Актуально
23264 перегляди
 |
„Моя популярність захищає мене,” – впевнено відповіла журналістка. Це було півроку тому.
А минулої суботи Ганну Політковську було вбито у власному під”їзді. Всесвітньо відоме ім”я виявилось недостатньо надійним захистом від логіки російської державної машини.
Навіть якщо Ганну Політковську вбивали не за прямою вказівкою кіл, близьких до господаря Кремля, її смерть ідеально втрапляє до системи інтересів тієї частини радикальних російських силовиків, котрі вже включилися до президентської кампанії в Росії.
Кавказькі зачистки, що шокували світ демонстративним розривом з Грузією, а також пошуком по школах малюків грузинського походження під приводом боротьби з нелегальною міграцією, стали очевидним анонсом нового, жорсткішого підходу до кавказького питання з боку Кремля. Але кавказька проблема в принципі не розв'язується без вирішення чеченського питання. А чеченська проблематика в Росії міцно зав'язана на репортажах Ганни Політковської. Після від'зду до Праги, до центрального офісу радіо „Свобода” репортера Андрія Бабицького, Політковська залишалася останньою вплововою журналісткою не-кавказького коріння, яка надавала в своїх репортажах слово чеченцям, подавала принципово відмінне від офіційного бачення війни на винищення цілої нації, яку веде Москва під приводом „боротьби з тероризмом”.
Мало хто знає, що Ганна Політковська була за походженням українкою: її дівоче прізвище Мазепа. Втім, українкою вона була й за світовідчуттям. Як розповідала Політковська у Парижі, її батьки, фахові дипломати, вдома спілкувалися українською, а тато „завжди говорив, що рано чи піздно Україна здобуде незалежність”. Ганна щиро тішилася Помаранчевою революцією та, хоч і не афішувала свого українського коріння, володіла українською мовою. Можливо, саме розуміння української проблеми дозволяло Ганні бачити Кавказ не елементом московської експансії, а з точки зору права тих маленьких кавказьких народів на власні мову, культуру, звичаї.
Те, що Політковську вбили зухвало, у під'їзді, чотирма пострілами, навіть не намагаючись закамуфлювати її смерть під нещасний випадок чи самогубство, додає аргументів на користь політичної версії убивства. Це не лише розправа із незручною журналісткою – це також залякування всіх тих інших, кому спало б на думку їздити по подібні репортажі в Чечню.
Людська пам'ять – річ безжалісно коротка. Очевидно, що на цю цинічну аксіому і робили ставку вибвці. Сподіваючись, що люди швидко забудуть Ганну, а за нею - всі ті цінності та принципи, за які наша колега поплатилася життям.
Україна би вчинила мудро, якби, всупереч загальній логіці, політичним розрахункам та енергетичним інтерем, знайшла можливість вшанувати пам'ять Ганни Політковської – українки за походженням, якою варто пишатися. Нехай вона і працювала, і загинула в сусідній державі. У Києві існує вулиця Георгія Гонгадзе, у Львові - Джохара Дудаєва. Було би справедливо, якби десь постала й вулиця Ганни Політковської (Мазепи), - українки, яка стільки зробила задля того, аби світ став кращим.
До теми:
