- в містечку Заліщики (Тернопільська область), після нападу Німеччини на Польщу в 1939 році, деякий час перебував польський уряд. А вже після вступу у війну Радянського Союзу, цей уряд через Румунію евакуюється в Англію, й до 1945 року вважався легітимним урядом Польщі...
В часи Другої світової Грецію окупували німецькі, італійські й болгарські війська. І чимало співаків почало співати цими мовами, особливо німецькою та італійською.
І казати: “Та мова ж не винна, це ж не мова Гітлера чи Муссоліні, це мова великих Шиллера, Гегеля, Петрарки, Гарібальді”. Ті самі тези окупанти втовкмачували Данаї Стратігопуло (Δαναη Στρατηγοπουλου), яка аж ніяк не була проти Гегеля чи Петрарки, але мовами окупантів категорично не співала. Тоді їй почали казати, що суто грецькою мовою немає достатньої кількості якісних пісень, доведеться часто співати ті самі, слухачам набридне на що вона надала їм список з-понад тисячі грецьких пісень лише зі свого репертуару.
Коли ж вона заспівала зі сцени пісню “Саміотянка”, якій плескали кілька хвилин тисячі глядачів, Данаї заарештували. Бо чудово зрозуміли, що й пісня, і оплески були присвячені нещодавній висадці англійських десантників разом з греками-антифашистами на острів Самос, хоча самій пісні вже було багато років. Данаї катували й вимагали зізнатися, що вона належить до Національно-визвольного фронту. Данаї справді до нього належала, але не зізнавалась, а жодних доказів окупанти не мали. В цей час народ виходив на демонстрації з вимогами випустити співачку.
Данаї випустили, але стали ретельно за нею слідкувати, бо ж не могли уявити, що така “націоналістка-бендерівка”, яка не хоче співати великими і могутніми, не належить до повстанців.
І правильно думали. І врешті решт знайшли докази. Але Данаї про це дізналась й пересилилась до передмістя Афін Калітеї у так звану “Вільну Грецію”. Формально ці території контролювались окупантами, але вони туди потикались лише вдень і лише великими озброєними групами й контролювали рівно те місце, де в цю секунду знаходилась група. Співати там вона вже не могла (бо на місце співу одразу б приїхала озброєна окупантська група), навіть мешкала там під чужим прізвищем, аби якась облава, під яку могла випадково потрапити, не потягла її з собою до постійно контрольованих фашистами зон, тож просто допомагала повстанцям як волонтерка.
Україна окупована лише частково, але противники того, аби в українському ефірі з”явилося більше за нинішні 5% українських пісень поводять себе на неокупованій території так само, як окупанти у Греції, виступаючи проти квот на українську пісню. Хіба що не кидають українських співаків за грати і не катують (цієї можливості вони, на щастя, вже не мають, як колись при совку).
І навіть голова профільного комітету Вікторія Сюмар допомагає цим подібним до окупантів Греції, намагаючись вивести з-під квот “нішеві” радіостанції й радіостанції національних меншин, хоча чудово розуміє, що завтра всі радіостанції оголосять себе нішевими (чим шансон – не ніша?) чи національно-меншинними (чим “Русскоє радіо” не нацменшинна?).
Актуально
47952 перегляди
Публiкацiї за темою «Музика та виконавці»:
