому дружба і згода в найближчі роки мені здаються надто малоймовірними.
- Що побажаєте співгромадянам у День Незалежності?
- Згоди в країні. І ще хотів би побажати, щоб побільше патріотизму було у нашого народу. Тому що та перша хвиля мобілізації, той порив патріотизму, який був рік тому, починає згасати. Зона АТО, війна, не війна - до цього починають звикати. І поступово забувається, що все це відбувається не десь далеко в Зімбабве, що війна йде на нашій території. І особливо чоловіки забувають, що вони є громадянами України.
Позиції 43-го окремого мотопіхотного батальйону ЗСУ, в Новгородському. Враження окупантів в ефірі. (+18, - обережно, ненормативна лексика!).
Актуально
48788 переглядів
Публiкацiї за темою «Військова справа»:
